Сергій Піддубний
У попередніх випусках циклу ми чимало приділили уваги питанню, як називалися наші предки в давнину. Теукри, окри, анти, китти, скити, роси, боруси, венедці – це далеко не повний перелік наших прадавніх імен. І ми ще будемо повертатися до них.
А сьогодні звернемося до дещо делікатнішої теми, за яку, наприклад, у Фейсбуці вас можуть навіть забанити.
Кожний народ має не одну назву. Серед них обов’язково присутні назвиська від сусідів – насмішкуваті, образливі, лайливі. Від сусідів передаються іншим і інколи вони навіть заступають їх офіційні назви. Наприклад, нині загальновизнане «грек» колись, як писав Плутарх, вважалося лайливим словом.
Наших сусідів московитів, можливо, з нашої ж подачі називали москалями навіть турки, так само і поляків – і в них вони були ляхами. Про що засвідчує ось ця сторіночка з польсько-турецького словника 1615 року.
Циган і в турків циган (а не ром). Волох – венедік. І навіть є волошин, який чомусь тут раптом богдан. Хіба це не ті самі волохи? Грек не елін, не спартанець, а урум… Єврей – польською жид, а турецькою ябеда, зрозумілішою мовою – наклепник, брехун. Обрізанець – тут мусульманин… Українців, як бачимо, в списку немає, але є русін, по-турецьки урус. Є козаки – турецькою левентларі, це староукраїнські левенці – захисники отця роду царя (лева). Про них дещо можна прочитати в романі автора «Євангеліє від Андрія».
Євреї нас, як і всіх слов'ян, називають гоями. Тлумачать це як вайло, йолоп, бовдур. Зважаючи на те, що в українській мові є слова: “гоїти” – лікувати, “гойний” – щедрий, цілком очевидно, що слово “гой” спочатку мало зовсім інше значення. Не виключено, що походить воно від імені Богині скитів Геї, яка уособлювала землю, тобто “гой” – це землероб…
У знаменитому словнику Володимира Даля знаходимо ще одне назвисько українців – коровичі. Певно, так називали наших предків тому, що вони дуже шанували корів. Велесова Книга навіть стверджує, що Дажбог родив нас (цитата) «крізь корову Замунь». А може, насправді тут було «Оровичі», тобто, діти Отця Орія, який уже згадувався у відео «Геракл – Бог Скитії і України»?
Наразі ж переходимо до найвідомішого і чомусь для багатьох дуже образливого назвиська – хохол.
Москвини, як свідчить Володимир Даль, вкладають у це слово такий зміст: «Хохол – грубый неотесанный человек, но в тоже время добряк», «с хохла можно содрать три козла». «Хохол глупее вороны, а хитрее черта» (тут, щоправда, не зовсім зрозуміло, що це за така глупота, якщо він хитріше самого чорта?), «Хохол не соврет, да и правды не скажет». «И по воду хохол, и по мякину хохол!» (безхребетна людина). А ось як вони тлумачать таке прислів'я: «Хохлацкий цеп на все стороны бьет». Мовляв, хохли молотять ціпом через руку. Невже якась технічна дія жниваря, така значима, щоб нею характеризувати аж цілу націю? Думається, що насправді українці молотили ворога на всі боки і саме від цього з’явилося таке прислів’я...
Варто також привернути увагу до ще одного слова із словника Даля: «хохліки». Так називалися колись поминки за померлим у Смоленській губернії (а також у Польщі та Білорусі)… Тобто, вочевидь, обряд поминок туди прийшов від нас, від хохлів.
Як бачимо, в усіх цих прикладах нічого образливого для нас немає. Схоже, як і у випадку з гоями, назвисько «хохол» завидющі сусіди просто споганили. Насправді ж воно має доволі пристойне значення.
Яке? Давайте розбиратися разом. Розкладемо слово на частини.
Спершу на «хо» і «хол». І одразу згадується ось ця ілюстрація, про яку розповідалося у попередньому відео «Мова та письмо скитів»: Золоте зображення вершника, на шароварах якої бачимо літеру «Х», а на сорочці «О». «Хо» це позначає божественну особу: «Х» – небесне світло (чи небесний посланець), «О» – сонце, як і в другій частині слова.
Тепер ділимо слово «хохол» на складові: «хох» і «ол». У німецькій мові “хох” означає високий, великий, сильний. В єгипетській Книзі мертвих майже аналогічне “Хех” тлумачиться як правитель. У російській мові, в якій дуже багато українських основ, є слово «хохориться» – важничать, українською «хорохоритися».
Звідки походить це дієслово «хохориться»? «Робити» походить від «робота», «сміятися» – від сміху, а «хохориться»? Від «хохор»? Але такого слова нема. То може таки від «хохол»? Академік Іван Підоплічко зауважував, що в давнину літера “Л” часто підміняла літеру “Р”. Звісно, відбувалося і навпаки – «Р» підміняли «Л». Отже цілком очевидно, що «хохориться» походить від «хохол», де «ол» те саме що й «ор», отець Орій – засновник слов’янського, орійського роду. Ім’я космічне, зафіксоване навіть у назві найефектнішого небесного сузір’я Оріон, основою якого є зірки, що створюють літеру Х, а перетинають її три зірки (Тризуб). Цим іменем також величалися такі видатні люди як ПіфагОР, АнаксагОР…
Світоній у книжці “Життя дванадцяти цезарів” розповідав, що коли в Римі довідалися про те, що Галія на чолі з Гаєм Вендексом піднялася проти Нерона, на маківку голови однієї із його стАтуй було причеплено хохол із написом: “Оце справжнє змагання. Тепер начувайся!”. У примітці російського видання цієї книги зазначено, що “хохол на макушке обычно носили атлеты”.
Ну і скажіть тепер, як обминути головного героя гомерівської «Іліади» Ахілла? Його ім’я дивовижним чином збігається зі словом “хохол». І якщо він був двоюрідним братом Теукра, значить і він «укр», що й підтверджує його ім’я – х’Ахіл (тут варто додати, що А колись читалася також як О).
Text...
