Правда про Дарієвий похід на Скитію


Сергій Піддубний


Геродот, в принципі, доволі зрозуміло виписав, як саме і яким шляхом рухався Дарій на Скитію і яким повертався назад. Але редактори десь додали слово, десь змінили його на грецький лад – і дослідники вже заблукали. Починається розповідь ось із чого: “Після здобуття Вавилона Дарій вирушив у похід на скитів... Дарій побажав помститися скитам за те, що вони колись удерлися до Мідії” [30, IV 1]. Здається, є очевидним: щоб помститися скитам і витурити їх із Мідії, Дарій мав йти на них саме через Мідію, яка займала території сучасної Грузії. Коментатори ж чомусь вказують інший шлях – значно складніший і довший. За їхніми твердженнями, Дарій перетнув Калхедонський Босфор, який видають за протоку, що нині ділить турецький Стамбул навпіл, і поплив до Істра (Дунаю), звідки потім і почав наступ. Тобто, з протилежного боку – західного. Проте в давнину була одна Босфорська протока – та, що нині зветься Керченською. Звісно, ті, хто жив з іншого боку протоки, з боку Колхіди, називали її Колхедонською. Усі інші Босфорські протоки і варіації їх назв – плід пізніших маніпуляцій нових претендентів на володіння чужою історією.  


Карта з "Великого коду України-Русі"


Для уточнення шляху персів до Скитії звернімося до деталей: “Дарій, вирушивши із Сусів і прибувши на Калхедонський Босфор, де було споруджено міст, звідти сів на корабель і поплив до так званих Кіанейських скель, що, за словами еллінів, колись були плавучими (про них читайте в главі “Народ, що постійно царює” – С. П.). Там він, сидячи у святилищі, дивився на Понт Евксин, який справді є гідним подиву, бо з усіх морів він є найдивнішим. Уздовж має воно одинадцять тисяч сто стадій, а вшир, у найширшому місці, три тисячі чотириста стадій. Устя того моря має ширини чотири стадії, а довжина устя, що називається Босфор, – на ньому збудовано міст, – сто двадцять стадій; Босфор же тягнеться аж до Пропонтиди. Пропонтида, що має вширш п’ятсот стадій, а вздовж тисячу чотириста, вливається в Геллеспонт,  що має вшир сім стадій, а вздовж чотириста. Сам Геллеспонт вливається в гирло моря, званого Егейським” [30, ІV 85].


Ми вже знаємо з попередньої глави, що Геллеспонт насправді розташовувався у протилежному місці від того, що нам вказують фальсифікатори історії. Це нинішнє Азовське море і жодного стосунку він не може мати до Егейського моря. Буде також цілком справедливо поставити знак питання над Пропонтидою як назвою Мармурового моря. Це ще один із багатьох фактів притягнення історії Припонтиди (а не Пропонтиди), як північних причорноморських земель, ближче на якусь тисячу кілометрів до берегів Греції, навіть не зважаючи на те, що в книзі п’ятій (гл. 122) про Пропонтиду Геродот говорить зовсім не як про море.


Зупинимося ще на двох назвах: Кіанейські скелі й Калхедонський Босфор. Першу пов’язують із Фракійським (Балканським) Босфором, а другу з містом, що знаходилося в Малій (Передній) Азії. Але ми пам’ятаємо, що аргонавти вирушили за золотим руном до берегів Скитії, зокрема до Колхіди. Тобто у випадку із Калхедоном маємо близьку до неї назву. Причому близькі вони не лише фонетично. Якщо врахувати, що через Босфор “оли-ели” ходили, які мешкали на Геллеспонті та Понті, то цілком вірогідно, що це міг бути Олходинський Босфор, а не Калхедонський. Нічого спільного також не може мати зі стамбульським Босфором Фракійський Босфор, бо Фракія –  та сама Тракія, Тронакрія, Троада, а отже, Крим. І це зокрема добре видно з глави 99 четвертої книги “Історій”: “Фракія перед скіфською землею розташована на морі. Ця земля утворює затоку (Коркітську. – С. П.), а Скіфія йде за нею”. Отже, і Калхедонський Босфор, і Фракійський, і Кімерійський насправді це одна й та сама протока, що зараз називається Керченською.


...Не міг Дарій ризикувати військом і своїм життям, вирушаючи на тогочасних суднах у таке море, як Чорне, та ще й від сучасного Стамбулу аж до гирла Дунаю. Натомість поблизу Таманського і Кримського півостровів він міг таке собі дозволити. Привівши військо до крайньої на той час точки Азії на Таманський півострів*, Дарій наказав будувати міст, а сам обігнув на кораблі Крим і поплив до Дніпра (або ж зробив це через протоку, яку нині називають Перекопом). Там, перед входом до Дніпра був острів Березань, який і видано за Кіанейські скелі. Назва “Кіанейські” свідчить, що походить вона або від імені отця Кіаксара (Кия), якому колись належали ці володіння, або від “Океану”, як ще називався Дніпро. Те, що Березань було священним місцем, свідчать археологічні знахідки та сліди самого святилища на острові (див. наступний розділ). Тому дозволимо собі засумніватися, чи любуватися морем приплив сюди Дарій? Він приплив на священний острів просити в богів благословення на успішний похід проти скитів.


Поки Дарій молився на острові, між Таманським півостровом і Кримом було збудовано міст, який, на думку Геродота, знаходився поміж містом Візантієм і якимось святилищем – одне на Тамані, інше – в Криму. Повернувшись до моста, Дарій полічив свої сухопутні війська і флот, що вже зібралися на берегах, і дав команду рушати. Рушати не до Істру (Дунаю), як підправили Геродота на одну літеру фальшувальники. Подальший шлях Дарія лежав на Істм, який довідники тлумачать як коринфинський перешийок, що нібито зв’язував материкову Грецію із Пелопоннесом. Насправді – це місце, що з’єднувало одну територію ІЗ ТИМ (материком) в даному разі кримський Пелопоннес зі Скитією. Свідченням цьому є давня карта, що була вперше надрукована в Амстердамі 1643 р. (див. с. 248). Як бачимо на ній, аж у двох місцях – на території Криму і дещо вище – згадується ISTM та istmus.  


У гл. 89, кн. ІV [30] Геродотових “Історій” йдеться про те, що Дарій дає наказ своєму флотові пливти Понтом (насправді Гелеспонтом), а сам із сухопутним військом, перейшовши Босфор, заглибився в Тракію (Крим).
До речі, те, що Тракія – це ніщо інше як Крим, наочно підтверджує також план відступу скитів [30, IV 120]. Зокрема, очолювані одним із царів Скопасісом – скити разом із савроматами мали відходити до ріки Танаїд уздовж Маєтідського озера. Неозброєним оком видно, що якби Дарій наступав від Істру (Дунаю), то скити мали б відступати до Дніпра вздовж Чорного моря, а не до Дону вздовж Азовського. Отож, сухопутні війська персів рухалися через північно-східну частину Криму, а флот плив назустріч з ними не через Чорне море (Понт), а Азовським морем (Гелеспонтом) у напрямку Перекопу (Істму).


Зупинимося ще на інших свідченнях Геродота, які доводять безпомилковість наших висновків як про рух Дарієвих збройних сил, так і місцезнаходження тогочасних держав. Перше: коли Дарій оголосив похід на скитів-кочовиків (лівобережні скити), ті звернулися до агатирсів (скити-землероби, що мешкали на правобережжі), щоб вони допомогли відбити ворога. Агатирси відмовили своїм побратимам тому, що вони перші образили персів [30, ІV 119]. Пізніше, під час відступу скитів-кочовиків агатирси також не дозволили їм переходити на свою територію (там само, ІV 125). Це ще одне підтвердження, що похід Дарія стосувався саме лівобережної Скитії.  Друге: “Скити-кочовики після нападу Дарія на їхню країну хотіли за всяку ціну помститися на ньому і послали людей до Спарти, щоб скласти союз із такою умовою, що вони (скити. – С. П.) зобов’язуються, ідучи вздовж ріки Фасіс, вдертися в країну мідійців, а спартанців вони просили пройти до середини країни від Ефеса і потім зустрітися з ними і спільно почати наступ” (там само, IV 84).


Розгорніть карту Європи і подивіться, чи могли скити шукати собі спільника проти Дарія аж на півдні Балкан? Чи могли вони зустрітися з ним на річці Фасіс, щоб потім разом ударити по персах? Очевидно, що Спарта була сусідньою зі Скитією країною і план був такий: скити наступають з півночі, через нинішній Краснодарський край по річці Фасіс (Кубань), а спартанці, країна яких знаходилася в Криму, і які, очевидно, домінували на той час у Тамансько-Кримському регіоні, мали наступати через Тамань від міста Ефес (найвірогідніше, нині Туапсе) і зустрітися зі скитами на Колхіді, щоб потім разом вдертися до Мідії, однієї із сатрапій Дарія.


Хай там як, а бачимо, що тепер усі події, пов’язані з Дарієм, маємо розглядати зовсім не в контексті грецьких земель, а Північно-Причорноморських та Приазовських. Але звернемо увагу ще на Дарієвих союзників. Його флот вели визнані мореплавці іонійці, еолійці та гелеспонтійці [30, IV 89]. Тобто саме ті, про кого в одному з попередніх розділів ми писали, що це мешканці прибережних земель Гелеспонту, і над якими Дарій мав владу через призначених ним тиранів. Із глав 137 і 138 “Історій” довідуємося їхні імена: афінянин Мільтіад був тираном у Херсонесі на Гелеспонті; Дафніс – тиран Абідоса, Гіппокл – Лампсака, Герофант – Парія, Метродор – Проконнеса, Арістагор – Кізіка, Арістон – Візантії. Усі ці міста знаходилися теж на узбережжі Гелеспонту. Тиранами іонійських міст були: Страттій із Хіоса, Аяк із Самоуа (Самова), Лаодамант із Фокеї та Гістіай із Мілета. З еолійців був лише один визначний – Арістагор із Кіми. Усі вони трималися при владі саме завдяки Дарію, про що зокрема зауважував Гістіай із Мілета: “якщо впаде могутність Дарія, то ні він не пануватиме в Мілеті, ні ніхто інший із тиранів, бо кожне місто воліє демократичного устрою, а не тиранії” [30, IV 137].


За допомогою одного з цих тиранів – Мільтіада – спробуємо дослідити, де знаходилося місто Афіни і область Аттика, якими він володів. Спочатку з’ясуємо, як розуміти оте “афінянин Мільтіад був тираном у Херсонесі на Гелеспонті”? Гелеспонт (воно ж Маєтідське озеро та Іонійське море), як ми вже знаємо, це нинішнє Азовське море. А Херсонес, як видно з карти Птоломея (див. с. 254) – це Крим (Taurika Chersonesus). Невже Афіни знаходилися у Криму? – здивовано перепитає читач. І хоч цьому питанню ми приділимо більше уваги в розділі про давні держави на українській землі, поспішимо запевнити, що ви не помиляєтеся. В іншому місці (VІІ 62) Геродот, по суті, назве Афіни колхідським містом, тобто таким, що знаходилося неподалік Калхедонської/Колхідської (Керченської) протоки, а на згадуваній вище карті Птоломей показує Атику (з одним “т”) на місці сучасної Кубані.


Після того як афіняни зробили Мільтіада своїм тираном, зауважує Геродот (VІ 36), “насамперед він перегородив муром Херсонеський перешийок від міста Кардії до Пактії, щоб апсинтії не могли робити наскоків на його країну і грабувати її. Цей перешийок має завширшки тридцять шість стадій”. Сліди цього валу помітні і нині (його ще називають Кімерійським, або Узунларським).  Цікаво, що він майже співпадає із вказаною Геродотом довжиною.
Про те, що чужа історія притягнута до грецької свідчать і такі факти. За Геродотом, місто Афіни знаходилося на узбережжі моря і на рівнині (І 59), грецькі ж Афіни знаходилися (і знаходяться) за 10 кілометрів від моря серед гір. Грецький Марафон лежить за 40 кілометрів від Афін у протилежному кінці півострова, а якщо добиратися морським шляхом до найближчого від Афін порту – в кілька разів більше. Цікава задача для математиків – чи намагалися б за таких умов перси, які в 490 р. до н. е. зазнали поразки під Марафоном, негайно відпливти, щоб поки афіняни повернуться після бою до свого міста, захопити Афіни з моря [30, VІ 116]? Як на мене, не могло навіть бути мови про спробу подолати човнами на веслах до 300 км морем, а потім ще 5 км сушею, щоб здійснити такий задум. Проте в нашому випадку все значно простіше – кримський Марафон знаходився від кримських Афін (на карті Птоломея – Парфенон) всього за якихось 7-8 км суходолом. Майже така сама віддаль їх розділяла морем – варто лише обігнути мис (нині Хрони) – і вже на березі бачиш Афіни (найвірогідніше, в районі нинішнього селища Осовини на Керченському півострові). Цікаво, що назва мису Хрони (охорона) відповідає давньому розумінню назв Атен (Отин, Хотин) – тин, фортеця, охорона.


Як бачимо, простий аналіз місцевості та бойових дій дає нам серйозні аргументи для висновків, що Геродот описував Аттику кримську. Він і не міг знати про Аттику грецьку – там він ніколи не був, бо й не було грецьких Афін, як і Марафону та багатьох інших грецьких міст. Вони будуть засновані значно пізніше прибульцями з наших земель, і названі на честь міст, з яких прийшли. Кримські ж Афіни-Парфенон, як відомо від Геродота, були спалені дотла Павсанієм та “зрівняно із землею все, що там залишилося від мурів, будинків і святилищ” [30, ІХ 13]. Безумовно, після цього ще виникали поселення з подібними назвами, але на згарищах наші предки не будували житла – це були інші місця.


Певна річ, після стількох віків брехні та маніпуляцій нашою свідомістю важко повірити в те, що “Історії” Геродота не мають жодного стосунку до Греції. Стояло завдання заплутати Геродотове вчення до невпізнання, посіяти цим недовіру до нього, натомість віддати тлумачення коментаторам, які й змалюють історію (та географію) в потрібному світлі. Але ці брехні розвіюються легко, якщо прочитати першоджерела незаанґажованим оком.
Ще такий приклад. Історики пишуть, що греки, які нібито є вихідцями з Мілету, в VII ст. до н. е. створили біля Дніпро-Бузького лиману колонію Ольвію, а пізніше, мовляв, їхні колонії почали виникати в Криму. Але якщо греки прибували з півдня, то мали б розселятися з півдня на північ, а не навпаки. Тим часом у Геродота ми зустрічаємо таке зауваження: “бористеніти називали себе також мілетійцями” (IV 78). Тобто, очевидно, що Мілет знаходився десь неподалік Бористену-Дніпра і, найвірогідніше, на сьогодні й не дуже змінилася його назва – місто Мелітопіль Запорізької області.


Це місто аж ніяк не могло знаходитися на Південному Заході Малої Азії (тої, де Туреччина), бо то, як ми знаємо, з книги четвертої гл. 37-ї в Геродота територія персів (“перси мешкають у країні, що простягається до Південного моря, званого Червоним”). І нам неодноразово доводиться читати (наприклад, кн. VІ 25), що перси завойовують Мілет як вороже місто і переселяють його мешканців до Червоного моря [30, VІ 20]. Отже висновок простий: Мілет – місто, що знаходилося на території нинішньої України, його непокірних мешканців перси переселяли на свою територію (нині Туреччина), де потім з’явилося багато давньоукраїнських топонімів: міста Троя, Пергам, Бор, Конья, гори Тавр, область Анатолія (Анталія). До речі, найвірогідніше, саме при Дарієві з’явилися перші поселенці на нинішніх т. зв. грецьких островах неподалік узбережжя Турції. Ними ставали непокірні народи, серед них й з історичних українських земель: утїї, які згадуються в написах на Кам’яній могилі; міки – маки/македонці; таманаї – таманці [30, ІІІ 93]. Певна річ, що ці народи давали тим островам свої назви: Карія, Сам, Карпати, Тіло, Коса, Род, до яких згодом додали закінчення ос і у такий спосіб вони стали “грецькими”.    


Однак повернімося до Дарія Першого. Хто він, якого роду-племені? Вже одне ім’я Дар говорить про його староукраїнське (голунсько-елінське) походження. Ім’я його батька теж зовсім не іранське: Гістапс – Остап. З історичних довідників також відомо, що Дарій зміцнив засноване Кіром перське царство. А Кір доводився онуком Кияксару, який царював 40 років, “рахуючи разом із владарюванням скитів” [30, І 106], і на честь якого, очевидно, названо столицю України. Тобто, серед засновників великої Перської держави, як бачимо, були вихідці з нашої землі. Дореволюційна російська дослідниця З. Л. Рогозіна (История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы СПб., 1903) стверджувала, що Кір та Дарій були вихідцями з роду куру.


Може, це той самий рід, що згадується на Ольвійському пам’ятнику і який дав ім’я Кіру – корці (карці)? Ще цікавіше свідчення: “за давніх часів елліни називали персів кефенами, а вони самі себе та сусідні з ними народи називали їх артайцями” [30, VІІ 61]. Перша назва кефени це, по суті, те саме, що й кити (скити), а назва артайці – одна зі складових Перірати/Орати. Невже однакова основа назв Персія та Перірата не випадкова?


Так, не випадкова. І це засвідчує наступник Дарія цар Ксеркс, який через свого вісника заявив аргосцям (мешканці міста, яке знаходилося на території сучасної Херсонської області, давня Карія-Корія) буквально таке: “Шановні аргосці! Цар Ксеркс звертається до вас. Ми гадаємо, що нашим предком був Перс, син Персея, сина Данаї, і Андромахи, дочки Кефея. Отже, ми все ж таки ваші нащадки” [30, VІІ 150]. Підтверджується це також 5-ю книгою Геродота, гл. 113: “Курійці, як кажуть, були переселенцями з Аргосу”. На корське походження перського царя також натрапляємо в оракулі Бакіда (Бокія), в якому йдеться саме про Ксеркса [там само, VIIІ 77]:


Діка загубить міцного невтримної сина Гордині,
Кора жахного, того, що хотів би увесь світ проковтнути.


Про те, що Дарієві не було чужим Північне Причорномор’я, свідчить також факт відвідування ним святилища на Кіанейській скелі (острів Березань), щоб поклонитися рідними богам. До речі, повернувшись зі святилища, Дарій поставив на Босфорі дві стели з білого мармуру, на яких вирізьбили назви всіх підвладних йому народів. Зауважимо, цей напис було зроблено не перською мовою, а еллінською, тобто тою, якою розмовляли в Припонтиді і якою вирізьблено напис на Ольвійському пам’ятникові, та ассирійською – мовою, якою спілкувалися східні сусіди за Доном. Очевидно, саме ці дві мови і переважали у Перській державі, а як такої перської не було взагалі. Яка ж була рідна мова для перського царя – еллінська (староукраїнська) чи ассирійська – точно не відомо, але, зважаючи на його власне та батьківське ім’я, коріння Дарія Гостаповича знаходилося на території нашої країни. Давній історик Амміан Марцилін (кн. 31, 20), між іншим, теж зазначав, що перси скитського походження.


Ось такі відомості про великого Дарія відкриваються після уважного аналізу Геродотових записів та розгляду карт. І такої ще не дослідженої інформації, яка конкретно засвідчує, що еллінська (оленська) культура (мистецтво, скульптура, архітектура, письмо, міти, боги, герої, державні діячі, вчені) – це насамперед давня українська культура та історія, дуже багато.  


...Натомість на Дарієвій історії можна було б ставити крапку. Та ми майже нічого не сказали про невдале завершення його походу на Скитію. Досі вважалося, що він пройшов від Дунаю до Дону і назад. Тепер знаємо, що насправді він висадився на Перекопі і пішов до Дону. Пошматоване і знесилене військо поверталося на батьківщину тим самим шляхом – через північний Крим. Відверто також оббріхує скитів твердження, вкладене в уста Геродота, що скити (будини, гелони, савромати) нібито уникали бою з Дарієм, вдавшись до виснаження його війська відступами. Якби це було так, то навряд чи загубив би він “велику частину свого війська, найвідважніших людей”, про що розповів наступникові Дарія Ксерксу учасник походу на Скитію, брат Дарія Артабан [30, VІІ 10]. Найдостовірніше про те, що насправді робили з військом Дарія скити-руси, описано в “Сказанні про руського царя Книша та перського царя Дурія” [209] .


ПІСЛЯМОВА. Влітку 2016 року російська наука повідомила про знахідку на Тамані: “В ході чергового польового сезону Фанагорійська комплексна археологічна експедиція Інституту археології на Кубані виявила стародавню стелу з написом перського царя Дарія I і залишки найдавніших міських стін. За оцінками археологів, знахідка здатна стати світовою науковою сенсацією. Напис на виявленому фрагменті стели зроблений давньоперсидською мовою клинописом, що використовувався тільки перським царем. Розшифровані частини напису прямо вказують на те, що він зроблений від імені відомого перського царя. Знайдена на Кубані стела також містить слово “Мілет”, що може вказувати на найбільше грецьке місто в Іонії”.


Це наочне підтвердження нашим доводам, що Іонія і Мілет насправді роз-ташовувалися в Приазов’ї, а не в Передній Азії. А також, що Дарій зі своїм військом йшов на Скитію не через Босфор Фракійський, а через Босфор Кімерійський.


Уривок з книги "Великий код України-Русі". Книгу можна замовити через наш сайт, в автора через ФБ, а також за тел.: 068 994 63 63, 096 258-46-48