Сергій Піддубний
Для багатьох це велика несподіванка: Ісус Христос був язичником! У книжці “Великий код України-Русі” наводиться чимало доказів цьому. Головні з них:
Перше. Перед стратою, як стверджує французький теолог ХІХ ст. Едуард Шуре, Ісус разом зі своїми учнями тікає до язичницького міста Кесарія. Тут Він іде до невеликого храму, що був збудований на честь язичницького Бога Пана, і де було багато зображень язичницьких божеств. Ісус побачив у них “лики божественної краси, сяючі образи якої Він носив у своїй душі” [16, с. 389];
Друге. Апостол Павло свідчив, що найулюбленіший учень Христа Петро “жив по-поганському, а не по-юдейському” [Гал. 11-15]. Отже, якщо учень Петро був поганином, то його вчитель також;
Третє. Ісус молився і творив свої чудеса не в храмах, а на горі, в гаю, біля води, як це робили всі язичники-орійці…
Фрагмент хреста із Закарпаття
Христос не вигадував нової віри, як це наголошують адепти християнства. Підтвердження цьому знаходимо в його словах: “Господові Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” [Мт. 4:10], які треба розуміти, що Син Божий зберігав вірність батьківській вірі, вірі своєї рідної Галілеї, яку той самий ап. Матвій називає поганською [Мт. 4:15]. І далі знову Ісус: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон прийшов, – Я не руйнувати прийшов, а виконати” (Мт. 5:6). Він прийшов не знищувати старе, а виконати заповіти отців, і, навпаки, перешкодити фарисеям та книжникам нав’язати нововведення, вигадані ними: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне...”, “хто храмом клянеться, – клянеться ним та тим, хто живе в нім. І хто небом клянеться – клянеться Божим престолом і тим, хто на ньому сидить” (Мт. 23:13, 21-22). Тобто, йдеться про те, що не можна відгороджувати стінами храму Царство Небесне, якому поклонялися люди на відкритому просторі. Той, хто клянеться (молиться) в храмі, клянеться насамперед тим, хто в ньому служить, а хто клянеться під відкритим небом, клянеться Богові Небесному і своїм Пращурам, які суть у небі. Недарма і Влескнига зазначає, що Боги в храмах “не приймають жертви нашої” [1, д. 21]...
У Біблії є багато свідчень боротьби зі старою вірою, із закликами нищити святині отців, про підступне нав’язування нової віри, чужого Бога (цитата з Другої книги Царів): “то Господь засвідчив в Ізраїлі та в Юді через усіх Своїх пророків та всіх прозорливців, говорячи: Верніться з ваших злих доріг, і додержуйте Моїх заповідей, уставів Моїх, згідно зо всім Законом, якого Я наказав був вашим батькам, і якого послав до вас через Моїх рабів пророків. Та не слухали вони, і робили твердою свою шию, як шия їхніх батьків, що не вірили в Господа, Бога свого”.
Але нічого подібного не чуємо від Ісуса. А ця настанова: “Коли хто приходить до мене і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі – той не може бути учнем Моїм” (Лк. 14:26), насправді, не належить Йому. Той, хто шанував рідну віру, хто неодноразово наголошував “Милости хочу, а не жертви” (Мт. 12:7), “Шануй батька та матір” (Мт. 15:4), а на запитання, скільки разів треба прощати братові, відповідав: “Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!” (Мт. 18:22), не міг такого сказати. Ці слова, найвірогідніше, приписані Ісусу ап. Павлом – головним компілятором Біблії – для виправдання засіхань юдо-християнських першосвящеників на чужі святині, на сусідні землі, на вбивства власників цієї землі і перетворення їхніх дітей на рабів.
Ми не випадково вище назвали нашу Мати-Славу Птицю Небесну Богоматір’ю, як християни називають матір Ісуса Христа. Тому що наші волхви і жерці по-іншому розуміли історію Христа. По-перше, як це можна бачити на древньому Галичанському хресті із села Чорний Потік, Ісуса Христа названо не “Ісус Назарей Цар Іудейський” (ІНЦІ), а ІН – Ісусом Назареєм і НН – Назареєм Навином. Отже, давні українці-галичани не визнавали галілеянина Ісуса царем іудейським [3, с. 202]. По-друге, сенсаційну інформацію знаходимо на хресті із Закарпаття, фото якого зберегли автори книги “Народное искусство Подкарпатской Руси” (Прага, 1925 р.). Традиційно на подібних хрестах з однієї сторони розміщували зображення Богородиці з немовлям на руках, а з іншої розп’яття Христа. На закарпатському хресті розп’яття присутнє, а от Богородиці немає. Що замість неї? Замість неї бачимо дві людських постаті, певно, подружню пару. Одна з них підняла руки і щось ловить. Над ними Сонце із зображеними на ньому зірками, промені і від них птиця, що падає вниз. Це і є Мати-Слава Птиця Небесна (вона ж, як вже знаємо, Зоря сонця), на думку майстра-філософа, що зробив хреста, яка принесла новонародженого Сина Божого, а не привела звичайна жінка.
Принагідно зауважимо, що цей хрест ніс ще якусь дуже важливу інформацію на кінцівках головної (середньої) поперечки, та, на жаль, вони відсутні. Не виключено, що відбито було їх навмисне, щоб приховати від нас ще якісь таємниці.
Галичани знали щось таке, чого в Євангеліях не знайти. Наприклад, чому на своїх хрестах, дуже відмінних від загально прийнятих у християнстві, вони писали не “ІХ”, а “ІН”? Що означає “233” на одному з них на тій стороні, де Ісус зображений розіп’ятим? Чи не є це його справжнім роком смерті, а отже роком народження мав би бути 200-й н. е., а не 8-й до н. е.?...
У “Великому коді України-Русі” і “Славетні предки українців” ми спробували знайти відповіді на ці питання. І нам видається доволі правдивою версія, що Ісус Христос галілеянин (чи галат) це те саме що й галичанин. Що історію Ісуса віддалили не тільки в роках, а й у відстанях. Чому з історією греків і римлян це можна було зробити, а з Ісусом ні?
Ви можете про це докладніше прочитати в означених книжках, але питань з часу їх видання стосовно Ісуса Христа не зменшилося, а навпаки збільшилося. Як пророк Мойсей, перше ім’я якого Хозарсіф (тобто, хозарин) опинився в Єгипті? Чому апостол Петро мав друге ім’я (Симон), мав його Іван Хреститель (Ілля), і мали на той час всі знатні люди, а Ісус Христос ні (Христосом його нарекли після смерті)? Чи все-таки мав? Яким воно було – Назарей, Навин?..Чому ніхто не тлумачить назву землі “Гадаринська” (Мт. 8:28, Мр. 5:1), яка була по сусідству з Галілеєю – чи не Гардарика (країна міст) це, як ще називалася Київська земля? Чому Папа Римський Іоан ХХІІ (ХІV ст.) приписував Галатію до Київської землі? Чому досі не пояснено, як цар Ірод, який жив щонайменше на 50 років раніше Ісуса, намагався знищити його ще немовлям?..
Вознесення Ісуса Христа на небо, до речі, це також орійське (чи іншим словом язичницьке) уявлення завершення гідного життя людини: “А там побачимо Пращурів своїх і матерів, які порядкують на Небі й отари свої пасуть, і жниво своє жнивують, і життя мають, як ми. Там немає ні гунів, ні еланів, лише Права княжить. І та Права істинна, бо Нава спущена нижче Яви-дання і пребуде віки вічні біля Свентовиду” [1, д. 26]. І день народження Христа (Різдво) святкують в той самий день, коли наші предки орійці-язичники святкували Сварга або народження Світла Дажбожого – в перший день після зимового сонцестояння...
Уривки з книжки "Історія прадавньої України". Книжку можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63
