Статті

Цю жидівську, зрештою зовсім оправдану та зрозумілу помсту за погром використовували всякі можливі вороги українського народу, а перш за все московські чорносотенці та й московські «демократи», яким усміхалася «єдина, неділима Росія», одним з царем, другим без царя. Вони не бачили того, що робила армія Денікіна, Колчака, а пізніше Балаховича. Всі московські армії доконували далеко більших і далеко численнійших та крівавійших погромів від проскурівського.

Ще, вочевидь, комусь дуже кортить забрати у туземців та аборигенів землю. Ясна річ під виглядом організації вільного ринку купівлі-продажу. За неї нашим чиновникам зарубіжні «філантропи», начебто, обіцяють цілу хмару паперових і електронних грошей. Тому посіпаки, намастивши руки клеєм, аби до них щось прилипнуло, так натужно розпинаються у ЗМІ. Одна тільки загадка: ким будуть українці на чужій території, бо їх земля тоді потрапить під юрисдикцію іноземних держав?

На моє здивування, місцева влада складалася з людей, які не відповідали свойому призначенню і серйозности моменту. Їх легковажність дала місцевим большевикам широкі можливости агітувати навіть у військових частинах. Моя розвідка донесла мені, що моїх людей спиняють на вулицях невідомі Жиди, прохаючи передати такому то козаку, називали прізвище, пакунок. Козака з таким назвиском не знаходилось, а коли розгортали пакунок, то знаходили большевицьку літературу. Місцева влада свого дочекалася: 14 лютого большевики збройно виступили проти Директорії, загрожуючи її представникам і війську, а головне мені в Проскурові. Не довіряючи місцевій команді, всю ініціятиву подавлення цього повстання я взяв на себе.

У нас багато справ, тому ми даємо нашим дітям гаджети, щоб вони теж були зайняті. Раніше діти гралися на вулиці, де в екстремальних умовах розвивали свої соціальні навички. На жаль, гаджети замінили дітям прогулянки на відкритому повітрі. До того ж, технології зробили батьків менш доступними для взаємодії з дітьми. Телефон, який «сидить» з дитиною замість нас, не навчить його спілкуватися. У більшості успішних людей розвинені соціальні навички...

Віктор Анатолійович Полянецький народився 1951 року на Кіровоградщині. Прозаїк. Закінчив Харківський державний інститут культури та філологічний факультет Харківського державного університету. Працював директором сільського Будинку культури, актором, редактором заводського радіомовлення, директором літературного музею, журналістом. Нині — головний редактор газети «Южная магистраль». Мешкає в Харкові. Член Національної спілки письменників України. Прозові твори друкувалися в газетах, часописах та альманахах у Харкові, Україні та за кордоном. Окремими книжками вийшли: «З буднів складається життя», «На благо», «Доки серце болить», «За другим каменем», «На гостинах», «З чистої води» та інші. У перекладі російською — «Калина вызрела», білоруською — «Бацьку сустракай». Відзначений кількома українськими та міжнародною літературними преміями.