Наш – український – колективний розум знищений, або Що буде на нашій землі - Україна, Ізраїль чи велика Московія?

Ця стаття була написана два місяці тому, як реакція на заяву Зеленського, що в Умані будується маленький Єрусалим. Але деякі проблеми відволікли і я забув про неї. А це трапилася мені на очі і нарешті йде в люди.  



Наш – український – колективний розум знищений. Лише час від часу, під загрозою очевидної небезпеки, проявляється інстинкт загального самозахисту.


 Знищений давно – під час християнізації. У нас багато розумних, талановитих людей, але вони роздрібнені. Працюють не на українську ідею, а на православну, на католицьку, на єговістську, на ще якусь церкву і патріархію. Вони працюють на Москву, на Варшаву, на Америку – подивіться скільки нашого цвіту деінде! На рідне, на те, що сповідували, чого дотримувалися і чим були сильні наші праотці, працюють одиниці, їх голосу майже не чути.


Ми не маємо ідеї і не хочемо її мати. Кожен живе своїм розумом і пишається тим, що моя хата з краю. Українці не люблять успішних сусідів, успішних співвітчизників. Ну і що, що він зупинив ворога на Сході, підняв на небачену досі висоту авторитет України і почав перегравати на міжнародній арені «могутню» Росію? Ні, це не може бути українець, він дуже багата людина, він єврей. Але ж він бореться за українську церкву, за українську мову, в українську армію навіть свої гроші вкладає?.. Ну і що, за просто так він це не робить…


   А якщо ти не шануєш предків, якщо батьківське і материнське для тебе не авторитет, якщо ставишся зневажливо до сусіда, недовіряєш своєму провіднику, значить ти шукаєш авторитетів серед чужинців, тобі починає здаватися їхній лідер величніший, їхня мова краща, їхня продукція якісніша – і ти вже підтримуєш не своє і не свого…


Я не хотів би говорити про національність Порошенка і ніколи не торкався цієї теми, бо оцінюю людину за її ділами та вчинками, за тим пріоритетом, що вона сповідує собою. Справді, є дещо таке, що видає в Порошенкові єврея – наприклад, його орієнтація в підборі кадрів (Гройсман, Ложкін, Райнін), але його діла – українська церква, українська мова, український інформаційний простір, сильна українська армія, українська влада (той самий В. Гройсман проводив зрозумілу українські лінію, а не як інший єврей бізнесмен Коломойський, який її обкрадав).


Тобто реалії були не такі вже й сумні і безперспективні. При Порошенку ми рухалися в правильному напрямку. Але цей напрямок не міг подобатися нашим ворогам – Москві і таким євреям, як Коломойський, який при Порошенку мусив ховатися по закордонах.


І наші вороги успішно скористалися тим, що в українців відсутній колективний розум,  що вони не знають науки праотців, що не вміють шанувати свого та своє. Ворог повів цілеспрямовану роботу проти того, хто вів українців у правильному напрямку. Він зробив з Порошенка єврея-нищителя, а з єврея Зеленського створив образ єврея-спасителя, який насправді є антиукраїнцем і маріонеткою у їхніх руках. Клюнули на це не тільки 73% виборців, які прийшли на вибори і проголосували за нього, а й ті, хто вирішив відсидітися вдома, бо для них Порошенко не такий, як їм хотілося б, вони не зізнаються, що теж потрапили під вплив зовнішніх сил – преси, ТБ, шефа чи колег по роботі (або в цьому зіграла роль якась образа за власну нереалізованість чи незаміченість владою – наприклад, журналісти Гнап, Наєм, Лещенко). При новій владі деякі з цих хлопців отримали дуже гарно оплачувані посади, і то нічого, що ця влада виробляє з Україною, вони добилися до корита, на все інше їм наплювати. 


Насправді Порошенко (хай навіть і полукровка, як ще кажуть про нього) найбільший із наших націоналістів. Найкраще підтвердження цьому люта ненависть до нього Москви. Так ненавидять там хіба ще С. Бандеру. Порошенко впевнено вів нас подалі від Москви, від московської церкви, мови і впливу, не виставляючи себе в образі націоналіста. Натомість ті, хто б’є себе в груди, що вони націоналісти (та їх прихильники), ополчилися проти нього. Проігнорувавши відверті заяви Москви та Коломойського, що їх влаштує будь-який кандидат, окрім Порошенка. Так само підіграли ворогу низка претендентів на президентську булаву, серед них Смішко, Гриценко, Кошулинський, ну і, звісно, Юля – як же без неї? На кожних виборах вона відтягує найбільше голосів у проукраїнських кандидатів.


Як наслідок, Україна залишилася без лідера, який прагнув об’єднати народ Україну навколо українських інтересів. Багато з нас побачило в ньому баригу і навіть злодія, але тільки не державника, якого нам послав Бог для побудови свого українського світу, і який для цього не шкодував своїх сил, здоров’я і навіть коштів.


Схоже і зараз, в ситуації цілком очевидній: коли Україну ведуть на заклання, коли в Дніпрі будують маленький Ізраїль, а в Умані – маленький Єрусалим, зі Сходу відкриваючи кордон для тих, хто буде вирізати українців, багато ще не розуміють важливості такої постаті як Порошенко. Закривши його за грати, як цього хоче Зекоманда, кордон на Сході впаде в одну мить, московська церква відвоює українські храми, повернеться російське ТБ і тут будуть не тільки маленькі Ізраїль та Єрусалим, а й велика Московія. Україна буде тільки на селах, на вимираючих селах.


Клювати Порошенка можна, і навіть модно. Він демократ, він державник – собаки гавкали, а він вів караван. Мабуть, треба було трохи закривати роти, бо коли багато гавкунів, які не здатні оцінити реалій і наслідків свого гавкання, державі і народу може бути непереливки. Що скажуть гостроязикі сміливці теперечки, чи кинуться на захист того, хто давав їм свободу вільно висловлювати свою думку, хто відстоював їхню батьківщину в  боротьбі до зубів озброєним ворогом? Чи розуміють вони, що в ДБР не випадково призначаються люди Януковича, служки Москви?  Чи усвідомлюють, що за грати хочуть кинути не тільки Порошенка, а й Україну з його формулою «Сильна армія і рідна мова»? Це те, що боронить нашу землю і наше серце.


Сергій Піддубний

28.01.20.