Ілар Хоругин. Велесова Книга
Історична, літературна, культурна і духовна пам’ятка ІХ ст. н. е., написана одним із давньоукраїнських (слав’янських) діалектів на дерев’яних дощечках (38х22х1 см). Єдиний твір сивої давнини, якого не торкнулися руки фальсифікаторів. Знайдений у ХХ ст. на території України.
ЗМІСТ
1. Велесова Книга (автор Ілар Хоругин)
2. Про що вона
3. Про переклади Книги
4. Як і коли з’явилася Книга
5. Коли була написана
6. Автор Книги волхв і учитель Ілар Хоругин
7. Якою мовою написана
8. Особливості Книги і письма
9. Складнощі розшифрування тексту
10.“Наукові експертизи” тексту Велесової книги
11.Справжні причини невизнання Велесової Книги
12.Історичні докази автентичності Книги
13.Кому вигідно називати цей важливий документ з нашої історії підробкою?
14.Велесова Книга і Біблія
15.Духовні засади Влескниги
16.Значення Книги
17. Література
18. Примітки
Про що Книга
В яскравій та образній формі Книга розповідає про руські (слав’янські) роди, “які були розторгнуті на дві частини, а тоді мали і десять” [1, д. 8], про розселення їх на величезних просторах Європи та Азії, про мандри до Індії, Сирії та Єгипту, про завоювання і втрати. Згадується 20-тисячний вік Русі. Багато місця відводиться війнам з греками, готами, хазарами, римлянами тощо. Книга докладно виписує релігійну систему наших Пращурів ("Коло, що творить Божу силу"[1, д. 1], “Рай слав’янський”[1, д. 11]) і називає Богів, про яких ми мали примітивні знання, а ще більше домислів та фантазій. На відміну, наприклад, від “Слова про похід Ігорів”, написане придворним літописцем, цей твір належить народному співцеві. Він присвячує його Богові Велесу, який є “пристанищем сили”[1, д. 16]. Доктор філологічних наук Григорій Клочек наголошував: “Велесова Книга – це складне зведення проповідей, у складі яких є легенди, історичні перекази, теологічні судження, що складалися протягом кількох століть. Окремі з них довгий час перебували, так би мовити, в усному варіанті, і лише в IX ст. були зафіксовані в писемній формі. Певна кількість текстів «ВК» були створені безпосередньо в другій половині IX ст. – про це свідчить наявний у них історичний фактаж”[2].
Описані події в Книзі в основному відбуваються на території України.
Фотокопія раніше невідомої дощечки
Вперше ми маємо перед собою опис умов життя слов’ян та ставлення до них греків,
зробленими самими слов’янами. Ви переконаєтесь, що версія, яку подає Влесова Книга,
більш переконлива, ніж версії, складені греками, римлянами, а пізніше німцями. Борис РЕБІНДЕР[3].
Про переклади Книги
Книга перекладалася на сучасні сербську, московську і українську мови багатьма перекладачами. Автор ґрунтовного дослідження “Велесова Книга – пам’ятка України-Русі ІХ століття” і її перекладач, кандидат філологічних наук Борис Яценко критично оцінював переклади О. Асова, В. Шаяна, Б. Ребіндера, А. Кирпича, Г. Лозко і казав, що тільки “наполеглива праця і велика відповідальність можуть дати позитивний результат”[4]. Він наполягав, що перекладач “повинен орієнтуватися в прадавній історії України, у стосунках наших предків з сусідами… Йому належить розкрити значний шар етнографічної та археологічної інформації, яка стосується не лише укранів-русів, а й деяких інших народів”[4]. Саме тримаючись таких орієнтирів, найновіший і найдосконаліший переклад здійснив історик-краєзнавець, дослідник праукраїнської історії та мови Сергій Піддубний.
Доктор філологічних наук, професор Валентин Таранець, який писав свою працю “Велесова Книга (історико-лінгвістичне дослідження)” за його перекладом, зауважував: “З 2007 року Сергій Піддубний досліджує чи не найвизначнішу пам’ятку слов’янської минувшини, відому під назвою як Велесова Книга. Дослідник поставив собі за мету перекласти і прокоментувати її так, щоб у нікого не виникало сумніву про автентичність Книги, що всіляко намагається безпідставно заперечити академічна наука. Для цього він не тільки самотужки переклав твір, а й заново ретельно перечитав праці стародавніх авторів – Есхіла, Геродота, Гесіода, Гомера, Плутарха, Світонія, тексти Біблії та багато інших джерел. З тих пір вийшло вже кілька видань Велесової Книги в його перекладі і кожне з них уточнювалося новими знахідками та аргументами”[5]. Доцент Центральноукраїнського національного технічного університету, письменниця Антоніна Царук так оцінює переклад С. Піддубного: “це захоплююча історико-етимологічна мандрівка до витоків слова, віри, духа, це якісь кванти самоусвідомлення, що ламають нав'язані упродовж віків стереотипи”[6].
Переклад С. Піддубного це кардинально нове прочитання Книги, йому вдалося відчитати імена низки наших праотців, нашої Першоматері, нашого тотема і навіть ім'я автора твору та назву племені окрів, як «дідів русів». А ще розшифрувати і розтлумачити релігійну систему наших предків і багато чого іншого. У 2024 р., з нагоди 1150 річчя Книги, вийшло одразу два варіанти його підсумкового (можливо) перекладу "Ілар Хоругин. Велесова Книга", в т. ч. раніше невідомих дощечок, – подарункове і звичайне видання. А також "Велесова Книга для юнацтва" і “Велесова Книга – історія українців з прадавніх часів і священний кодекс слав’ян” – перший повноцінний тлумачник Велесової Книги, в якому пояснюються висвітлені в ній історичні події у відповідності з іншими джерелами та артефактами.
Обкладинка видання 2024 р. (переклад С. Піддубного)
Велесова Книга – це скрижалі духу одвічної Русі-України.
Микола СКРИПНИК[7]
Як і коли з’явилася
У 1919 р. в зруйнованому війною маєтку поміщика Донець-Захаржевського (с. Великий Бурлук на Харківщині) полковник Алі (Федір Артурович) Ізенбек знайшов дощечки з незрозумілими написами. За покликанням археолог і художник, Ізенбек здогадався, яку цінність мають розкидані серед руїн дощечки. Він зібрав їх у мішок і, втікаючи з рештками Білої армії, виїхав за кордон. Згодом він опинився в Бельгії. Там з Ізенбеком познайомився зросійщений українець, доктор хімії, любитель старовини Юрій Миролюбов. Миролюбов зацікавився таємничими дощечками і почав вивчати та переписувати їх. У 1941 р. Алі Ізенбек відійшов в інший світ, зробивши перед цим спадкоємцем свого малярського ательє і дощечок Ю. Миролюбова. Проте ательє було пограбоване, і дощечки зникли. Не виключено, що пограбування здійснили німецькі шпигуни, які за завданням Абверу шукали древні книги, щоб отримати доступ до таємниць минувшини. Миролюбов подав скаргу, але безуспішно. На щастя, більшість дощечок він встиг переписати.
Коли була написана Книга
Час творення книги допомагає визначити ім’я князя Боревлена, про якого автор пише, як про свого сучасника: “А сьогодні маємо іншого князя – Боревленя, правнука по діду своєму”[1, д. 18Б]. Дещо вище згадується і сам прадід – Боревлен, який подолав “еланів на березі морському”. Найвірогідніше, про нього, але вже під іменем Бравлин, йдеться у “Житті Стефана Сурозького” в зв`язку з його походом на Сурож у кінці VIII ст. Отже, якщо прадід Боревлен жив у VIII ст., то правнук Боревлян, щонайменше, всередині наступного століття.
Останніми згадуються князі Аскольд і Дір, роки життя і правління яких достеменно невідомі. Офіційна наука припускає, що вони були вбиті князем Олегом приблизно 882 р. Однак у Влескнизі вказується, що “Аскольд забив Діроса і є він один на місце те”[1, д. 29]. Суттєва поправка – Діра вбив не Олег, а Аскольд. Коли не стало самого Аскольда, невідомо. На дощечці 38Б (фр.) автор пише про хрещення Русі. Сталося це при князеві Аскольду, найвірогідніше, 868 р. Тобто, остання крапка в творі була поставлена між 868 і 882 р.
Є думки, що дощечки не могли зберегтися стільки віків, натомість до нашого часу дожили, нібито, копії, які були зроблені в 13, а той навіть у 17 ст. Але тут виникає просте запитання, кому знадобилося займатися такою трудомісткою працею, яка не в кожний мішок уміститься, якщо вже можна було скопіювати Книгу на кількох десятках листів паперу? На все, як кажуть, воля Всевишнього – так він захотів, щоб дощечки дожили до нашого часу і відкрили нам наших Богів-Праотців. Прийшов час повертати своє і повертати свою силу.
Автор Книги волхв і учитель Ілар Хоругин
Існує кілька версій того, хто є автором Велесової Книги. Одні кажуть, що це робота київського волхва, інші – новгородського. Проте новгородську версію не можна розглядати серйозно, оскільки більшість подій, головні племена, згадувані в Книзі, стосуються саме київської землі. Описана в Книзі віра – це віра хліборобів і скотарів, а не лісовиків і мисливців. Та й автор явно належить до хліборобського племені: “Молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших працювати, як Боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій”[1, д. 3А]. Назви місяців та їх покровителів – Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць, Віниць, Зраниць, Овсениць, Просиць, Студець, Лідиць і Лютиць, Вишень, Леле, Літиць, Радогощ, Календо і Кришень та багато чого іншого – виразно українські…
Є припущення, що Велесова Книга написана не одним автором. Справді, коли читаєш розповідь про одну й ту саму подію в різних інтерпретаціях, складається саме таке враження. І все ж за чіткою ідеологічною й духовною спрямованістю, однаковим стилем, що простежується упродовж усієї Книги, можна стверджувати, що швидше за все її автором була одна людина. Візьмемо для прикладу д. 38А, де описано дві версії одного землетрусу. Чи могли б про одне й те саме писати два автори на одній дощечці? Навряд. Якби була необхідність інакше сказати про одну й ту саму подію, вони писали б на різних дощечках. У даному разі автор просто подає відомі йому перекази.
Автор переказує події глибокої старовини. Щоб не “Залишитися невігласами до кінця, звідки ми”, ставить собі за мету відновити втрачені Веди. Його сучасники-жерці, забувши заповіти своїх праотців, вже паплюжать рідне: “То бо жерці Веди габзувати стали... А їх украли у нас”[1, д. 6Д].
З великою вірогідностю можна стверджувати, що автором Велесової Книги є вчитель і волхв на ім’я Ілар, про якого говориться на д. 8/3. Лише вчитель – волхв-пророк, міг взяти на себе відповідальність повчати “дітей наших невчених” і віщувати: “А те повідаю вам, що повоюєте греків, бо знаю те ясно: так, як отці наші говорили мені”. Інші перекладачі, наприклад, Б. Яценко та Г. Лозко побачили в Іларі ілірійця. Нібито це чужинець ілірієць дбав, щоб руських дітей “повернути на наше письмо і навчити нашим Богам віддавати шану”.
А на дощечці 29 він виступає в ролі посередника між людьми і Богами: “Годиться битися за життя наше мечами – се мовить вам Хоругин, син отця Хориги, а се є прохач ваш перед Богами, які дають вам силу і владу на землю вашу”.
Якою мовою написана
Книга написана однією з українських говірок, яких і нині є немало, а раніше було ще більше. Цьому підтвердження наявність у ній великої кількості добре нам відомих українських слів, в т. ч. “Мова” і “Мовинство”[1, д. 26].
Особливості Книги і письма
Перед тим як писати, на поверхню дощечок наносили паралельні лінії, а літери розміщували під ними, причому не відступаючи від них. Такий вид письма називають підвішеним. Літери писали одна біля одної без пропусків між словами, а рядки – до самісінького кінця. Іноді вони закінчувалися літерою, що була початком наступного речення. Місцями текст посередині слова переносили на зворотний бік дощечки, причому ніяк не зазначалося, що половина фрази знаходиться на другому боці. Речення від речення відділяли вертикальною рискою, хоча так само зображували й літеру “і”.
Ще важче було розшифрувати тексти, бо, крім зазначених особливостей письма, автор у багатьох словах упускав деякі літери, які для нього здавалися очевидними. Утім упускав не тільки літери, а й деякі слова, як на дощ. 12, де видно зі змісту Книги, що після “скажемо тричі” мало б бути: “Слава! Слава! Слава!”.
Таке письмо, такі книги не призначалися для широкого загалу, їх часто забирали на той світ із собою самі автори, “не бажаючи зберігати те, що ні про що говорять іншим букви повного глибокого змісту вчення. На цій підставі і піфагорійці не залишили писаних творів – вони хотіли закарбувати виховні слова в пам’яті гідних, не вдаючись до письма”[8].
Техніка написання Книги, найімовірніше, була як її описував ще Геродот: на дощечки наносили віск, а потім гравірували букви. Після цього дощечки занурювали в коричневу рідину, яка й просочувала місця, де не було воску.
Складнощі розшифрування тексту
Завдяки титанічним зусиллям Ю. Миролюбов зумів переписати цей надзвичайно складний текст і поділити на слова. За останні десятиліття світ побачив декілька перекладів пам’ятки. Проте вони мають багато помилок. Недодивилися перекладачі, що місцями в текстах Миролюбова теж потрібні уточнення. Наприклад, “волсевухорензеібратеіеословень”[1, д. 25] мало б читатися як: “волсе вухорензе і брате іео словень”, тобто “волхви Вухоріз і брат єго Словен”, а не “волхви Ухоріз і його брат Ословень”. З цієї ж причини “бедехшемокравенце” мало б ділитися на “бедехше м (будучи ми) окра-венці” (а не “будемо кравенці”), де бачимо два племені “окрів і венців”, тобто “укрів і венедів”. Залишилися непоміченими або неправильно потрактованими низка Богів та святих понять, як от, наші прародителі Лада, Мати Славуня і її чоловік Богумір (Бог Ум Ір), тотем Овен, Мова і Мовинство, плем’я еліців (оли це)... Як наслідок, справжній літературний та історичний шедевр нашої минувшини виявився спотвореним. Це є також однією з причин того, що твір багато хто досі називає підробкою.
“Наукові експертизи” тексту Велесової книги
Першу експертизу проводила Академія наук СРСР на запит емігранта з Києва ентомолога Сергія Лєсного за посередництва Мельбурнського університету (Австралія) наприкінці 1950-х років. Експертний висновок підготувала палеограф Лідія Жуковська. Вона охарактеризувала текст як підробку[9].
Сергій Лєсной на це відповість так: “Будь-яка підробка має основну рису прагнення «підробитися» під щось уже відоме, уподібнитися йому, імітувати його. Підроблювач вживає всі свої знання і сили, щоб його твір був схожим на щось, вже відоме. Натомість у дощечках Ізенбека все оригінально і несхоже на вже відоме для нас”. А російський дослідник “Велес книги” Алєксандр Асов так пояснюватиме причину висновків Л. Жуковської: “У своєму виступі в Будинку вчених Лідія Петрівна прямо говорила про те, що зміст її відгуку визначався мало чи не на партійних зборах, а точніше, був викликаний тиском “органів”.
Другу експертизу зробив співробітник Інституту історії російської літератури АН СРСР Олег Творогов, який дослідив надіслані Борисом Ребіндером (Франція) тексти з архіву Юрія Миролюбова, надруковані М. Скрипником в українських виданнях Лондона та Гааги. Він також дійшов висновку, що текст є фальшивим[10]. Щоправда, погляди цього вченого були заявлені ще раніше: у кількох своїх статтях, категорично висловлюючись про Велесову Книгу як підробку, одночасно давав зрозуміти, що питання про визнання чи невизнання ВК є питанням ідеологічним.
З кінця 80-х років XX ст.. текст вивчав український вчений, філолог Борис Яценко. В ґрунтовному дослідженні “Велесова Книга – пам’ятка України-Русі ІХ століття” він переконливо спростував всі надумані висновки радянсько-російських вчених про не автентичність Книги. Він листувався і з Жуковською, і з Твороговим і звинувачував їх в тому, що насправді вони не надали жодного доказу підробки ВК[3]. На жаль, українська академічна наука стала на бік тих, хто робив фальшиві висновки щодо Книги та ігнорувала напрацювання Б. Яценка. Йому було відмовлено навіть у публікації своїх досліджень. А збірник “Велесова Книга”, до якої увійшла і названа стаття, був надрукований коштом приватної особи, великим патріотом України Іваном Гнатовичем Кіслюком.
Автентичність Книги також підтверджує низка інших українських вчених, серед яких мовознавці Ігор Рассоха та Іван Ющук.
Велесова Книга – це пам'ятка високої духовності, чистих моральних принципів...
Усього цього була позбавлена наша історія, коли з прийняттям християнства у Х ст. два попередні тисячоліття були викреслені з життя великого народу, наглухо закриті або замасковані назвами нібито чужих народів – кімерійців, скитів. Нелегким буде усвідомлення нашої справжньої історії, бо поневолювачі робили все, щоб позбавити наш народ історичної пам'яті. Велесова Книга повертає її. Отож довіртеся їй.
Борис ЯЦЕНКО[3]
Причини невизнання Велесової Книги
Справжню причину невизнання Велесової Книги назвав український письменник Валерій Шевчук, зауважуючи, що в колишньому Радянському Союзі Влескнига трактувалася як крамола і нелегальщина. Зокрема, він писав: “Ввіз її текстів у межі держави був заборонений, хоч ішлося, здавалося б, не про антикомуністичний самвидав, а про твір VIII–IX століть”. “Дива ці, однак, не важко збагнути, бо що означало б визнати й почати об’єктивно вивчати пам’ятку? А означало це піддати сумніву основу основ, тобто ідеологічні постулати російської імперської історичної науки, і погодитися, що не було ніякої “колиски трьох братніх народів” (це позірно, насправді та “колиска” вважалася основою російської історії), і визнати факт, що різні слов’яни не користувалися однією мовою; по-третє, що державність Руси не була принесена в Київ із Новгорода Рюриковичами, а існувала тут задовго до того; по-четверте, як це може бути, щоб пам’ятка нічого не писала про Північну Русь, власне Росію, хіба що згадується тут якесь вороже Русі плем’я онезьва і виразно кажеться, що північні племена сум, весь і чудь – це зовсім не Русь; а основне, виявляється, що Русь – тісні родичі чехів та хорватів, тобто західних та південних слов’ян (згадаймо, як люто поборювалися антропологічні досліди Федора Вовка, який доводив, що українці більш споріднені з південними слов’янами, ніж із північними); а ще й те, що та Південна Русь мала свою на півтори тисячі років давнішу історію – як же таку пам’ятку визнати? Отже, єдиний засіб локалізувати чи блокувати її вплив на розвиток історичної науки і тим самим “знешкодити” – довести, що це фальшивий документ, а коли так, то не має він ніякої наукової цінності”[11].
Історичні докази автентичності Книги
Таких доказів багато. Ось кілька з них.
*Найчастіше в Книзі згадується і славиться Мати-Слава Птиця Небесна, що говорить про її культ для наших Праотців. І це підтверджується численними знахідками жіночих фігурок щонайменше із часів Трипільської культури з головою у формі кола-диска з довгим великим носом, що нагадує пташиний дзьоб.
*На д. 6А читаємо про Велику Борію (Борею): “І була держава та Руська од русів і борусичів – то бо Борія Велика”. Натомість з грецьких мітів дуже відома Гіперборея – “мітична країна Богів на півночі”. Греки теж тлумачать свою приставку “гіпер” як “великий, найбільший”.
*На д. 22 стверджується, що Кий – син Орія – жив насправді у VІІ ст. до н. е.: “по готській війні все порушилося… Було тисячу триста літ по Кию-отцю”. Це саме підтверджує і Геродот, пишучи про Кіаксара (Кий царя) – володаря Скитії та Мідії 622–582 до н. е., сина Фраорта (фра-Орта), який ходив походами на Ассирію (Сирію) і Єгипет[12].
*“Були отці за Ора-рода славні і сильні, бо Сирію воювали та Єгипет” (д. 6В) і де “Немало градів і храмів величавих збудували” (д. 18), що підтверджують скитські руські міста Скитопіль, Орасело – нині Бейт-Шеан і Єрусалим, а також ім’я одного із єгипетських фараонів – Киян.
*Кілька разів згадується місто Голунь, як столиця руськоланів на півдні від Києва. В грецькому прочитані, зокрема в “Історіях” Геродота, це столиця будинів Гелон.
*Доволі часто в творі надибуємо на гунів, отже підроблювач Книги, якби такий був, обов’язково зіграв на цьому використавши ім’я Аттили. Натомість воно тут не згадується. С. Піддубний вважає, що автор ВК знав його під іменами Білояр і Сегеня (це гуна), можливо: Білояр Сегеня.
*Серед іншого Велесова Книга також спростовує легенду, за якою нібито Кий, Щек і Хорів мали сестру Либідь. Насправді подібне до цього ім’я носив син і наступник Кия Лебедень (Лебедян)[1, д. 36Б].
*У Книзі також було вказано конкретний день хрещення Русі, яке відбулося при князеві Аскольді: “І хрещена Русь тако дня”[1,38Б (фр.)]. Проте, на жаль, через пошкодження дощечки його не вдалося відчитати. Наразі можна з впевненістю говорити, що Московія вкрала у нас 120 років хрещення – щоб легше було притулитися собі до великої історії України-Русі і фальсифікувати її на свою користь.
Кому вигідно називати
цей важливий документ з нашої історії підробкою?
У першу чергу московській науці та ідеології, бо визнання Велесової Книги означало б:
- що не було ніякої “колиски трьох братніх народів” Росії, Білорусії та України;
- що навпаки родичі русів – на заході: ляхи, чехи, словаки, словени, чорногорці, хорвати, серби, македонці, венеди і кривичі (литвини та білоруси);
- що південна Русь (Руськолань та Кийська Русь) мала свою, щонайменше на півтори тисячі років давнішу історію;
- що Києву – не 1500, а 2700 років;
- що українці (окри) – діди русів;
- що Русь і влескнижні руси, які поклонялись Триглаву, – це Україна й українці;
- що Книга розкриває історію, культуру, духовні цінності та розумові здобутки України-Русі, а не тих, хто її обікрав і видає чуже за своє;
- що віра русів була не рабською, а вірою вільних людей, які готові відмовитися від усього, аби лиш їхня країна була незалежною і сильною: “Ані до бенкету нам, ані до їства борошняного, жиром змащеного. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вільна і сильна”[1, д. 8];
- що Русь (Україна) була охрещена значно раніше, ніж це нам втокмачувало московське православ’я і самодержавство через сфальсифікований “Літопис руський”, – за життя автора Книги, у ІХ ст. Якщо визнати цей факт, тоді дуже важко прив’язати Московію, якої на той час і в помині не було, до історії Київської Русі;
- що основи православ’я насправді треба шукати в Сонячній вірі наших Предків, яку докладно виписує автор, і що язичники (орійці) мали значно глибше й змістовніше розуміння Бога;
- що Влескнига спростовує всі вигадані теорії про старшинство грецької (візантійської) та римської культур, не кажучи вже про московську;
- що, врешті-решт, північна Русь, як така, не згадувалася жодним словом на час написання Книги, а отже Росія не має щонайменшого стосунку до цієї назви...
Велесова Книга – це рятівний круг, що повертає нас після тривалого всесвітнього потопу
брехні і фальші до рідних берегів, до рідної віри і рідних Богів, які нас відродять, нададуть свіжих сил
і надихнуть на творення нового життя.
Сергій ПІДДУБНИЙ [13]
Велесова Книга і Біблія
Немає жодних підстав говорити про те, що автор Велесової Книги був знайомий із Біблією. Жодним словом він також не протиставляє свій твір з цією книгою, чи свій народ із народом, який вихваляє Біблія. Але С. Піддубний привертає увагу до 17 – 38 віршів 105 псалму (у деяких виданнях 106), в якій переспівується виведення Мойсеєм євреїв із єгипетського полону[14]. І пропонує прочитати уривок з Велесової Книги[1, д. 6Г], де описується вихід русів із вавилонського рабства, про який ми навіть не знаємо, що такий був. А був, бо перси (вавилоняни) не раз нападали на наших предків і, звісно, їм не раз вдавалося захопити в полон якусь частину населення з їхніми стадами тварин.
Це біблійний і влескнижний опис однієї й тієї самої події. Під час великого землетрусу – у псалмі: “Розкрилась земля і Датана поглинула, Авіронові збори накрила, і огонь запалав”; у Влескнизі: “У ті дні великий трус і землеворот стався” – люди користуються моментом і тікають з полону. За Біблією, втікачі на Хориві роблять статую вола (тельця) і б’ють йому поклони. Б’ють і вірні Мойсея, ті, хто раніше “служили Ваалові пеорському”: “змінили вони свою славу на образ вола”, “і помішались з поганами, та їхніх учинків навчились”.
Наші ж отці, за Велесовою Книгою, навіть у полоні, коли “одні хомути носили”, залишалися вірними рідним Богам, за що їх прозивали “язичниками” (поганами).
Влескнига однозначно говорить про те, що руси повернулися на північ. У псалмі ж йдеться про Ваал пеорський (а не єгипетський), під яким бачимо погано прихований “перський”, і про гору Хорив, що названа іменем брата засновника міста Києва Кия. Та й “образ вола” – це тотем одного з наших покровителів – Бога Велеса. Тобто, біблійний варіант історичної події теж веде втікачів на північ. Про що говориться також у Книзі пророка Ісаї, де він розповідає про втікачів із Вавилонського полону: “Мешканці Теманського краю винесіть воду назустріч для спрагненого, втікача зустрічайте з хлібом! Бо втекли вони перед мечами, перед голим мечем, і перед натягненим луком, і перед тяготою війни”[15]? Темань (Тамань), натомість, знаходиться в північному Причорномор’ї і вона вже належала Скитії[5].
У біблійній “Книзі пророка Осії” перекладач та коментатор ВК С. Піддубний знаходить і таке: Овену ставили на підвищеннях пам’ятники і називали їх “висотами Овна” (10:8), а Овен (Ясунь) був тотемом і прапором русів[1, д. 7З]. На г. Кременець в Ізюмі (Харківська обл.) і нині можна бачити такі пам’ятники.
Духовні засади Книги
Філософія автора Велесової Книги кардинально різниться від того, що пропагують творці Біблії. Порівняємо. Біблія: “І станеться, коли Господь Бог твій, уведе тебе до того Краю, якого присягнув був батькам твоїм, Авраамові, Ісакові та Якову, щоб дати тобі великі та гарні міста, яких ти не будував, та доми, повні всякого добра, яких ти не наповнював, і тесані колодязі, яких ти не тесав, і виноградники та оливки, яких ти не садив, і ти будеш їсти й наситишся”[16]. “І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, – не змилосердиться око твоє над ними” [там само]. І таких настанов єврейського бога юдеям – загарбати чуже, винищити інші народи – в Біблії чимало.
А ось цитати із Влескниги: “Молитвою зміцнивши тіло, поївши, йдемо до полів наших трудитися, як Боги веліли кожному чоловікові, що повинен трудитися на хліб свій”[1, д. 3А]. “Одречемося од злих діянь наших та прилучимося до добра” (д. 11А). “Життя наше в степах до кінця є нашим і не потребуємо чужого” (д. 35Б)...
Ілар Хоругин відкидає зло і будь-яке посягання на чуже. Його мислення всеохоплюче, інтереси сягають небес на рівень Богів: “Походимо од Дажба і стали славні, славлячи Богів наших, ніколи не просячи, не молячи про блага для себе” (д. 24В).
Він наполягає на відповідальності кожного не тільки за свій рід, а й за долю всього світу: “Любіть світ зелений і тваринний! Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!” (д. 25). Не лише Боги повинні дбати про Рай (Небо), а й люди: “маємо глядіти степи райські на небі, яке є синім, а та синь іде од Бога Сварга” (д. 26).
Значення Велесової Книги
У Книзі викладені історичні та духовні основи орійського (слав'янського) і зокрема українського роду, розкривається доволі широкий і глибокий пласт їх життя – про походження слав'янських племен, що вони їли, пили, які пісні співали, кому поклонялися, яким Богам вірували, яку тактику на той чи інший бій обирали... Вражає релігійна система та ідеологія незалежності і перемог наших Праотців (вони досліджені в окремих статтях С. Піддубним[1]). Велесова Книга це пряме свідчення того, що руський (український) народ – державницький народ, що він мав власну світоглядну й релігійну філософію, свою писемність, абетку і літературу задовго до запровадження на Русі християнства. Це основоположний документ України, доктор філологічних наук Олексій Вертій навіть вважає, що новообраний Президент України має приносити клятву українському народові на Велесовій Книзі.
Книга має величезне пізнавальне і виховне значення. “Ось на яких літописах треба було виховувати наші покоління”, писав Андрій Кирпич, один із перших перекладачів Влескниги.
Вона має також неабияке світове значення. Адже саме на території України, як зазначав Клавдій Птоломей, була кузня народів світу, і саме звідси розпочиналося розселення білої раси. У ній треба шукати зав’язки всесвітньої історіографії та історіософії. Книга висвітлює досі невідомі історичні факти не лише про русів, гунів, а й про римлян, греків, готів, хазарів, арабів, жмудь тощо…
Відректися «Книги Велеса» це значить відректися нашого первородства.
Володимир ШАЯН[17]
ЛІТЕРАТУРА
Гнатюк Ю., Гнатюк В. Довелесова книга. – Москва, «Амрита-Русь», 2007.
Велесова Книга. – Москва, «Амрита-Русь», 2017.
Клёсов А., Гнатюк В., Гнатюк Ю. «Экспертиза Велесовой книги». Сборник 3 книг. – Москва, Концептуал, 2015.
Клочек Г. Світ «Велесової книги»: навч. посібник. – Кіровоград: Степова Еллада, 2001. (Нагороджений літературною премією ім. Є. Маланюка за цю працю).
Комнацький П. Влес-Книга: скрижалі буття оріїв-русів-українців од ХХ тис. до н. д. до 878 року. – К.: «Бібліотека українця», 2002.
Лесной С. "Влесова книга" [Текст]: языческая летопись доолеговской Руси. – Виннипег: Trident Press, 1966.
Логвиненко Л. Маєток «Велесової книги». Газ. «Україна молода». – 2009. – №5 (14 січня).
Лозко Г.С. Велесова книга – Волховник. – Вінниця: Континент-ПИМ, 2007.
Маріна З. Начала. – К,: ФАДА, ЛТД. – 2003.
Оріон Я. «Голос Предків», Канада, 1982; журнал «Сварог», №6, 1997 р.
Паньков Анатолій, Барладяну-Бирладник Василь. Релігія: боги давньої Русі-України. Одеса, Юридична література. 2002
Піддубний С.:
- «Ілар Хоругин. Влескнига» (переклад). – Умань: 2007.
- «Почуй, нащадку, славу ту і держи серце своє за Русь» (про значення Влескниги). – газ. «Народне слово» (Кіровоград), 8.11.2007.
- «Одкрий ворота, отроче, і увійди до них – який то красен рай слов’янський!”. Буття українців (матеріали VІ науково-практичної конференції «Від дитини – до людини», 2008 р.)
- «Ілар Хоругин. Влескнига» (науковий переклад та ритмічний переказ). – Голованівськ , 2010. (Автор відзначений літературною премією ім. Є. Маланюка за цю працю).
- «Українська глибина. Влескнига засвідчує вікодавність нашого народу». – Газ. «Галичина», №10, 2011 р.
- «Влескнига – історична реальність». Журнал «Дім і сім’я”, №4, 2011 р.
- «Священні тексти України-Русі. Золоті руни». – Кіровоград: Поліграф-Сервіс, 2012.
- Велесова Книга: Веди України-Русі. – Тернопіль : Мандрівець, 2013.
- Велесова Книга для юнацтва. – Київ: ФОП Опанасенко С. В., 2017.
- «Велесова Книга як заслін «русскому міру». Журнал «Суспільно-політичні процеси», №1, 2017 р.
- «Велесова Книга: Веди України-Русі» (друге видання, уточнене, доповнене перекладом раніше невідомих дощечок і новими коментарями, передмова доктора філологічних наук В. Таранця). – Київ: ФОП О. М. Стебеляк, 2017.
- «Коло, що творить Божу силу» (про Влескнижний календар). Журнал «Українська родина», №7-8 2017.
- «Коло, що творить Божу силу» (про Влескнижний календар). Газета «Слово Просвіти», №1 2019.
- «Тисячу і триста літ зберігали святощі наші». Газета «Чорноморські новини», 13 березня 2021 р.
- «До 1140 річчя Велесової Книги». Газета «Слово Просвіти», №11 2021.
- «Велесова Книга – Веди України-Русі». Хмельницькі краєзнавчі студії. Науково-краєзнавчий збірник. Випуск 36
- «Ілар Хоругин. Влескнига». Третє, оновлене видання. – Кам’янець-Подільський: Рута, 2024.
- «Ілар Хоругин. Влескнига». Подарункове видання.
- «Велесова Книга – історія українців з прадавніх часів і священний кодекс слав’ян». Кам’янець-Подільський: Рута, 2024.
- Велесова Книга для юнацтва (Друге доповнене видання). – Голованівськ-Кам'янець-Подільський, 2024.
Рассоха І. Справжність Велесової Книги. Науковий доказ. К.: Український пріоритет, 2018
Ребіндер Б. Велесова книга: життя та релігія слов’ян. – К.: МП «Фотовідеосервіс», 1993.
Скрипник М. Влес Книга: Літопис дохристиянської Русі-України. – Лондон ; Гаага, 1972, 1975.
Сушинський Б. «Велесова книга» предків. Роздуми над сторінками вічності. «Велесова книга» у перекладі та літературній інтерпретації Богдана Сушинського. – Київ; Одеса: «Видавничий дім ЯВФ», 2004.
Таранець В. Велесова книга (історико-лінгвістичне дослідження). Монографія – Одеса: Вид-во КП ОМД, 2015.
Творогов О. "Влесова книга" // ТОДРЛ. – Л., 1990.
Хитрук В. "21 науковий доказ автентичності "Велес книги" (журнал "Українознавець", 2024 р.)
Царук А. “Кому заважає код невмирущості народу”, Буковинський журнал, №3, 2021
Цыбулькин В. В., Сивальнёв А. Н., Сердюченко М. Н. Влесова книга: быль и мифы Славянской цивилизации – К.: ЧП Зеленский В. Л., 2016.
Шаян В. Віра предків наших. – Гамільтон, 1987.
Шевчук В. Загадкова "Велесова книга" // "Хроніка 2000. – 1994. №3-4
Шпоть О. Про витоки української нації – Л. : Благодійний фонд "Україна-Русь" ; К. : Коронатор, 2012.
Ющук І. Велесова книга – елемент культури українського народу: матеріали Всеукраїнської наукової конференції (30 листопада 2013 року) – Тернопіль: Мандрівець, 2013.
Яценко Б.:
- Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис.н.д. // Індоєвропа. – 1995.
- Пам'ятка України-Русі V-ІХ ст. // Велесова книга. – К., 1995.
ПРИМІТКИ [..]
1. Ілар Хоругин. Велесова Книга. (Переклад, коментарі і впорядкування С. Піддубного). – Кам’янець-Подільський: Рута, 2024.
2. Клочек Г. Світ «Велесової книги»: навч. посібник. – Кіровоград: Степова Еллада, 2001.
3. Ребіндер Б. Велесова книга: життя та релігія слов’ян. – К.: МП «Фотовідеосервіс», 1993.
4. «Велесова Книга». Збірка проукраїнських пам’яток. 1 тис. до н. д. – 1 тис. н. д. Упорядк., ритм. переклад, підг. автентичного тексту, довід. мат. Б. Яценка. Київ. 2001.
5. С. Піддубний, «Велесова Книга: Веди України-Русі» (друге видання, уточнене, доповнене перекладом раніше невідомих дощечок і новими коментарями, передмова доктора філологічних наук В. Таранця). – Київ: ФОП О. М. Стебеляк, 2017.
6. Царук А. “Кому заважає код невмирущості народу”, Буковинський журнал, №3, 2021.
7. Влес книга. Гаага, «Млин». 1968.
8. Плутарх. Избранные жизнеописания. Москва, «Правда», 1990. т. 1 і 2.
9. Жуковская Л. Поддельная докириллическая рукопись // Вопросы языкознания, 1960.
10. Творогов О. "Влесова книга" // ТОДРЛ. – Л., 1990.
11. Валерій Шевчук, "Загадкова "Велесова книга", "Хроніка – 2000", 3-4, 1994 р.
12. Геродот. Історії в дев’яти книгах. Харків, 2006.
13. Сергій Піддубний. Велесова Книга – історія українців з прадавніх часів і священний кодекс слав’ян. Голованівськ – Кам’янець-Подільський. “Рута”, 2024
14. Біблія. Книга псалмів.
15. Біблія. Книга Ісаї.
16. Біблія. П’ята книга Мойсеєва.
17. Шаян В. Віра предків наших. – Гамільтон, 1987.
