Хто насправді керує світом



Володимир Мегре


У 30–100 роках нашої ери невеликі групи віруючих євреїв та невірних, що жили як у Ізраїлі (Палестина), так і в межах Римської імперії, почали об'єднуватися у самостійну течію в середині іудаїзму – виникла маленька християнська громада з людей, які свято вірили завітам Ісуса Христа і в його скоре воскресіння.

Цей факт підтверджується багатьма історичними монографіями, у тому числі і самою Біблією.
Одним словом, факт того, що потужне християнське навчання почалося із зібрання маленької єврейської громади, підтверджене.

Тепер давайте спробуємо визначити, яким чином вчення цієї маленької  громади раптом запровадилося у Римській імперії, нинішній Європі та Росії?


Звідки взагалі  стало відомо багатьом країнам? Якщо навіть у самому Ізраїлі про нього знали одиниці?

За словами діда Анастасії, жерці, які керували іудеями того часу, побачили, що при певному доопрацюванні, а точніше переробці християнського учення, воно може формувати рабський тип людини, якою можна легко управляти. Цей тип частково або майже повністю відключає власне логічне мислення, і людина починає вірити в те, що їй говорять священнослужителі або ще хто-небудь. Конкретніше – формується людина-біоробот, яка підкоряється заданій програмі.

(Людина-біоробот, - це людина, яка погоджується, звичайно, не зовсім добровільно, а під впливом спеціальної окультної програми, вірити в нереальний світ. А так як нереальний світ будується  кимось із визначеною метою, то цей хтось запевняє, що він знає закони нереального світу і вимагає від людини їм підкоритися. А фактично підкоряє людину особисто собі.)


Далі, жерцями іудаїзму, які володіли на той час не тільки знаннями, а й практичним досвідом впровадження в маси потрібних їм типів повчань, були підготовлені сотні проповідників із числа християн, забезпечені грішми і направлені в різні країни для впровадження потрібного їм учення.


Непрямим доказом подібного факту служить наступне.


В кінці другого століття нашої ери єврейські християнські громади раптом розгорнули широку місіонерську діяльність у різних країнах. А ця діяльність передбачала посилену євангелізацію (видання та тиражування християнської єврейської Біблії).


Всім прекрасно відомо, що видання книг і сьогодні вимагає грошей. У стародавні часи видання кожної книги вимагало не просто грошей, а великих грошей. Немалі кошти потрібні і для подорожей в інші країни. Такі подорожі могли собі дозволити купці або заможні знатні люди.

Тож яким чином таку затратну і крупномасштабну операцію здійснила громада, до якої в основному входили сільські жителі?


Звичайно ж, вони отримали кваліфіковану теоретичну підготовку та чимале фінансування. Увага до них з боку жерців, моральна та матеріальна підтримка робила із звичайного віруючого селянина фаната.


Тільки уявіть собі ізраїльського селянина, якому раптом кажуть: «Ми бачимо в тобі великого місіонера і проповідника. Ти трохи підучишся, отримаєш гроші і будеш учити народ, але... Але тільки не в нашій країні. Ти повинен іти в інші країни».


І вони підучились, отримали гроші і пішли. Пішли іншими країнами. І що в результаті? Добилися успіху? Ні. Населення всіх країн не прийняло єврейських проповідників. І не просто не прийняло, їх почали слухати, потім просили іти геть, особливо нав’язливих били, травили собаками.

Про це свідчать численні факти історії Римської імперії того часу, куди були направлені основні сили проповідників.


Результатом крупномасштабної акції стала всього лише організація у деяких місцях Римської імперії мережі християнських общин. Але вони ніяк не впливали на основи традиційних віросповідань.

Древній Рим як був язичеським, так і залишився ним. Ніякого впливу цих сект не проявилося і на політичному житті імперії, і на формування людини нового типу, раба-біоробота, про якого мріяли жерці.

Проповідників першої хвилі не жалували імператори Рима.


Імператор Нерон, відносячись спокійно до різного релігійного мовного вірування, не жалував лише християн. Християн гнали зі своїх територій імператори Діоніс (249–251), Діоклетіан (284–285) та Галерій (305–311) – один із головних їх переслідувачів.


Успіх був досягнутий лише проповідниками другої хвилі. Проповідники другої хвилі вже не були фанатами віри. Жерці підготували їх таким чином, що, з однієї сторони, вони могли красиво говорити про віру, з іншого – володіли знаннями психологів, які можуть впливати на людину, використовуючи його стремління у своїх цілях.


Завдання проповідників другої хвилі було винятково впливати на правителів. Переконати правителя в тому, що його владу християнська віра зміцнить, зробить вічною, держава буде повністю керованою, контрольованою та процвітаючою.


З цією метою і були введені доктрини: «Всяка влада від Бога», «Правитель – намісник Бога на землі».

Сповідь дозволяла контролювати думки, чаяння та вчинки кожного громадянина країни. Одне слово, правителів стали переконувати, що християнізація держави створює найкращі умови для правління.


Зовні це виглядало дійсно так, але тільки зовні. Правителі, піддавшись на ці хитрощі, не підозрювали, що вони по суті самі підпадали під правління інших сил.


Позиції християнства в Римській імперії помітно стали зміцнюватися з 312 року, коли їм вдалося переконати імператора Константина у вигоді для нього християнських церков у державі.


Константин погодився надати їм покровительство, підтримуючи, тим не менше, і храми римських богів.

У результаті становище християнства в Римській імперії значно покращилося, багатство примножилося, а наступні  покоління християнських епіскопів придбали могутність римських сенаторів.


Цей і багато подальших фактів говорять про те, що дане учення не могло розвиватися та серйозно впливати на суспільство без підтримки світських правителів. Його лідери завжди і самі прагнули влади.


Могутність Римської церкви велика і сьогодні, тільки ось не стало Римської імперії. Випадковість? Виняток із правил чи закономірність? Відповісти на це питання може історія держав наступних віків, аж до сьогоднішнього дня.


Ніхто не зможе назвати жодної держави на нашій планеті, що стала процвітати з приходом християнства. І наперед, можна назвати ряд держав, яких досягла сумна участь Римської імперії.
І ще один цікавий історичний факт. Абсолютно в усіх країнах, що приймали християнство, все більше з'являлося євреїв нехристиянського віросповідання та розгортали свою дивну діяльність. Вони незвичайно легко багатіли.


Їх діяльність набувала в усіх християнських країнах такий масштабний характер, що не могла залишитися непоміченою як народом, так і урядами цих країн.


Коли в якій-небудь країні вона досягала кульмінаційної точки, народ почав євреїв бити. Уряд – гнати з країни.


Уже з початком другого тисячоліття нашої ери відомі чисельні факти єврейських погромів у різних християнських країнах.


Були вигнані і розбиті десятки єврейських общин в 1096 році на Рейні. У 1290 році євреїв вигнали з Англії. У кінці XIV століття в Іспанії було вбито більше 100 тисяч євреїв. (Правда, через якийсь час євреї знов потихеньку поверталися в ці країни).


Цей список історичних фактів можна значно збільшити. Але навіщо? І так абсолютно ясно, що постійно повторювані протягом вже багатьох століть  та подібні одна на одну ситуації, запрограмовані.


А так як втрати несуть представники християнського світу і самі євреї, то існує третя діюча особа, яка нічого не втрачає. Для цієї третьої особи і тип людини християнського світу, і єврея-іудеї – всього лише біороботи, якими можна дуже легко маніпулювати.


Хто ця третя особа? Історики-дослідники, що намагаються докопатися до суті, до основ світової вакханалії, що не припиняється вже протягом тисячоліть, вказують завжди лише на євреїв.


Мовляв, вони у всьому винуваті. Однак якщо існує третя сила, то євреї, як і християни, є лише маріонетками-біороботами в руках цієї третьої сили.


Чи можна сьогодні визначити і довести її існування? Звичайно, можна. З допомогою чого? За допомогою історичних фактів та логічного мислення. Судіть самі.


***
Серед єврейського співтовариства є один рід, співтовариство, національність, каста, можна назвати як угодно, суть не в імені, назвемо їх «левитами».


Існують історичні джерела, що родоначальниками левитів є єгипетські жерці. Опираючись на більш відомі багатьом джерела, і конкретно Ветхий Завіт, ми можемо дізнатися, що у левитів було особливе становище.


Наприклад, за ізраїльськими законами вони не брали участі у військових діях. Вони не повинні були платити нікому ніяких податків і дані. При переписах ізраїльського населення, про які згадується у Ветхому Завіті, левіти перепису не підпадали.

При розташуванні станів під час походів ізраїльські роди, яких нараховувалося від п'ятидесяти до ста п'ятидесяти тисяч людей, розміщуються по колу. Кожному наперед було обумовлене місце. Вказувалося на півдні, півночі, заході або на сході стану розташувати свій табір і де виставити охорону. Місцем розташування левитів завжди був центр. Фактично, в обов'язки всіх ізраїльських родів входила охорона левітів.


І чим же займались представники цього стану левитів?


У їхні обов’язки входило визначати зі свого числа священнослужителів, слідкувати за збереженням встановлених для євреїв законів. Причому ці закони регламентували, що є, як поступати з невірними, куди іти.


Регламентація жорстка, конкретна, що  охоплювала життя і діяльність людини з ранку до вечора, а також з вказівкою, де, в яких землях кому знаходитися. З ким воювати.

Тим самим, левити являлися фактичними керівниками єврейського народу. І судячи з усього, керівниками доволі кваліфікованими.


Важко сказати, чи були самі левити євреями. Далеко не всі закони, які повинні дотримуватися кожний єврей, розповсюджувалися на левитів. Наприклад, на відміну від єврейського закону обов'язкового для всіх, у них не допускалося обрізання на восьмий день після народження.


Таким чином, знаючи тайни науки єгипетських жерців, маючи можливість займатися експериментами, і спостерігати, і розмислювати, вільні від військового обов’язку і звичних для всіх робіт, вони могли з покоління в покоління аж до сьогоднішнього дня вдосконалювати свої знання.


Як це «аж до сьогоднішнього дня», хтось засумнівається, щось не чули ми про таку національність чи стан – левити. Англійці, росіяни, французи у багатьох на слуху, а чомусь про найрозумніших, та ще й керуючими всіма левитів, мало хто знає.


Тому, що, як і єгипетські жерці, вони повинні залишатися в тіні. У випадку чого всі претензії до євреїв – виконуючих їх волю.

Ось і громлять євреїв уже протягом тисячоліть у різних країнах світу. За що громлять? За те, що євреї всіма способами намагаються мати як можна більше грошей. І це в багатьох із них виходить.


Ну а причому тут левити? Яка їм користь чи інтерес, якщо євреї в Англії, Іспанії чи Росії проведуть свою політику і суттєву частину державних або приватних коштів, переведуть у свій банк? Одним словом, прикарманять? Народ, правителі тієї чи іншої країни побачать неблаговидні діяння, почнуть євреїв бити, просто погано до них ставитися. Адже так можна і до левитів добратися. Загалом, може видатися – нема логіки в діях мудрих левитів. І нема чого їм допомагати  мудрими порадами євреям, вибудовувати для них хитроумні комбінації. Маніпулювати цілими державами.


Виявляється, є чому. Інтерес прямий, простий і конкретний. Гроші! Багаті євреї, в якому би краї вони не знаходились, зобов'язані платити частину свого прибутку левитам. Докази? Будь ласка! Відповідно до Ветхого Завіту, ізраїльтяни повинні віддавати десяту частину свого доходу левітам. Дослівно це звучить так:


«Усі святощі приношення, що Ізраїлеві сини принесуть для Господа, Я віддав тобі, і синам твоїм та дочкам твоїм із тобою, вічною постановою. Це міцний заповіт, він вічний перед Господнім лицем для тебе та для насіння твого з тобою. І сказав Господь до Аарона: У їхньому Краю ти не будеш мати власности, і не буде тобі частки між ними, Я частка твоя та власність твоя поміж Ізраїлевими синами!

А Левієвим синам Я дав ось кожну десятину в Ізраїлі на спадщину, взамін за їхню службу, бо вони виконують службу скинії заповіту. І Ізраїлеві сини не приступлять уже до скинії заповіту, щоб не понести гріха, і не вмерти. І буде Левит сам виконувати службу скинії заповіту, і сам понесе вину свою. Це вічна постанова для ваших поколінь, а між Ізраїлевими синами не будуть вони дідичити спадщину, бо десятину Ізраїлевих синів, що вони принесуть як приношення для Господа, Я дав Левитам за спадщину. Тому Я сказав до них: Між Ізраїлевими синами не будуть вони дідичити спадщину. І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: А до Левитів будеш ти промовляти та й скажеш їм: Коли візьмете від Ізраїлевих синів ту десятину, що Я дав вам від них на ваше спадщину, то ви принесете з неї Господнє приношення, десятину з десятини. І буде пораховане ваше приношення як збіжжя з току, і як повня з кадки чавила. Так принесете й ви Господнє приношення зо всіх ваших десятин, що візьмете від Ізраїлевих синів, і дасте з того Господнє приношення священикові Ааронові. Зо всіх ваших дарів принесе кожен Господнє приношення, зо всього найкращого посвячення з нього. І скажи їм: коли ви будете приносити найкраще з нього, то це порахується Левитам, як урожай току, і як урожай кадки чавила. І будете їсти це на кожному місці ви та дім ваш, бо це нагорода для вас взамін за вашу службу в скинії заповіту» (Числа 18, 19-31).


Хтось подумає, а при чому тут Старий Завіт більш двотисячолітньої давності і сьогодення? На що можна відповісти. А хіба сьогодні вже немає серед євреїв віруючих, священнослужителів і рабинату? Звичайно є! І, звичайно, більшість євреїв дотримуються релігійних канонів. А раз так, спробуйте уявити собі яким колосальним капіталом, розосередженим у банках різних країн, володіють левити.


Причому їм не обов'язково турбуватися про збереження і примноження своїх капіталів. Багато банкірів в різних країнах – євреї, і це їх завдання. У потрібний момент левити, звичайно, можуть підказати, куди краще вкласти гроші. Які режими, угруповання, опозиції існуючому уряду підтримувати або, навпаки, знищити за допомогою фінансових інтриг.


В інформації Анастасії про те, що людським співтовариством на всій землі управляє всього кілька жерців, можна було поставити під сумнів. Але тепер, коли вишикувався логічний ланцюжок, сумнівів бути не може для людей ще здатних логічно мислити. Фанати тут не беруться до уваги.


А логіка полягає в наступному.

З Єгипту під керівництвом жерців виходять близько мільйона євреїв. Найближчими помічниками жерців є левити, на яких покладено завдання формувати з євреїв певний тип людського індивідуума. Для цього створена певна ідеологічна релігія, яка рекомендує серію ритуалів і своєрідний спосіб життя.

Левитам вдається здійснити поставлену перед ними задачу. Створена кілька тисячоліть тому ідеологія тяжіє над євреями і сьогодні. Вона відрізняє їх від людей багатьох національностей, що живуть на землі.


Одним з основних постулатів цієї ідеології є твердження про те, що Бог серед інших народностей, що населяють землю, вибрав у якості обраного народу тільки євреїв.


Отже, і сьогодні ідеологія існує, євреї існують, конфлікти тривають, вони у багатьох на слуху. Але де ж левити? Чи багато ми чуємо про них? Майже не чуємо. І в цьому їх хитрість або мудрість, можна назвати як завгодно, але вони існують.

Тепер уявіть, на землі існує нечисленне співтовариство людей, що володіє більшою мірою, ніж всі інші люди, езотеричними знаннями, яка набуває все більший і більший досвід практичного впливу на маси.


Чи може з ними зрівнятися інститут якоїсь держави, що займається проблемами розвитку країни, формуванням ідеології?


Це неможливо з ряду причин. Основні з них такі.


Левити передавали своїм нащадкам езотеричні знання у спадок, передають їх і сьогодні.


Сучасна наука езотеричні знання відкидає. А отже, їх дослідженнями, в крайньому разі, всерйоз не займається.


Така абсурдна ситуація відбувається не випадково. Чому абсурдна? Самі судіть.


З одного боку, держава визнає офіційно деякі релігії, а це теж цілковита езотерика. Держава навіть створює пільгові умови для їх матеріального становлення. З іншого боку, держава не створює умови своїй науці для дослідження езотеричних напрямків. Отже, на території такої держави легалізовані структури, здатні впливати на психіку населення. Але світська держава має дуже туманне уявлення про те, у що виливається цей вплив в реальному житті. Так хто ж і ким тоді керує?


І друге, можна спробувати і уряду, і всім мислячим в державі людям винести урок з історії. Історія – це дуже хороша школа життя. Але для цього історію необхідно знати. Її прекрасно знають ті, хто керує світом. Але для більшості людей, і уряду в тому числі, історія держави, в якій вони живуть, не відома, і більше того, спотворена. На прикладі Росії (Україні теж. – Перекладач) це можна добре побачити.


***
Зовсім недавно в школах, інститутах, мистецтві, особливо в літературі, та й взагалі повсюдно стверджувалося, яким жахливим було життя наших бабусь і дідусів у царській Росії. Більшість у це свято вірило. Більшість не тільки вірило, а й захоплювалося тими, хто вивів нас із жаху царизму. Героями, кумирами для багатьох стали комісари в шкіряних куртках. Символом мракобісся – попи.

І раптом на наших очах, зауважте, не через два-три покоління або століття, а прямо на наших очах історія змінилася.


Комісари в шкіряних куртках, виявляється, були бандитами, над народом відбувався геноцид. І ми після царизму жили в самій жахливій, самій тоталітарній державі в світі. І знову більшість в це повірила. І знову більшість захопилася тими, хто позбавив їх від гніту тоталітарної держави.

Я не збираюся оцінювати, який із режимів гірше, який краще. Але хотілося, щоб ми всі разом задумалися над феноменом зміни, полярної зміни нашої свідомості за вельми короткий проміжок часу. Задумалися над тим, чому воно так змінюється? Зміни відбуваються самі по собі чи під чиїмось впливом?


І тут неважко здогадатися: на нашу свідомість вже давно легко впливали. Впливають і сьогодні. Ми – як піддослідні кролики в чиїхось руках.

Змагаються між собою лише майстри впливу. Вони і роблять нас нездатними сприймати історичну дійсність.


Але давайте хоча б спробуємо дізнатися, якою є ця дійсність насправді. Спробуємо визначити історичну дійсність не з чиїхось слів, а власними роздумами.


Зверніть увагу, ми можемо кожен день споглядати по телебаченню по кілька шоу про те, як витончено зраджують чоловіки дружинам і навпаки. Нам пропонують обговорювати масу несуттєвих проблем, але не дай бог торкнутися комусь із політиків, журналістів чи письменників серйозної теми. Мелькнути вона може і тут же загубиться в купі пліток, стріляючих серіалів і психотропної реклами, наклепах.

Необхідний серйозний аналіз прожитого, критичний аналіз сьогоднішнього стану життя людей на планеті і вироблення плану на майбутнє. Необхідна нова ідеологія. Ідеологія, що не зіштовхує лобами цілі народи, а об'єднує їх.


Уривок з книжки «Энергия жизни».  Переклад з російської.