ТОНАНЦІН – УКРАЇНСЬКА ДУХОВНА МАТИ ІНДІАНЦІВ?

15.02.2016 | 14:59   Любов Чуб
переглядів: 1541

Тож із повним правом можна припустити, що культ богині-матері ТОНАНЦІН бере початок саме у світогляді та культурі тих, хто приніс цивілізацію в доколумбову Америку (цю цивілізацію європейці з т.з. "відкриттям" в ХV ст. Америки «успішно» знищили). А головний символ на одежі зображеної на іконі Діви Марії, який називають Квітка Сонця, ніби змальований із престолу митрополита Софії Київської (ХІ ст.). Місяць під її ногами – теж скитсько-українська традиція зображення Богині. То, може, це зовсім і не індіанець малював і називав цю ікону «То Нан цін»? Відомо ж, що Іспанію колись ще називали Руссю…

Нинішній час з його інформаційною насиченістю та вільним доступом до будь-яких відомостей про минуле й сучасне просто таки спонукає до проведення різного роду розвідок і досліджень. Бува, прочитаєш про щось нове, досі тобі не відоме, та пригадавши інше, вже добре знайоме, раптом бачиш зв’язок між цими інформаціями. І коли поєднуєш їх, наче пазли, в одне ціле - бачиш вельми цікаву картину. Такою картиною, точніше замальовкою, стала розвідка про історію виникнення найшановнішої святині Латинської Америки - образу Діви Марії Гваделупської. Полотно, на якому зафіксований цей образ, знаходиться у Мехіко. Вважається, що його створив індіанський художник Маркос, котрий жив у Х V І ст. http://uk.wikipedia.org/

Досі науковці б’ються над багатьма загадками, які містить у собі ця ікона. Сучасна наука так і не визначила, яка саме технологія була застосована під час творення на витканому з агави полотні зображення жіночої постаті у синьо-золотому вбранні. Не виявлено ні ознак мазків пензля художника, ні ознак самої фарби. Не можуть науковці і відповісти на запитання стосовно того, чому кольори на полотні не тьмяніють, а саме полотно не псується, незважаючи на свій вік, що становить майже 500 років. Той же факт, що на зіницях очей Діви Марії Гваделупської можна побачити зображення людей - і побачити лише під потужним мікроскопом, взагалі не має пояснення.

Про художника, автора дива-полотна з назвою «ікона Діви Марії Гваделупської», існують згадки францисканських священиків – представників церковної влади в Новій Іспанії Х VІ ст. Живописець цей був індіанцем і звали його Маркос.

Цікаво, що індіанці це творіння Маркоса спочатку називали словом Тонанцін . Слово Tonā ntzin означає “наша шановна мати” і походить від ацтекських слів To - “наша”, nā ntli - “мати”, tzin – суфікс, що передає ввічливе ставлення. Таким чином, ТОНАНЦІН – божество-мати.

Як вважають окремі дослідники, і спанці використали культ божества ТОНАНЦІН для поширення культу Діви Марії Гваделупської з Естемадури. І підстави для такого твердження є. Справа в тому, що н а пагорбі Тепейак існував храм богині Тонанцін (Tonāntzin). Після захоплення іспанцями Теночтітлана в 1521 році, храм був зруйнований. На тому місці францисканці збудували каплицю, яка згодом була перебудована в Базиліку Діви Марії Гваделупської.

Про те, що індіанці називали і церкву і полотно словом ТОНАНЦІН, свідчить тогочасний іспанський місіонер, історик, францисканець Бернардіно де Саагу́н ( Bernardino de Sahag ún). У своїй праці «Загальна історія про справи Нової Іспанії» ( Historia general de las cosas de Nueva Espa ña) він написав: “Тепер, коли церква Богоматері Гваделупської була побудована, індіанці також називають її Tonantzin, Це зловживання, яке має бути зупинено, оскільки, справжнє ім’я Божої Матері не Tonantzin, а Dios- Nantzin. Індіанці сьогодні, як і в старі часи, приходять здалеку, щоб відвідати цю Tonantzin”.

Чи не схожа історія руйнування храму індіанського божества з подальшим зведенням на його місці християнської споруди на численні історії, пов’язані з утвердженням християнства на наших теренах? Адже всім відомо, що багато церков побудовано на місцях, котрі вважалися нашими предками святими ще задовго до того, як засліплений позолотою іудо-християнської Візантії князь Володимир вирішив поміняти рідну віру народу Русі на чужу віру. На ту віру, котру візантійські священики, що потопали в золоті, парчі та коштовностях, називали християнською, хоча за своєю суттю віра ця мало в чому відповідала Христовому Вченню. Відомо також, як саме ця викривлена віра (по суті – ідеологія) діями служителів католицької церкви утверджувалася в Новому світі: в багаттях знищувалися безцінні пам’ятки давньої культури індіанських племен, їхній рідний світогляд нещадно критикувався, а споконвічна предківська віра заборонялась. Власне, саме так за тих часів діяла Церква, що називала себе Христовою, і на теренах Європи. Тож не дивно, що всі секрети та таємниці творінь індіанських майстрів до нас не дійшли. Не дійшла до нас і технологія творення живописцем Маркосом його дива-полотна.

А тепер придивімося пильніше до слова ТОНАНЦІН. Якщо звернути увагу на його корінь НАН, що є також коренем ацтекского слова "мати", то побачимо схожість НАН з коренем НЕН/НЕНЬ українського слова НЕНька. Суфікс ЦІН. що у ацт еків означає ввічливе ставлення, суголосний українському слову СИНЬ, яке зустрічаємо у Велескнизі, де воно означає Божественну/Духовну силу. "І так маємо глядіти степи райські на небі, яке є синім, а та СИНЬ іде од бога Сварго" (д.26), "отці наші в небі синьому дивляться на нас і підбадьорливо посміхаються" (д.8) (С.Піддубний. "Ілар Хоругин. Влескнига", 2010) . Отже, із застосуванням мови та світоглядних знань предків українців можна зробити припущення, що ТОНАНЦІН ТО НЕНЬКА-СИНЬ, тобто ТО МАТИ ДУХОВНА. І це цілком відповідає тому змісту, який вклали ацтеки у це слово. Та і художник зовсім не випадково верхньому одягу (накидці) Матері ТОНАНЦІН надав кольору неба.

Відомо, що засновники квітучої держави інків (ХІІ-Х VІ ст.н.е.) не були індіанцями і покланялись Сонцю, називаючи себе його синами. Вони мали власну мову, окремі слова якої, переважно назви, застосовувалися у мовах індіанських племен ( http ://www .yatran .com .ua /articles /390.html). Деякі з цих слів є зрозумілими для тих українців, котрі мають справу з історією, історією мови, санскритом. І хоча офіційна історична наука не визнає спорідненості цих слів зі словами давньоукраїнської мови, називаючи це простим збігом, та здоровий глузд будь-кого з числа справжніх дослідників підказує: численні приклади схожості коренів слів – коренів, що означають в різних мовах одне й те саме, НЕ МОЖУТЬ БУТИ ПРОСТИМ ЗБІГОМ.

Тож із повним правом можна припустити, що культ богині-матері ТОНАНЦІН бере початок саме у світогляді та культурі тих, хто приніс цивілізацію в доколумбову Америку (цю цивілізацію європейці з т.з. "відкриттям" в Х V ст. Америки «успішно» знищили). А
головний символ на одежі зображеної на іконі Діви Марії, який називають Квітка Сонця, ніби змальований із престолу митрополита Софії Київської (ХІ ст.). Місяць під її ногами – теж скитсько-українська традиція зображення Богині. То, може, це зовсім і не індіанець малював і називав цю ікону «То Нан цін»? Відомо ж, що Іспанію колись ще називали Руссю…

Безперечним є той факт, що художник Маркос, створюючи це полотно, застосував знання, які є невідомими для нас, сьогоднішніх. Ті знання йому допомогли надати полотну якості, котру не здатна пояснити сучасна наука. І це є вагомим аргументом на к ористь твердження про походження самого художника Маркоса з великої родини синів Сонця – інків. Адже , як свідчать дослідження, інки передавали свої знання лише власним нащадкам.

Нині зображена на полотні ТОНАНЦІН, або Діва Марія Гваделупська, є, за проголошенням Івана-Павла ІІ, Святою Покровителькою всіх людей Америки та Зіркою євангелізації. Крім того, Діва Марія Гваделупська є Покровителькою та Захисницею ненароджених дітей. Її образ часто використовують прихильники руху “За Життя” (“ Pro-Life”) у своїй діяльності щодо заборониабортів. Саме прихильники цього руху організували в 2010 році паломництво ікони Покровительки Україною. Полотно (мабуть, все ж-таки його копію) могли бачити одесити, а також мешканці Хмельниччини.

Перебування протягом кількох днів цього дива-полотна на нашій землі – глибоко символічне. Адже сакральний зміст образу ТОНАНЦІН бере, схоже, початок зі світогляду, народженому саме тут, на території сучасної України. А це означає, що світогляд наших прадавніх предків, котрі заснували сучасну цивілізацію та понесли свої знання і віру іншим народам, повертається до нас нинішніх. Повертається з далекого минулого для того, щоби, збагатившись найкращими надбаннями в царині культури й науки, дати поштовх для творення якісно нової цивілізації, для руху по новому витку розвитку світу – руху вперед і ввись.

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...