Сергій Піддубний
З початком війни Росії проти України позбувся чи не всіх книжок московитських поетів та письменників, представників «русскава міра», що, як вже побачив весь світ, несе народам неминучі смерть і руїни. Щось на макулатуру пішло, щось згоріло. А от із Єсеніним такого не можу зробити («Сергей Есенин. Синь, упавшая в реку. Поэзия, проза. Москва, Правда, 1985»). Маю переконання, що це наша людина. Згадаймо, наприклад, його: «Наш отатаренный язык лишь жалкая пародия на Украинский язык, который безусловно славянский»… Підозрюю навіть, що хтось із його прадідів носив ім’я Ясен, чи Ясунь, як ще називається у Велесовій Книзі наш прадавній священний тотем Овен. А сина його якийсь піп записав «Єсєнін» – щоб було «благоприятно для русскава слуха».
Щось його невпинно тягнуло до України, до українців. Він добре знав творчість Миколи Гоголя. На запитання анкети про Пушкіна, як ви його сприймаєте тепер, Єсенін відповів, що це його улюблений поет, навіть попри його помилки. І вказав на одну з них: характеристика Івана Мазепи. Нагадаємо, що Пушкін назвав українського гетьмана зрадником за його союз із шведським королем Карлом і, немає сумніву, саме це не сподобалося Єсеніну, бо Мазепа перш за все був гетьманом України. Прикликавши на допомогу шведів в боротьбі проти московського царя Петра І, він намагався врятувати свій народ від тих страшних випробовувань, що доведеться йому пережити під російським чоботом…
А ось ще така деталь, ніби не значна: якщо українці святого Миколу навіть зараз називають на московський лад Миколаєм, то для росіянина Єсеніна він був Миколою (вірш «Микола»). Певно, саме так називали його дід Федір Андрійович і баба Наталя Євтеївна, у яких пройшли дитячі роки майбутнього поета… А скільки українських слів у його віршах (звісно, дещо видозмінених): «зараня, каравай, могутний»…
Знаємо також, що Єсенін перекладав на російську мову вірші Тараса Шевченка, а в 1922 р. побував у Харкові. Цікавий факт, до речі: 1995 року в одній зі шкіл Харкова до 100-річчя з дня народження поета був відкритий музей Сергія Єсеніна, а в 2022-му саме в соту річницю його приїзду до міста ця школа була зруйнована російською ракетою, тобто, тим самим «русскім міром», представником якого нібито є поет.
Дуже сумнівно, що сам Єсенін прирахував би себе до цього «міра». У ньому все українське: вільнолюбивість, сміливість, чесність: «Я иное постиг пришествие – где не пляшет над правдою смерть» («Инония»). Він прожив лише 30 років, але без інститутів та університетів за цей короткий час пізнав і усвідомив дуже багато. У 23 роки в тій самій «Инонии» він називає себе пророком («Так говорит по Библии пророк Сергей Есенин»). І це не пусте самозвеличення – не виклик, не поза. Його творчість дуже змістовна, глибинна і далекосяжна. Це його справжня місія. Не те, що він ховав під маскою «я последний поэт деревни», «хулиган», «забулдыга», «скандалист», «московский озорной гуляка»…
Ще в 1916-му він писав:
Не в мого ти бога вірила,
Росія, вітчизно моя!
І це попри те, що дідусь і бабуся з раннього дитинства водили його в російську православну церкву і привчали до Ісуса Христа. Яким богом і якою вірою мала б бути його, читаємо далі в звернені до тієї ж Росії:
О, дай мені руку охололу –
Іти єдиною стежиною.
Ходім, ходім, царівно сонна,
До віри веселої та одної,
Де світить радість споконвічна,
Неопалимою купиною.
Ця віра мала бути світла, сонячна, та, яку сповідували наші прапредки, а не: «старе інквізиційне православ'я, яке посадивши св. Георгія на коня, пронизало списом, замість змія, самого Христа» («Ключи Марии»).
Особливо відвертий до церкви і до Росії С. Єсенін у драматичній поемі «Страна негодяев». Як на мене, це один з найкращих його творів. Написаний рівно 100 років тому, після коротких відвідин України і перебування протягом кількох місяців в Європі та США. Совєтська наука, совєтська критика обходила увагою цю поему, хіба що наводила слова сказані одним із персонажів, комісаром Рассвєтовим, яку автор, найвірогідніше, додав тільки для того, щоб підлестити совєтскій владі і щоб цензура не стала на перепоні друку: «Вся Америка – жадная пасть, Но Россия… Вот это глыба… Лишь бы только Советская власть!». Бо в іншому місці той самий Рассвєтов наголошує: «Вся Россия – пустое место», «Не страна, а сплошной бивуак», тобто, це країна, а всього-на-всього тимчасове місце для проживання. А ось слова іншого комісара – Чаріна: «Нужно прямо сказать, открыто, что республика наша – bluff» (блеф).
…Не можна не погодитися з тими, хто стверджує, що Єсенін насправді не покінчив своє життя самогубством, а його вбили більшовики. Справді, комуністична влада не могла вибачити поету «Страну негодяев» і його головного героя українця Номаха, у якого «созревает мыcль о российском перевороте»:
Мені хочеться викликати тих,
Хто на Марксі жиріє, як янкі.
Ми побачимо їхню хоробрість і сміх,
Коли рушать на них наші танки.
…«Страна негодяев» – твір, який на сьогодні мав би бути професійно перекладений на українську мову і звучати з усіх сцен нашої країни. Він про хлопця з України, який створив на Поволжі повстанський загін із 200 осіб і наводив жах на радянську владу. Єсенін нагадує ним, що навіть у Росії любили одного з найвидатніших очільників селянського опору Махна (монолог Чаріна) і переносить його ідеї Номаху. Та й ім’я це поволзького отамана створено шляхом перестановки складових прізвища Махно. Понад те, в Номасі поет бачить свій ідеал борця за справедливість, в його діях і намірах змальовує самого себе: «Блондин. Середнього росту. 28-ми літ». Блондину Єсеніну у 1923 році, коли він закінчував писати поему, було саме 28…
Герой Єсеніна – інтелектуал (знає, хто такий Гамлет), він кмітливий, сміливий, розумний і щедрий. Він із тих, хто і сьогодні, дивлячись в дуло російського автомата, каже «Слава Україні!»
Н о м а х
І знаю сам –
Звісно, мене підвісять
Колись до небес.
Ну і що!
Це ще краще!
Там можна прикурювати від зірок…
Не збираюся переповідати зміст твору чи втомлювати читача його аналізом. Маю на меті привернути увагу українців до поета близького нам за духом, до того, яку він устами своїх героїв і персонажів дає оцінку Росії, «русским мужикам», мордві, черемисам; як спритний повстанець Номах обводить кругом пальця росіянина Замарашкіна, єврея Чекістова та їхнього шпигуна, китайця комуніста Літза-Хуна (ну як Росії без китайців!?), про його мрії і пориви… А на завершення наведу актуальний і на сьогодні діалог:
З а м а р а ш к і н
Слухай, Чекістов!
З яких це пір
Ти став іноземцем?
Я знаю, що ти єврей,
Прізвище твоє Лейбман,
І чорт з тобою, що ти жив
За кордоном…
Все одно у Могильові твій дім.
Ч е к і с т о в
Ха-ха!
Ні, Замарашкін!
Я громадянин Веймара
І приїхав сюди не як єврей,
А як той, хто володіє даром
Приборкувати дурнів та звірів.
Я лаюся і буду наполегливо
Проклинати вас хоч тисячі років,
Тому що…
Тому що хочу до вбиральні,
А вбиралень у Росії немає.
Дивний і смішний ви народ!
Жили весь вік свій жебраками
І будували храми божі.
Та я б їх давним-давно
Перебудував у місця відхожі...
…Не вдалося українцю Номаху зробити в Росії переворот; єврею Чекістову приборкати російських дурнів і звірів; церкви російські ще яскравіше виблискують золотом, а туалетів як не було так і нема; і досі московські попи благословляють московське військо на вбивства та насильства… Очевидне єдине: численні злочини росіян в т. ч. нинішні в Україні, світ пам'ятатиме вічно і проклинатиме їх, як про те заявляв Чекістов, тисячі літ.
(Переклад фрагментів поеми з російської на українську автора. Портрет олівцем також автора, 1974 р.)
9 травня 2023 р.
