Ігор Рассоха
Вже у далекому 2021 році Культурно-історичний портал "Спадщина Предків" оприлюднив анонімну статтю “5 фактів, чому Велесова Книга — це фальсифікат” (https://spadok.org.ua/starozhytnosti/5-faktiv-chomu-velesova-knyga-falsyfikat). Я лише в останній рік помітив існування цього сайту (до речі, там трапляються й справді цікаві та якісні матеріали).
Ігор Рассоха
Та, на жаль, дана стаття — це взагалі не наука, а ворожа політична агітація. Це очевидно хоча б із загального тону статті, яка містить наступні вислови: “метр ілюзії”, “наївному профану-досліднику”, “одурений письменник”, “сліпо і вперто”, “абсолютно замулена, заплутана і закручена детективна історія про міфічний, неправдоподібний предмет”, “не виключно, що обоє могли бути "агентами" і співпрацювали у парі” [Спадкоємці предків, ви б вже якось домовилися б між собою: чи “наївний профан” чи “суперагент 00Х”. — І.Р.], “створив фальшивку”, “Є також підозри, що за "Велесовою Книгою" стояв відомий фальсифікатор XIX ст.” [підозри — це такий новітній науковий аргумент. — І.Р.], “свідоме штучне нашарування”, “Будь-якому академіку достатньо поверхнево проаналізувати "Велесову Книгу", щоб сказати: "Це фейк"”, “безпричинний класичний сценарій популяризації історичної вигадки, фальсифікату. Штучний галас. Хитра витівка і маніпуляція спецслужб”... Тощо (далі ще буде). Чи не забагато емоцій на одну невеличку за обсягом статтю?
Про свою причетність до порталу “Спадщина предків” розповідав такий собі Кирило Галушко, відомий борець з “українським нацизмом”, автор статті “Битий шлях від археології до нацизму” (Новітні міфи та фальшивки про походження українців. Збірник статей: Популярне видання. - К.: Темпора, 2008) і автор приблизно такої ж за ідейним змістом статті про Велесову книгу на сайті “Лікбез” (http://likbez.org.ua/ua/v-e-lesova-kniga-v-ix-vv-drevneyshiy-pamyatnik-slavyanskoy-pismennosti-i-vazhnyiy-istochnik-po-ukrainskoy-russkoy-istorii-2.html). Та автори конкретно цієї статті сховалися за анонімним підписом “Культурно-історичний портал Спадщина Предків”.
Перейдемо до якихось хоч формально змістовних аргументів цих анонімних авторів (далі - Аноніми), саме в тому порядку, в якому вони їх викладають:
“1. Велесову Книгу ніхто в очі не бачив”.
Те, що подібний аргумент поставлено першим, викликає дві можливі гіпотези: або жоден з Анонімів не є професійним істориком, або ж вони свідомо вводять в оману широкий загал. Справа в тому, що ніхто в очі не бачив не тільки Велесову Книгу. “Історію” Геродота теж ніхто в очі не бачив. Найбільш ранній список “Історії”, що до нас дійшов, датують 10-м або 11-м століттям нашої ери. А написав її Геродот у 5-му столітті до нашої ери — на півтори тисячі років раніше. І Повість минулих літ з автографом монаха Нестора до нас теж не дійшла: самий ранній список — десь 14-те століття. Ніхто в очі не бачив жодного тексту Платона та майже всіх античних авторів — лише ПІЗНІ КОПІЇ, до того ж ще й переписані декілька разів, звичайно, з помилками і скороченнями, а то й з доповненнями.
Взагалі використання Анонімами подібного аргументу наочно свідчить про їхній гіперкритичний підхід до історичних джерел, тобто про методологічну близькість до їхніх російських колег з псевдонаукової “школи” так званої “Нової Історичної Хронології” московського академіка Фоменка. Ті приблизно так само ставляться і до Нестора з Геродотом.
Відновлення первісного вигляду античних і середньовічних текстів — складна наукова задача. Її можна якось вирішувати, лише порівнюючи між собою РІЗНІ копії того самого ПЕРЕПИСАНОГО ТЕКСТУ. Так от: ми маємо ДВІ РІЗНІ переписані копії ТЕКСТУ Велесової книги — Миролюбова та Ізенбека. Вони суттєво не співпадають між собою саме тому, що в оригіналі не завжди легко було розрізнити, наприклад, літери І та Г (бо вони були прикріплені до горизонтальної роздільної лінії) тощо.
Титанічну роботу щодо реконструкції первісного тексту Велесової Книги на основі двох рукописів провів український ПРОФЕСІЙНИЙ лінгвіст Борис Яценко. За принципом вона НІЧИМ не відрізнялася від подібних же реконструкцій будь-яких старовинних рукописів, як от руських літописів тощо.
Далі мені доведеться багато разів спростовувати заяви Анонімів щодо різних вигаданих ними “фактів”. Я все ж таки вчений, і замість емоційних виразів “брехня”, “свідома фальсифікація”, “введення в оману”, “фейк” тощо далі буду використовувати лише одне універсальне слово НЕПРАВДА.
Отже, НЕПРАВДА, що “ніхто ВК в очі так і не побачив”, якщо Аноніми мали на увазі саме дерев’яні таблички.
По-перше, в Архіві РАН (Фонд Пашуто, № 1890, справа № 36) А. І. Асовим була знайдена стаття А. В. Соловйова про дощечки від 1922 року [Асов А. И. Ещё раз о тайнах «Книги Велеса» / А. И. Асов // Наука и религия. — 2000. — № 5. — C. 56]. Коли той був професором Белградського університету, А. Ізенбек показував йому ці дерев’яні таблички. Тобто Асов ще у 2000 році навів посилання на конкретний архівний документ. У цій статті Аноніми навіть заявили: “Не всі історики продажні. Не всі заангажовані”. Як мені здається, будь-який не-продажний і не-заангажований історик міг би за 20 років знайти час перевірити в архіві РАН, чи справді є там такий документ, і голосно викрити нахабного фальсифікатора. Та щось досі ВСІ мовчать...
По-друге, є пряме свідоцтво прибиральниці у Задонських у Великому Бурлуці Ф. О. Келеберди, яка допомагала Алі Ізенбеку збирати розкидані зі скриньки таблички [Логвиненко Л. Маєток «Велесової книги» / Л. Логвиненко // Україна молода (Київ). — 2009, 14 січня. — С. 13.]. Звичайно, НЕПРАВДА, що “про дворян Донців-Задонських теж мало що відомо” — якщо тут йдеться саме про зберігачів Велесової книги. Взагалі-то тут два різних прізвища: Донці-Захаржевські і Задонські, які успадкували від них маєток за жіночою лінією. Про обидві родини, і зокрема про тих, що жили у Великому Бурлуці відомо БАГАТО. Це — слобідське “високе панство”, Донці-Захаржевські — взагалі спадкоємці харківських і ізюмських слобідських полковників. Про їхній маєток досить докладно є тут: Оковита К. О. Великобурлуччина (сторінки історії) / К. О. Оковита. — Харків: МСУ, 2000. — 528 с. До речі, і Великий Бурлук — НЕ село, а селище, донедавна — райцентр. Взагалі там ніхто не має сумнівів щодо зберігання у них Велесової Книги.
По-третє, Велесова книга існувала не сама по собі. Були й інші книги, теж нашкрябані на дерев’яних дощечках. Бо їх зберігали українські кобзарі, а вони ВСІ були незрячими. Ці книги називалися Кахтирі, і про них дійшло багато свідоцтв. Напередодні розгрому Запорізької Січі, у 1773 році кобзарі прийняли рішення передати свої писані Кахтирі на зберігання зрячим, а самим завчити їх напам’ять як Устинські книги: “П. Мартинович розповідав, що згідно з народними переказами «...Найдавніші книги було віддано на схов Українцям на великі роки. В такі схови, що і місця не може буть». При тому їх взяли на схов як «народні вустівники», так і інтелігенція” [Черемський К. П. Шлях звичаю / К. Черемський. — Харків: Глас, 2002. — С. 272].
Звичайно, на загальному фоні дрібничка, проте НЕПРАВДА, що журнал "Жар-Птиця" редагував і випускав сам Юрій Миролюбов. Після війни Ю. Миролюбов намагався відшукати дощечки, надсилаючи запити до різних музеїв, і зокрема повідомив про них у 1948 році Російський Музей-Архів в Сан-Франциско (США). У 1953 році (через П’ЯТЬ років) про це дізнався секретар Музею Олександр Куренков (Ал Кур), що написав відозву в своєму журналі «Жар-птица» до всіх, хто про це що-небудь знає. І Миролюбов відгукнувся. Отже, ініціатором публікації був взагалі НЕ Миролюбов. Якось не поспішав “профан-фальсифікатор-агент”...
“2. У Велесовій Книзі відсутня чітка хронологія”: НЕПРАВДА, що цей факт хоч якось свідчить про те, що Велесова книга є фальшивкою. Наприклад, у скандинавських сагах чіткої хронології немає зовсім (у “Сазі про бернців” король Хуналанду Атілла воює з королем Русі Володимиром тощо), проте це не завадило, скажімо, Омеляну Прицаку присвятити цілих два томи своєї праці аналізу саг як історичного джерела з історії Русі. У “Книзі захоплень Ірландії” немає жодних перетинів з відомими історичними діячами, проте це не робить її фальшивкою. Велесова Книга — це взагалі НЕ літопис, а агітаційний твір на захист язичництва, створений на противагу християнській Біблії. І на відміну від Біблії, там в принципі відсутня ідея лінійного часу: “Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше, яко се бо вже найшло на коло нам” (ВК 1); “А старі часи — то наше благо. Дістанемо від них твердості і кріпості, аби ворогам відповідали, як належить” (ВК 4г).
(Аноніми:) “Якусь хронологію у цій хаотично зібраній та зліпленій докупи інформації складно виявити” — Ну, робота історика взагалі складна, вимагає знань, здібностей та інтелекту. Не кожному дається.
(Аноніми:) “Не повідомляється жодного імені реального вождя, князя, імператора чи полководця, яких можна було б співставити з існувавшими.”
- Звичайно, і це — НЕПРАВДА (якщо висловлюватись цензурно). “На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов і побив нас через наші роз'єднаність і усобиці” (ВК . “Митриди сказали русам, що ті можуть селитися біля них. І коли згодилися, ті греки вели (русів) до битви, потім вдруге і без кінця. І там руси стратилися цілком, і многі воїни загинули. ...А ми з тими Митридами поріднилися” (ВК 32). “І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, полишили нас. ... і не дамо землі нашої, як і землі Трояні не дали римлянам” (ВК 7б). “А Ясна й Інтра йдуть за нами, як ходили за отцями нашими на римлян до Трояні землі” (ВК 7в). “Говорить тая птиця про героїв боруських, які од рук римлян упали коло Дунаю біля Троянь-валу” (ВК 7ж). “За той час, коли готи йшли на нас із півночі, Германаріх домовився про союз із гунами і підтримав їх. Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої... Болорев... вразив сина Германаріха і вбив його” (ВК . “Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів дочкам. Од них три роди пішли, що були слов'янами. ...То було за тисячу триста років до Германаріха” (ВК 9а). “І се була розбита руськолань готами Германаріха. А той хотів жону з роду нашого і ту забив. Се отці наші пішли на них, і Германаріх розбив їх, і вбив руса Божа (Буса) і сімдесят інших розп’яв. І тут смута велика була в русах. І повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них. І вщент розбив готів” (ВК 32). “І сьогодні маємо іншого князя, Боревлана [Бравліна], правнука по діду своєму. І той сказав: «Ідімо до полудня на греків».” (ВК 18б). “Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти еланських купців, що ходили до Дніпра-ріки. І се Аскольд прийшов до нас із Кнудієм через двісті років після Алдоріха і хотів правити нами. І се Дірос еланський, кажуть, присмирив наших і був на престолі цьому раніше його. І се Аскольд забив Діроса, і є він один на місце те; і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога. ...Се був у час минулий Дірос, і се був греколанець, і той зник. І прийшли на нас Аскольд і Рюрик” (ВК 29). “Се бо Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили і людей наших зазивали до борні. ...Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету. Той гмоть руську попирає іншими, і злі діяння погубили імена їхні. Ні Рюрик не русич. Той бо лис іде хитрувати до степу і б'є купців іних, які йому довіряються” (ВК 8(27)). Тощо.
“3. У Велесової Книги квазіісторичний стиль”. Цей наведений Анонімами “факт” важко коментувати, бо сам закид є дещо квазі-логічним. Префікс “квазі” означає, що дещо виглядає чимось, чим насправді не є. Тобто Аноніми стверджують, що стиль Велесової книги насправді не є історичним, хоча й виглядає історичним.
Далі Аноніми конкретизують свої претензії: “...змішування ведичних (індійських) і старослов'янських елементів — має чіткий квазіісторичний відтінок. Враження, що автор навмисне "намішав" всього потрохи...” Тобто фактом, що спростовує справжність ВК, дійсно є саме якісь особисті враження Анонімів. А конкретно їм не подобається у Велесовій Книзі “змішування ведичних (індійських) і старослов'янських елементів”, які їм “ріжуть вухо”. Але ж крім Велесової Книги у нас відсутні будь-які інші викладення язичницької релігії слов’ян самими язичниками. Проте про близькість її до ведичної релігії відомо і з інших джерел. Наприклад, іконографія Збручського ідола однозначно близька до індійських ідолів (чотири обличчя Брахми, фаллічність тощо). Індійський звичай “саті” (самогубство вдови) точно був відомий і у слов’ян. Про Рахманський Великдень не буду тут займати місце — просто подивіться хоча б у Вікіпедії. “Аріяка 1. Розбійник, злодій. 2. Хуліган, бешкетник. “Та цей парубок — аріяка; нічого не робить, а тільки бешкетує та збиткується над другими” (Сизько О. Т. Словник діалектної лексики говірок сіл Південно-Східної Полтавщини, 1990. — С. . Гіпотезу про те, що носії катакомбної культури на території України були саме предками індоаріїв, давно висунув Л. С. Клейн (до речі, теж лютий і абсолютно голослівний російський критик Велесової книги). Раджу почитати також: Трубачев О. Н. Indoarica в Северном Причерноморье. — М.: Наука, 1999. — 320 с.
Тобто цей ФАКТ полягає в тому, що Анонімам на їхній смак не подобається стиль Велесової Книги. І це вони вважають доказом того, що ВК — фальшивка. Ну, то вже — до психологів (сподіваюсь, що не до медиків)...
Аноніми: “4. Жоден з науковців так і не підтвердив автентичність "Велесової Книги". ...Пора ставити крапку на темі "Велесова Книга", яка за останні 10 років дискусій і суперечок так і не обросла правдивими доказами, не набула жодної автентичності, не отримала жодної підтримки серед наукового світу”.
Це теж НЕПРАВДА. І ця заява прямо ображає мою особисту честь і гідність. Бо я — науковець. Я — ПРОФЕСОР КАФЕДРИ ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРОЛОГІЇ Харківського національного університету міського господарства ім. О. М. Бекетова, доктор філософських наук, був радником на громадських засадах чотирьох голів Харківської облдержадміністрації. І я є автором НАУКОВОЇ МОНОГРАФІЇ:
Рассоха І. М. Справжність Велесової книги: науковий доказ / Ігор Рассоха. — Київ: Видавництво “Український пріоритет”, 2018. — 320 с., іл.
Як це має бути у наукової монографії, вона пройшла рецензування і отримала позитивні рецензії колег. Мої рецензенти вказані у книзі: професора Ющук І. П., Куделко С. М., Рябченко О. Л. Професор Іван Пилипович Ющук, завідувач кафедри слов’янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки і техніки України люб’язно написав післямову до цієї книги. Звичайно, є й інші чудові і визнані наукові фахівці, що підтримують справжність Велесової книги. Таким фахівцем безумовно був Борис Іванович Яценко. Не знаю, які наукові регалії є у Анонімів, але вони точно не мають ЖОДНОГО права робити заяви від імені всього “наукового світу”!
Моя книга є в бібліотеках, про неї була передача на 2+2 і Національному радіо, я виступав з доповідями у Інституті Івана Франка у Львові і на Міжнародних Каразінських читаннях в Харківському університеті. Я виходив на зв’язок з декількома “разоблачітєлями” у фейсбуці і ютубі. І всюди я пропонував суто науковий шлях: будь ласка, СПРОСТУЙТЕ мене іншими науковим аргументами!
Я це пропоную й зараз. І поки що ніхто з “разоблачітєлєй” не відгукнувся.
5. Така сама НЕПРАВДА Анонімів міститься і наприкінці їхнього тексту, у 5-му пункті (тут значно більше підійшли б нецензурні синоніми до слова “неправда”). Вони дали йому заголовок “Мова і писемність "Велесової Книги" — вигадані”.
- НЕПРАВДА, що “За увесь час жоден лінгвіст не визнав Велесову Книгу”. Наприклад, професор Іван Пилипович Ющук, завідувач кафедри слов’янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету є точно лінгвістом (втім, цілком можливо, що Аноніми просто не знають, хто такі лінгвісти). І от що професор Ющук відповів на закиди щодо того, що мова Велесової книги є “неприродною сумішшю” елементів різних слов’янських мов: “По-перше, до нашого часу з ІХ століття могла дійти тільки копія “Велесової книги” — можливо, й не перша. А під час копіювання “писарі”, як правило, вносили свої правки (досить порівняти Лаврентіївський та Іпатіївський списки “Повісті врем’яних літ”, щоб переконатися в цьому), не завжди правильно прочитували букви й слова, та ще й надряпані на дерев’яних дощечках. По-друге, давня мова не була впорядкована. У ній могли співіснувати явища різних діалектів і різних епох. Свідченням цього є мова русинів Воєводини (Сербія). Наприклад, праслов’янський звук ѣ тут має рефлекси, властиві різним мовам: і (дід, гніздо, шлід “слід”), и (писня, рика, циль), є (хлєб, лєто, нєми “німий”), е (орех, швет “світ”, шмели “смілий”), а (цали “цілий”). ...Така сама різномовність спостерігається тут і в лексичному складі» [Ющук І. П. Чи могла бути “Велесова книга”? — Режим доступу: https://svit.in.ua/stat/st62.htm.]. Від себе додам, що подібне ж співіснування явищ різних діалектів у фонетиці, граматиці і лексиці спостерігається і у слобідских говірках (бо Слобожанщину заселяли вихідці з різних районів України).
Та почали Аноніми з писемності: “Писемність Велесової Книги являє собою фантастичну суміш різноманітних старослов'янських (кирилиці, глаголиці), рунічних символів та санскриту”.
- Різні рунічні писемності та глаголічний алфавіт справді існують, та вони не мають жодного відношення до Велесової книги, і жодних подібних знаків вона не містить. Писемність Велесової книги — архаїчний варіант руського алфавіту на основі грецького письма, тотожний іншим відомим надписам 10-11 століть, а також руській абетці на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві, виявленій українським істориком Сергієм Висоцьким. Характерно, що навіть Л. П. Жуковская, якій радянські “компетентні органи” доручили “викрити емігрантську фальшивку”, саме про писемність Велесової книги написала дослівно таке: “данные палеографии хотя и вызывают сомнение в подлинности рассматриваемого памятника, в то же время и не свидетельствуют прямо о подделке” (Жуковская Л. П. Поддельная докириллическая рукопись (К вопросу о методе определения подделок) / Л. П. Жуковская // Вопросы языкознания, 1960. № 2. — С. 142—144).
Та Аноніми є повними профанами навіть щодо того, які взагалі писемності існують. З наведеного вище речення очевидно випливає, що Аноніми вважають санскрит писемністю. Але ж санскрит — то мова, писемності “санскрит” не існує і ніколи не існувало в принципі. Це дає змогу належним чином оцінити заяву Анонімів: “Писемність "Велесової Книги" - головна "ахилесова п'ята" цієї "пам'ятки", яка вказує, що перед нами чистої води підробка”. Ми нещодавно бачили, як приблизно така ж за рівнем псевдонаукова маячня була використана божевільним російським диктатором для обґрунтування нападу на нашу країну. На мою думку, Аноніми своєю підтримкою російських заперечень справжності Велесової книги так само спрацювали на ворога у 2021 році. Аноніми із сайту “Спадщина предків”, у вас є щось на це відповісти?
