Петро Синиця
Десь у цю пору торік я писав цикл своїх рефлексій на широкомасштабне підступне і неоголошене військове вторгнення Росії в Україну. Одним за одним вийшли: «Варіант із Троянським конем в Україні не вдався. Поки що», «Кацапстан МАЙЖЕ здійснив свій задум. За чиєю допомогою?», «Проблему під назвою «Росія» може вирішити тільки Україна», «Чому Путін вирішив, що йому будуть раді українці, або звідки прийшов наказ розмінувати Чонгар». Завдячуючи читачам, ці публікації набули неабиякого розголосу – наприклад, перша у Фейсбуці була поширена більше 3000 разів. Дякую вам, друзі.
На тому гадав поставити крапку. Виговорився і досить. Однак не стримався і взявся знову за своє. Аналізуючи дії української влади за час першого року війни, я приходжу до висновку, що в нас іншого виходу не було, крім війни. Священної війни.
До виборів 2019 р. був. Курс – Європа і Нато. З обранням президентом слуги Відомо-кого і більшості ВР слуг Відомо-кого у нас вибору не залишалося – або колінкування перед Путіним, як того хотів Зеленський (а отже чергове колгоспне рабство, голодомори і концтабори), або війна з Путіним.
Гадаю, всі знають того «Відомо-хто» – пан Коломойський, який і виховав на своєму телеканалі нинішнього президента Зеленського. Виховав, звісно, в своєму злодійському і україноненависницькому дусі. Ласий до грошей пан Коломойський чітко означив свій власний курс, а отже і програму для свого підручного: «Взять 100 млрд долларов у россиян. Они хотели бы их дать… Вы (НАТО) все равно нас не возьмете. Бесполезно тратить время на пустые разговоры. А Россия хочет привести нас в новый Варшавский договор… Русские танки будут стоять под Краковым и Варшавой (звісно, в т. ч. з українськими екіпажами. – Автор), а НАТО обмочит штаны и будет покупать памперсы». Тобто, вони були готові радше зустрічати російську армію, аніж підтримувати українську; годувати російських солдат, а не рятувати поранених українських воїнів (згадайте хоча б Ярослава Журавля)…
Не можна, щоправда, тут знімати вини і з Порошенка. Він нічого не зробив, аби антиукраїнська діяльність телеканалу 1+1 не була заборонена, щоб Зеленський і Ко не могли лити бруд на Україну, мати підтримку промосковських сил і розколювати українське суспільство, а отже не допустити такого ганебного вибору, який зробила Україна в 19-му. Ні він, ні його команда не передбачили також можливість балотування в президенти наркозалежного кандидата і не внесла відповідні зміни у виборчий закон.
Ми мали отримати цю війну. Щоб очиститися від «русского міра», який міцно засів у головах мільйонів одурених московською пропагандою українців. Ми мали отримати цю війну, щоб очиститися від смердючого московського духу – церкви, мови і культури… Ми мали отримати цю війну, щоб врятувати світ від наростаючого тероризму з боку Кремля…
На жаль, я не знаю, як ми компенсуємо втрати, які понесли. Але вони були потрібні. Ми проходимо чистилище, на яке заслужили. Хочеться вірити, що через біль і втрати, ми станемо сильнішими, а головне розумнішими; що через руїни і смерті знайдемо більше ніж втратимо – краще майбутнє для своїх дітей і внуків, без москалів-кровопивць…
Щодо Зеленського, в якійсь мірі його могла б виправдати швидка перемога і звільнення України від ворога, в т. ч. Криму. Але, як показав перший рік війни, цього він і його команда не дуже прагнуть. Здається на першому плані у них нажитися. Корупція під дбайливою опікою Офісу президента не просто процвітає, а цвіте широкомасштабним, убивчим цвітом.
Але є й позитив: для українців стало очевидним – нам не по дорозі ні з Коломойським, ні з його слугами. Нам не по дорозі з тими, хто шукав миру в очах Путіна, а не готувався до його наступу, чого після захоплення Криму і частини Донбасу не міг бачити тільки сліпий або відвертий посібник ворога.
Маємо будувати нову Україну, на чолі здорових і тверезих сил, серйозних провідників, українців за духом, знаних і авторитетних у світі людей…
