Сергій Піддубний
Ісус Христос, про якого ми будемо говорити окремо, зауважував: “Фарисеї і книжники взяли ключі від знання. Вони сховали їх” (Євангеліє від Фоми). По суті, він повторив те саме, що й писав Ілар Хоругин: “То бо жерці Веди ґабзувати стали... А їх украли у нас” [54, д. l6Д]. Тобто очевидно, що правдиві книги були викрадені, заховані, а згодом переписані. Переписані так, як було вигідно творцям нової історії та нової віри.
У цій розповіді торкнемося одного зі стовпів християнської віри – пророка Єзекіїля. Чи справді він той, за кого його видали компілятори Біблії?
Розглянемо докладно головні посили його Книги.
Хто такий Єзекіїль
Єзекіїль – старозавітній біблійний пророк, син священика Бузія, сучасник Єремії. За нібито першого нашестя халдеїв на Єрусалим 598 р. до Р. Х., був у полоні з царем Єгоякимом. На п‘ятому році вавилонського полону покликаний Господом (у Біблії Свідків Єгови – Єговою) до пророчого служіння. Бог прикликав його, щоби він продовжив справу Єремії, який залишився в Єрусалимі.
Ось як це описується в першому розділі: “І сталося тридцятого року, четвертого місяця, п’ятого дня місяця, коли я був серед полонених над річкою Кевар, відкрилося небо, і побачив я Божі видіння. П’ятого дня місяця, це п’ятий рік полону царя Єгоякима, сталося Господнє слово до Єзекіїля, сина Бузі, священика, у халдейському краї над річкою Кевар, і була там над ним Господня рука. І побачив я, аж ось бурхливий вітер насував із ПІВНОЧІ (тут і далі виділення С. П.), велика хмара та палючий огонь; а навколо неї сяйво, а з середини його ніби блискуча мідь, з-посеред огню. А з середини його подоба чотирьох живих істот, а оце їхній вид: вони мали ПОДОБУ ЛЮДИНИ. І кожна мала ЧОТИРИ ОБЛИЧЧЯ…” (1:1-6).
Цікаво, Єзекіїля нібито взяли в полон в Ізраїлі, але цей “вигляд подоби Господньої слави” (1:28) появляється з півночі, а не із заходу, де була його батьківщина і де залишався Єремія…
Що це за істота в “подобі Господньої слави”, важко визначити. В біблійній традиції редактори так все заплутують, що не можна розібратися, звідки насправді ростуть ноги. Тим не менше, знаходимо дещо знайоме: “А їхня нога – нога проста, а стопа їхньої ноги – як стопа ТЕЛЯЧОЇ ноги… А подоба їхнього обличчя – обличчя людини та обличчя ЛЕВА мали вони четверо з правиці, а обличчя ВОЛА мали вони четверо з лівиці, і обличчя ОРЛА мали вони четверо… А подоба тих істот була на вид вугілля з огню, вони палали на вигляд смолоскипів; той огонь проходжувався поміж істотами. І огонь мав сяйво, і з огню виходила БЛИСКАВКА… А на головах тих живих істот була ПОДОБА НЕБОЗВОДУ…» (1:7, 10, 13, 22).
Маємо повне право зробити висновок: якщо це божество прийшло з півночі і в нього “подоба людини” на “чотири обличчя”, “теляча ног” та “обличчя вола”, цілком ймовірно, що тут замасковано давньоукраїнські божества: Світовида, якого зображували з чотирма обличчями, та Велеса, якого зображували також у вигляді вола. А “обличчя орла” це ще один наш символ – візьміть хоча б монети з Ольвії. Натомість “огонь”, що мав сяйво, і з якого “виходила блискавка”, це ніхто інший як Бог грому Перун. “Подоба небозводу” – Сонце, Місяць і зірки, яким поклонялися наші праотці…
Ф. Ніцше доволі точно зауважував про євреїв: “вони створили із себе поняття протилежності природним умовам, непоправним чином перекривили релігію, культ, мораль, історію, психологію на суперечність до природних цінностей цих понять”. Євреї перекривляли, переінакшували і споганювали все. Це яскраво демонструють навіть вірші 4-23 першого розділу книги Єзекіїля. А взагалі таких прикладів хоч гатку гати.
Інколи приходиш до висновку, що Біблія насправді це книга-глумління, книга-насмішка над віруючими, перевірка рівня глупоти людства. Та чому “здається”, по суті, це відкрито визнавав один із творців цієї книги апостол Павло: “Де мудрий? Де книжник? Де дослідувач віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через ДУРІСТЬ проповіді”…
Причому, як бачите, Павло звинуватив Бога, що це нібито він змінив мудрість світу (свою мудрість) на глупоту. Це не його (Павлова) і таких, як він, вина.
Так можуть діяти, говорити і писати люди, що не мають ані совісті, ані сорому.
Коли жив Єзекіїль
Офіційна історія не розглядає біблійних персонажів за історичні. І має рацію. Попри те, що церква наголошує на їх справжності, ці персони не відповідають епохам, до яких їх приписують. Більше того, вони не згадуються в жодних інших джерелах. Тобто, або творці Біблії вигадали їх, або ж використали в своїх цілях інших людей, змінивши їхні імена та життєві історії.
Церква стверджує, що Єзекіїль жив у VІІ ст. до н. е. Сам він вказує, коли було дане йому Господнє благословення на пророцтво: “І сталося тридцятого року, четвертого місяця, п’ятого дня місяця, коли я був серед полонених над річкою Кевар, відкрилося небо, і побачив я Божі видіння. П’ятого дня місяця, це п’ятий рік полону царя Єгоякима”. Але як визначити, якого століття чи тисячоліття не вказує. Очевидно, треба орієнтуватися на роки правління Єгоякима. Проте і ця особа невідома історії. Тому роки життя Єзекіїля в VІІ ст. до н. е. є припущенням. Деякі, згадувані ним, факти, як, наприклад, Вавилонський полон та події пов’язані з князем Ґоґою, можуть навіть підтверджувати правдивість припущень. Однак є й такі, що спростовують. Наприклад, до якого часу віднести ось таке зауваження автора: “Провина дому Ізраїля й Юди дуже-дуже велика, і земля наповнена душогубствами, а місто (Єрусалим. – С. П.) повне кривди” (9:9)? Що такого натворив Ізраїль, Єрусалим і Юда в VІІ ст. до н. е.? Невідомо. Отож очевидно, що це більше стосується історії Ісуса Христа, якого зрадив Юда, внаслідок чого Божого сина було розіп’ято поблизу Єрусалиму.
Варто звернути увагу й на такий момент. Господь, нібито, закликає Єзекіїля боротися з язичництвом. Але на VІІ ст. до н. е. язичництву не було альтернативи, а на нібито творця нової віри Христа треба було ще чекати та й чекати…
Що таке для Господа “Ізраїльський дім”
Господь устами пророка Єзекіїля називає “Ізраїльський дім” своїм народом. Однак зі змісту цього не скажеш: “І сказав Господь до нього: перейди серединою міста, серединою Єрусалиму, і зроби знака на чолах людей, що зітхають та стогнуть над усіма тими гидотами, що робляться в його середині. А до інших Він сказав при мені: Ходіть за ним у місті, і вбивайте; нехай ваше око не має милосердя, і ви не змилуйтеся! Старого, юнака, і дівчину, і дітей та жінок позабивайте дощенту, а до кожної людини, що на ній цей знак, не підійдете; а зачнете від Моєї святині… І зачали вони від тих старих людей, що були перед домом. І сказав Він до них: занечистіть цей дім, і наповніть подвір’я трупами, і вийдіть! І вони повиходили, і вбивали в місті. І сталося, коли вони вбивали, то я позостався, і впав на своє обличчя, і кликав та казав: О Господи, Боже, чи Ти вигубиш увесь останок Ізраїлів, виливаючи гнів Свій на Єрусалим? І сказав Він до мене: провина дому Ізраїля й Юди дуже-дуже велика, і земля наповнена душогубствами, а місто повне кривди” (9:4-9).
Господь готовий зітерти Ізраїль взагалі з лиця землі. Хіба так поводяться зі своїм народом?
А може це і не його народ? Може це все-таки помста за свого сина галілеянина Ісуса Христа?.. Проте це було значно пізніше.
Чи був у VІІ столітті до нашої ери Ізраїль
У Біблії тема Ізраїля найголовніша, у ній Їзраїль – найдревніша, найвеличніша і найзнаменитіша країна. Але в інших джерелах Ізраїль не згадується зовсім. Немає й слова про нього (як і про євреїв загалом) у найавторитетнішого історика давнини Геродота. Є Єгипет, є Лівія, є Вавилон, Асирія, Персія, а Ізраїля немає.
Попри це творці Біблії поставили Ізраїль (та її царів) вище наймогутніших тогочасних азійських і близькосхідних країн – Персії, Єгипту, всіх і вся…
І тут знову згадаємо апостола Павла. За Ф. Ніцше, це “фальшивомонетник”, що: “вчинив великий злочин над історією, – він просто викреслив вчора і позавчора християнства, і вигадав історію першого християнства. Більше того: він ЩЕ РАЗ ПЕРЕКРУТИВ ІСТОРІЮ ІЗРАЇЛЯ, ЩОБ ПРЕДСТАВИТИ ЇЇ ЯК ПОПЕРЕДНЮ ІСТОРІЮ ДЛЯ СВОГО ДІЛА… Церква перекрутила пізніше навіть історію людства”. Павло не просто перекрутив історію Ізраїлю, він підлаштував Біблію під Ізраїль.
Як засвідчують карти найдавніших часів, Ізраїлю в цьому регіоні не було взагалі. І за доказами звернемося не куди-небудь, а до італійської Біблії, яка видавалася під пильним оком самого Ватикану, який добре знається на історії релігії. Такої карти, як в італійській Біблії (1998 р.), не знайти ні в українському, ні в російському перекладах “книги книг”. Карта ця, щоправда, належить до часів Ісуса, значно пізніших за ті, що ми досліджуємо, але давніших просто не існує. І на ній ми не бачимо Ізраїля. Є Юдея (GIUDEA), але не Ізраїль. А чи була Юдея за сім століть до цього теж очевидно – Геродот не згадує і її.
Навіть станом на І ст. н. е. біблійна карта зберігає скитсько-українські назви міст, гір, озера: Скитопіль, Тиверіада, Галілея, Табор, Ямнія, Пелла, Турія, Тіра, Ерусалим (Gerusalemme) – Ора село, Ерихон (Gerico) – згадайте з попередньої розповіді Аріха...
Наступна карта (теж італійська) більш точна. Вона взагалі показує, яку роль відігравало головне місто Декаполя Скитопіль (засноване в VІІ ст. до н. е.). На початку нашої ери до його підпорядкування входили: Дамаск, Рафана, Діон, Авіла, Гарада, Гіппос, Пелла, Гераза, Філадельфія. В значно раніші часи, певно, його влада простягалася на ще більші території...
Утім про Скитопіль дещо докладніше будемо говорити трохи далі.
Якого роду-племені Єзекіїль
“І сказав Він до мене, – читаємо в другому розділі Книги Єзекіїля, – Сину людський, Я посилаю тебе до Ізраїлевих синів, до людей бунтівників, що бунтуються проти Мене. Вони та їхні БАТЬКИ ВІДПАЛИ ВІД МЕНЕ… А ці сини, що Я посилаю тебе до них, зухвалого обличчя та твердого серця. І ти скажеш до них: Так говорить Господь Бог! А вони чи послухаються, чи занехають, бо вони дім ворохобний, то пізнають, що пророк був серед них. А ти, сину людський, не бійся їх, і не бійся їхніх слів, хоч ВОНИ ДЛЯ ТЕБЕ БУДЯЧЧЯ ТА ТЕРНИНА, І ТИ СИДИШ МІЖ СКОРПІОНАМИ. Слів їхніх не бійся, а їхнього вигляду не лякайся…” (2:3-6).
Це слова Господа, який дає настанови Єзекіїлю. Нагадаємо: образ Господа прийшов пророку з півночі. Цей Господь говорить, що батьки Ізраїлевих синів “відпали від нього”. Можна розуміти це навіть як те, що вони прийшли сюди (в Ізраїль) з півночі, відмовившись від рідної віри – “вони дім ворохобний”. Для Єзекіїля – це чужі люди, “будяччя та тернина, скорпіони”. Очевидно, що пророк – не ізраїльського роду, хоч мову їхню знає: “Бо ти посланий не до народу чужої мови та тяжкого язика, але до Ізраїлевого дому” (3:5-6).
Разом з тим раптом зустрічаються речі, які не можуть стосуватися Ізраїлю взагалі, але приписані до нього: “та й скажеш: Гори Ізраїлеві, послухайте слова Господа Бога! Так говорить Господь Бог ГОРАМ та ПІДГІРКАМ, і РІЧИЩАМ та ДОЛИНАМ: Ось Я спроваджу на вас меча, і вигублю ваші пагірки, і будуть опустошені ваші жертовники, і будуть розбиті ваші фіґури сонця, і кину Я ваших побитих перед вашими божками!” (6:3-4). Хіба може Господь погрожувати безневинним горам та підгіркам, річищам та долинам знищенням їхніх пагорбів?
Цілком очевидно, що і тут щось накрутили редактори Книги, а, найвірогідніше, неправильно зрозуміли чужі для них писання. Пригадаємо, що таке насправді “гори”, які, до речі, згадуються і у псалмі 71:3: “Нехай гори приносять народові мир, а пагірки правду”. За Велесовою Книгою, “гори” (ори) – це отці, воєводи [54, д. 23], а пагірки – ареопаги (Орієві пагорби), на яких наші предки проводили ради і чинили суди.
Чи не здається вам, що текст Єзекіїля “запозичений” у якогось давньоруського волхва?
Отой опис Господа (чи Господньої слави) з півночі, зроблений у першому розділі, до речі, це в дещо скороченому вигляді Херувим, описаний в десятому розділі, якому Господь наказує знищити Ізраїль та Єрусалим (9:4-9). Більше того, Херувим має дуже знайоме нам ім’я Галгал. Гали – одне з давніх імен русів-українців (нині галичани). Та і Христос був галом – галілеянином (чи галатом, за апостолом Павлом)…
З якою місією Бог посилає Єзекіїля до Ізраїлю
Господь наказує Єзекіїлю бути наглядачем Ізраїлю. На сьомий день Господь сказав йому: “Сину людський, Я настановив тебе вартовим для Ізраїлевого дому, і як почуєш ти слово з уст Моїх, то остережи їх від Мене” (рос. переклад: “Я поставил тебя стражем дому Израилеву, и ты будешь слушать слово из уст Моих, и будешь вразумлять их от Меня”) (3:17), “Бо весь Ізраїлів дім твердолобі та жорстокосерді” (3:7). Для Єзекіїля – це чужі люди, “будяччя та тернина, скорпіони”. Тому він має бути з Ізраїлем немилосердним, як і сам Господь: “І зроблю тобі (Ізраїлю. – С. П.) те, чого Я не робив, і нічого подібного вже не зроблю, за гидоти твої. Тому серед тебе батьки будуть їсти синів, а сини будуть їсти батьків своїх, і виконаю над тобою присуди, і розпорошу ввесь останок твій на всі вітри!” (5:9-10).
Місія Єзекіїля – карати і вчити. Він має передати ізраїльтянам науку як жити, будувати храми тощо: “Усе, що ти побачиш, об’яви Ізраїлевому домові” (40:4). Ті, хто творив Біблію, намагаються показати Господа ненависником язичників (поган), руйнівником їхніх святинь: “Я спроваджу на вас меча, і вигублю ваші пагірки, і будуть опустошені ваші жертовники, і БУДУТЬ РОЗБИТІ ВАШІ ФІҐУРИ СОНЦЯ, і кину Я ваших побитих перед вашими божками!” (6:3-4). Однак у розділі 43:15 стрічаємо жертовники – на “чотири роги” (у розділі 45:19 “на чотири кути відступу жертовника”). Вони дуже нагадують жертовники ще трипільського часу (звісно ж, язичницькі), які знаходили археологи у Володимирівці та Небелівці, а не в Ізраїлі.
У розділах 40-43 описуються храм і жертовники, про які Єзекіїлю належить розповісти “Ізраїлевому домові”. Як і в багатьох інших місцях, тут так накручено, що автор, певно, не впізнав би того, що нібито він писав. Не сумніваюся, хитросплетіння ці зроблені після нього. Їхня мета – збити читача с пантелику, позбавити рідних орієнтирів...
Гога і Єгова
Уважно вчитуємося в розділ 38:
“І було мені слово Господнє, – пише Єзекіїль. – Сину людський, зверни своє обличчя до Ґоґа, краю Маґоґа, князя Рошу, Мешеху та Тувалу, і пророкуй на нього та й скажеш: Так сказав Господь: Ось Я ПРОТИ тебе, Ґоґу, княже Рошу, Мешеху та Тувалу! І заверну тебе, і вкладу гачки в щелепи твої, і ВИВЕДУ тебе та все військо твоє, коней та верхівців, усі вони досконало озброєні, велике зборище, зо щитами та щитками, усі озброєні мечами. Парас, Куш і Пут із ними, усі вони зо щитом та з шоломом. ҐОМЕР і всі орди його, дім Тоґарми, кінці ПІВНІЧНІ та всі відділи його, численні народи з тобою” (38:1-6).
“І прийдеш із свого місця, із ПІВНІЧНИХ кінців, ти та численні народи з тобою, всі вони гарцюють на конях, ЗБОРИЩЕ велике й військо численне!” (38:15).
Господь, образ якого прийшов з півночі, розповідає про північні орди краю Магога (Скитії), Рошу (Росі-Русі) на чолі з Ґоґою. Серед численних народів він називає Гомера (кімерійців). Тобто очевидно, що північний Господь прийшов з давньоукраїнських земель. Він закликає Ґоґу: “І здіймешся на народ МІЙ Ізраїлів, як хмара...” (38:16).
Чи міг говорити Господь: “Ось Я ПРОТИ тебе, Ґоґу, княже Рошу, Мешеху та Тувалу! І заверну тебе, і вкладу гачки в щелепи твої, і ВИВЕДУ тебе…”? Ні, він привів Ґоґу сюди сам. Більше того, в сьомому вірші ми читаємо наказ Господа Єзекіїлю: “Приготуйся, і приготуй собі ти та все ЗБОРИЩЕ твоє, зібрані при тобі, і будеш для них сторожею”. Утім компілятори Біблії, намагаються переадресувати ці слова на Ґоґа. Проте навіщо Господові казати те, що й так зрозуміло, – Ґоґа, як командувач, є Отцем “війська численного”, його сторожем і захисником? Очевидно, що тут Господь благословляє пророка Єзекіїля бути духовним захистом “зборища” – (війська) Ґоґиного.
Що це саме так, засвідчує факт особливої шани, до загиблого Ґоґи і його полеглого війська, що висловлює Господь у 39 розділі: “І станеться того дня, дам Я там Ґоґові місце гробу в Ізраїлі, Долину Перехожих, на схід від моря, і що замикає дорогу перехожим. І поховають там Ґоґа й усе його многолюдство, та й назвуть: Долина Многолюдства Ґоґа. І буде ховати їх Ізраїлів дім… І буде ховати ввесь народ краю, і ВІН СТАНЕ ДЛЯ НИХ ЗА ПАМ’ЯТКУ… По семи місяцях вони ще будуть вишукувати. І перейдуть ті обхідники по краю, і коли хто побачить людську кістку, то поставить при ній знака, аж поки не поховають її похоронники в Долині Многолюдства Ґоґа” (39:11-15).
Господь наказує ізраїльтянам поховати останки загиблих до останньої кістки. Для пошуку їх призначені спеціальні обхідники. Він дає долині ім’я Ґоґи!..
Так ворогів не ховають. Так ховають своїх героїв і вождів.
Свідком того, що тут панували скити-роси є місто Скитопіль (нині Байт-Шеан, в Біблії – Бефсан), яке розташоване в “Долині Перехожих на схід від моря” (Середземного), як про те пише Єзекіїль. Вікіпедія зауважує, що Скитопіль займав центральне положення в мережі доріг, що вели від Скитополя в Аравію через Пеллу і Герасу, в Дамаск і в порт Птолемаїда (Акко). Колись Скитопіль був головним над десятьма іншими містами, так зване Декаполля. Можливо навіть, що курган поблизу Скитопіля, який піднімається на висоту до 80 метрів над рівнем річки Харод, і є тією могилою, де поховані останки війська Гоги. Хоча його назва Телль-ель-Хуш (“Курган фортеці”) може говорити про інше: Телль – це Тула (затула – захист), а Хуш/Куш – Кіш (так звалося козацьке поселення-фортеця). До речі, про будівництво русами міст на півдні і про те, як їх могли заселити араби, у Велесовій Книзі пише Ілар Хоругин: “Немало градів і храмів величавих там збудували, бо були багаті... Араби ходили до них і торгували на торжищах, збагачуючись, та там і залишилися, віддаючи отроків у підданство. І та земля повідає ще про мерзенні війни та злі вчинки” [54. д. 18А]...
А тепер давайте подумаємо: якщо Ґоґа був наділений ізраїльтянами такими посмертними почестями і “стане для них за пам’ятку”, то, очевидно, цей чоловік був вартий того. Найімовірніше, навіть став прототипом Єгови – “Господа – мужа війни”, як називається він у Другій книзі Мойсея, розд. 15:3 (хіба важко було додати спереду якусь літеру і змінити третю?). Виходячи з цього, можемо також сміливо говорити і про те, що молитовний будинок юдеїв називається його іменем – сінагога, Сіни Гога. Слово “сіни” в українській мові зберігається донині в значенні нежитлова частина сільської хати, що з’єднує житлове приміщення з ґанком або ділить хату на дві половини.
Цілком очевидно, що історія з Ґоґою стосується відповідного періоду колонізації, про який англійські історики Ґ. Кларк і С. Піґот писали, що Середній Схід, Індія, Пакистан, Месопотамія, Близький Схід колонізовані людьми з Надчорномор’я (Clark G. and Piggot S. Prehistorik Society. - Gr. Britain, 1965). Зрозуміло, що саме колонізатори визначали колонізованим, кому мали вони поклонятися і кого славити. Ізраїльтяни молилися богові, якого запропонували їм їхні владики.
Чи є можливість встановити, а хто ж був Ґоґою? Гадаю, що так. В “Історіях” Геродота є одна цікава особа, що могла бути ним. Це Фраорт (видозмінене ім’я Ори) – цар скитів, мідійців та персів, батько Кия (не виключено, що річка Харод навіть названа на честь Ора – Оррод. Геродот повідомляє, що Ора (Фраорт) царював п’ятдесят три роки, ходив війною також проти Ассирії (Сирії): “але зазнав поразки і загинув сам після двадцяти двох років царювання. Загинула більша частина його війська” [30, І 102]. Тобто, очевидно, двадцять два роки царювання із п’ятдесяти трьох припадають і на Ассирію, яку й видають редактори Книги Єзекіїля за Ізраїль. Незабаром син Фраорта Кіаксар (Кий-цар) збере військо і вирушить в похід помститися за смерть батька. І йому це вдасться зробити, про що ми читали в попередньому дослідженні. А тут вочевидь є зрозумілим, що загибель Ґоґи і його “многолюдства” в книзі Єзекіїля якраз стосується Ора (Фраорта) з його військом. У мові тих, хто не вимовляв “Р”, що найчастіше зустрічається серед євреїв, ім’я Ора могло звучати як “Гога”…
Якої Землі насправді був пророком Єзекіїль
Я ретельно шукав у Книзі пророка Єзекіїля щось ізраїльське (єврейське). Їхні віру, символи… Не надибав нічого. Неодноразово згадується поганська (язичницька) віра і її святині: жертовники, фігури сонця, божки (6:3-4,6), “зелені галузки при носі” – гілочки верби під час освячення на Вербну неділю (8:17), і навіть урвища (38:20) – за Велесовою Книгою, урви (храни), де зберігалися “подоби наших богів”... Навіть Єрусалим не єврейське місто, а “донька”, що походить із Ханаанського краю, батьком якої був амореєць (семіт), а матір’ю – хіттеянка, або киттиянка – скитянка (16:3). Тобто, першоматір’ю ізраїльтян була праукраїнка.
Про кого насправді писав Єзекіїль, звідки він приніс свою науку, бачимо з розділу 47 вірші 8-10, де йдеться про священне джерело (в Книзі – Храмове джерело): “Ця вода виходить до східної округи, і сходить на степ, і сходить до моря, до води солоної… вода буде місцем розтягнення неводу, їхня риба буде за родом своїм, як риба Великого моря, дуже численна”. “Велике море” коментатори Біблії тлумачить як Середземне, проте таким насправді було Чорне море. Це підтверджує й факт, наведений в цитаті: вода джерела виходить на схід, натомість Середземне море розташовується на захід від Ізраїля. Тобто очевидно, що священним джерелом Єзекіїль називав річку Бог (Південний Буг), яка тече на схід і впадає в Чорне море.
Саме звідси він був насправді родом, саме тут Єзекіїль писав свою Книгу і саме звідси, з території України ширилися божественні знання. Але їх було викрадено і підлаштовано під Ізраїль.
А якщо автор був із Прибужжя, найвірогідніше, він користувався абеткою, розповсюдженою в Ольвії. Враховуючи те, що писали тоді переважно без голосних, можна припустити, що підписувався він таким чином: “ΣКЛ ΣН БΣ”, що читалося як “СЕ КОЛО СИН БУСА”, або “СОКІЛ СИН БУСА”. Проте творці Біблії переінакшили його на “Єзекіїль син Бузія” (в російському перекладі Вузія). Ми ж нагадаємо про Буса як реальну історичну особу. Щоправда, дещо пізніших часів. Це один із руських князів і волхвів, якого з багатьма іншими полонив і стратив готський король Германаріх (“Ілар Хоругин. Велесова Книга”)…
Книга Єзекіїля ще одне підтвердження тому, що в основі Біблії лежать святі книги Скитії (України). У ній чимало важливої інформації з нашої історії. На завершення зупинимося на одній із них. У розділі 45 докладно описується розподіл святої землі, де, до речі, є доволі актуальне зауваження й на адресу сучасних керманичів України стосовно земельного питання: “Насильство та утиски відсуньте, а робіть правосуддя та правду, перестаньте випихати народ Мій з його землі, говорить Господь Бог!” (45:9). Але я про інше, про те, коли відзначали наші прапрадіди Великдень.
Сьогодні ми це робимо нібито в день воскресіння Ісуса Христа, який чомусь за рішенням отців різних Церков “воскресає” кожного року в інший день – наприклад, в 2016-му католики відзначали 29 березня, а православні 1 травня, у 2017-му – ті й інші святкували 16 квітня, у 2018-му католики – 1 квітня, православні – 8 квітня.
А що каже ізраїльтянам через Єзекіїлю Господь?
Читаємо: “У першому місяці, чотирнадцятого дня місяця буде вам Пасха, свято семиденне…” (45:21). Стоп! Євреї свій новий рік розпочинали (і розпочинають) восени – в кінці вересня. Тобто, першим місяцем у них є той, що у нас жовтень. Натомість у наших праотців з давніх-давен першим місяцем року був Білояр, який, за нинішнім стилем, розпочинався б 21 або 22 березня.
Очевидно, що весняне свято, яке в Єзекіїля назвали Пасхою, припадало на 4-5 квітня – чотирнадцятий день після 21-22 березня. В оригіналі воно, найвірогідніше, називалося або свято Роджества Дажбога, або ж як у Велесовій Книзі – свято Красна гора (на найближчій і найвищій горі було святилище, біля якого зустрічали Сонце та вшановували предків). Восени, за Єзекіїлем, “сьомого місяця, п’ятнадцятого дня місяця” було аналогічне свято (45:25), але назву його творці Біблії вилучили. Певно, 15 числа місяця Зраниця (за нинішнім стилем 7-9 жовтня) святкували або день Матері-Слави, або, згідно Велесової Книги, Великої Овсени (свято Господаря)…
А тепер робіть висновки – чиї Боги (Праотці) були першоосновою, за чиєю наукою постала сучасна цивілізація і що з нею роблять ті, хто перекрутив цю науку?
Уривок з книжки "Славетні предки українців"
Книжку можна замовити за адресою yatran@gmail.com, в автора через ФБ і за тел. 068 994 63 63
