Статті

Після такої ганебної події з відкриттям пам’ятника Іллічу, багатьох чоловіків чекісти викликали то до сільради, то до райвідділу міліції на допити, вимагали чистосердечного зізнання, казали, що все-одно зловмисника буде знайдено і важко покарано, якщо сам тепер добровільно не розкаже органам усю правду. Бо лайно уже відправили на експертизу до столиці, білокам’яної Москви.

У всіх цивілізованих людей незнання власної історії — моветон. У нас — норма. Тож повернення історичної пам'яті — нагальна потреба. Історія незаперечно доводить: національне самоусвідомлення — ґрунт для самоповаги, самоповага — основа для поваги з боку інших. Історичне безпам'ятство, на нашу думку, є тим чинником, що в найбільшій мірі перешкоджає державотворчим процесам у нашій країні.

У надвечір′я гавкіт собак лункіша І голоси дітей на вигоні… Простір чуттєвої осяжности - Скажи слово - і відгукнеться творіння Змахни рукою і являться зорі, Або впаде стигла абрикоса Роздавшися луною у синяві вечора.

24 листопада 2011 року перестало битися серце поетеси, громадської діячки, активної учасниці помаранчевої революції Ольги Асуаленко. Народилася Ольга Іванівна 6 вересня 1956 року в селищі Голованівськ на Кіровоградщині у звичайній робітничій сім’і на берегах річки Кайнари. Бібліотекар за фахом. Перші вірші написала у випускному класі. Її поезія друкувалася в газетах “Там, де Ятрань...”, “Вісник Голованівщини”, “Кіровоградська правда”, “Україна-центр”, “Культура і життя”, а також в московському альманасі “Ліра” тощо. На її вірші створено кілька пісень та гімн Голованівська. Ольга Іванівна лауреат літературно-мистецької премії ім. С.Шеврякова.

Хлопчаками-підлітками він керував словесно. А зате вже дівчатам-дояркам і дівчатам свинаркам він допомагав стріляти і словом і ділом. Тобто руками. Наводив ствол на ціль, притулявся до дівчини і дивився крізь прорізь планки, чи правильно вона підвела під ціль мушку… Поправляв їхні пальці й лікті особливо довго. Він обережно пропускав свої руки їм під пахви і пересовував тугі дівочі тіла, ну так, щоб їм було легше цілитись… Якщо з дівчат лишалась тільки одна і стрільбище затягувалось, досаафівець повертався до нас і насуплював брови. І ми зразу ж ішли геть, ніхто не ховався, щоб піддивитись, який там далі буде урок із “ворошиловської стрільби”…