Проголошуємо славу велику отцям нашим та дідам

20 липня неподалік Дніпра в селі Нікольське на місці древнього святилища прихильники Рунвіри та древніх сонячних культів українського народу відзначили День Перуна. Священну годину провів рунтато Святослав. Поетеса Віра Коваль прочитала свої вірші, присвячені богу Перуну. Перекладач та дослідник Влескниги Сергій Піддубний повідомив, що після дослідження Геродота та інших древніх джерел здійснив повторний науковий переклад Влескниги і прочитав уривок із власного ритмічного переказу Книги (друкується нижче). Свято закінчилося освяченням Трисуття, піднесеними молитвами та піснями на славу і вірність Україні.

ВЛЕСКНИГА

(уривок)

12 і 13

Поки зорі сяють, співаємо хвалу богам

і вогнищу Перуна, якого звуть Потятичем на ворогів.

Проголошуємо славу велику отцям нашим

та дідам, які суть у небі.

Скажемо тричі: Слава! Слава! Слава!

і йдемо наші череди пасти на трави.

А коли будемо вести їх в інші степи,

вдруге хвалу богам возносимо –

славу співаємо і так до полудня.

В полудень проголошуємо славу велику Хорсові,

що златорунні кола крутить, і сурину п’ємо.

А ввечері, коли вже вогнища розкладені,

запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,

який був прадідам нашим і нам є вуха та очі.

І, сотворивши молитву, йдемо до сну,

а там – велика таємниця,

що розумних проявить і хоробрих укріпить.

До сонця восходящого йдучи,

вдивляючись у береги ріки, там оселяються руси,

як Мати Небесна Слава накаже,

обома крилами освятивши їх.

Беремо землю ту й боронимо її

од асурів та гунів, як і проти готів,

повертаючи стріли свої та мечі одточені.

14

А як ворог іде на нас, то беремо мечі

й одержимі віщими словами від Матері Небесної,

що майбутнє наше славне,

йдемо до смерті, як на свято.

Сказано нами це про старі часи,

коли мали храми свої Карпатські;

і там були гості – старі верманове, арабове й інші.

Ті гості Радогощем вшановані.

Брали од кожного з них гостинці – сорочки честені.

які честять боги і нам веліли честити.

Таку мали вказівку на часи наші,

аби не діяли хибно й отцям почесті складали:

не персти бездіяльні товкли об дерево,

а щоб руки наші утрудились об рала свої

і мечами добували незалежність нашу.

І Мати свята нам веліла йти на кордони наші

та стерегти їх од ворогів.

Се дими, піднявшись, течуть до небес,

що означає тугу велику для отців,

дітей, матерів наших – час боротьби прийшов!

І не сміли говорити про інші діла, лише про ці.

Бо прийшли варяги до Ніпра і взяли землю нашу,

стали людей і землю під свою руку брати.

Але з тим не маємо погоджуватися інакше як мечем нашим,

щоб Рюрика відігнати туди, звідки прийшов...