Сергій Піддубний
Фальсифікатори історії старанно знищували все, що могло пролити світло також на походження Олександра. Праця Олександрового літописця Онесікріта зникла. З “Історії Олександра Великого Македонського” Квінта Курція Руфа, що складалася із десяти книг, дві перші, кінець п’ятої та початок шостої книг дивним чином втрачені, а в десятій існує пропуск. Тобто, зникли саме ті книги, де описувалося дитинство і юність Олександра, та ті частини, які могли викрити фальсифікаторів історії.
Золота бляшка з Олександропольського кургану. Олександр в образі Геракла
Між іншим, Мавро Орбіні не згадує Квінта Курція серед тих, хто прославив “діла римські і всія Італії”. Зате посилається на нього при написані своєї історії про слов’ян. Навіть по цьому видно, що в історичній науці відбулася велика підміна.
Однак, збереглися свідчення Діодора Сицилійського про те, що Олександр ІІІ походив із роду пелазгів, а Земля пелазгів, як ми вже знаємо, була там, де нині знаходиться Україна. Матір’ю Олександра була Олімпіада Молоська (донька молоського царя Неоптолема), а Земля Молоська, за Есхілом, це скитська (українська) земля. Плутарх писав, що Олександр вів свій рід від Геракла, отже він був нащадком котрогось із синів, що народила дружина Геракла – мітична напівжінка-напівзмія, тобто та, що мала за свій оберіг і тотем змію. Як відомо, жила вона в печері на правому березі Дніпра. Про матір Олександра Олімпіаду той самий Плутарх зауважував, що вона теж дуже близько зналася зі зміями...
Що відома на весь світ особа Олександр Македонський має праукраїнське коріння підтверджують і карти Птоломея, на яких вказано два місця, пов’язані з Олександром. Одне – Alexandri are – приблизно сучасний Донбас; друге позначене двома колонами – Alexandri colunne – Північний Кавказ. Перше, мабуть, місце народження Олександра – там був його жертовник (у Луганській і Донецькій області донині є села з назвою Македонівка), друге – місце, де, певно, він розбив Дарієве військо.
Тут доречно буде пригадати давньоруські “Сказання Захарихи”, в яких йдеться про Макодуна, що був царем русів, і що Земля його слалася від Дінця й Дону до самого Дніпра [20, с. 45]. Те, що під іменем Макодун приховується Олександр Македонський очевидно.
Звісно, в читача виникне запитання: як же грекам вдалося зробити руса Олександра Македонського своїм героєм та володарем? Дуже просто. Вони видали себе за еллінів, якими були гелони (голунці), – мешканці правобережної України/Колані. З маршрутами його походів зробили те саме, що й з походами Ксеркса.
Звернемо, зокрема, на одне місце Плутархового життєпису: “Греки, зібравшись на нараду на Істмі й ухваливши йти війною разом з Олександром, на персів, вибрали його своїм вождем” [19, с.14]. Однак глянемо на карту Бористену 1643 р. (с. 32): Істм насправді це нинішній Перекоп. Та і Дельфи, які згадуються у цій же главі, насправді святилище в ДЕЛЬТІ Дніпра – острів Березань, а місцевість Лібетра, де “потіла” статуя Орфея, це ніщо інше як Лебедія (північне Приазов’я)…
Перси довго не полишали спроб стати володарями світу. Чому, задавалися вони питанням, кімери (скити) володіли землями від Дунаю до Індії за Рами, за Кия, Скіла, а ми ні?.. Однак Олександр Великий припинив всілякі їхні зазіхання. Він не тільки знищив Перську імперію, а й здійснив те, про що мріяли перські владоможці. Олександр відновив імперію своїх великих попередників від Скитії до Індійського океану, від Апеннін до Алтаю. З нагоди цього навіть була викарбувана пам’ятна монета. На одній стороні її зображено Олександра із символом влади – рогами Овена, а на іншій – дерево із кроною на три рівні та написом “КІYІ ІРА” – Кий Ора. Нижня крона дерева означала, що Олександр, як і Кий, є володарем нижнього світу – від Індії до Єгипту, середня – Персії, верхня – Скитії...
Олександра Великого всіляко намагалися відсунути подалі від рідної землі, від Скитії. В Плутарха є цікава ремарка про те, що Олександр “перейшов річку Орексарт, яку прийняв за Танаїд, і змусив скитів тікати” [19, с. 407]. У коментарях річка Орексарт пояснюється як Сирдар’я… Це грубе перекручення фактів – видати Танаїд (Дон) за Сирдар’ю, поселити на ній скитів і ще й зробити дурником Олександра, нібито, він не знав, де знаходився на даний момент.
Хто тільки не бажав мати Олександра ІІІ за свого співвітчизника! Перси вважали Олександра сином Дарія, єгиптяни вшановували його як Зевса Амона. Греки досі сперечаються із сусідами-македонцями, кому має належати ця славетна історична особа.
На нашу думку, доволі вичерпну інформацію про походження Олександра містить його заповіт своїм престолонаступникам. За свідченням польського історика О. Гваньїні, його слово в слово польські хроністи переписали із чеських хронік. У цьому листі теж є деякі підміни, але ми зупинимося на головному.
Олександр називає себе тут переможцем “мідійських, перських, грецьких, сирійських і вавилонських королівств” і передає право “панувати й керувати світом” “освіченому роду венетському” (або слов’янському). Це є однозначним свідченням, що Олександр Македонський був слов’янином і ніхто не має права називати його греком.
Сумнівним є також твердження щодо місця написання листа – місто Александрія “над рікою Нілом”. Бо заповіт написано в межах Олександрових володінь. На це вказує хоча б те, що відправною точкою, якими землями мають володіти його наступники до Італійського моря, вказане саме Північне (Азовське) море. А єгипетська Александрія насправді була заснована вже після смерті Македонського його воєначальником Птолемеєм І Сотером.
На наше переконання, місто Олександра Македонського знаходилося у Царській країні, тобто в Придніпров’ї. І таким могло бути нинішнє село Олександрополь Солонянського району Дніпропетровської області зовсім недалеко від стану маків острова Томаківка. Все вказує на те, що курган біля цього села був його могилою. Це один із чотирьох скитських курганів-гігантів (висота 21 м), що будувалися найвеличнішим постатям. На жаль, як і багато інших курганів, він виявився пограбованим. Викрали не тільки матеріальні пожертвування, а й тіло покійника, очевидно, щоб фальсифікувати історію, перенісши його в інше місце. Попри це археологам А. В. Терещенку та А. Є. Луценку, які досліджували курган у 1852-1856 рр., вдалося знайти деякі справді царські речі. Виявлено залишки тризни і похоронного кортежу, зокрема навершя, в т. ч. позолочене із зображенням богині Деметри, голови коня (можливо, улюбленого Олександрового Буцефала), золоті пластинки з грифонами тощо. В дромосі, що з’єднував одну з ям із камерою, були знайдені кістяки не менше 14 коней зі срібними і золотими прикрасами...
Що Олександр жив і діяв на території України, свідчив також святий Климент Охрідський (840-916), якого болгари називають своїм Отцем і “світильником”. Климент писав, що фракійці (за його твердженням, вони ж і болгари): “були виселені в старі часи воєнною силою Олександра (Великого) з Олімпу, що знаходився біля Бруса, до Північного океану і Мертвого моря, а після того, як пройшло багато часу, вони з великим військом перейшли Дунай”. Що таке “Бруса” і що за Мертве море біля Північного океану? Зважаючи на наші висновки, зроблені за “Історіями” Геродота, що фракійці це одна з назв мешканців Криму, очевидно, що Брус, це або річка Борус (Бористен) або ж місцевість названа за іменем племені борусів, а Північний океан це насправді Північне море (Азовське). Мертвими ж морями в давнину називалися солоні озера, в даному випадку йдеться про Сиваш. Тобто, йдеться про територію сучасних Херсонської і Запорізької областей.
Олександр Македонський прожив лише 33 роки і завершив свій шлях у Вавилоні. Його імперія розпалася на три частини. Історія приховує, на які саме. А це були: Антська (Скитська) – імперія Антигонідів, Сирійська – імперія Селевкідів і Єгипетська – імперія Птолемеїв.
Через багато віків Олександрові колони, встановлені на знак перемоги над персами, як і багато інших пам’яток історії, культури та літератури, будуть знищені або вивезені творцями вигаданих імперій до своїх столиць. Усі письмові джерела високоосвіченої Еллади-України потраплять у грецькі монастирі, де їх переробляли на свій лад новітні загарбники та злодюги. Багато чого опинилося у ватиканських підвалах, щоб ніхто не міг їх бачити і читати. Живим свідкам щонайменше виривали язики, а зазвичай убивали, палили на вогнищах, називаючи єретиками, чаклунами, відьмами і т. п. Твори Олександрового літописця Онесікріта знищено. Загадковим чином не дійшли до нашого часу й “Філіппові історії”. Історію Скитії (давньої України-Русі) взагалі викреслено... Але ми її обов’язково торкнемося і знайдемо того, хто хотів повторити шлях свого співвітчизника Олександра в Індію, й повідаємо, як його приписали собі римляни.
Що ж до появи сучасної Македонії то очевидно, що завойовуючи нові землі, як нагороду, Олександр надавав їх народностям і племенам, що брали участь у його походах, а також переселяв на окраїни імперії тих, хто не визнавав його влади. Так з’явилися балканські Македонія, Фракія, Аполлонія та інші країни, про що писав і Климент Охрідський...
Уривки з книжки "Історія прадавньої України". Книжку можна замовити через наш сайт (адреса: yatran@gmail.com), в автора через ФБ та за тел.: 068 994 63 63
