Сергій Піддубний
Із циклу «Мініатюри про Велесову Книгу»
Історія про народження сина непорочною дівою, від Божого духа стара, як світ. Навіть і не скажеш, звідки її взяли творці біблійного Нового завіту. Є щось подібне і у Велесовій Книзі. Бог Велес дав дитя... Так, в принципі, й досі кажуть люди: що дитя це Божа нагорода.
Саме тому автор і присвячує свою книгу Велесу, що він – „пристанише сили” і що приносить дітей на продовження роду.
Велесу Книгу цю присвятимо –
Богу нашому, який є пристанищем сили.
Був колись муж достойний і доблесний,
шанований русами. І мав він жону та дві доньки.
Була в них худоба – корови і багато овець.
З ними він був у степах,
але не знаходив чоловіків для доньок своїх.
Тож молив Богів, аби згасання роду присікли.
І Дажбо почув мольбу,
а по мольбі дав вимолене – як було передречено,
що Бог гряде межи нас і будемо народжувати.
Се-бо Ясна світить, і Бог Велес несе дитя мужу.
Привітаймо Велеса, приймімо за Бога нашого і восхвалімо:
“Будь благословен, вождю, нині і прісно, від віку й до віку!”
У Велеса, як господаря, багато функцій. Він піднімає в небо коней Суражієвих, а вночі світить (“зоріє до воріт”). Він опікується господарством – пасовищами, врожаями і худобою, навчив пращурів землю раяти (орати) і хліб сіяти.
Велеса славили на рівні Сонця й жертвували соту частину врожаю на його святилище (в тексті “храмину”).
Велес – це, по суті, чоловічий аналог Матері-Берегині.
Він також реальна історична особистість – нащадок Татія, що просив Нуму стати царем римлян, хоча, як видно із розповіді Плутарха, і сам був гідним претендентом на цю посаду.
Називали його по-різному: Велес, Влес, Волес, Волос, Влас, Вилас. На його честь названо сузір’я Волосожари-Тур і Волопас. І, мабуть, саме їх мав на увазі Ілар Хоругин, коли писав, що Велес “зоріє нам до воріт”. Від імені Велеса-Волеса пішли: волхви (ті, що “волю хвалять”), назва першої господарської та адміністративної одиниці Русі – волость (згодом і російське власть) і, навіть, скандинавська пророчиця Волюспа та легендарний шотландський герой Волос. Збережений він також у низці топонімів. На Івано-Франківщині є річка Велесниця, села Нижня Велесниця, Лісна Велесниця та Волосів. На Тернопільщині – село Велеснів. У Болгарії є місто Велес, і в Македонії – місто Велес, у Боснії – гора Велесова. Іменем Велеса в давній Україні називали ще дітей, які ходили на Великдень із подарунками від Велеса – волосевники, вони вітали рідних і близьких зі святом, дарували їм здобну випічку і у відповідь отримували також щось смачненьке. Вважалося, що прихід волосевників-велесевників обіцяв добрий і щедрий рік. Від слова “волосевники/волочебники” утворилося російське слово “волшебнікі”…
Яким наші Предки уявляли Бога Велеса, треба шукати в так званих грецьких джерелах, куди поцуплено чимало наших пам’яток і пам’ятників. Певно, це поєднання образу людини і тварини (бо людина приборкувач її). Зокрема Велес – це також кентавр (кінний тавр): наполовину людина наполовину кінь – той, хто охороняв живий товар і його власників (або напівлюдина-напівбик).
Святкували Велеса двічі – в кінці жнив (люди казали: “Прийшов Влас – дав зерна прозапас”) і напередодні весни (“Прийшов Влеса – ховай сани, діставай колеса”).
Книгу автора «Велесова Книга - веди України-Русі» можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63
..
