Ілар Хоругин. Велесова Книга

04.10.2013 | 16:39   Сергій Піддубний
переглядів: 4102

Велесу (Влесу-Волесу-Волосу-Уласу) особливе шанування. Неспроста йому присвятив свою книгу автор. Він – „пристанише сили нашої”, він опікується господарством – пасовищами, врожаями і скотиною, навчив пращурів землю раяти (д. 20 фр.), піднімає воєводу Суражієвого (тобто Сонце – д. 3А), а вночі світить (д. 8/2) і приносить дітей на продовження роду (д. 16А). Це, по суті, чоловічий аналог матері-Берегині й історична особистість – нащадок Татія [112, т.1, с. 130]. На його честь названі сузір’я Волосожари-Тур і Волопас, і, мабуть, їх мають на увазі, коли йдеться, що Велес світить уночі. (Взято з книги "Сергій Піддубний. Велесова Книга – Веди України-Русі").

1*

Наука про Наву, Праву і Яву, Дажба і Землю,

про шанування минувшини, своїх Богів та святинь

Даремно забуваємо доблесні старі часи наші

та йдемо куди не відаючи,

і, оглядаючись назад, запитуємо: „Хто ми?”

Стидаємося Наву, Праву і Яву1 знати

та розуміти, що це Дажбо створив нам яйце,

що є Світ-зоря, яка нам сяє.

У тій безодні повісив Дажбо Землю нашу,

аби вона удержана була,

бо він – душі Пращурів суть, які

світять нам зорями од Ірію2...

Права незримо уложена Дажбом,

а по ній, як пряжа, тече Ява.

Ява творить життя наше,

а коли одійде – смерть тут як тут.

Ява тече і твориться в Праві,

а після неї Нава приходить –

до того є Нава і по тому Нава,

а в Праві є Ява.

Повчимося старому, зануримо душі в нього,

бо то є наше, що прийшло з Колом3

і творить божу силу.

Відчуймо в собі цей дар Богів

і не сміймо його напраснити.

Душі Пращурів наших з Ірію дивляться на нас

і з жалю плачуть та дорікають нам,

що не бережемо ми Праву, Яву і Наву,

не бережемо та ще й глузуємо.

Істинно, не ми достойні бути Дажбовими внуками.

Отож, молячись Богам,

матимемо чисті душі і тіла наші,

та й життя з Праотцями нашими,

які в Богах злилися воєдино.

Правда така, що ми Дажбожі внуки –

тримай, русе, в умі це,

оскільки ум великий божий є єдиний з нами.

А тому творімо та говорімо з Богами воєдино.

Нелегке наше життя, як війську нашому служимо,

проживаючи в печерах з духом Овна 4 ,

а люди наші з худобою од ворога йдуть на Свередзь 5 ...

2А і 2Б

Про єдність слова та діла, про Віче, про зраду князів,

перехід на південь Русі, про споріднене плем’я

ільмерців та холод великий

Муж Правий іде в дім Овна

і клянеться Правим 6 бути,

щоб його слово з ділом не розходилось...

Сказано здавна ж, аби ми творили добро,

як діди наші заповідали.

Так було і так буде!

За часів злославних

Русь потята була рукою ворожою.

І злочини творились,

і князь немічний був.

Послав він синів своїх до брані,

а ті варягам піддалися,

честь і Віче знехтувавши

та рішення його зневаживши.

Тому то розторгнуті і в неволю взяті.

І коли кажемо тепер:

князі суть наші, то не так це.

На південь прийшли та й маємо

землю нам і дітям нашим.

А там греки налізли, бо ми, нібито,

усілися на їхній землі.

І була січа велика місяців багато!

Стократ починалася Русь і стократ розбита...

Багато біди приніс ранній холод,

тому відійшли сюди на полудень

на чолі з Батьком Орієм 7

й оселились огнищанами 8 на землі русів.

І все те сталося за дві теми до цього.

А по тих двох темах 9 варяги прийшли

і землю забрали од хазарів.

Тому й відробляли в неволі.

Був наш рід родичем з ільмерцями 10

з одного кореня наші роди постали.

Ільмерці беруть шлюби з нами і подібні до нас,

а коли небезпека, охороняли нас.

Хто приходив пізніше на Русь,

то селився серед них.

Ільмерці Віче мали і що вирішать на Вічі, так і було,

а що не вирішено – не повинно бути.

Вибирали князів від усього полюддя і так жили.

Ми теж їм поміч давали:

зілля бо знали творити,

посуд печений у вогнищах робити,

бо гончарі були добрі;

землю орати та худобу доглядати вміли.

Такі Отці наші суть.

А прийшов рід злий і напав на нас.

Змушені були ми побиті відійти в ліси.

Там жили ловами та рибальством,

уникаючи небезпеки.

Пробули одну тему і почали городи ставити,

вогнища розкладати.

По другій темі був Холод Великий 11 ,

і потяглися ми до півдня – до місць злачних.

А там іронці худоби нашої десятину забажали.

Погодившись, щоб слова держати,

потяглися ми до полуденного зеленотрав’я

і мали там худоби багато...

Про Огнебога Семирегля, свій хліб,

славу Сонця, данину отцям та Велесу

?????? ??????Молимо Велеса 12 , Отця нашого:

хай потягне в небо коней Суражієвих 13 ,

хай виїде на них Зоря Віщая,

золоті кола вертячи.

То Сонце наше, що світить на дім наш,

і перед його лицем

блідне лице вогнищ домашніх.

Цього Бога-вогника Семерегля 14

просимо показатися і встати на небі,

і так світити аж до мудрого світа.

Наречемо його іменем Огнебог

і, зміцнивши молитвою тіло,

поївши, йдемо до полів наших трудитися,

як Боги веліли кожному чоловікові,

що повинен трудитися на хліб свій.

Дажбові внуки, улюбленці божеські,

Божі рала скорі ви впевнено

тримаєте в десниці своїй.

Оспівуймо ж славу Суражію і молімося до вечері.

П’ятикратно славимо Богів щоденно

і п’ємо сурицю на знак благості та єдності з Богами,

які в Сварзі також п’ють за щастя наше.

Оспівуймо славу Суражію

і тим коням золотим Суражієвим, що скачуть у небесах!..

Додому йдемо, потрудившись.

Там вогонь розкладаємо і їмо покорм наш.

Кажемо: „Яка то є ласка Божеська до нас!”

і відходимо до сну.

І знову день пройде – ми не голодні,

та й ще даємо десятину Отцям нашим,

а соту – на Велеса 15 .

І так пребуваємо славно,

якщо славимо Богів наших,

і молимося, замовлені водою чистою...

Про п’ятнадцять віків правління Віча,

про чесні відносини і події після Трояна

– Не чужа кров є свята, а наша 16 , –

про те мовили старотці наші як обирали князів,

і так правили п’ятнадцять віків через Віче.

А збиратися на нього

і судити всякі відносини належало чесно –

всяк міг сказати слово, і те було благом.

Захищалися від хазарів по вікові Трояновому 17 ,

які перші насілися з синами своїми

і внуками наперекір рішенню Віча.

Боруси заради влади не йшли наперекір Вічу.

Хазари ж пішли на них, а ті не мали воїв...

І тривала розторгавиця 18 п’ятдесят літ 19 ,

і обернулася нам тяглом хазарським,

бо поки боруси билися,

вороги на нас наповзли численні...

І внук Троянів з дружиною був захоплений...

Про болярина Скотеня, перемогу над готами та хазарами

Почалося життя важке...

Та був у степах болярин 20 Скотень,

який не піддався хазарам.

Будучи іронцем 21 , він в іроні допомоги просив

і ті прислали кінноту велику.

І хазари були відігнані.

Інші боруси лишилися під хазарами,

які дійшли до града Київського і там осіли.

Ті ж русичі, які не хотіли бути під хазарами,

пішли до Скотеня й поблизу нього отаборилися.

Іронці не чіпали звичаїв наших і рабів не брали,

отож лишили русам життя русів.

А хазари брали до своєї роботи людей

і велике зло чинили дітям та жонам.

Потім готи-грабіжники

напали на Русь коло Скотеня.

Взялися наші пращури за мечі,

кіннота іронців вступила в бій

і розбили готів, побігли вони з поля.

То бо кров боруська лилась

і земля чорна від крові була.

Перунами розтрощила Русь землю готську

і мечами знищила всякого,

а землю їхню до своєї приєднала.

А тут і хазари появилися,

в час наш ратний налізли...

Боруси кинулися до битви, як леви,

і гукнули Перуна на допомогу.

І він їм допоміг:

готи були розбиті

та й хазари вкусили праху –

теж були розтрощені.

Зітхнула Русь і сказала: “А що, ще будете?”

Хазари втекли до Волги, за Дон і Донець.

Осоромлені розбіглися вої їхні,

покидали на землю мечі свої,

тікаючи перед очима нашими.

Готи відійшли на північ і там зникли.

Пішла далі Русь, ступивши на землю взяту.

Набрали руси її в руки і сказали:

“Прийшов час милості божої!

Тож хвалімо Дажба нашого

і Перуна-златоуста, які були з нами”.

Так уперше заспівали славу Богам

на землі чужинській.

І сказала Руськолань:

“Треба ще немало постаратися,

щоб ця земля була нашою”.

А хазари боялися на землі потіти

і біля Києва, і на Волзі.

Руськолань же утвердилася на Донці після готів.

Про необхідність говорити рідною мовою,

родинну забудьковатість, хазарську підступність,

наступ варягів та про Святоора, який розбив готів зі

Скитичем (Скитом)

Багато ємців 22 пішло з ними і трудилися на них.

Були вони вільні і лютували на пращурів,

яких Влес навчив землю обробляти та зерно сіяти.

А вони злякалися, як пращури,

огнищанами стати і бути землетрудичами 23 .

Говоримо, як говорили на нашій землі,

а не так, як греки,

жадаючи за рахунок руського народу

зростати і болгарам підкорити.

Мусимо свою худобу водити в своїх полях злачних.

І вибирати маємо князів від своїх старотців,

од роду до роду, і так правити.

За десяток віків забули своє родство,

отож живуть окремими племенами:

поляни, свередзі і деревляни –

всі руські, од руськоланів походячи.

І не були ми розділені яко сумь, весе і чудь.

А прийшла на Русь уособиця,

за другу тисячу літ підпали розділу

і лишились в самотності.

Стали на чужих в неволі працювати –

спочатку на готів, а потім на хазарів,

коли ті з’явилися з каганом...

А той хазарин не родня нам –

спершу був гостем на Русі,

потім почав бути велеречивим,

а тоді став злим, русів пригнічуючи.

Казали хазари: “Куди підемо від них?

Де життя вільне знайдемо?

Ми великі сироти, рука божеська од нас одвернулась 24 .

На двадцятому віці не змогли

сутворитися до Руси, а тепер прийдуть варяги

і візьмуть, бо вони сини вовків 25 ”.

Русь бо творилася до півночі, через це не мала могутності.

А в лісах ільмерських творилися варяги і там є.

Києву ж дана мала частина,

бо там усілися варяги, яких суть хижацька.

Повіншуємо Святоора і возвеличимо образ

того боляра-гордина 26 нашого, який розбив готів із Скотенем!

То була славна подія од приходу

слов’янського люду на Русь тисяча третього року,

бо нагліли і грабували готи, нападаючи на нас.

Тоді Святоор був єдиним князем,

якого русичі вибрали на Руськолані.

Він озброїв руськоланів і борусів 27

й пішов на готів до Ворженця 28 .

Було там десять тем відібраних боянів кінних,

окрім піших. І так напав на них.

Січа була зла та коротка –

до вечора відшуміла і було по готах.

Про втрату міста Ворженця, утвердження Сурожграду і

про перемогу Криворога над греками

Русь облаштувалася на землі тій.

А в той час йшли до Києва варяги

з купцями і побили хазарів.

Каган хазарський вмовляв Скотеня про допомогу.

Та Скотень відкинув те, сказавши:

“Помагайте самі своїм”.

Віче Руськолані мало думати про свої кола 29 ,

бо ворожа сила насувалася до землі Ворженця.

Ворженець був древнім, за багато віків заснований

і огороджений по колу від нападників.

А та вражина дійшла до Ворженця,

взяла його і там осіла.

Отак Русь була відрізана від заходу сонця.

І йшли руси до Сури 30 на південь,

і Сурожград 31 утверджували біля моря.

І греки були там. Кріпив град-Сурож Білояр 32 .

Криворіг був у той час князем русів.

Він пускав білого голуба –

куди полетить той, туди і йшов.

А голуб полетів на греків –

Криворіг пішов на них війною і розтрощив їх.

Тут бо греки, як лиси, хвостом вертячи,

дали Криворогові золоте руно 33 і кінську збрую.

І так Криворіг утримався на Сурожі.

А греки були на Колунях34

Криворіг погодився, аби руси одкрилися там.

А греки напустили на них боянів 35 у залізах і побили їх.

Багато крові руської пролилося.

Ні стягу не лишилося русичам.

Ільмерці сказали, що ми нерозумні

і що пришлють воїв нам помагати...

Пошануймо і пом’янімо ж тих,

хто собою землю руську удобрив,

і всіх наших старотців, які віддали сили

Русі на тих бойовищах...

А кров їхня удобрила землю нашу...

Правдиві-бо Боги, які з Перуном ділячись,

накували мечів своїх на ворогів їхніх.

Ми ж їм помолимося за допомогу...

Про злі племена дасуво та хунів, про отця Орія, про те,

скільки разів треба пити суру і скільки разів славити Богів

Суражію 36 святому бути над нами!

А йдемо куди бачимо:

землі гірські і луки приморські...

І щодня до Бога звертаємося, як на світ стає:

називаємо його Перун, Дажбо, Хорс, Яр та іншими іменами.

Тож співаймо славу Богу і живімо милістю божою.

Се гонить Сурож і б’є ворогів наших,

які в темній ямі повзають

і погрожують нам хворобами,

Мор-Марою та кінцем життя всякого 37 .

Явіться, Боги сильні,

бийте їх мечем-блискавицею – хай здохнуть!

Сурія38, світи на них і до нас, хай бачать усі,

що Першому славу Сурія стелить – Діду39,

який тінь проганяє злу.

Із тої тьми зійшло, іздибилося зле плем’я дасуво40

та на Пращурів наших набігло.

Налізли і яси41 – багатьох забрали та умертвили..

Тоді Ор-старотець сказав:

“Йдемо від землі цієї,

де розбійники братів наших забивають,

бо тут криваві балухаті звірі нашу худобу

крадуть та дітей убивають”.

І ще старотець казав:

“Підемо до землі іншої, де течуть меди і молоко”.

І рушили всі троє синів Орієвих:

були то Кий, Щек і Горовато 42 ,

од яких і три славні племена виникли.

Сини були хоробрі водчі дружинам своїм.

Отож, сіли на коней і рушили.

За ними їхали молодші дружини 43 ,

йшла худоба: корови, вгодовані бики і вівці;

їхали діти, старотці, матері, жінки...

Як примари рухались люди до півдня,

до моря, мечами разячи ворогів,

йшли до Гори великої 44 та багатства травного,

що вилискує злаками многими.

Там і оселився Кий, що заснував Київ,

а він був столицею руських.

Багато крові коштував той похід слов’янам,

та анти не зважали на зло і йшли,

куди Ор указував, бо кров є свята.

А кров наша про те каже, що ми русичі всі!

Не слухайте ворогів, які кажуть, що нема у вас доблесті.

Од отця Орія походимо, а той

час од часу народжується серед нас

і пов’язано це до самої смерті...

Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли.

Були вони окремо та злилися з нами

і кров свою давали нам.

Давно були на Русі хазари, зараз варяги –

ми ж русичі, і аж ніяк не варяги...

Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч,

додамо до нього щавлю й інших трав,

як навчали Прастаротці, і даймо йому суритися.

Пиймо тричі суру45, славлячи Богів п’ятикратно.

Таке наше старе шанування Богам повинні віддавати,

і буде воно пов’язом між нами.

Ані Мару, ані Мороку 46 не сміємо славити –

ті ж бо діви є нещастям нашим...

А діди наші, слава наша – в Сварзі 47 ...

Про життя в Карпатах на чолі зі Щеком,

перехід до Дніпра і війну з язенами

З подробиць це зачати неможливо,

приблизно розкажемо із пережитого

що було за тисячу п’ятсот літ до Діра.

Пішли прадіди до гір Карпатських

і там оселилися і жили в ладу,

бо родами правили отці рідні,

а старійшиною роду був Щек – од оріян.

Перун благоволів нам та утішав.

І таким життя було п’ятсот літ.

А тоді пішли на схід сонця і прийшли до Ніпра 48

(то бо ріка є, що до моря тече),

і там, на півночі, оселилися на ній.

Називали те місце Ніпра Препенте 49 ,

як і отці називали.

І там осіли на п’ятсот літ.

Віче нами правило,

і Богами хранимі були од ворогів многих,

хоч рискали там язенці 50 , які ільмерців били.

Багато там осіло огнищанами.

І худобу водили до степів, де Богами оберігалися

й могли відпочити й упевнено жити,

багато золота і багатства наживши.

Про ворожі племена костобців та язенів

і відхід до прип’ятських лісів

Та це язени розвернулися на південь і самі залишили нас.

І так пішли, ведучи худобу – корів своїх та биків.

Тоді птиці бачимо багато летить до нас.

А ті галки і ворони від їжі летіли,

а була їжа велика в степах.

Те плем’я на костобців 51 налізло і сіклися жорстоко.

Багато поранених було, і кров рясно лилася,

голови сікли ворогам своїм,

і ставали вони їжою воронам.

І Стрибог там свистів у степах,

а Борей гундів до півночі, тривожачи нас.

Була та січа велика – язиги й костобці билися,

злі нападники та крадії худоби нашої...

І була та борня двісті літ.

Наші родичі відійшли до лісів Пребендени 52 і там осіли.

А через сто літ з’явилися там готи Єрменріха 53

зі злобою на нас. І була убориця54 велика,

та годе були потіснені й відкинуті до Донця і Дону.

Пив Єрменріх вино і клявся,

що буде любим братом воєводам нашим.

І так все владналося. Почалося життя нове.

Про борусів-борів, про перемоги над готами та римлянами.

Про те, скільки наші люди терпіли, щоб мати незалежність

З часів Орія наші Отці були спільно з борусами –

від Ра-ріки до Непрени і Карпат великою державою55.

Родами ті правили від імені родичів і Віча.

І всяк рід називався іменем своїх родичів-правителів,

котрі прийшли до Гір.

А князі і воєводи-отці вели людей битися

з ворогами на славу Перуна.

І ще Дажбова допомога наверталася.

І була держава та Руська од русів,

а борусичі були бори 56 .

І безперервні йшли війни,

і многі січі-битви ворогами починалися,

і жодна не була пережита до кінця.

Тільки римлян відкинемо, тут Єрменріх іде...

Отож биті ми римлянами і січені готами,

між двома огнищами тліли та паліли.

А тут настала велика біда: хліба наші спалені,

і нічого не лишилося для нас, крім диму та попелищ.

Тоді прилетіла до нас Птиця Божеська 57

й сказала відійти на північ і напасти на ворогів,

коли вони підуть на села наші, і переможете.

Так і вчинили. Зробивши вигляд,

що йдемо на північ, напали на них і розбили.

Подолавши їх, пішли до них і стали станами по Дунаю.

Тут римляни борзо хотіли обезглавити нас,

натомість ми їх обезглавили –

тьма воїнів була обезглавлена...

Великі сніги, холоди, голод

мучили наших людей, але стояли твердо.

Лишаючись безо всього, вони немало натерпілися,

бо незалежність хотіли мати і творили її.

Про війну готів з берендеями, січу русів з готами

та їхню обіцянку бути з ними, про наступ римлян і греків

А по ста двадцяти літах брані готи,

тиснені гунами 58 та берендеями 59 , відійшли на північ,

поміж Ра-рікою і Двіною, і там осіли.

Єрменріх і Гуларіх привели їх на нові землі.

А гуни з берендеями і своїми чередами стали в їхньому краї.

Там було багато коней, худоби, трава злачна і вода жива.

Тоді Гуларіх привів нові сили,

побив гунів з великими втратами і пішов на нас.

Наші родичі зібралися на конях і кинулися на них.

Люта січа тривала тридцять днів,

і руси пустили готів до землі своєї,

бо ті обіцяли бути з нами.

Важкі часи настали.

Налізали на нас римляни од Дунаю,

греки з півдня, а готи зі сходу і півдня.

Та вони великого зла не робили.

Римляни сиділи в городах дунайських,

на нас позираючи, і чекали.

Боротьба та була тривалою

і не угодною ані Богам, ані людям.

Але не мали іншого виходу, крім неї.

Й обирали князів із отців – од Овсени до Овсени 60

і їм платили данину з полюддя,

й підкорялися, водячи стада свої

й обробляючи землю для життя нашого.

Сто п’ятдесят літ жили так

і вели боротьбу велику всякий день

проти гунів і готів, але не проти берендеїв.

Коли став у них князем Саху, він, премудрий,

Шукав миру з русами і був нам друг.

Берендеї ходили тихо. Се гуни були крадіями,

і боротьба з ними була тяжка – сто літ.

І лишились вони на готській землі.

Про різні гілки руського роду, дискусії, хто старший,

і їх небажання об’єднатися. Про підкорення русів

скитами-персами

І тут заявилися заморці 61 , почали городи будувати –

Хорсун та інші поставили.

Руськолани, яких роздирали смути,

порядкували на півдні, а боруси на півночі.

Багато довелось натерпітися, бо ті родичі не хотіли,

щоб руські роди об’єдналися із Руськоланню.

Тому дві гілки роду звалися Велика і Мала Борусь.

Сурожці звалися Сурозькою 62 Руссю,

а боруси – прабори, хоча були вони не прабори 63 .

Довга ворожнеча між родами

роздирала борусів на частини.

Тому боруси не могли стати на герць, і скити наступали.

Ті були жовтими 64 , а руси були русі й блакитноокі.

Сильна й неугавна війна йшла безупинно,

поки на Суренжі не стало князів сильних,

аби греки давали зброю не ворогам, а тільки нам.

Од отця Орія до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ –

ще перси знали наші мідні мечі.

А тоді Боги-творці65 сказали зробити залізні

і брати коней, які нам сходять од Богів.

І була Руськолань сильна та міцна,

бо мечі залізні і коні від Перуна одержувала.

Скільки разів виймали мечі та виходили проти ворогів

й відкидали од своїх теренів!

Були отці за Ора-рода славні і сильні,

бо Сирію воювали та Єгипет.

Але тепер вже не ті старі часи –

не маємо єдності тієї, що була,

і стали ми, як віск, без Велеса.

Той бо говорив нам, що треба ходити прямо,

а не криво, а ми не слухаємося.

Тож перси забрали велику частину русів

і Набсуру66 підкорили.

Не встереглися від ворогів,

налізли на нас так звані адомори67,

і пішли, похиливши голови свої під ворожі бичі,

бо сильна варта тягнулася з трьох сторін.

А інші пішли з худобою до заходу Сонця і там пропали.

Наші ж люди йшли в підданство Набсур-царя,

потім на Сирію і Єгипет...

Про вихід із рабства

Довго тривали літа рабства.

І прийшов-таки день утечі русів від Набсур-царя.

Перси не гналися за нами, а прийшли до країв наших

і там почули пісні наші до Інтри 68 ,

і воліли б вірувати Богам нашим та до своїх не силувати.

Наші отці одні хомути носили

і ніяк не звалися інакше як язичники,

коли вавилонське рабство терпіли.

Князем у персів був Набсур-цар, який повелівав ними.

А руси свою юнь давали до війська на загибель.

Доньки їхні за стан свій гнучкий

і щоки красні потерпали, а то й киями були биті.

І не могли вони так довго терпіти

і сказали отцям, що не до серця це їм.

У ті дні великий трус і землеворот стався –

аж до небес там коні і воли металися.

Вирішили ми забрати стадо своє

та повернутися на північ, щоб спасти наші душі.

І хай Богами хранимі будуть там спочилі

та втрачені сини, доньки і жінки!

Будемо просити про це усіх святих своїх.

Не були ми тими, що йшли на чолі раті,

але повернулися з того світу, де ходили, ніби пси 69 .

Нащадки ми Славуні і горді повинні бути.

Не бережімо життя –

бо Магура 70 співає пісню небесну до січі,

а та Птиця од Інтри йде,

а Інтра був і пребуде до віку!

Як і Перун, своєю зброєю він б’є ворогів

і приводить Яр-Овена 71 на лани.

Ліпше маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві

та жертвувати чужим богам.

Про викрадення Вед, болярина Сегеню і символ віри Коло

Ото вже жерці Веди ґабзувати стали...

А їх украли у нас, і не маємо нині Кола 72 ,

не маємо мудреців наших і боянів 73 ...

Невже залишимося невігласами до кінця

і не знатимемо, звідки ми?

А тоді болярин Гордин розбив готів у літо

тисяча сто третє 74 від Карпатського Ісходу 75 .

Як Турій Дорей76 ішов він без страху на них.

Болярин Сегеня77 убив сина Єрманаріха

і відігнав Гуларіха од Ворженця.

Там лишилися руси, боруси і руськолани.

Тож невже маємо стидатися

перед ворогами наших слів про Коло77а?

Те маємо віщати і не вірити до січі

кожному зверхньому слову, сказаному нам.

Он Зоря світить нам, і ранок іде – маємо вісника в небі,

тож проголошуємо хвалу та славу Богам.

Та бо Сурож огречена 78 і не буде вже своя, руська,

бо там боги грецькі і статуї.

Але відкинемо скорботу нашу і зважимося на інше:

хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми,

маємо Вишнього помічника нашого,

а старі часи – то наше благо.

Дістанемо від них твердості й кріпості,

аби ворогам відповідати як належить.

Про напад варягів, які були навчені в греків,

що ніяких русів немає

Ті часи були вельми важкими,

бо дні були ясними і настала суш жорстока.

Отож житво не вродило,

і через те пішли на землю іншу, і там утрималися.

Потерпала Русь од греків та римлян,

і тоді пішли по морських берегах до Сури,

аби утворити Сурож.

Край той сонячний підлягав Києву,

але тої утвори не добилися, бо зло прийшло нове –

тут бо вперше варяги прийшли на Русь.

І Аскольд силою погромив князя нашого...

Аскольд, а пізніше Дір, усілися на наших землях,

як непрошені князі, і почали князювати.

А досі над нами були Отці і найвищий Костиря 79

хранитель дому Огнебога –

відвернув своє лице він од них,

бо були ті князі у греків хрещені.

Аскольд – темний воїн

і також од греків навчений,

що ніяких русів нема, а тільки варвари.

А з того маємо сміятися,

бо були киморії 80 також Отці наші,

вони римлян потрясали і греків розметали,

як поросят переляканих.

Навіщо греки хотіли хрестити русів

Ті отці руські визначали кожному по потребі,

а в цих інша суть, й інше творять.

Аскольд жертвує богам чужим, а не нашим.

Не такими були Отці наші і нам не бути іншими.

Греки хочуть нас хрестити, щоб ми забули Богів наших

і обернулися в їхню віру та стали служити їм.

Постережемося ж того, 

як здавна стереглася Скитія свята, 

не даючи вовкам хижачити на ягнят80а, 

які, по суті, є дітьми Сонця.

Тому трава зелена – це знак божий,

і маємо брати до глеків й усуріти її на сонці нашому,

щоб пити на честь Богів у Сварзі.

Як Отці наші жертву Дажбу творили,

і вона на небі святилася многократно.

7А і 7Б

Про жертви, що їх приносять руси,

і про необхідність боротися проти брехні;

тридцятилітню війну з греками, торгівлю з ними та

про те, завдяки чому руси досягають перемоги

Слава Богам нашим!

Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви,

як то у варягів, які завжди приносили її Перуну,

іменуючи його Паркуною.

Ми ж йому польову жертву даємо

від трудів наших – просо, молоко,

а також тук, підкріпивши те ягням на Коляду

і на Русалію, в день Яра і на Красну Гору.

Даємо її на спомин про гори Карпатські,

коли рід наш називався карпени.

Як стали жити в лісах, то мали назву древичі,

а в полі були – звалися полянами,

по-різному було.

Греки наговорюють на нас,

що ми приносимо в жертву людей,

а то брехлива річ.

У нас інший звичай.

Але той, хто хоче іншого вразити, рече зле,

а нерозумний не бореться проти цього,

а тоді й інший говорить те саме.

Довго так правили родами.

Старі отці венедського роду

йшли судити родичів біля Перунового дерева.

У той день також мали ігрища перед лицем старотців

і силу юну показували –

юнаки бігали, співали, танцювали на їх честь.

У той день огнищани ходили на полювання

і приносили дичину старотцям,

які ділили її серед людей.

І волхви жертву приносили Богам,

хвалячи та славлячи їх.

Говорили ж про часи готів і про появу варягів...

Вибирали князів отці і ті вели юнаків до січі лютої.

А римляни поглядали на нас і задумали зле.

Прийшли з возами своїми в залізній броні

і посунули на нас.

Довго тоді билися з ними і відігнали їх від нашої землі.

Узнавши, як дорожимо ми життям нашим,

римляни залишили нас на тому.

Так і греки, хотіли підкорити нас біля Хорсуна 81 ,

та билися ми люто проти рабства нашого.

А була та боротьба і війна велика тридцять літ.

І вони полишили нас.

Затим бо греки пішли на торги наші і

пропонували нам міняти корови наші

на масть та срібло, бо ті потрібні жонам і дітям.

Отак міняємося донині,

хоч і пізніше греки шукали в нас слабинку,

шукали можливості в неволю взяти.

А тому не послабляймося і не дамо землі нашої,

як і землі Трояні не дали римлянам.

І хай не встане Обідоносиця 82 Дажбовим онукам,

яка в яругах про ворога дбає.

Тим більше, що ми зараз не в немилості,

і про це молимось, як і Отці наші.

Це ж у Синє море скинули з берега готів тих

і проспівали над ними переможну пісню хвали.

І Мати співала, та Красная птиця,

що несла Пращурам нашим вогонь для домівок їхніх.

І також ягницю жертвували для неї,

і більше стало нас. Ми одержали силу 83 !

І змогли ворогів порубати – хай ганьба їм псина буде!

Тож глянь, народе мій, який ти захищений і численний.

І не збочив ти через рани свої,

і не спустився до ряду тих, ким вороги поганяють.

Біди позбавились і життя інакше маємо,

бо стали ми гордими та непереможними.

А поразка їхня була тяжкою.

І так усі тисячу п’ятсот літ ведемо численні війни та битви,

і живі завдяки жертві юнаків і воєводців.

Про гідність та гордість,

створення краю Антів і Скитії Кийської

Тоді не були лякливими і сьогодні пребудемо достойні –

можемо відбитися від ворогів і мусимо це зробити.

Збиралися всі на перший заклик під стяги отців наших,

хто ще не збабнився і гордим був.

Приходили за істиною на Стогни 84

і казали, що інакше не буде:

маємо йти на греків, які безчинствувати стали…

Молимося, щоб Ясна 85 й Інтра йшли за нами,

як ходили з отцями нашими на римлян до Трояні-землі.

І зовсім було б по-іншому,

якби варяги вели наших воїв на те,

що самі ми повинні вдіяти 86 .

Тисячу літ відбивались ми од римлян і готів,

і Суря 85 та була з нами.

Не забудьмо також, як готи об’єдналися з гунами на нас:

Гуларіх ішов з півночі, а гуни з півдня.

І плакали русколани, боруси та еліци87,

як гуни допомагали готам.

Але Русь зібрала свої сили і розбила гунів,

утворивши край Антів та Скитію Київську.

А сьогодні запеклося серце наше кров’ю:

од ранку до вечора ходимо і зроняємо сльози осуду свого.

Жили німими 89 , але знали, що час прийде,

коли січею підемо на ворогів: чи греків, чи гунів.

Маємо захомутати і стриножити їх,

щоб не ставали, мерзенні, перед очима нашими.

Гуларіх вже заплатив, а тепер маємо змусити

Хорсун заплатити за сльози дочок наших уведених

і синів у рабство 90 взятих.

Плата бо та не срібна і не золота,

а тільки одсічені голови їхні у друзки строщені.

Про Ладу, необхідність жити в любові,

вірність вірі батьків і виступ проти чужих володарів

Так будемо ж родами гордими, бо бреше псина грецька;

як лис, хитрощами одвертає нас од трави нашої.

А ту маємо приймати, допоки Сонце родить 91 ,

бо то наша мета й отців наших, і не зрадимо їй.

Через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського

Аскольд злий прийшов нашу землю загарбати.

Народе мій од Лади 92 , твори любов, йди до стягів наших!

І захистить тоді від ворогів Руси могутній Сварг наш.

А просити Сварга не маємо нічого, крім смерті.

Але й та не страшна, коли щехами названі.

Це кличе Сварг і йдемо до нього.

Йдемо, бо Мати Небесна співає пісню ратну,

мусимо стати послухати її, аби самим не їсти трави

і Скитію нашу грекам не давати.

Бо ті нам каміння в їжу гризти дають,

нібито, зуби маємо тверді та гострі.

А потім кажуть на нас, що ми звірі і рикаємо вночі,

наводячи страх на греків...

Питають нас народи, хто ми?

А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,

правлять нами греки та варяги...

Що скажемо дітям, як будуть дорікати нам за полон

і справедливо дорікатимуть?

Отож-бо збираймо дружину до стягів наших і скажемо так:

– Не маємо ані їжі, ані житва, будемо все на полі бою брати.

Що візьмемо від греків, те й будемо їсти,

а не візьмемо – будемо голодні.

Бо Мати Небесна співає над нами,

і мусимо стяги наші дати вітрам тріпати,

а кіннота, степами скачучи,

нехай порох війни здіймає, і ворогам дамо дихати ним.

У той день була наша перша битва,

і двісті побратимів загинуло за Русь.

Вічна їм слава!

І йде до нас народ, хоч і не маємо ми боляр,

та нехай приходять 93 .

7Д і 7Е

Про Одина, Овена, Мати Небесну і вшанування героїв

за труди ратні та вічне життя синів-захисників

Справимо тризну славну по ворогах –

налетимо соколами на Хорсун.

Візьмемо їжу, добро, худобу та ще й полонених греків.

Ті бо видають нас за злих, ніби самі добрі на Русь.

Але смерть не буде з нами, а з тими,

хто, чуже беручи, каже, що добро чинить.

Отож, не будемо, як вони, –

Один 94 є в Овені 95 наш Ясунь 96 , а тому підемо на труд наш

і переможемо ворога до єдиного.

Як соколи, налетимо на них і кинемося до битви сильної.

То Мати Небесна кличе в Сварзі 97 на подвиги ратні.

Покинемо дім свій і підемо на ворогів,

аби відчули вони руського меча січ.

Ясунь каже, що не можемо стояти,

треба діяти – маємо йти вперед, щоб догнати.

Кажуть, що не встигнемо догнати своїх.

Але хто борзо йде, борзо й славу матиме,

а хто тихо йде, на того ворони крячуть .

Не худоба ми, а русичі – то іншим наука,

щоб знали, що Права з нами.

А Нави не боїмося, бо вона не має сили проти нас.

Тому ми повинні молити Богів

про поміч у ділах ратних і самим старатися.

То Мати Небесна б’є крилами про труди ратні

і славу воїнів, що іспили води живої

од Перунця в січі крутій.

І тая Перуниця 98 летить до нас

і ріг давала, повний Води Живої

для життя вічного гордині 99 нашому,

що меча ворожого дістав і голову власну втратив.

Та смерті не маємо від того, а лиш життя вічне.

І завжди брат за брата стоїть,

а як умре, то на луки Сваргові йде.

А там Перуниця каже:

„То є ніхто інший, як рус-гординя, ані грек, ані варяг.

Це слав’янин роду славного!”

І йде той по співах Материних.

А Мати свята наша кличе до лук Сваргових великих.

А Сварг говорить:

“Іди, сину мій, до тієї краси вічної

і там побачиш своїх дідів і бабів у радощах

та веселощах, хоч досі гірко плакали.

А зараз возрадувалися з життя твого вічного

до кінця кінців, що воскреснеш там з ними”.

Як вої Ясуня, маємо інше на меті, аніж греки.

І славу маємо іншу.

Турбуємося про рай наш, аби бачити

квіти красні і дерева в лузі,

і мати траву в’ялену від полів тих,

жито трудити і ячмінь полоти,

і пшоно просове збирати в закути Сваргові.

А ті багатства інші, ніж земні, –

в поросі, болячках і стражданнях.

І хай будуть мирні дні його вічні!

Станемо на місце загиблого і битимемося люто.

А буде так, що впадемо зі славою, то підемо туди, як він.

І б’є Мати Небесна крилами о боки свої.

Обабіч неї вогонь сяє святий до нас.

І всяке перо в неї красне –

червоне, синє, блакитне, жовте і срібне, золоте і біле 100 .

Сяє вона, як сонце царює,

і пасмами йде сімома красотами,

як заповідано од Богів наших.

А Перун бачить її й гримить

у небі яснім, на наше щастя силу свою даючи.

Усвідомимо це і одсічемо старе життя наше од нового,

як січуть, рубаючи, дрова в домах огнищан простих.

Мати-Слава б’є крилами о боки,

і йдемо до стягів наших, бо ті стяги Ясуня!

Про те, що Дажбо родив нас від корови Замунь,

хто ми були та про поглинені племена

А там Перун іде і головою золотою трясе,

блискавками посіваючи до неба синього,

і воно твердіє 101 од них.

А Мати-Слава співала про труди наші ратні –

маємо слухати й прагнути до битви завзятої

за Русь нашу та пресвятих Отців наших.

Мати-Слава сяє до хмар, як Сонце,

і віщує нам перемоги й загибель.

Але того не боїмося, бо то життя земне,

а вище – життя вічне.

Мусимо дбати про вічне, бо земне проти нього ніщо.

Ми на землі, як сутінки, зникнемо в пітьмі,

ніби ніколи й не існували на ній.

Однак слава наша дійде до Матері-Слави

і пребуде в ній до кінця кінців земних та інших життів.

Хіба нам боятися смерті,

коли ми нащадки славних,

а Дажбо нас родив крізь корову Замунь 102 ,

а тоді, будучи окра-венці і скити-анти,

роси-борусень і сурожці 103 стали дідами русів?

Із Пендеба 104 йдемо до неба Сварги синьої.

У старі часи риб’яни 105 там лишились,

не бажаючи іти до землі нашої...

Казали, що мають доблесть, а стали гинути,

бо не плодилися з нами і вимерли як безплідні.

Нічого від них не залишилось.

Нічого не знаємо і про тих, що костобцями звуться.

Вони чекали допомоги від неба, самі не хотіли трудитися,

та інакше сталося – ілірійцями були поглинені.

Розказуємо тут різне – що було в ту добу насправді.

Ілірійці були поглинені од нас,

і не було в нас тоді нікого, крім дулібів,

які повернулися на Борусь.

Мало лишилось ілірійців, названих ільмерцями,

які сіли біля озера, а потім оселилися венеди.

Й ільмерці залишилися там –

мало їх було, і мову вони свою забули.

Блискучими крилами б’є Мати свята

і співає пісню до січі,

а та Птиця – не сонячна зоря, а світло її.

Про героїв, які полягли без тризни,

і Сонце, що відправляється на золотому човні спати

Маємо знати, що збирається рід руський

до десятків, а десятки до сотень.

Та нападуть вони на ворогів

і візьмуть їхні голови одрубані.

І там, злих, полишать –

хай звірі хижі те з’ївши, поздихають.

Течуть ріки великі на Русі, і велика вода

журчить співами стародавніми про тих боляр,

що не боялись до полів готських виходити

і багато літ билися за вольність руську.

Ті, славні, нічого не берегли, навіть життя свого,

якщо наказувала їм Берегиня 106 .

І б’є крилами Мати Небесна Слава,

й розповідає нащадкам про тих, хто ні грекам,

ні варягам не піддавався.

Говорить та Птиця про гординів боруських,

які од рук римлян упали на Дунаї біля Троянь-валу.

Вони без тризни полягли, і лише

вітри танцювали над ними, оплакуючи їх восени.

А в зими студені гурлихає над ними рев степовий,

та голубки-дівоньки й птиці жекочуть 107

про те, як загинули вони у славі

і не віддали землі своєї ворогам.

То хіба ми не синове їхні, не нащадки?

Не залишимо землю нашу ані варягам, ані грекам!

Тут Зоря Красна іде до нас, як жона блага,

і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожильну.

Та Зоря Сонце провіщає.

І вже чуємо, як вісник на коні скаче до заходу Сонця,

аби управити його блискучий човен золотий до ночі,

аби віз із волами сумирними провезти степом синім 107а ,

бо лягло Сонце спати вночі.

Потім, коли день прийде,

довезуть і знову скаче в Яві, приводячи вечір.

І говорить Сонцю, що віз із волами вже там

і жде його на Молочній стезі.

Як тільки Зоря проллється в степи,

кличе нас Мати, аби ми поспішили до сну...

Про ствердження Рідної Віри і вірність своїм символам,

що їх не можна втрачати в бою.

Про взаємодопомогу князів Щека та Хорвата

Так, стверджуємо ми,

маємо Красне вінце 108 віри нашої і не хочемо чужої.

Наш князь каже, що повинні йти до Ясуня боляривого 109 ,

аби той оберігав нас од ворогів

від рання до пізна і до закінчення ночі.

Маємо силу нашу в степах –

Мати-Сонце Небесна встає і крила розпростерла,

дух 110 її в серці, а голова Ясуня на раменах високих.

Воєводці славні тоді, якщо не лишають

у січі голови свого Ясуні, а вберігають її до нового дня.

Коли Щек пішов до заходу Сонця з воями своїми,

а Хорват забрав своїх воїв,

то інша частина Щекова лишалася з русами.

І так, не ділячи землі, утворили разом з ними Руськолань.

Кий бо усівся в Києві, і йому ми підлеглі,

з ним будуємо Русь.

А якщо буде інша сила, не йдемо з нею,

а тільки з Руссю, оскільки та є мати наша, а ми діти її.

Тож будемо до кінця з нею.

8

Про уособиці та роз’єднаність, про шкоду возносити себе,

про болярина Білояра, який допоміг берендеям знищити ягів.

Про ільмів, які не хотіли брати заліза до рук і загинули; кельтів, які пішли на службу до варягів і греків. Заклик: боронити свою землю, щоб не бути на корчі

Тоді стали межи русами Распря та Уособиця 111 ,

а Жаль 112 стала між русами і Распрею та Уособицею

та й почала плакати і дорікати русам,

що йдемо за Распрею та Уособицею, де чекає погибель.

Допечемося до того, коли од нас не залишиться нічого.

Згадаймо, як при отці Орію єдиний рід слав’янський був.

Після отця Орія сини його розділилися на трійцю,

і так стало: на русь, колань і венедців,

які теж розділилися надвоє, та борусів,

які були розторгнуті на дві частини,

а тоді мали і десять.

Навіщо городи городити і межі влаштовувати?

Скільки будемо ділитися до безкінечності?

Та бо Русь єдина має бути, а не десять.

А ті родці і родичі ділилися та розходилися,

і багато разів нападав на нас ворог.

Маємо битися за своє, а не говорити,

від яких отців походимо.

Якщо маєш десяток корів і згинеш від ворога,

то мала від того честь.

А пробудемо в роді до кінця свого,

то з десятка може утворитися тисяча, як тоді,

коли Оглендя водив корів по степах.

А ті, що багато говорять про родичів своїх

і самі себе возносять вище Пращурів та Ора-отця,

шкоду творять.

Не будемо їм наслідувати,

бо по шляху своєму не підемо.

Після Гуларіха збилися готи до півночі і там зникли –

Детеріх повів їх, і про них нічого невідомо.

А берендеї прийшли до нас і сказали,

що вельми великі утиски терпіли од ягів,

які стали на слід гунів.

Тоді Білояр сказав їм: „Почекайте!”

Прийшов до них із п’ятьма тьмами несподівано

та побив ягів, розтрощивши їх по всьому краю.

Як волів, гнав їх і взяв корів їхніх,

і дочок, і юнаків, а старших зовсім побив.

Ми єсть русичі!

Маємо гордитися походом нашим

і триматися один одного приятелями до смерті правої 113 .

Пам’ятаймо Дарія перського 114 , який на нас прийшов

і побив нас через наші роз’єднаність та уособиці.

Тепер вражі Ерик та Асик 115 усілися на межі нашій

і паскудять нам та нащадкам роду Славуни,

які прийшли до Ільми-ріки,

та, оселившись біля готів, були там тисячу літ.

Наслали на них кельтів із залізом своїм

і, підкоривши їх, повернулися до заходу Сонця.

До себе взяли їх від рала на муки,

страху навели знущаючись,

відторгнувши од землі нашої.

А ільмерці, дивлячись на те,

не билися зовсім і загинули.

Нічого ми не могли зробити,

бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх

і боронитися од ворогів.

Такі роди ліпше ізсохнути мають,

аби їм інші не наслідували.

Грім гримить у небі синьому,

і маємо летіти на ворогів,

як ластівки швидкі та громові.

А та швидкість – це ознака нова, руська.

І мету зараз маємо іншу:

аби степ скитський був за нами,

і всі бродяги в ньому зникли.

Тільки наші корови там ходити мають

і наші родичі житимуть.

Бо кельти вчорашні – це сьогоднішні варяги

і греки, так звані елани.

А хто не домислює цього –

їхні майбутні піддані та раби.

Борися, земле Руська, і борони сама себе,

щоб не була на тому корчі;

щоб ворогами не була захомутана та

до воза не прив’язана, тягнучи його,

куди захоче володар чужий.

Жаль великий з Кариною 116 тому,

хто не розуміє цих слів.

І грім йому небесний,

аби повергся додолу і не піднявся більше.

Володарі наші єдині –

Хорс і Перун, Яро, Купала, Лада і Дажбо.

А коли Купала прийде у вінку

із віття зеленого, квітів та плодів, у той самий час

маємо далеко по Дніпру до Русі скакати.

Про смерть нашу не думаймо –

життя наше на полі бою прекрасне.

Б’є крилами Мати Небесна Слава

і велить нам іти до січі.

І маємо йти. Ані до банкету нам,

ані до їства борошняного, жиром змащеного.

Маємо спати на сирій землі

і їсти траву зелену,

доки не буде Русь вільна і сильна...

Коли готи йшли на нас із півночі 117 ,

Єрманаріх домовився про союз з гунами.

Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.

А той Болорев перед трудами великими завагався.

Тоді Мати прилетіла і сказала йому,

щоб сміло йшов на гунів і першими їх розтрощив,

а тоді щоб повернув на готів.

Болорев так і зробив: розбив гунів спочатку,

а тоді повернув на готів,

вразивши сина Єрманаріхового намертво.

8/2

Про те, що Велес йде по Молочному шляху, про зло,

яке діється на Русі, про вдячність русів і підступність греків

Се прилетіла до нас Птиця,

сіла на дереві й заспівала.

І перо на ній сяє кольорами різними –

стало вночі як удень.

І співає пісню до борні та битви,

то й будемо битися з ворогами.

Згадаймо й про те,

що Отці наші в небі синьому

дивляться на нас і підбадьорливо усміхаються.

Отож, не самотні ми, а з Отцями нашими.

І молимо про поміч Перуна, і бачимо,

як скаче в небі вісник на коні білому.

Він меча здвигнув до небес,

розрубав хмари і загримів,

поливши Водою Живою на нас – пиймо її,

бо те все од Сварга до нас життям тече.

Пиймо її, як джерело життя божого на землі.

То корова Замунь іде до поля синього

і починає їсти траву та молоко давати.

І тече те молоко до хлібів,

і світить уночі зорями над нами.

Молоко світить нам –

то Путень 117а Правий і інших не повинні мати.

Отож почуй, нащадку, славу ту

і держи серце своє за Русь,

якою є і пребуде наша земля.

Маємо боронити її од ворогів і вмерти за неї,

як день помирає без сонячного світла,

потім настає темінь на ім’я Вечір,

а вмирає Вечір – наступає Ніч.

Вночі Велес іде в небесах по Молоці Небесному 118

до хоромів своїх і зоріє нам до воріт.

Тоді нам свої співи пора зачинати –

Влеса славити од віку до віку і храмину його,

яка блищить огнями многими,

та жертвуємо ягницю чисту!

То Велес учив Праотців наших землю раяти і зерно сіяти,

і жати колосся спіле на полях жнивних,

і ставити Снопа до огнища,

і шанувати його, як Отця божого.

Отцям нашим і Матерям слава,

бо привчали нас до Богів наших

і водили за руку до Стежки Прави!

Тож йдемо по ній і не будемо лише хлібожерцями,

а славними русами, які Богам славу співають.

У тому також слов’янів суть.

Од морського берега Готського моря йшли до Ніпра

й ніде не бачили інших бродичів 119 , окрім русів.

А ті гуни і яги суть одбиті, бо мали ми болярина Оглендю,

який гордився нами і бере нас у долю.

Від ранку до ранку бачимо,

як інше зло діється на Русі,

і чекаємо, що поверне до добра.

А того не буде, якщо сили свої не згуртуємо

і не візьмемо мету одну до мислі нашої.

То бо наказує вам глас Праотців,

і слухайте, що по-іншому не можна діяти:

„Ідімо до степу нашого

і борімося за життя наше, як Гординове,

а не як худоба безсловесна та нерозумна”.

Тут бо Красна Зоря іде

і коштовності нанизує на убранство своє.

І вітаємо її од серця, як русичі, а не греки,

які не відають про Богів наших

і наговорюють на нас, злі невігласи.

Ми ім’я носимо Слави і славу показали їм,

йдучи на заліза їхні і на мечі.

Тут лише Ведма-діва 120 лишилася слухати славу нашу.

Та елани, що залишилися в живих,

розказують про русів тих.

Отож не уб’ють славу в злиднях

чи в нужді греки ворожі на втіху собі.

Русове ж горді суть і по хлібові дякують,

а не так, як греки, які беруть

і злобляться на того, хто дав.

Ту славу орли клекочуть тут і там,

що руси вільні і сильні по степах.

8/3

Про неприпустимість допускати на свою землю

підступних ворогів, про визволення полонених і намагання греків наставити нам своє письмо. Пророцтво автора Книги.

Коли наші пращури Сурож творити починали,

греки приходили як купці до торжищ наших,

прибутків шукаючи і землю нашу розглядаючи.

Посилали до нас багато свого юнацтва вчитись

і будинки будували, і гради для обміну та торгівлі.

Аж якось побачили воїнів їхніх, мечами озброєних,

і скоро вони нашу землю прибрали до рук своїх

і утворили ігрища інші.

Греки суть празні, а славуні працювали рабами на них.

Отак земля, яка чотири віки була нашою,

стала грецька, і ми там, як пси.

І поженуть нас скоро каміннями геть звідти,

бо земля та огречена.

Тому тепер маємо дістатися її

і кров’ю нашою полляти,

аби вона була родючою та жирною.

Летить в Сварзі Перуниця і несе ріг Слави нам,

тож випиймо його до дна

і визволимо полонених од ворогів наших.

Та Перуниця каже, щоб русичі проснулись

орія 121 свого рятувати сьогодні.

А Ботсуря 122 каже, як русовичам діяти при цьому:

„Коли будете йти од краю свого, то наткнетеся на стіну.

Утворіть у ній діру для нас і тоді ми будемо з вами.

А кому з нас присудить Перун загинути тут,

будуть вони їсти в раю їжу вічну, в небі воскреснувши.

Нема вороття, щоб рятувати життя.

Ліпше мертвими бути,

як живим рабом на чужих працювати.

Живий раб ліпший деспоту, ніж поколотий”.

Маємо слухати наших князів

і воювати за землю нашу, як вони говорять.

І той Інтра прийде до нас,

аби ми зберігали силу до трав 123

і стояли твердо за народ свій.

Оберігатиме сила божеська нашу,

і будемо непереможні в полі стояти.

Пожертвуємо Богам своїм на струмках 124 їхніх і рушимо.

А ті, хто стане пеньком,

мають бути додолу кинуті в порох.

...Тепер греки стали тими,

що не мають сили та збабнилися,

мають мечі тонкі і щити легкі,

швидко до них звикли і землю кидають

через слабкість свою,

бо не отримують допомоги од васілісих125

і мусили самі стати на захист свій.

Той Сурож наш був і буде нашим,

і ніхто не повинен слухати їхніх балачок.

Вони наставляють нам письмено своє,

аби ми взяли його і розгубили свою пам’ять.

Тому-то Ілар126, як хоче учити дітей наших,

мусить ховатися по їх домівках,

щоб їх, невчених, повернути на наше письмо

і навчити нашим Богам віддавати шану.

А ще повідаю вам, що повоюєте греків,

бо знаю те ясно, як отці говорили мені, що знищимо їх,

зруйнуємо Хорсунь і Омастридю127мерзенні.

І будемо великою державою із князем своїм,

городами великими і безліччю зброї залізної.

І буде безліч нащадків наших.

А греків зменшиться.

Будуть вони на минуле своє дивитися

та кивати головами. Дійте так,

інакше буде на нас велика гроза,

і громи гримітимуть –

лиш одна перестане, інша почне.

Отож переможемо до кінця

і утвердимося на віки множеські, дякуючи Богам,

і ніщо нас не знищить.

Станьте, як леви, один за одного,

і тримайтеся князів своїх.

І Перун буде коло вас, і перемогу дасть вам.

Слава Богам нашим до кінця віку землі цієї

і до благ усяких Руси, отцівської землі нашої!

І так буде, бо ті слова од Богів маємо.

Про Богумира і утворення родів древлян, кривичів та полян

Був колись Богумір128– чоловік Слави.

Мав він три доньки і двох синів.

Сини водили худобу до степів і там жили в травах.

З батьком радились, були богопослушні та розумом здібні.

А мати Славуня дбала про їхні потреби.

І сказала вона якось Богумірові:

“Прийшла пора дочок наших віддати та внучат доглядати”.

Поговорили, і запряг він повози та поїхав куди бачив.

Приїхав до дуба, що стояв у полі,

і лишився на ніч біля вогнища свого.

Увечері побачив він трьох мужів на конях,

що наближалися до нього.

– Здоров будь! Що шукаєш? – запитали вони.

Оповів їм Богумір про тугу свою,

а вони відповіли, що самі в поході, щоб знайти жінок.

Повернувся Богумір до стану свого

і привів своїм донькам мужів.

Отоді вони три свої роди утворили та славні були.

Од них походять древляни, кривичі та поляни,

бо перша донька Богумірова мала ім’я Древа,

друга – Крева, а третя – Полева.

Сини ж Богумірові мали імена Сєва і, молодший, Рус –

звідси походять сіверяни та руси.

Три ж мужі ті були –

три вісники про ранок, полудень і вечір.

Утворилися ті роди біля семи рік,

де ми проживали за морем, у Краю Зеленому129,

куди худобу водили раніше Ісходу до Карпатських гір.

То було літ за тисячу триста до Єрманріха...

У ті часи була битва велика130на берегах моря Готського131.

Там праотці накидали курган із каміння білого132,

під яким погребли болярів та Отців своїх,

що в січі полягли.

Плутані свідчення про переміщення русів

і допомогу зауральським купцям.

Прийшли з Краю Зеленого до моря Готського

і там наштовхнулися на готів, що нам шлях перетнули.

І бились ми за землю ту та за життя наше.

До того були Отці наші на берегах моря по Ра-ріці133.

З великими труднощами по Дніпру

перевезли людей та худобу на інший берег, йдучи до Дону.

А там готів побачили, що йшли на південь,

і Готське море побачили.

Готи стояли навпроти озброєні.

і змушені ми були битися за добро і життя своє.

А гуни йшли по сліду і нападали на нас,

людей убиваючи та худобу одбираючи.

Отож рід слов’ян пішов до землі,

де Сонце вночі спить,

де трав багато в луках жирних,

а ріки рибою повні і де ніхто не умре з голоду.

Готи були ще в Зеленому краї

і помалу попереду Отців йшли.

Рай-ріка133велика,

відділяючи нас від інших людей, тече в море Фасісте133а.

Тут муж роду боляра134пішов на той бік Рай-ріки

і попередив синьсте135, які йшли до фракійців,

що гуни на острові своєму очікують гостей, щоб обібрати їх.

Було те за півста літ до Алдоріха.

А ще раніше рід болярів був сильніший за гунів.

Купці одягалися в мужів боляра,

даючи їм срібло за те і упряж золоту,

і говорили їхньою мовою,

та йшли іншим шляхом, уникаючи грози гунської.

І так само проходили мимо готів,

які також охочі на розбій.

Вої їхні на Дніпрі та князі нечесно двічі данину брали,

отож купці ті, кунещани, повернулися до землі синьсте

і більше не приходили ніколи.

10

Про те, що руси були мужі обов’язку, про необхідність

відстоювати свої степи, а не палити ліси для поля.

Богуміру Боги давали блага земні,

а ми того не маємо, бо випало нам інше.

І старших в роду обираємо як князів,

яких від старих часів Отцями нашими називаємо.

Ті були князями довгий час і з греками не зналися,

а стояли до кінця, як мужі обов’язку.

Тому од родини мали давати нащадків своїх,

щоб князі правили ними у війську.

А по Богуміру був Орій із синами своїми.

Та коли гуни велику війну затіяли,

щоб утворити землю свою,

то пішли геть звідти до Руси.

Нині інші часи, тому мусимо братися за узду

і тягнути вперед, щоб не говорили, що ми, нібито,

залишили землю свою і хочемо іншої.

Хай кажуть, як ми билися вперто за себе,

бо руси не залишили греків на землі нашій.

В ті часи Ра-ріка відокремлювала нас від інших земель,

а тепер хочуть вороги наші йти на нас,

отож мусимо битися за внуків наших.

Утримаємо ж степи наші і не дамо землю іншим!

Так треба робити, а не палити дуби для поля свого,

щоб потім сіяти і жати жниво в попелі,

тоді, як маємо степи свої травні

і водимо худобу, оберігаючи їх від ворогів.

11А і 11Б

На цих дощечках описується календарний рік

і його покровителі-Боги, яким поклонялися наші предки.

Молячись,

найперше Триглаву поклонятись маємо,

велику славу йому співаймо!

Хвалімо Сварга, Діда Божого,

який тому роду божеському є началом

і всенькому роду криниця вічна,

яка витікає влітку од джерела свого

і взимку ніколи не замерзає.

А ту воду живу п’ючи, живемо

допоки не прийдемо як свої до нього,

до Лук його Райських.

І Бога Перуна-громовержця, Бога боріння

просимо не переставати живих явищ Кола136крутити в Яві.

Це він веде нас Стезею Прави до борні

і до Тризни великої за всіх полеглих,

які йдуть у життя вічне до полку Перунового.

І Богові Свентовенду137славу проголошуємо,

бо став він Правією і Явією.

Йому співаємо пісні, поки світло є,

а через нього бачимо світ і Яви буття.

Від Нави він нас береже, тому хвалу співаємо.

Співаємо й танцюємо йому,

і звертаємося до Бога нашого, який ті Землю,

Сонце наше і Зірки утримує і світ міцний творить.

Слава Свентовендова велика –

слава Богові нашому!

То бо радіє серце наше!

Відмовимося від злих діянь та прилучимося до добра.

Невільників відпускаємо, обнімаємося

і благословляємо, це створивши.

Це не збагнути умом роздвоєним.

Вшануємо, як уміємо, бо то тайна велика, як і Сварг138.

Перун та Свентовенд обоє удержані в Сварзі,

а з обох боків їх Білобог і Чорнобог перетягуються,

але вони і Сварг тримають світ,

аби не бути йому повергнутому.

А за ними обома Хорс, Влес і Стриб,

а ще поза ними – Вишень, Леле, Літиць,

Радогощ, Календо, Кришень.

І всіх їх удержує Сивий Яр-Дажбо.

А ті творять Білояра, Лада, Купала,

Сіниця, Житниця, Віниця, Зраниця, Овсениця,

Просиця, Студеця, Лідиця і Лютеця.

А це є: пташиць-звіренць, милиць-дощиць,

плодець-ягодець, бджолич-рєстиць, кленчиць-зеренць,

вітриць-соломиць, грибиць-ловиць, бесідиць-сніжиць,

страниць-святиць, радиць-світиць,

кревиць-красиць, травиць-стеблиць.

За тим інша суть: родиць-маслиць, живиць-водиць,

листвиць-квітиць, бодич-зведич, громич-сімич,

липець-рибець, брезич-зелинць, гориць-страдиць,

спасиць-листвеверзиць, мислиць-гостиць,

ратиць-страниць, чурець-рідиць.

Те все освячує Огнебог Семерегль

і віщує швидке та чисте весняне відродження –

і в тому суть Триглава, який з неба іде до нас.

Одкрий ворота, сину, і увійди до них –

який то красен рай слав’янський!

Там Рай-ріка тече, що відділяє Сваргу від Яви,

і Числобог рахує дні наші

і говорить Богові числа свої:

чи бути дню небесному,

чи бути ночі і заснути.

Бо всякий живий во дні Божі,

а вночі хтось інший –

Дід-Дуб Бог у сні нашому139.

Слава Богові Перунові огнекудрому,

який стріли на ворогів метає

і вірного проводить по стежці,

тому-то він воїнам честь і суд,

а також златорунний140, милостивий і всеправеден!

12 і 13

Про те, що на світанку треба молитися Перуну-Потятичу,

в обідню пору Хорсу, а ввечері Дажбогу.

Поки зорі сяють, співаємо хвалу Богам

і вогнищу Перуна, якого звуть Потятичем141на ворогів.

Проголошуємо славу велику Отцям нашим

та Дідам, які суть у небі.

Скажемо тричі: “Слава! Слава! Слава!”

і йдемо наші череди пасти на трави.

А коли будемо вести їх в інші степи,

вдруге хвалу Богам возносимо –

славу співаємо, і так до полудня.

У полудень проголошуємо славу велику Хорсу,

який златорунні Кола крутить, і сурину п’ємо.

А ввечері, коли вже вогнища розкладені,

запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,

який був Прадідам нашим і нам є вуха та очі.

І, сотворивши молитву, йдемо до сну,

а там – велика таємниця,

що розумних проявить і хоробрих укріпить.

До Сонця восходящого йдучи,

вдивляючись у береги ріки, там оселяються руси,

як Мати Небесна Слава накаже,

обома крилами освятивши їх.

Беремо землю ту й боронимо її

від ясів та гунів, як і проти готів,

повертаючи стріли свої та мечі одточені.

14

Про необхідність здобувати незалежність

і участь у війні волхвинь.

А як ворог іде, то беремо мечі

й, одержимі віщими словами Матері Небесної,

що майбутнє наше славне,

йдемо до смерті, як на свято.

Сказано нами це про старі часи,

коли мали храми свої Карпатські;

там були гості142– старі верманове143, арабове й інші.

Ті гості Радогощем144вшановані.

Брали од кожного з них гостинці – сорочки честені145.

що честять Боги і нам веліли честити.

Таку мали вказівку на часи наші,

аби не діяли хибно й Отцям почесті складали:

не персти бездіяльні товкли146об дерево,

а щоб руки наші утрудились об рала свої

і мечами добували незалежність нашу.

І Мати свята нам веліла йти на кордони наші

та стерегти їх од ворогів.

Се дими, піднявшись, течуть до небес147,

що означає тугу велику для отців,

дітей, матерів наших – час боротьби прийшов!

І не сміли говорити про інші діла, лише про ці.

Бо прийшли варяги до Дніпра і взяли землю нашу,

стали людей і землю під свою руку брати.

Але з тим не маємо погоджуватися інакше як мечем нашим,

щоб Рюрика відігнати туди, звідки прийшов.

Кордони наші ворогами скорочені,

і земля наша перечить ворогу –

то є обов’язок наш відновити межі наші,

іншої жертви не хочемо.

Ще один ворог – Германріх –

внук внучатий Готоріха, іде на нас з півночі.

Він вергне на нас воїв своїх з рогами на голові.

Варяги кажуть нам іти до них,

та не маємо права цього робити,

бо вороги по обидва боки. Вони – злодії,

як і перші, і нема між ними різниці.

А ще яси йдуть на нас од Танасу148та Тамоторку149

могутнього кіннотою і раттю незчисленною.

Тьма за тьмою текла і тече на нас,

і не маємо іншої допомоги,

окрім того, що Боги веліли нам:

удесятерили сили свої і виступили проти них.

Це Білобог веде наші раті і кінноту.

І бачили, як волхвині, що в лісах були,

взяли мечі і пішли з раттю.

І бачили кудесниць, що чудеса великі творили –

як із перст, здійнятих до Сварги, раті встають Сваргові,

і течуть ті на ворогів і могилюють їх.

А тоді бачимо птахів великих,

що летіли од нас і кинулися на ворогів.

Б’є крилами Мати свята і кличе нас,

щоб стали за землю нашу

та билися за вогнища племені нашого,

бо на те ми русичі:

„Ідіть, брати наші, плем’я за племенем,

рід за родом і бийте ворогів на землі нашій,

яка належить нам і ніколи іншим.

Там помрете, але не повернетесь спинами своїми,

і ніщо вас не злякає, ніщо не зупинить,

бо ви в руках Сваргових, а той веде вас

в усі дні до звитяги і гордості великої”.

15А і 15Б

Про вихід із Семиріччя до Сирії та Карпат,

про напад нових ворогів і відповідь Кия.

Це Старград покинули і пішли до Ільмер-озера.

Та заснували город інший – Новий, і там перебуваємо.

І того Сварга – першого Пращура молимо,

роду Рожаниць джерело припросимо і Дуба.

Корінь хліба нашого – Сварг, що створив світло.

Це Бог світла і Бог Прави, Яви та Нави.

Маємо їх за істину, і ця істина наша

переборює сили темряви та до блага веде.

Як Праотці, будемо творити, пам’ятаючи,

що принесли в жертву коня білого

й вийшли з краю Семиріччя149а,

що біля гори Ірштії в Загогрії, хоч були там вік.

І так покинули той край і пішли в Дворіччя,

і розбили тих з допомогою кінноти своєї,

тоді пішли до землі Сирії і там зупинились.

А пізніше пішли горами високими і снігами, і льодами.

Спустилися в степи і там були з отарами своїми та худобою.

Ця перша Права, заповідана Отцям нашим Праотцями,

допомагає в битві великій і сили дає відбити ворогів,

як ми йшли з боями до гір Карпатських

і впорядкували там з п’ятьма князями на чолі

міста, села огнищанські і торги великі.

І потіснені були готами, які були на сході сонця.

Звідти пішли до Сонця, до Ніпра-ріки,

де Кий заснував град,

який населили й інші славні роди.

Там оселилися й вогнище творили Дубу та Снопу150,

які є суттю Сварга – Пращура нашого.

А невдовзі напав ворог новий – осси151,

щоб кров славних пити.

Тоді рать свою устремив Кий на них,

і дивились в небі на воїв тих, Перунових воїв,

які пішли на ворогів і потрощили їх, до ноги розтрощили.

Потім інше плем’я – онезьва налізло на нас:

і січа була велика, і їх прогнали до останнього.

Наші раті дивились на те й казали:

“І Боги наші женуть ворогів наших”.

А тут Вишень іде по хмарах до нас і каже:

“Діти, городіть град ваш і кріпіть його,

бо будете оточені по весні іншими ворогами,

і боротьба буде ваша люта та кріпка.

Це Сварг послав мене до вас, сказавши,

що будете мати сили небесні зліва і справа.

І також казав, що ви не піклуєтесь про Богів,

а тому залишились самі перед ворогами”...

16А

Присвята Велесу і народження божого сина

Велесу Книгу цю присвятимо –

Богу нашому, який є пристанищем сили.

Був колись муж достойний і доблесний,

шанований русами. І мав він жону та дві доньки.

Була в них худоба – корови і багато овець.

З ними він був у степах,

але не знаходив чоловіків для доньок своїх.

Тож молив Богів, аби згасання роду присікли.

І Дажбо почув мольбу,

а по мольбі дав вимолене – як було передречено,

що Бог гряде межи нас і будемо народжувати.

Се-бо Ясна152світить, і Бог Велес несе дитя мужу.

Привітаймо Велеса, приймімо за Бога нашого і восхвалімо:

„Будь благословен, вождю, нині і прісно, від віку й до віку!”

Сказано це при відунях, і те, прийдешнє, хай збудеться.

16Б

За чотири віки по Сурожу152ахазари взяли в полон рід наш,

бо не підтримали князів своїх, і стали ми хазарськими...

17А, 17Б і 17В

Про Славена, Сківа, його сина Бостара та князя Кісека.

Про спорудження міста поблизу Карпат і допомогу фракійців

у війні з гунами. Про необхідність відстоювати степові могили,

свої землі силою і не боятися вбити ворога та бандита.

Приклад могутності, чисельності русів і слова на пам’ять

А ще були князь Славен із братом Сківом,

вели вони війни великі на сході.

Сказав Сків: “Йдемо до землі ільмерської на Дунаї,

пошукаємо Бостара, сина мого,

котрого залишили там на сторожі”.

А ільмерці пішли на північ,

і там град свій Славен утворив.

Брат Сків біля моря залишився.

А Бостар мав сина Венда,

після якого на престолі був онук Кісек –

а він став володарем степу південного та багатьох корів.

Потім була велика війна за посіви –

лютувала вона по обох берегах Дунаю на горе русичам,

і відійшли ми до схилів Карпатських.

І там сказали: утворимо коло153. І були захищені ним.

Там ворогам опір чинили,

розбили їх і відкинули від себе.

Звернулися до всіх родів,

Віче скликали єдине, утворивши З емлю нашу.

І так стояла та Земля п’ятсот літ.

 

А за тим знову виникла між русичами усобиця.

І ворогували вони, і силу втратили,

маючи сутички та безладдя.

Отож, прийшли вороги на Отців наших од полудня

і втратили скитську землю на побережжі морському та степи.

Потяглися вони на північ і зустрілися з фракійцями,

які надали поміч на ворогів.

Скити-Отці повернулись

і вразили ворожу силу, потоптавши її.

А ті вороги були гуни, які вперше ступили на Русь

і неодноразово гнані були.

То маємо за знак, як повинні і нині робити,

щоб повернути оті степові хорпи154і оберігати,

як Отці наші та Праотці,

які турбувалися про свої степи і трави свої;

і квіти оберігати уміли, кров свою проливаючи за своє.

Голунь155нашу залишили ворогам,

хоч вона, колом будучи, тяжко дісталася їм.

Отож наші міста колом ставити маємо,

як і Отці наші ставили,

котрі піклувалися про землю на кожному кроці

і до багатства підносили;

і любили її, і там умирати мали,

ніколи не відступаючи.

– Куди ділися ті дні і чому не маємо,

до кого притулитися? – питаємо Отців наших,

які боролися відколи народжені були.

Се Перунець прийде і повідає:

– Ото скільки пороху на землі,

стільки й воїв небесних.

Вони допомагатимуть.

Раті йдуть од хмар до землі,

і дід наш Дажбо на чолі їх.

І якщо не поборемо, взагалі нас може не бути.

Мовимо молитву до Богів наших,

щоб вони поспішили на допомогу нам

і дали звитягу могутню на ворога,

оскільки земля наша потоптана ногами поганими ворожими.

І тяжко дивилися на тих бандитів,

що навколо нас. Що не йдемо на них

і не колемо акінаком та

не прокручуємо ним у ранах ворожих,

не вбиваємо їх, на них нападаючи156.

Про те кажемо вам, як і Кісек казав людям своїм

за тих часів, коли нападали на них.

Вони розсердилися на ворогів, пішли на них і потоптали їх.

Се маємо приклад могутності тієї

і не можемо до Яви показувати, що ми слабкі.

Маємо силу чисельну, вороги ж не такі чисельні.

Ми – русичі, а вороги не є ними.

А де пролита кров наша, там і земля наша.

Про се вороги знають і стараються завадити нам,

але ці старання марні –

буде так, як було їм у старі часи Отців наших.

Кажемо ще слова ці для пам’яті,

аби жодне з тих слів не втратити.

І говоримо братам нашим:

„Як сила божа буде з вами

тоді переможете ворогів до кінця.

А хто хоче землі вашої,

то киньте йому до рота уповні, щоб навіки замовк.

Будьте синами своїх Богів,

і сила їхня пребуде з вами до кінця!”

Не можемо животи наші наситити хлібом,

бо він спалений вогнем ворожим.

І корови наші терплять голод, як і ми.

Але тільки одержимо нашу зброю з півдня,

то будемо сильні і вищі ворогів наших.

18А і 18Б

Про міста і храми біля моря, арабські торжища,

про співи од Отців наших та воєводу Бобреця-Перуня.

Про молільні біля джерел і князя Боревлена,

який здолав греків.

Подивіться в небо і майте Птицю ту на чолі вашому,

поведе вона вас до звитяги над ворогами.

Се Богиня Небесна, і там вона удержує всіх,

а тут красується перед нами і манить барвами до синяви.

Так вона сяяла в ті часи, коли руси йшли з венедами

і несли Богів своїх до моря157, де й угніздилися.

Немало градів і храмів величавих там збудували,

бо були багаті.

Ті храми прикрашені золотом та сріблом,

і багатьом дерев’яним Богам віддавали честь десятиною.

І те було відомо іншим.

Вони дивилися та заздрили, і переказували іншим.

Там неживі наші родичі покояться.

Араби ходили до них і торгували на торжищах,

збагачуючись, та там і залишилися,

віддаючи отроків у підданство.

І та земля повідає ще про мерзенні війни та злі вчинки.

А ми відійшли до гір Карпатських і до Кия

і били ворогів за злі язики.

І співаємо – адже ми руси – про славні дні ті.

Маємо пісні од Отців наших про красне життя

в степах та про славу Отців.

Воєвода Бобрець, що вів русів до Голуні,

по смерті одержав чин Перуня.

Не забудемо ніколи те Хоробре Гординство,

оскільки ми сини Отців наших

і любо пам’ятаємо їх.

Скажемо про них, що вони були силою нашою,

а сила та йде до нас од їхніх битв:

як засіваємо, так і жнивуємо.

Розкажемо ж про те, як вороги зневажають нас.

Тепер ми не маємо молілень

і обряди творимо після зими біля криниць та джерел,

де вода жива тече і воля Божа є, та вовки-хижі158 не ходять.

І про часи Алдоріха згадаємо, якого звали жеребець .

Не мали радості, бо не міг він зупинитися,

слова не тримав і красунь наших брав нагло

та хіть задовольняв свою.

І те спричинило чвари між нами: чи битися з готами?..

І те пережили. І було по готах.

У ті віки правили родами князі, зокрема, князь Боревлен158а,

який подолав еланів на березі морському.

По битві пішли ми на пасовища

і там розводили скотину, в гурти збираючи.

І випасали її в степах, щоб була для нас.

Та грецьколуні сіли там знову,

заснували міста й озлобилися на нас.

Знову пішли ми на північ,

були там двісті літ і до сьогодні там.

А тепер маємо іншого князя – Боревленя,

правнука по діду своєму.

Він сказав: “Йдемо до полудня на греків”.

Греки поміж еланами плем’я окреме:

торги мають з нами в степах скотиною нашою,

але хочуть брати її задарма.

Тож мусимо знову відкинути їх до моря,

гнати до краю їхнього, тому що Руська земля це –

руська кров лилася на неї, вона пила кров нашу.

На нас надія завжди була,

ми боронили її в усі дні, відколи володіємо.

19

Про сон, що його бачив автор Книги, новий наступ греків,

про святу Седмицю рік, намагання греків відвернути

русів од стародавностей

А це бачив сон у Наві: вогнем блискаючи,

вийшов з неї зміїще дивний та вхопив землю.

Кров тече з неї, а він лизав її.

А тоді прийшов муж сильний

і розрубав змія надвоє – і стало два змія.

Розрубав ще – і стало чотири.

Тоді заволав муж до Богів про допомогу,

і ті прийшли на конях з неба та вбили змія.

То сила не людська, бо чорна є, і сей змій – то вороги,

що йдуть з півдня з Боспору.

Збиті й відкинуті ратями дідів наших

греки ще хочуть оточити землю нашу.

Але не дамо їм пожнив’я наші.

А створіння ті, змії, є погибель на нас –

мусимо битися і життя покласти за землю нашу.

Простяглася вона од нас до полян і дреговичів.

Руси сягають аж до моря і до гір,

до степу південного.

Тільки од Руси маємо допомогу,

бо ми Дажба внуки!

Молимо батька Дія159, щоб той розвів вогонь,

який Мати Небесна Слава принесла

на крилах своїх Праотцям нашим.

І тоді пісні співаємо біля вогнищ вечірніх,

і повідаємо старі слова слави нашої

про святу Седмицю160річок наших,

де наші Отці гради мали

і втратили ту землю, до іншої відійшовши.

І мали ми тоді державу за давнім іменем Колань –

і гради, і села, і вогнища, що утворювали Землю.

Тож умиємо тіла і душі наші,

бо мали ми уділ русів Колань,

яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити.

Ще з часів Кисеня160а, ходили вівці там,

і земля та по днях тих украдена...

Греки роблять усе, аби нас од стародавностей одвернути.

Але бачимо те і руку на мечі тримаємо,

аби знали, що лютий день іде і крові хоче.

І проллємо її на землю свою русу...

Се русів міста руїнами волають до нас

і повинні ми йти та зустрітись зі смертю...

Піде син мій і умре за свою землю...

20 (фрагменти)

Розповідається про тактику якогось бою. На жаль, через пошкодження дощечки переписувач не зміг переписати її належним чином. Спробу відновити її зміст здійснено в ритмічному переказі.

По-своєму на ворога йшли,

птицею161кінноту поставивши,

і кроїли ворога – місиво крові стало.

Б’ючи тою кіннотою, умисно обрізали ряди січі,

а тоді вели колом Перуна...

...Маємо так завжди діяти,

якщо хочемо здобути перемогу.

Зніжились наші вороги та й мали жертву –

немов вівці, бігли перед нами...

...Скити й сонячні родичі

десять сот літ худобу випасали, і люди роїлися,

а греки наших тварин в обори ставили

і міняли на своє добро благодатне...

...У Велеса навчилися землю раяти Пращури,

так і ми маємо діяти.

Тому кинемо до вогню трави і гілля, Велеса славлячи...

...Трикратно Русь погибаючи встане.

Гуни до цієї січі нас од інших відривали,

а нині не дамо їм встати ще раз...

Так стара пря виникне і має тривати.

Багато племен йшло до степів наших –

од стріл не бачили сонця.

Але Русь є єдина –

Звернемося до Сварга про поміч божу.

Грохотали мечі так, що й не чути голосів...

Настане день, коли напружать Отці сили, як Овен Щек162...

...Казали Отці дітям триматися гурту,

і ті почали міста кріпити на кордонах,

бо без них не перемогти...

...А тоді Перун прийде і кине на ворога стріли свої,

і буде слава велика,

що провіщає Мати Свята, крилами б’ючи...

Отож вороги тікають від воїв наших.

Хоч ті мужі суть прості, та лави не габзують...

21

Про збереження святилищ і будівництво хранів,

про наслідки, що виникають, якщо забуваєш славу батьківську.

Хорбер163відіб’є ту силу злу, яка зусібіч наступає.

Нам же треба Урви164берегти

і там храни Богам ставити165:

споруджувати стіну із дубів, а за тим другу стіну

і зберігати там подоби Богів наших.

Мали багато хранів у Новограді на Волхов-ріці,

в Києграді по Боголісах

і мали на Волині дулібські храни,

і в Суренжі на морі Сурськім та Синім166.

А це велика образа є нам,

бо храни167суренські побиті ворогами,

і Боги наші в поросі валяються.

Розуміють це русичі,

та не мають сили перемогти ворога.

А ще утримували Урви, щоб мандрівник,

коли йде ночами по лісах,

свій одяг у ній посушив біля вогню.

Русичі мали Урви по всій землі своїй

і не берегли те, а по хранах славлять Богів168,

які не приймають жертви нашої,

бо ображені дуже лінощами нашими.

Птиця-Мати Небесна Слава дорікає нам

і молить нас, про батьківську славу нагадуючи, –

щоб мали сміливість стати на рать

і відбити мечами землю нашу у ворога.

Тисячу і триста літ зберігали святощі наші,

а тепер жони наші кажуть,

що ми благі і втратили розум,

як овча мале, перед ворогами тремтимо.

Боїмось одягтися в броню і мечем вразити ворогів.

Купало прийшов до нас і говорив:

„Якщо хочете стати горді і чисті тілами та душами,

то падайте в ноги Матері Слави Берегині,

аби прийшла до вас і охороняла,

ведучи до раті переможної”.

І так стали й повернули до небес обличчя.

Й до січі йдучи,

хвалимо Богів наших у бою, як у мирні дні.

А Купалиця каже, якщо вистоїмо до приходу Матері,

то будемо по славі своїй пошановані

та Отцями причащені.

22

Про творення сурини і її пиття, про Богумира, який є Отцем

нашим, як і Сварго, про вік Києва, скільки він мав сіл і скільки їх мала Голунь. Про уявлення Богів греками та русами

І хай ще буде сказано те,

як Квасуро169одержав від Богів тайну творення сурини –

а то є спраги вгамування.

І мали її до Радогощі170,

щоб Богам радіти і танцювати, віншуючи небо,

і співами славу Богам творити.

Квасуро був сміливим та сильним мужем

і з Богами розумівся, а тому Ладо171до нього прийшов

і сказав йому залити меди водою

й усуріти їх на сонці, тобто суру творити.

А як вони бродитимуть і перетворяться в сурицю,

тоді пиймо во славу Божу.

То був вінець, яким муж був вельми відзначений.

І дав отець Богумір одержану від Сварга науку,

що створене Квасуром треба називати суринією

і що вона є на радість нам...

Її повинні мати в усі дні, як жнива проведемо,

і возрадуємося тоді.

Але вона не може бути в інший час,

щоб хтось не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога,

а інший, теж у радощах, – про Білобога.

Цим напоєм можна знайти і ворогів, і друзів.

Кувати будемо мечі наші на ствердження сили.

І силою божеською вразимо ворогів наших.

Той бо Богумір, званий Твастирем172,

сказав слов’янам, аби вони були такими,

як Боги веліли їм.

Він уставив роди окремі,

тому що Боги спричинили роди,

і йшли за родами тими інші роди.

Однак Сварг є Отець, а інші суть сини.

Тож мусимо коритися йому,

як корилися родичі, бо він отець Роду173.

А ті роди існували за Кия до князя Кісте174...

По готській війні все порушилося,

Руськолань покинувши, одійшли ми до Кия

й оселились на його землі.

Там, діждавшись приступу варязького,

боронилися од них.

Було тисячу триста літ по Кию-отцю:

триста по Карпатському життю

і тисячу по Києграду175.

Одна частина пішла до Голуні і там залишилась,

а інша – біля Києграда.

Перша є Руськолань, а друга – Кия.

Сурину шанують176, за худобою ходять

і отари водять десять віків по землі нашій.

Голунь був славний –

три сотні градів сильних мав,

а Києград мав менше –

на півдні десяток градів і все.

Сіл небагато, оскільки ті були в степах різних родів.

І жито міняємо на півдні з греками

на золоті ланцюжки, кола177та намисто,

які на шиях своїх носили, та за вино грецьке;

а також розводили овець та міняли їх.

І були ті руси на півдні,

творячи град сильний Сурож,

який не збудувати грекам,

але ті зруйнували і русів побити хотіли.

Тому йдемо до них і розтрощимо поселення грецькі.

Елани вороги руськоланіям

і вороги Богам нашим.

Вони ні Богів не почитають, ні людей, –

їхні боги з каменя зроблені подобою до мужів,

а наші Боги суть образи178...

Так само відбивалися ми від готів,

які одягали на голови роги від волів і корів

і шкури натягали на груди свої,

сподіваючись так налякати русів.

А руси знімали сорочки свої

й, оголивши груди, йшли до битви і перемагали.

І нині йдемо оголені до битви, і переможемо їх.

Як стали грецьколані багатими, зніжили мечі свої179,

тому швидко переходили в Наву од Ями180,

який чекає жертву свою в землі,

аби випити кров з неї, життя її умертвити

і тим жити там.

23

Про те, що кожний рід мав свого князя,

а над ними був старший князь

А це Новояр181іде від старого...

І було так з русичами: пішли на південь

і там залишалися в степах десять віків.

Як завжди, руси вибирали князів своїх,

а ті од родів своїх були.

І роди дбали про плем’я:

кожному князя свого.

З князів обирали князя старшого,

і той був отцем у бою.

І так жили на землі тій.

У низов’я варяги прийшли до нас,

і там ми їх розбили.

А тоді грецьколані пішли на землю ту

й осіли на ній, незважаючи на русів.

Руси взяли мечі і напали на них,

і відігнали їх до берега морського.

Тоді грецьколані повели раті свої,

в залізну броню заковані, і січа була велика.

Каркали ворони над їжею людською,

що кинута на полі, і пили очі їхні.

Каркали голосно ворони на броні

і пили там очі грецькі, а очі руські не чіпали.

То був знак, що Боги не давали Русі погибнути.

І тужило Сонце з Місяцем за ту землю,

і небо тужило за народ,

аби земля наша не підкорилася

руці еланській і лишалася руською.

Плаче там мати за дитиною своєю,

що пролила кров, щоб ті володіння були руськими.

Новояр перебуває там до сьогодні,

і земля та пребуде нашою,

бо мічена пролитою кров’ю за неї.

Отож елани сказали князеві старшому нашому,

що не хочуть ані до землі дніпрян ходити,

ані рабів брати, але просили дозволу лишитися

на березі морському своєму.

То мали знак на день наш,

коли Праотці померли за угіддя

і не взяли вороги землю нашу.

Отак і нині впевнені, що ніхто її не візьме.

А це Германріх іде з півночі на нас,

і маємо боронити землі свої та йти на них,

бо готська земля є наша,

тому що Білу гору182ми всіяли кістками своїми

і кров’ю своєю полили.

Так мовить Птиця-Мати Небесна до нас

і славу пророчить, щоб брали мечі наші

і йшли до світанку в поле

та відбили ворогів північних,

відкинули ворогів південних

і пішли на ворогів східних.

І повели русів Гори183міцні,

як Отця нашого Перуна сини і Дажба внуки.

І Сваржець184вказує, куди нам тримати шлях.

Тоді Германріх відійшов до півночі,

а елани – до півдня.

Отак зібрали землю нашу до купи

і не даємо посіви чужим небожам,

а лише синам своїм.

Однак іде до степу нашого багато родів інших

і не можемо бути мирні, від неба чекаючи помочі.

Вона в помсті нашій на кінці меча,

і тим січемо ворогів.

Це закликає Птиця-Мати Небесна нас,

аби ми підняли мечі на свій захист і її.

Б’є крилами о землю і порох здіймає до небес.

А це бо впала на землю і б’ється об неї,

ніби страшиться за нас.

Отож, ту землю відберемо та утвердимо –

крикнемо, яко кречет185, бо той крик до серця нам.

І ще повинні знати, яку суру пити.

До січі йдемо

і там одержимо питво інше, Богами скріплене, –

воно буде нам, як вода жива в час тризни великої

по всіх померлих за свою землю.

Це Сваржець дивився на нас із небес своїх чудових

і, бачачи раті наші, рахував їх на перстах

і не мав їх достатньо.

Рахує їх на перстах ніг та говорить Пращурам нашим,

яка ми сила велика, що не зможуть подолати нас вороги.

– Потовчемо їх, і гнатимемо,

допоки вони не впадуть на землю

і не здохнуть в Марі, і Мор їх не візьме!

Клялись, що не повернемось до вогнищ своїх,

доки вороги ще нишпорять.

І не спочинемо тілами своїми,

доки вороги бродять землею нашою

та кажуть, що Боги наші погані...

Той ворог б’є в чоло синам своїм,

які заради них стали до списа,

а потім повернули спини до своїх ворогів.

Тоді ворота наші відкриваємо

і мчимося землею нашою до них,

аби гнати їх аж до смертного часу

і Марі дати подивитись, що Мора відступила,

сказавши їй: „Немає такої сили,

яка б могла протистояти витязям руським”.

Отак слава потече до небес, а там Боги скажуть:

– Хоробрі ви, руси!

Маємо місце для вас біля Бога боріння Перуна

та Дажба – Отців ваших.

24А

Про данину війську від знаті і простих селян

А Дажбо гряде з силами многими

на поміч людям своїм,

тому і не маємо страху,

оскільки, як і раніше, він дбає про нас.

І звертаємося до нього по потребі,

і чекаємо на те, що заслужили...

Се-бо Ворженець було місто,

де всілися готи, щоб русів бити.

Було воно невелике, а після битви спалене.

І прах, і попіл його вітрами розвіяні в усі сторони.

І місто те залишили, хоч земля та руською є.

І не озиралися на неї, хоч і не забули її.

Там бо кров отців наших лилася,

тому вправі нагрянути знову туди.

Се по Ворженцю слава іде про русів!

А Сварожичі в небі плачуть за тим містом

і сили збирають на кінноту свою,

щоб повернути Русі угіддя.

Знать по коню на військо дає,

а огнищани дають данину особливу:

хай беруть їжу і питво сини їхні та йдуть служити.

Чимало покладе кістки свої на полі,

як і за часів Мезенмира186,

та анти ми – маємо честь славу співати Богам.

Славу проголошуємо

і ніколи нічого не просимо, окрім слави.

Молитву творячи, омиваємо тіла наші

і знову проголошуємо славу.

24Б

Про шанування Дубів і Снопа, про Волинь,

яка била ворогів. Про анта Мезенмира.

Про жертви, що їх приносять руси, варяги та греки

Пиймо суру питну за славу ту п’ять разів на день

і вогнища розпалюймо біля Дубів,

а також Снопа187вносьмо і проголошуймо хвалу їм –

ми Дажбожі внуки і не сміємо нехтувати вічною славою нашою.

Антами були по Руськолані,

а ще раніше були русами і нині є ними.

Се про Волинь йдеться,

яка била ворогів, бо хоробра.

А та Волинь є першим родом і осередком антів.

І анти Мезенмира здобули перемогу над готами,

розтрощивши їх вщент.

А після них прийшли гуни, крові славних жадаючи.

І боротьба була люта.

Тоді готи зібралися з гунами

і на Отців наших напали.

І вони були розбиті та знищені.

А тоді пішли обри на князя і вбили його.

Отож Синє море188одійшло од Руси...

Боги Руси не беруть жертви людської і тваринної –

лиш плоди, овочі, квіти та зерно, молоко, суру питну,

на травах бродяну, і меди; ніколи живу птицю і рибу.

Се варяги й елліни богам дають жертву іншу –

страшну людську.

А ми так не повинні робити, бо ми Дажбові внуки,

і не будемо слідувати чужому прикладу.

24В

Про те, як готувалася сурина. Про те, що перш за все треба

дбати про країну свою, виконуючи наказ Перуна

Жертва наша є:

мед-сура на дивинтесилі189 і щавлі удіяна

та на сонці настояна три дні, а потім крізь вовну ціджена.

Оце буде наша жертва Богам Правим,

які, суть, наші Праотці:

бо походимо од Дажба і стали славні,

славлячи Богів наших, ніколи не просячи

і не молячи про блага небесні собі.

Боги казали не забувати Руси

і про ворога ніколи не забувати.

Мати Небесна Слава обрала нас,

співаючи звитягу на ворога,

і віримо їй, бо слово її про Птицю Вишню

до Сварга Першого летить од нас...

Князів наших ми вибирали,

аби влада їхня про нас піклувалася.

А як прийде ворог на кордони наші,

то не перейде через них,

бо відверне його сам Перунько.

І те Сніп знає, як ми молимо славу,

ніколи не просячи іншого,

коли не потребуємо для життя необхідного.

Це бачив Отець наш Орій, до хмар ідучи,

узятий силою до Перунькової ковальні.

Бачив там Орій, як Перунько мечі кує на ворогів

і, куючи, казав йому: “Ці стріли і мечі

майте на воїв тих і не смійте їх боятись,

бо знищу їх до множества,

і рать їхня буде умішана до одного,

як земля в багні звіриному.

І будуть вони, як поросята вимазані,

і сморід свій понесуть слідами своїми,

і всюди буде сказано про них,

як про смердючих поросят та свиней”.

Се говорив Перунько, куючи мечі й Орію наказуючи.

І те Орій повідав Отцям нашим.

Така була наша боротьба за життя

і звитяжество багато віків тому.

І сьогодні віримо, не буде по-іншому.

24Г

Про те, що земля наша з палів-антів щедро кров’ю полита

Йдучи од тиверців190до Синього моря та Сурожу,

кажемо вам, як відаємо самі те здавна:

земля наша з палів191-антів щедро кров’ю полита.

На ній Русь буде поки руду192проливаємо і життя віддаємо.

А славні племена та роди славлять Богів,

нічого не просячи, лише слави та сили їхньої.

А також величають Пращура нашого Сварга,

який був, є і пребуде з нами з віку у вік до кінця.

25

Про попередження волхвів Вухоріза та Словена і про те,

як руси упилися і були побиті еланами; про Триглав, який збирає до бою; про похорон убитих; про вміння з каменя без коней творити будівельні дива. Орієві заповіти. Про сімдесят князів, які були вибрані і відлучені на Вічі

Ще розповімо про воїв з Карані193.

Це град малий на берегах морських руських.

І був там князь, який еланів побив

і відігнав од русів.

Він зібрав рать, кінноту, пішов на них і переміг.

Елани плакали в тузі своїй і просили,

щоб данину платити.

І та дань їм була удіяна з овець, одягу та вина.

Та елани знали, що руси п’ють багато

і якщо тоді напасти на них, то можна їх подолати.

Прийшли тоді волхви Вухоріз

та брат його Словень і сказали:

„Не творіться на дар той”.

Однак цього руси не слухали й упилися.

І тими днями елани напали на них

та розтрощили.

Погибель ту бачачи, руси відійшли до степів

і там, як розповідали, сили свої зібравши,

повернулись назад і повергли еланів.

Се Боги надихнули їх і руки їхні укріпили.

Б’ють ворогів, примовляючи:

“Як овець, розтрощимо вас

і будемо самі тими краями володіти,

яко красні суть вони, і не віддамо нікому”.

Триглава194молимо, великі й малі,

бо він гуртує нас.

І швидко скачемо на конях,

ворогам поразку творячи.

І бачимо, як Боги оволодівають ними.

І бачимо ще серед мертвих й убитих воїв наших –

маємо покласти їх на кречел195

та похоронити мертві тіла,

бо це є велика рать Перунова,

яка розтрощила ворога і сама полягла.

А Сварожичі196чують те, і течуть дощі197,

несучи перемогу нашу в руках своїх роду славному,

щоб Отців славу тримали

і завжди перемагали ворогів могутніх.

А Жаль жаліє над ворогами,

і Горинь198горює про смерть їхню,

що од рук божих прийшла.

Ще Карина плаче над мертвими,

що стали на тропу божеську і померли.

І земля тужить, що поля наповнені

кістками мертвими й головами усіченими

та руками відрізаними.

І сморід іде од тих полів,

і ворони летять мертві очі видовбувати

та їсти мужеське м’ясо.

Багато понищено...

Тут мовив Орію Сварг наш:

„Як свої творіння створив вас од перст своїх.

Знайте, що ви сини Творця,

і поводьтеся, як сини Творця,

і будете як діти мої,

і Дажбо буде Отець ваш.

Тому будьте достойними послушниками його:

що той вам накаже, те й маєте робити –

і як говорити, і що творити”.

І народ великий звитяжив по світу

та потоптав роди інші.

Істягнувши сили з каменя,

чудесне творили, без коней возячи,

і всякі дива робили, мов чарівники199,

бо кожен міг бути, як чарівник.

Данину брали, клятви даючи перед народом.

І народ цим піддобрили...

Та тими клятвами обманюєте ви

і одобряєте рабство, на золото міняючи.

І тих рабів продаєте ворогам,

хоча Боги та Орієві завіти кажуть вам:

„Любіть світ зелений і тваринний!

Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!”

А по тій добі було сімдесят князів наших,

як Мезислав та Боруслав, Комонебранич і Горислав.

Вибрані вони на Вічі й одлучені на Вічі,

коли люди не хотіли їх.

Се бо князі ті добре трудилися,

і Кісек був великий та мудрий.

А як помер, по ньому були інші.

Кожний зробив якесь благо для русів –

пам’ять наша те вдержить,

бо мусимо їх славити всякої Тризни тричі

і зберігати пам’ять про них у синів наших.

І ніхто не сміє про те забувати,

бо проклятий буде Богами нашими

і люди проклянуть його ім’я навіки.

26

Про сонячних вершників Зорю та Дажбо; про синів Оседня,

які пішли до заходу сонця; похід на південь; про необхідність дотримуватися чистоти душі й тіла та про степи райські

Ще був у ті часи Оседень-огнищанин.

І він добрим був.

Боги давали йому овець багато

та худоби на пасовищах у степах.

І були вони при травах розкішних.

Боги давали йому приплоду худоби, примножуючи її.

Якось з’явився перед його очима мандрівник і сказав:

„Посилай синів твоїх до краю чудового,

що є на заході Сонця, де Сонце спить в одрі золотому.

Там вершник скаче до Сонця і будить його:

– Піднімайся, Сонечко, до лук небесних синіх,

сідай до Возу199атвого і дивись од сходу.

І скаче з ним Сонце до іншого краю.

Увечері прискакало близенько до землі,

тоді інший вершник каже:

– Якщо Сонце зайде за гори небесні

і Візок свій золотий залишить,

його вороги захочуть вкрасти.

Тому вершники близенько скачуть до іншого краю.

І ось Зоря іде й проміння свої посилає

й покровом Дажбовим трясе,

і проміння течуть до краю небесного”.

І пішли тоді два сини до заходу Сонця.

І побачили там багато див й трави злачні.

Повернулися до батька і розповіли йому,

який то красен край.

І многі племена та роди висловили бажання

стати на стежку ту і пішли за Оседнем.

А тут сказав Ора-отець синам своїм

бути на чолі всіх родів, але не захотіли вони,

поділившись на тих та інших.

Отож одні князі повели людей своїх на полудень,

а Ор повів до краю морського.

Але тут була засуха велика і піску багато.

І пішли до гори і там осіли на піввіку.

А як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі...

Отак зібралися в дорогу,

а хто ставав наперекір – був розтрощений.

І йшли далі, і бачили землі теплі, та не берегли їх,

бо багато чужих племен там осіло.

І знову йшли далі.

Се Боги вели їх, як людей своїх.

І прийшли вони до гори великої,

і билися там з ворогами, йдучи далі.

Те маємо завжди пам’ятати і стояти за своє...

Як і Отці наші, очистимося мольбою в Мові –

миймося, мольби творячи за чисті душі свої і тіла,

яко Сварг уставив ті Мовинства200 та купалища,

і вказав, що не сміємо їх занапащати.

Отож миємо тіла і умиємо дух свій у чистих

водах живих і йдемо трудитися,

всяк день мольби творячи і суру п’ючи, як і раніше.

П’ять разів пиймо щоденно

і хвалімо Богів наших за радощі,

що суриться молоко наше на пропиття наше,

що корм іде од корів до нас і тим живемо;

і трави злачні уварюємо до молока.

Отож, приймаємо кожен частку свою та йдемо.

І скажу те, сину мій, що час не страчено,

бо вічність перед нами.

А там побачимо Пращурів своїх і матерів,

які порядкують на Небі й отари свої пасуть,

і жниво своє жнивують, і життя мають, як ми.

Там немає ні гунів, ні еланів, лише Права княжить.

І та Права істинна, бо Нава спущена нижче Яви-дання

і пребуде віки вічні біля Свентовиду.

І Заребог201ходить краєм тим

та розповідає Пращурам нашим,

як живемо на землі і як страждаємо,

скільки б’ємося і скільки маємо.

А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх,

зустрічають шелестом своїм про волю Божу

і щастя людей тих.

І так маємо глядіти степи райські на небі,

яке є синім, а та синь іде од Бога Сварго.

А Велес іде правити отарами їхніми,

і течуть на злаки Води Живі.

Ніхто не поневолений в тому краю –

ні рабів там немає, ні жертви іншої, крім хлібів.

Та ще виноград і мед, і зерно дають до молитов небесних.

І так проголошуємо славу Богам,

які суть Отці наші.

А ми, сини їхні,

достойні бути в чистоті тілесній та душевній.

Душа наша ніколи не вмирає

і не завмирає на час смерті тіл наших.

А загиблому на полі бою

Перуниця дає Воду Живу попити,

і, попивши її, йде він до Сварга на конях білих.

Там Перунько його зустрічає

і веде до благ своїх хоромів.

Там пробуде якийсь час і дістане тіло нове.

І так жити мають

та радіти прісно з віку до віку,

за нас молитву творячи.

27 (осколки)

...про наступника Конеріха, внука Буріха202

маємо сказати та про тих боляр,

які на готів виходили, як болярин Сегеня,

що убив сина Єрманаріха

та отрока Гуларіхового поранив...

Алдоріху данину давали і мали давати двісті...

За Єрманаріха йшли готи на північ

і прийшли на нас та й підкорили...

Русь упала і вороги стали над нами володарями,

і те тривало багато років.

Потім піднялися, скинули готів, і часи рабства минули.

Стали руси вільними і живемо так...

...обгородили203землю Руськолані та оберігаємо.

Пішли Отці в ліси до Ворженця

і кинули на готів усі сили та розтрощили їх...

... було це в часи Конеріха,

од якого обидва походять Алдоріх і прапрадід Готоріх,

що був прадідом Єрманаріху.

... в ті літа були там готи Єрманаріха

і все злобилися на нас, і тут була битва велика,

готи були відтиснені та відкинуті до Донця та Дону.

І Єрманаріх пив вино любобратерства

з воєводами нашими і так владналося.

Настало життя нове...

... тоді, коли готи йшли на нас,

Єрманаріх з гунами домовився,

і мали ми двох ворогів на два кінці землі нашої.

Болорев став у трудності великій.

Однак Мати-Небесна прилетіла і сказала йому,

щоб спочатку сміло напав на гунів

і розбив їх, а потім повернув на готів

та вразив сина Єрманаріха і вбив його.

А тоді Гураїк, друг наш, також пив кров і вино203а,

а пізніше за одне літо йшов болотами на нас.

Тому не раз Болорев говорив про вигнання готів і так зробив.

Маємо стояти чесно, урочисто й добровільно за главу свого,

який бореться за життя наше залізами Отців наших,

бо Коло204і коні то сила наша дійова...

8/27

Про Аскольда і Рюрика, які нібито йшли грабувати греків,

а напали на русів. Про відвідування старого кладовища, щоб подумати, як далі бути. Про литовців, які називалися ільми

Як стали голотою, то були сірі й убогі.

І якби прийшли в залізах вороги, то випустили б нам нутро.

Це Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили...

І людей наші зазивали до борні.

А так як договоритися не могли,

то і не могли піти на них.

Ота вада буде наукою,

щоб розуміти стали помилки свої,

чому мусимо знову бути в неволі.

Аскольд узяв воїв своїх, посадив їх на лодії

і йшов, ніби, на греків нищити міста їхні

та принести жертву Богам у землі їхній.

Натомість неправда те,

бо Аскольд не русич, а варяг і має іншу мету.

Він народ руський попирати мав

та, зле діячи, погубити збирався.

І Рюрик не русич –

той бо лисом іде хитрувати до степу

і б’є купців іноземних, які йому довіряються.

На старе кладовище пішли ми і помислили,

як дихають Пращури наші під травою зеленою.

Там бачити стали, як бути і куди йти.

І тоді наші родичі почали ділитися –

кому старшим бути,

хто походить від Отців і Праотців аріщенських205,

а хто простець.

І та велика свара подолала русів,

привівши їх до розладу та розторгнення.

Також греки прогнали нас од землі своєї,

бо не мали ми згуртованості навколо Кола і крил206.

Усякий скоса поглядав на сусіда свого

і від цього віри не мав, яка мужа веде до січі.

Отож, прийшовши назад,

починали сваритися про похід –

хто був ліпший, а хто чернь.

Тим часом здавна були інші оповіді про витязів руських...

Отак-бо Руськолань упала ниць

од готського та гунського звірства,

і тоді Кийська Русь утворилась та Антія.

А готи налякалися і пішли геть до Сверензя207 .

Як відомо, Сверензів дві:

одна венедська, а друга готська.

І тоді готи прибули до неї й зміцніли ще,

а венеди ослабли з того часу.

Окремо жмудь була коло готів, вона була литовська –

називалася нами ільми або ільмери...

28

Про заклик Бравелена, засуху і допомогу кельтів.

Знамення Купала на перемогу

Болить нам те, що не могли повернутися назад

і відвоювати гради наші, щоб тяготи відсікти.

І тоді сказав князь Бравелен208:

“Подайте допомогу град градові.

І утримуйте воїв своїх,

хай зберігають вони силу Русі

як єдину грозу ворогам”.

Це жмудь розповіла нам

про готів на чолі з Детеріхом.

І пішли на північ

і повернули біля жмуді на римлян,

там билися з легіонами та воями іншими.

І брали данину велику од них,

вторгнувшись до землі їхньої.

І Детеріх убитий був Одокрехімом209.

Ці готи Богам противні, і вони ізплювали їх.

Міста наші бідні, та старші родці

не вибирали інших для себе, аби ними правити.

Достойні вони згадки про це і трати нежданого труда –

трудимося для них і сльози ллємо за ними.

Б’є крилами Мати Небесна Слава

і говорить нам о труднім часі засухи і мору худоби.

Знаємо від Праотців, що кельти допомогли їм,

бо пішли до них і були там сто років.

Те ж знаємо і про ільмів, або ілерів, –

ми ж родичі. І вони – роду Рожаниць210,

імена близькі серцю маємо, тож захистять нас од ворогів.

Впали на коліна і молили Богів про заступництво,

бо Ясна211стоїть за нас.

І ведуть Отці нас крізь гори та степи мимо готів.

З Дону пили воду – мали ту ріку як нашу,

бо пролили там кров свою на землю.

То є Руська земля і буде Руська,

адже маємо турботу Сваргову про нас.

...Отак піклуємося про своє життя, і жмудь каже,

що прийде на допомогу, щоб підтримати нас проти ворогів.

Отож, нікому не повинні коритися.

Те було сказано нам, і я кажу те,

допомагаючи боротьбі руській проти ворогів моїх і ваших.

В трудний час наш ми не берегли себе

і йдемо вмирати за рід наш.

А цей огидний Яма жере убитих,

а ці ворони виїдають очі їхні,

а потім трава росте крізь щелепи їхні.

Але те не могли бачити, бо пробивалися до гір

і Землі силою нашою, щоб не бути в неволі

і не тягнути, як коні, рала їхнього

і поле їхнє не удобрювати;

щоб хліб свій їсти, а не землю.

Не можемо те явити до мислі нашої

і шиї наші не повинні схиляти –

це Боги наші долають ворогів

і ламають хребти їхні,

щоб не могли посягати на святощі наші,

волочити жінок і дітей наших на торжища,

віддаючи еланам і грекам за прикраси срібні та золоті.

Попереджали ворогів: „Зникніть, яко тьма по сонцю,

бо Перун надійде і розтрощить вас, як овець”.

І багато разів тремтіли, і воїв небесних убоялися.

А то є знамення, що біля Дніпра розквітла лоза взимку.

Це Купало показує нам перемогу над ворогами

і повинні її творити.

Це Мар іде на них і Мор.

Ці двоє візьмуть сили їхні і кинуть під мечі наші.

І та сила меча розмежує їх.

Ця межа розділить нас – межа та повна крові;

її переступити не гідно до них, бо нам тут бути.

Тоді Боровлень сказав, що повинні йти на них:

„Те знамення підказує нам,

що перемогти повинні, оскільки ми венеди”.

А венеди осіли на землі, де сонячна зоря

спить вночі на златім ложі. Там їхня земля.

Ще Сварг казав Отцям, що то теж брати наші.

І ще казали, що сила божеська прийде

до нас в час зимовий і підтримає.

І ходили до них допомоги молити,

і не одержали, бо всяк люд мусить захищатися сам.

29

Про необхідність триматися правди своєї. Про те,

що Аскольд був воїном-розбійником, а не князем,

і хто був нашим прохачем перед Богами

– Пам’ятаймо про минуле завжди,

тримаймося правди нашої і здобудемо правду, –

так здавна говорили Отці наші і сильні були.

Отож маємо повернутися до борозни їхньої

і стати до неї, бо Аскольд іде з варягами своїми.

А сей Аскольд – то ворог наш.

Каже, що йде для захисту нашого, і бреше,

бо такий самий брехун, як і грек.

Сей Аскольд є варяг озброєний,

щоб охороняти еланських купців,

котрі ходили до Дніпра-ріки.

Натомість прийшов до нас з ватагою своєю

через двісті років після Алдоріха212і хоче правити нами.

Дірос213еланський був на престолі перед ним.

А тепер Аскольд забив Діроса, і він є один на місце те.

І також ворог наш – не хочемо ворога.

Старі перекази розповідають,

що приходив на Русь інший Аскольд

і, ніби, було три Аскольди-варяги.

І ті варяги приносили свої жертви

і є не нашими та й не чужими князями.

Бо вони зовсім не князі, а вої прості,

і силою захоплювали владу.

А тепер Ерек213іде...

Згадаймо ж, як римські орли214

зазнали поразки від дідів наших у гирлі Дунаю.

Тоді Троян напав на дулібів,

і дідове наші пішли на легіони та розтрощили їх.

Було те за триста літ215до нашої доби.

Се маємо тримати в пам’яті і не піддамося Ереку,

як не піддавалися раніше іншим.

Маємо князів своїх і ругу їм даємо,

і даватимемо до кінця.

Ні роми, ні елани не володіли нами.

І так пребудемо.

А дуліби кажуть про нас,

що ми брати з ними і те істинна правда,

бо походять вони з того ж кореня, що й ми.

Отож Троян був дідами нашими розтрощений,

легіони полону були взяті до полів наших,

і там трудилися на нас десять літ і одпущені були.

А тепер римляни кажуть, що ми варвари,

і греки з іншого боку кажуть, що ми варвари.

І мають з цього свій зиск –

обоє зазіхають на наші землі.

Але ця земля є наша, бо взята мечем і кров’ю.

Троян був за п’ять сотень літ до готів,

але і нині мовимо, що воля наша

не убуде до кінця життя нашого.

– Тож годиться битися за життя наше мечами, –

се мовить вам Хоругин, син отця Хориги216,

ваш прохач перед Богами,

які дають нам силу і владу на землю нашу.

Оточені ми ворогами біля Ворженець-ріки і града,

там Отці наші розтрощили готів,

і ми розтрощимо ворогів наших.

Повернемо свою гідність і скажемо,

що буде інший час для нас.

Там Мати Небесна Слава перед нами йде,

що вогонь дала Пращурам нашим.

І це Щури217наші радіють у Сварзі218за нас,

бо батько Дий молиться за нас

і Орій дивиться на люд свій.

І не можемо повернути тили свої ворогам.

Так, був колись Дірос греколанець, але потім зник.

Прийшли на нас Аскольд та Ерек –

тепер молимо Богів позбавити русів од них.

30

Про те, що Мати була на рівні з Творцем, про весілля

Неба та Землі, про небезпеку відділяти Богів від Неба

Ще шануємо Батька Дия ,

оскільки той особливим є і стоїть навпроти Матері.

Був він із приходом до Крони219,

а Мати йшла, піднявши руки до неба,

і дала дощ, що пішов та наситив землю.

Тому маємо жито своє і жнива правимо на славу їхню.

Бо перед нами наша земля, і ми бережемо її,

як Отці наші берегли.

Тож повінчаємо Небо та Землю

та справимо сватьбу для них, бо це Творець їх Свареж220,

а навпроти нього дружина його.

Сей празник маємо робити як для мужа та жони.

А ми, діти їхні, бажаємо здоровими бути і щасливими:

мати дітей багато і собою пишатися;

дивитися до вод, щоб були велеплодні,

та давати чоловікам напій їхній.

І хай обітницею Творця буде повноплідність – овочів та зерна.

Радійте йому, лише про гаразди говоріть ті,

і буде так до останнього дня.

Це вірні Творця молять про блага і добро.

Хай буде життя їхнє всеціло на потребу

та на пожертву Неба і Землі,

і щоб було все за волею Творця.

Вергунь221може хліби давати,

коли маємо нужду нашу, і молимо про те.

Бо Ондера222маємо, по-іншому – Перунця,

він верже ворогів на спини,

а також відриває голови їхні.

І, вертаючись до неба, кидає їх біля моря та в безодню.

Тоді засуха йде швидко до краю чужого,

і там є доти, поки Батько небесний не одведе її.

Дощеносець йде назад,

накидається на засуху і мне її.

Тоді молилися Богам про втрати наші.

Стали ці Боги біля межі на чолі зі Сварго,

він одняв руки од бороди

й повелів дощу текти на угіддя,

щоб земля суха могла насититися по волі божій

і злаки могли витягнутися із тверді

та побачити Сонце, бо Сонце живить їх

і повнить силою зелені крони та злаки;

і це зеренце оживало та зілля приносило,

колосся наливаючи, і збирали їх до житниць наших.

Цей врожай покладемо до них і подякуємо,

що Вергунець Ондери упав до нас

і зростив стебла та злаки,

і тепер можемо їсти хліб свій.

За це дякуємо Ондеру таким чином:

брали колоду, очищену від гілок,

і питали, що вона вдіє.

Потім палили вогонь сильний

і кидали до нього колоду так,

щоб огонь був до небес і Язень223

її терзав і ділив надвоє та натроє.

А то є знак од богів, що любиться жертва їм...

Однак, якщо трапиться якийсь блудень,

що захоче порахувати Богів і відділити їх від неба224,

то вигнаний буде з роду,

бо не мали ми Богів, окрім Вишень і Сварга,

а вони суть множества.

Бог є один і множествен!

І хай ніхто не розділяє того множества

і не говорить, що мали Богів многих.

Це світло Іру йде до нас, і будьмо гідні його.

31

Подяка Перуну за справедливу смерть.

Молитви й похвала Богам. Про ожі діброви та дерева

Подякуємо Богу, що дає нам суру пити смертну

і на ворогів гряде, б’ючи їх мечем освяченим згори

і світлом засліплюючи очі.

Ніч225натікає на нас, аби сяйво знищити те Перунове,

а тому просимо його:

„Якщо не позбавимося ворожих грабунків,

хай іде той день, який хочеш ти!

Й убоїмося розжарених печей і громів твоїх на нас.

Хай правдива сила твоя наші поля запліднює,

та грім і дощ ллються на них.

Тому ми благі226, коли йдемо по волі твоїй

і ранкову славу тобі возносити маємо.

І молимося, бо ти благ227є і основа наших благ!

І прощені, як вівці228, йдемо назад.

Ти матимеш нас завжди і будемо вірні тобі

до кінця слави твоєї, Отче наш, назавжди.

В жертву тобі правим вівсяне борошно

і співаємо славу на велич твою”...

Славимо також Дажбо –

є він наш по крові тіла покровителем

і заступником од Коляди до Коляди.

Хай плодить на полях і дає трави для худоби!

Хай дає нам в оборах худобі множитися

і зерна житнього багато,

аби мед віщий заколотити й варити.

Бога світла славимо Суронжа,

аби минула зима і повернуло на літо.

Тому-то співаємо славу, як оце тепер, – у полях229.

Славимо також Огнебога Семерегля,

який гризе дерево і солому230

та огнекуделицю231розвіває вранці, вдень і ввечері.

Йому вдячні за сутворені борошно і питво,

і, як належить, єдиного його зберігаємо в попелі,

а тоді дуємо, щоб горіло.

Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожія232

і великі там луки Хорса233, і водимо там худобу,

аби приплодилася вона волею Дажбога –

його ж і славимо!

Якщо хтось знає це

і не воздасть хвалу Богам, триклятий буде.

Слава в Перуні Богу нашому,

який нас охороняє та здоров’я дає!

А також блага земні дає тому,

хто палить Вогонь віщий234в граді Новому на Волхові235,

і на Горі236, і в лісах237.

А ті діброви – божі Берези і неба Дуби238на ниві Дажбовій.

Суть в тому, що Боги дають прохачам,

за те і хвалимо Богів.

Все маємо необхідне в день божий і дому святому даємо.

Хай святиться ім’я його Інтра,

бо то є наш Бог серед Богів і Веди знає.

Тож оспівуймо і його.

Од нього маємо стада худоби,

і бродять вони, захищені від зла саме ним.

Дитиною він прийшов із землі оріїв

до краю Інського239і луччого.

Прийшовши до раю травного – худобі злачного –

були раді цьому.

Великий трус нас налякав.

Тоді наказав отчий глас Орія трьом синам поділитися

на три роди і йти до півдня239ата до западання сонця.

То були Кий, Щек та Хорив.

І так зробили, пішли три роди та сіли на землі свої.

Кий поставив град, і йому ім’я дано Київ.

Там прожили зиму і пішли по весні знов на південь

й пасли худобу першого літа...

32

Про захоплення Єрманаріхом жінки з нашого роду,

про вбивство Руса, Божа, Буса та сімдесят інших волхвів. Про митридів, які використовували русів у своїх війнах. Про те, що інших підтримували, а своєї держави не берегли.

Про Волинь, яка об’єднала Русь проти обрів

І ще була повержена Руськолань Єрманаріхом.

Той хотів жону з роду нашого і повергнув її,

а Отці наші пішли на нього240.

Єрманріх розбив їх і, полонивши Руса, Божа, Буса

і сімдесят інших, зарубав їх241.

Тоді смута велика була на Русі –

повстав молодший Вендеслав,

зібрав Русь і повів на них.

Трикратно розтрощив готів,

і не було жалю ні до кого.

Пішли готи на північ

і там зимували, зазнавши кари.

А ми раділи,

і дід наш Дажбо веселився з того Гординства242,

бо здобули Отці наші

багато коней швидких і добра всякого.

Отак земля готська стала руською

і до кінця пребуде.

А митриди243сказали русам,

що ті можуть селитися поблизу них.

Та якби вони погодилися,

греки водили б їх на війни

і там руси стратилися б зовсім...

Пішли руси геть од греків і сіли на Дону та Донці,

а пізніше пішли до Дніпра та Дунаю і там мирно жили.

А потім вражі обри244напали на нас –

ще б від них не мати нам збитку

та дітям нашим не працювати на них!

І пішли бити руси й проганяти їх, самі погибаючи.

Ще старі родичі наказували приймати клятву на вірність

і тримати її аж до смерті:

„Самі маємо вмирати, а Русь визволяти!”

Кажуть, якщо хтось не хотів іти до бою,

а тікав додому, ловили його і давали грекам,

щоб там, як віл, працював.

Кара буде його тяжка –

рід прокляне боягуза і в жалю не оплаче,

ім’я його забувши.

А витязі преславні будуть од роду до роду нашими.

Ми того Митрида підтримаємо,

а самі Руськолані не вбережемо.

І тут раптом побачили перед собою гунів.

Ті, як вовки, ходили вночі, дітей крадучи.

Тоді ми пішли на них і розтрощили,

хоч і зазнали втрат багато.

А після гунів налізла інша велика біда –

ніби пісок морський, обри численні.

І тут, як розповідають, дали полонити Русь цілу

через свари та безлад серед русів.

Обри одержали перемогу над нами

і Отець Дусе245змушений був

брати своїх воїв і відступати до греків.

Знали, що там чекає, та не мали іншого виходу.

Так Віче вирішило вслід за Отцями,

і вої, йдучи по Дунаю і далі,

звідти вже не повернулися.

В той час Волиня заговорила про єдність нашу –

рід з родом погодився, і мали силу велику одного дня.

Пішли Отці наші на обрів і було по них.

Так само і нині маємо стати на смерть

і битися за землю до кінця,

бо вже греки йдуть до нас і силою гримлять.

Не будь Перун нам Отець,

якщо тих греків не розтрощимо.

Дивіться, куди ворон летить, – там буде смерть.

А летить він до греків.

33

Про обрання князів по сьомому колу, про кудесників,

які також правили родами, та про Росіє-град на Дніпрі

У той давній час багато родів зібрали Отці.

Вони мали старотців і Віче. Інші мали князів,

яких обирали по сьомому колу од Коляди до Коляди.

А ще кожний рід правився чарівником-волхвом,

пожертви творячи, і з ним радився.

Цей, Перший, мав на чолі знак Дажбо,

на нього і рівнялися.

Це ми про главу мовимо,

який стоїть праворуч і буде починати обряд.

І поки він стоїть на тому, радіємо всі і п’ємо суру –

вона ж бо нагорода від нього.

Це силою наповнить і мудрістю огорне,

і з ясною думкою йдемо на ворогів наших,

та розіб’ємо їх.

А це гонець прийшов і каже:

вертайтеся до Дунаю, там волохи247биті.

Хоч розтрощені, та ще борються...

Се Боги мають допомогти їм,

і вої йдуть зі стягом...

Цю пожертву нашу Оседню, Отцю нашому маємо,

що на Понтійському березі в Росіє-граді247був.

І пішли руси од Білої Вежі та од Росіє на Дніпрі-землі.

Там Кий заснував град Київ, а це столиця

полян, деревлян, кривичів, ляхів на кроні руській...

33 (уривки)

... згадаємо Маху, що слов’ян до Коша248привів,

і єдність земель удіяв

... се Велеса вої ідуть на них

... волохи бо є великі і цього ради йдемо,

щоб по-братськи вина випити... і пішли на Дунай...

... римляни ж зло є і воїни римські суть жахливі

... та римлянам одплачено за зло їхнє

... не смійте назад дивитися, лише вперед

... кургани визволяли руси

... а це фракійці йдуть вперед

... виймуть мечі свої на вас

... і та пря пребуде до кінця днів наших...

Згадуймо часто Маху, який був за єдність,

і ми теж єдині будемо.

Кров пийте за зв’язки братні свої до смерті, бо щезнете...

... Велес бо наш є і ми є його

... раділи, що святих маємо тих...

34

У боротьбі узнавали силу свою

А це князю Кию спало на думку піти на болгар

і погнав він рать болгарську на північ, аж до Ворженця;

і десь там зупинився.

А там, серед болгар, були вої свої – поляни,

їх повернули, бо голод їх брав.

А також Голунь – град руський, обитель свою,

відібрали від чужинців, і край свій русичі населили.

Лебедень249 сидів у граді Києві на горі,

вражав умом і управляв охороною.

Тобто, за торжищами еланськими

і арабськими наглядав, бо чин мав такий.

А Кий не одводив полки свої од ворогів,

поки болгари не принесли від землі своєї

і родів своїх данину. І слава ходила в усі сторони.

А тоді почали з готами воювати,

і сила людська погнала тих опріч.

І так земля наша простяглась

од краю до краю, яко Руськоланню обжита.

Цю бо дану Богом землю відвоювали від ворогів

і так держимо її собі.

Голунь град був великим і багатим.

А вороги прийшли розгородити його та стіни спалити.

І мусили боронити нашу кріпость

й утримати для Руси, бо ці землі в Лузі250з обох боків Ра-ріки251,

то наші землі, Отців наших – і збережемо їх.

Там оселилися, руду кров проливаючи за неї нашу

і воєвод наших з рани серця.

Кров істече на землю – руська кров –

і земля вже мічена русам.

Ще бачили такий знак з вище у дні наші,

що треба йти до степу свого,

щоб не бути поганином на землі нашій,

а бути повік русами.

І теше Перун нам стрілу свою,

аби силу його на везіння мали та ворогів одбивали.

Цілий вік війна та не стихала.

У боротьбі ми пізнавали силу свою.

Пішли до Голуні та до Суренце землі,

та ще до моря Дулібського252.

Зліва були готи, а прямо на півдні – елани.

Це з ними торги вели, підтримуючи життя своє,

й об’єднали сили свої докупи.

За те проголошуймо гучну славу Богам:

вдіємо суру і пиймо її на славу божу.

І добра надбали,

й поділили степ той між родами своїми,

та завели отари великі овець і корів,

які давали нам сили жити серед трав.

І череди водили, зберігаючи їх протягом двох віків.

Маємо нині студену зиму та не маємо досить сіна.

Тож йдемо до півдня, до еланів на зеленицю – корм злачний.

А ті відігнали нас силою до землі холодної.

І були б загинули,

не змігши залишитися на зелениці через ворожість еланську.

Ті зелениці не давали і зло сіяли,

відмовляючись допомогти нам.

Тоді заговорили про помсту за їхні діяння.

Рішили Отці наші – оволодіти землею тією

і гнати грецьколань до моря.

Стан253свій перенесли, грудьми ставши навпроти,

і вразили передніх, вчинивши битву велику.

І грецьколань миру просила та закінчити навалу нашу...

Отак дістали зеленицю на зиму та кормили худобу свою,

і проголошували славу Богам.

35А

Про невдалу спробу Орія об’єднати свій рід із родом Киська

Усьому уособиця наша причиною була,

про що повинні слова викривальні казати.

А тут мовимо воістину благе про роди наші –

не брешемо про них, а правду мовимо.

Про першого пана нашого повідаємо

та князя вибраного. Звали його Кисько254.

Повів він родичів по степах з худобою своєю

на південь і там, де Сонце сяє, жили.

І прийшов до них Отець Орій і каже:

“Обоє маємо дітей, чоловіків і жінок старих –

мусимо боронити їх од ворогів.

Давай об’єднаємо в одне вівці свої та іншу худобу,

і будемо племенем єдиним.

Це Боги підказують нам,

адже й доблесті маємо одні на віки вічні”.

А коли об’єдналися, почали таке говорити:

“Хиби також маємо однакові”...

Тоді Отець Орій відділив отари свої

і людей своїх і повів подалі.

І сказав там: “Закладаймо град!”

А то Голунь була в голому степу і в лісі254а.

І Кисько пішов геть –

він повів люд свій до іншого місця,

щоб не змішувати їх з людьми Отця Орія,

бо він старший є, й утворив Землю іншу та там оселився.

І од цілого одійшли ті окремо

і стали ніби чужі одне одному.

Всі пожитки і сили мав кожен свої.

І був Кисько той славен,

і люди Отця Ора славні,

бо слава їхня зросла,

і поле знає їх,

як стріли та мечі знають.

35Б

Про поразку Киська від ясів і допомогу Орія.

Про насмішки ворогів, що руси сини Овена

А се прийшли ізви255до краю Киська

і почали худобу завертати до себе.

Тоді Кисько напав на них.

Спочатку відігнав, а далі і його самого відігнали.

І люди стали покормом для граків

і виїдання очей, бо були повержені од мечів.

Тоді сказали Орію-отцю,

що мертві вчорнені граками

і каркають од радощів, що їжу отримали.

Від того сповнилося прикрістю серце Орієве.

Наказав він родичам:

“Підтримайте Киська і люд його!”

І ті коней сідлати взялися та налетіли на ясів,

і били їх, доки не розтрощили зовсім.

Маємо пам’ятати: доки сили наші об’єднані,

ніхто не зможе нас подолати.

Ті бо степи ні від кого не відібрані,

а руські суть, собі славу здобули ворогами визнану.

Вороги приходять до нас і, бачачи життя наше,

спокусити беруться братів наших сріблом міченим

та горщиками гончарними,

насміхаючись, що ми сини Овена256.

Та життя наше в степах до кінця є нашим

і не потребуємо чужого.

І не треба говорити нам про інше життя.

Це наші слова істинні, а їхні брехливі.

Вони ж лжу говорять, нею й живуть.

36А

Про спілку з іншими та Мати Небесну,

про венедів, які пішли на захід, прийнявши віру хибну. Про Боровина і невідому стихію. Про те, що власну країну треба розбудовувати, а не чужу

Предречено од старих часів,

що мусимо в спілці з іними створити державу велику,

відродити маємо Руськень нашу з Голунню

і трьома стами городів та сіл.

Вогнищ дубових дим там і Перун, і земля наші.

Це Птиця Мати Небесна співає про дні ті

і чекаємо на часи, які крутити будуть Кола Сваргові до нас.

А ті часи завше йдуть до нас.

Клянемось Матері Небесній,

що будемо боронити землю нашу краще венедів,

які пішли на захід сонця і там піддалися ворогам,

і землю орють, хибної віри тримаючись.

Боровин257бо хвалиться, який сильний є,

і люд його віру має до слів його.

А ми не глупці і вірити не повинні,

доки бачимо, що венеди вертаються до земель наших,

в степи древні та глядять ще печери258свої,

як во дні виходу із П’ятиріччя і Семиріччя,

коли од Сонця259відділилися нашого.

А та свята Птиця сказала, що або вогонь-смар260

принесе до венедів голод нищівний і буде там горе,

або ж купалити і дощем дощити буде так,

що земля буде розверзена261і коні поглинені,

як не в’язатимуть сини коней,

просячи Богів пощади.

А в степи ті Боги Сонце дають і долю262.

Цим маємо пишатися,

а не за часами антів жалкувати.

Ті анти завоювали мечем багато,

але ж погубили дім свій,

бо дім свій ніхто на чужині не будує263.

Це Орій-отець іде перед нами

і Кий веде за Русь,

і Щек веде плем’я своє,

а Хорив хорватів своїх.

І Землебог264радіє з того, які ми внучата божі.

36Б

Про князів, які були після Кия. Про десятилітню війну з готами

і допомогу ільмерців у боротьбі з ними. Про наступ ясів

Одійшли Хорив і Щек од інших

і переселилися до Карпатських гір.

Там інші городи заснували та торгували

з племенами іншими, і багатства мали великі.

Тоді вороги напали на них,

а тому відійшли до Києграда і до Голуні,

і там оселилися, вогні свої палячи до Сварги

і жертви благодарчі творячи Богам.

Тоді Кий помер, будучи нашим володарем тридцять літ.

А по ньому був син Лебедян, якого звали Славер.

Він правив двадцять літ.

А по тому був Верен із Великограддя –

також двадцять літ.

І по тому Сережень – десять на столі265,

одержуючи перемоги над ворогами...

Тьму лиха нанесла осінь –

се нагрянули на нас інші.

То готи прийшли до степів наших, зло творячи.

Доблесні часи мали Праотці наші, воюючи за життя.

Від того ми слав’яни, що славимо Богів,

що божі внуки і Сварга нашого, і Дажбо;

а також терплячі до зла;

що, об’єднуючись, силу маємо велику

і боремося завзято од нападів готів швидких

протягом десятків літ.

І ільмерці тут нас підтримали,

і здобули ми перемогу над ворогами.

Тії десять років

були роками боїв великих і воїв хоробрих.

Оси266на нас налізли згодом і гріх творили,

і не було в нас іншої зброї, як мечі хорязькі267,

обміняні на овенів та овець,

що Твастером268створені на небі самому.

37А

Про наступ готів і відступ їх до Калки та Дону. Про торгівлю з еланами, мирне життя і нову війну з готами. Головні празники

Це б’є крилами Мати свята птиця,

що германове йдуть на нас.

Вони роги на чоло натягають і налізають на нас.

І туга велика тече в краю нашім,

бо дими в степах піднялися до неба269,

і Жаль плаче, і закликає Мати Небесна Вишнього,

щоб дав їй вогонь до вогнищ наших.

І той прибув на допомогу, всю міць обрушивши на ворогів.

І Гематьріх270відступив.

Всілися готи на Калиці Малій271

і пішли до берегів морських,

і взяли ті землі до Дону.

А по той бік Дон-ріки знаходиться Калка Велика272,

що межує між нами та прийшлим племенем готів.

Билися чотири сотні літ зі своїми ворогами

і зайняли ми землю нашу і порядкуємо на ній дружно.

І з еланами торгували, обмінюючи худобу,

шкури і жир на срібні й золоті кола, на питво та їжу.

Життя наше о тій порі було дружне і мирне.

А потім готи напали на нас ще

і була війна десять літ.

Але і на цей раз втримали землю нашу.

Також маємо боронитись од ворогів,

бо йдуть із трьох кінців свята.

Які свята ідуть до нас?

А ті свята: найперше Коляда,

друге – Яр і Красна гора,

і Овсена – Велика та Мала273.

Йдуть ті свята, і муж іде з города до села огнищанського274,

і тими землями мир гряде од нас до інших

і од інших до нас.

37Б

Про те, як русичі славили богів і з чим йшли до Нави,

як обиралися князі раніше і тепер

– Рушайте, браття наші, племено за племенем,

рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій,

яка належить нам і ніколи іншим, –

се ми, русичі, славимо Богів наших співами нашими,

танцями, ігрищами й видовищами на славу їм.

Сядемо на землю, візьмемо перст її до рани своєї

і натовчемо до неї, щоб, коли станемо по смерті

перед Мар-Морією, вона сказала:

“Не можу звинувачувати того, хто наповнений землею,

і не можу відділити його од неї”.

І Боги, що там є, скажуть тоді:

“Се – русич і залишиться він ним,

бо взяв землю до рани своєї й несе її до Нави”.

В ті часи після Кия князями обирали багатьох Отців,

а князі особливі275і всякі після князювання

на Вічі оголошувалися простими мужами

і ставали землю доглядати.

А князі, які були орчені276,

дбали про людей і достатки,

одержували їжу і всенький пожиток од людей своїх.

Нині маємо інше: і полюддя князі беруть,

і синам владу передають од отця до сина, аж до правнука.

38А

Про незгоди між родами і землетрус. Про Орія та його синів,

про мудрість пам’ятати старе. Про повернення з Індії і

походження назви Дніпра. Якими стихіями правлять Боги

Писано се рукою.

І знову настала велика холоднеча,

а родичі все воювали за волості, і багато хто казав:

“Не йдемо до роду, оскільки немає спокою огнищанам,

і будемо ліпше самі в лісі або в горах тирлувати”.

Тими словами родичі були відокремлені

і дуже сердилися та лютували.

За це Бог Сварг покарав їх,

велике сум’яття горам зробивши.

Пробудились вночі слов’яни

від великого грому та землетрусу.

І чули, як угорі коні іржали.

Сповнилися страхом, швидко зібрались

і пішли з села, овець лишивши.

А вранці побачили хати зруйновані –

одна вгорі, інша внизу,

ще інші в дірі великій земній –

ані сліду від хат інших не залишилось.

Були ті славичі у великій скруті,

Бо не було що їсти. І сказали Орію-отцю:

“Веди нас геть!” Запитав Орій:

“Чи готові на „ви” із синами моїми?”

Ті відповіли: “Підлягаємо ми!”

І пішли з Києм, Щеком і Хоривом –

трьома синами Оровими – іншу землю оглядати.

Відтоді почався рід слав’ян.

Не дав Богдаждь277знати будучину смертним,

тож возхвалімо мудрість Його:

і старе згадаємо, і те, що знаємо, скажемо:

що було перед родом слав’янським у горах високих.

Там землю орали та дбали про овець

і ягнят – доглядали, і пасли у травах.

Одного разу люди прокинулися,

а коні під хмарами від страху іржать.

Чуючи це, обійняті страхом,

люди боялися вже лягати.

Був по цьому мор та голод великий.

І пішли з краю Індського куди очі бачили.

Пройшли через землі Перські і йшли далі,

бо не годилася вівцям земля та.

Пішли горами і бачили каміння,

а на них проса не посієш – також пройшли мимо.

І побачили степи квітучі та зелені –

там стояли два літа,

а по тому пішли далі, позаяк хижаки з’явилися.

Пройшли через Каялу і добралися до Ніпра,

який всякій прі278граничити має

і ворогам злим перепоною був.

На тому Ніпрі мав осісти рід слав’ян.

А були вони огнищанами, бо кожний мав діру земну280,

а також огнище, щоб Сварга і Дажба славити,

які суть у Небі пречистім;

Перуна і Стрибога, які громами

і блискавками повелівають,

а Стрибог вітри ярити на землю повинен;

і того Ладобога, який править лади родинні

і благості всякі; і Купалбога,

який до митнищ281правитиме, маючи всякі омовіння;

і Яр-бога, який править весняним цвітінням

та русаліями, водяниками, лісовиками й домовиками;

а Сварг – усіма править.

Усяк рід мав Щурів282і Пращурів,

які померли перед віками цими.

То їх, Богів наших, почитати повинні,

бо од них радощі маємо.

І перше, що поставив рід слов’ян, –

мольбище в граді Інді-Києві283,

який названим є Київ.

І в ньому стали селитися.

А в лісах дубових лісовики в гілках гойдатися почали,

а їх бороди хмелем утичені

і волосся в травах та листі зеленім.

А мокошани284, що внизу сплять,

те листя до бороди затикають...

Мусимо діяти, а не казати, що не можемо.

І ліпше не кажіть, що не маємо віри, –

старанно повчімося тому, що тут сказано,

аби ми не забували цього і так робили щоденно.

А це стосується як боляр, так і простих огнищан.

38Б

Дихання Дажбога це життя всього живого

Дажбог – у човні своєму

в Сварзі премудрій, небесній.

А човен той сяє, як золото Огнебогом розпалене...

Його дихання – це життя всякої живності і притулок її...

Всяк муж може відати благо того або зло.

Хто Богом не сподоблений,

той пребуде, як сліпий, і не матиме щастя.

Як і всі, хто до Злої285йде,

з нею до кінця і залишаться.

... З Мор-Марою не сміємо справи мати,

бо будемо одлучені од роду нашого...

38Б

(уривки )

...(н)аших Праотців вів до землі сухої 286 Набнабде 287 Вишень, і так покинули ми Індію. І не маємо краю того на землі нашій ( тобто забули). І хрещена Русь 288 тако дня...

(Далі кілька уламків, з яких важко зв’язати певну думку, але можна припустити, що осуджується хтось, хто став під чужий вінець, прийняв іншу віру, яку порівняно з Мор-Марою.)

... рьєм бо не убва рцала свій трепет об венець чужий...

... Ніпра, бо племена суть руські... і костобці Руськолань творя...

... (з) Мор-Марою не сміємо частки мати, бо будемо одлучені од роду нашого і буде те прикро всім борусам...

Фрагменти, які були опубліковані в

„ТОДРП” (1990.т. 43), і віднесені до дощ. 33

... що се радіють, а потім ідуть дорогою своєю...

... деякі бо суть одещетих...

... Боги наші суть отчі родичі...

... в халабуді289 був ...

... як би світло ...

... окремо удіяти ... хто приходив до Русі і визволяв русів...

Переклад та примітки Сергія Піддубного

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...