Чим нам корисні жиди?

05.04.2013 | 21:44   Ф. НЕМО
переглядів: 3349

Актуальна і на сьогодні стаття Ф. Немо (псевдонім лікаря, публіциста і просвітянина Пилипа Немоловського), що набула неабиякого резонансу після публікації в тижневику "Рідний край" №№ 40-43, 1908 р. Велика українка, редактор тижневика Олена Пчілка, поділяючи думки автора писала, що головна думка статті "така, що жиди не тільки не корисні, а навіть дуже шкодливі для нас, і що нам треба боротися з ними — тими самими способами, через які вони беруть гору над нами". Що це за способи, варто знати сучасному українцю. Публікація за книгою: Олена Пчілка "Викинуті українці", зі скороченнями.

Думки, висловлені тут, зовсім не схожі на ті думки, що панують тепер. В наші часи не зустрінеш вільного обміркування темних питань, лише догматичні знання й узвичаєні погляди. Коли зайде мова про цікаве для нас жидівське питання, то з одного боку чується навісний крик "бий жидів!", а з другого — лагідненький гомін "вітаємо вас, панове євреї!". Обидва ці поклики недоречні. Тільки сліпа людина не бачить економічної переваги безправних жидів над нашим народом.(Д-ій Немо бере справу не з християнського і взагалі не з гуманітарного погляду, а з чисто практичного: боротьби за життя в своєму краю. Питання се таке широке, що може бути вирішене лише всестороннім розглядом справи. Отже тут і думки та уваги д-дія Немо мають своє значення — Ред "Р. Краю".)
Дати тепер жидам рівні права — значить не тільки скривдити наш народ, а осудити його на безпросвітне страждання. А через те український народ не може привітати жидів щирим покликом, яким вітають їх деякі інтелігенти.
Але бити жидів, закликати народ до погромів — це дика, навісна річ, що шкодить більше нашому народові, ніж жидам. Погроми виховують і зміцняють звірячі почуття серед народу, закривають від нього правдиві причини народних злиднів і жидівського добробуту, нищать марно народне багатство і доводять людей до судів та до тюрем. Коли після наших слів хоч одна громада збудує школу на селі або зупинить хоч один погром на Вкраїні, то це буде нам великою нагородою.

ІІ

… Минуле життя жидів показує нам і другу цікаву річ: жиди ніколи не мали своєї батьківщини, свого рідного краю. За часів патріархів вони блукали по степах Аравії, по долинах Месопотамії, розпинаючи свої шатра й переганяючи свої череди з краю в край. Потім вони переселяються до далекої Палестини; Йосип веде жидів до чужого Єгипту, Мойсей виводить назад до Палестини (імена ватагів можуть бути легендарні, але суть діла зостається); Навуходоносор забирав жидів до Вавилону, а римляни розселяють їх по своєму широкому царству.
Усі значніші народи мають свій рідний край, де вони жили здавен і де тепер живуть. Старі народи — китайці, японці, індуси, перси, греки — мають до сього часу свої царства, свої землі. Новіші народи — французи, німці, англічани й інші — мали і мають свою батьківщину. Ні один народ не кидав цілою масою рідної землі, хоч би й як тяжко гнітили його вороги. Багато терпіли греки й єгиптяни від римлян, але ні греки, ні єгиптяни не відцурались від своєї батьківщини. А скільки мук перенесли серби і болгари від турків або наш народ від татар? Однак, всі ці народи перетерпіли, перебули всяке лихоліття — на місці, бо у них була рідна земля і велика прихильність до батьківщини. У жидів же. не зросла така любов, вони не мали дорогої батьківщини. Жиди з легким серцем кидали ту землю, де часово жили, кидали, "відтрушуючи порох тієї землі від ніг своїх". Тим часом у інших людей, коли вони примушені переселятися з батьківщини, є звичай брати хоч грудочку рідної землі на груди свої, на вічний спомин про рідний край, та на зв'язок з ним і по смерті. Недостача любові до батьківщини, відсутність патріотизму видно і тепер серед жидів. Вони без великої журби переїздять з царства до царства, перепливають моря й океани, забуваючи хутко й назавше той край, де вони родилися, де жили і де лишилися могили їх батьків. Такі думки можуть здатися чудними, бо відомо, що жиди ніби встають і лягають з гадкою про Єрусалим, про Палестину. Але жиди завше уміли і вміють добре відрізняти дійсне життя від духовного; Палестина — це їх духовна батьківщина, Єрусалим — це їх духовна столиця. Вони переселилися б у Палестину тоді, коли настало царство Боже, а тепер у Палестині(Статтю написано 1908 року, — В. А.)живе на 100 душ іншої віри — 20 жидів. А тим часом на переселення жидів до Палестини затрачено стільки мільйонів руб., що якби дати ці гроші нашому народові, то він і на далекім, новім місці добре розхазяйнувався б.
Жиди короткий час мали своє царство і ними недовго правили світські люди. Усе життя жидівське пройшло під урядом духовних осіб: патріархів, пророків, архієреїв, рабинів. Ці особи зібрали докупи всі закони і списали їх у книзі Талмуд. Тут списані не тільки всі світські й духовні закони, але всі звичаї й увесь лад щоденного життя. Це зроблено для того, щоб жиди не забули своєї віри, живучи по всьому світові серед всяких народів. Талмуд дуже розмаїта, сплутана книга і для того треба товмачів, щоб пояснити всякі незрозумілі, темні слова й думки. Такими товмачами стали рабини; жиди їх дуже поважають і слухають. Духовні особи часом для своєї користі туманили голови жидів різними мріями. Вони не закликали народ до тяжкої праці, до визволення від ворогів, до збудування незалежного міцного царства на землі. Навпаки, вони повчали, що Бог поверне жидів в обітовану землю і відбудує якесь царство Давидове через самі тільки молитви.
Що ж то буде за царство? Що робитимуть в ньому жиди? Ось що говорить про це жидівському народові один з видатніших пророків, Ісайя: "Чужинці знов побудують твої стіни і царі їх підуть служити тобі... Ворота твої будуть завжди одчинені; день і ніч не будуть замикатись, щоб впускати скарби чужих народів і полонених царів їх. Бо пропадуть ті народи і царства, що не схотять тобі служити!.. Сини гнобителів твоїх прийдуть до тебе з поклонами і ті, що проклинали тебе, поклоняться перед п'ятами ніг твоїх... Ти ссатимеш молоко всіх народів, і груди царів годуватимуть тебе, і ти признаєш, що я, Єгова, — твій спаситель, твій визволитель. Чужинці пастимуть ваші (жидівські) череди, сторонні люди будуть вашими хліборобами і виноробами, а ви будете попами Єгови... Ви поживатимете багатства народів, ви будете вбиратися в їх шати, — за сором ваш ви будете мати подвійну нагороду".
Мусимо згадати, що разом з цими думками ненависті й презирства до чужинців ті ж таки пророки говорили жидам багато людяних й інших речей. Той же пророк Ісайя навчає: "Вчіться робити добро, шукайте справедливості, помагайте пригнобленим і ламайте всяке ярмо; ділися хлібом з голодним, пускай в хату твою нещасливих безпритульних; коли побачиш голого — вкрий його і не одвертайся од людини, подібної тобі". Ми бачимо з сього, що пророк дає таку хорошу науку жидам, про справедливість, милосердя, боротьбу з неправдою і т. п., яку дав християнам пізніш Христос(Та й взагалі думки християнства, навіть окремі вирази Євангельської проповіді, мають великий зв'язок з ідеалістичними думками єврейських пророків. — Редакція "Р. Краю".). Шкода тільки, що книжники і рабини тлумачили останні слова пророка так, ніби поводитися по-людськи треба тільки з жидами, а не з чужими. Така рабинська наука(Таке толкування Святого Письма властиве не самим тільки єврейським рабинам, а й ієреям християнським, що часто зміняли і зміняють проповідь християнського милосердя на проповідь ненависті до "ворогів" Христової віри: адже з сього виходило паління єретиків на кострах і т. і. з руки "святої” інквізиції. — Редакція "Р. Краю".)була зрозуміла жидам, бо в попередніх речах пророк Ісайя говорить, що Бог вигубить всі царства і всі народи оддасть на послугу жидам. Певна річ, що освічені жиди не вірять в пришестя Месії, в жидівське царство, витворене самими молитвами, але для жидівського загалу ця віра — єдина надія; вона живе, вона глибоко проймає всю душу народу. Як жарина в попелі, вона ледве жевріє в щоденному злиденному житті і через те непримітна, але ця віра горить ясним полум'ям в хедерах, школах, синагогах. Отже не дивно, що історичне життя і світогляд жидів не могли розвити в теперішніх жидах почуття патріотичне, — навпаки, зробили жидів горожанами всього світу (космополітами). Нерозвинута любов до батьківщини, сподівання власного царства робить жидів байдужими підданими тих царств, де вони живуть.
Історія жидівського народу свідчить нам ще про одну прикмету жидів: вони не здатні до хліборобства і загалом до сільського господарства. За часів Авраама жиди зайняли дуже багату і родючу сторону — Палестину. Через 2—3 покоління починається у них голод; вони їдять купований хліб, а далі й зовсім переселяються до Єгипту. Фараони вимагають, щоб жиди покинули шатрове життя, взялися за хліборобство, будували хати, жили селами, городами. Жиди збунтувалися, і Мойсей веде їх назад до Палестини.
Палестина — сторона багата, але гориста, порізана глибокими балками, вкрита розкішними лісами. Тут багато було всякого звіра: левів, тигрів та ін. Треба було докласти великої праці, щоб повернути цей родючий, але дикий край у край хліборобський. Треба було корчувати ліси, нищити звірів, будувати мости, прокладати дороги, копати рови та криниці по долинах, гатити греблі по ярах, щоб запиняти в них весняну й дощову воду для поливання городів та садків під час літньої спеки. Жиди не здатні були до такої праці, а через те терпіли голод — і подалися до Єгипту. Тим часом інші народи, що лишилися тут, кривавою працею повернули Палестину в земний рай. Це ми знаємо з Біблії. Коли жиди поверталися до Палестини з Єгипту, то Мойсей вислав підслухів, щоб вони нишком про все розвідали, розпитали. Підслухи не могли нахвалитися багатством Палестини і на доказ принесли вітку винограду, таку рясну, що два чоловіки ледве піднімали її. Простуючи до Палестини, жиди просили царя Едомського пропустити їх через едомську землю. Посли жидівські говорили народові едомському: "Ми не підем ні полями твоїми, ні виноградниками твоїми і не питимем води з криниць твоїх". Після того, як жиди завоювали вже Палестину і відібрали землю від трудящих мирних людей, то ватажок жидівський, Ісус Навин, повернувся до жидів з такою промовою: "Тепер Бог дав вам землю, що коло неї ви не працювали, і города, що ви не будували, і ви живете в них; Він дав вам виноградні і масличні сади; вони не вами посаджені і ви їсте овочі їх”( Дивись: Дубнов, Всеобщая история евреев, т. І, с. 54, — Примітка автора, Ф. Немо.).
Ці біблейські слова доводять нам, що Палестина, як була до виходу жидів в Єгипет, так і зосталася багатою стороною, а жиди бідували в ній і покинули її через те, що не вміли і не схотіли працювати коло поля, коло саду.
Мабуть, за часів жидівського царювання в Палестині жиди обробляли поля й сади, але царювали вони й хазяїнували не довго і в них не зросло ні знання, ні охоти до сільського господарства. З того часу, живучи по всіх царствах, жиди ніде не працювали коло землі і всі заходи зробити жидів хліборобами не вдалися. Недавно потрачено було дармо величезні гроші на жидівські хліборобські колонії в Палестині, Аргентині, Росії. Відомо теж, що в Галичині жидам належить більше третини усієї землі, бо там закон дозволяє жидам купувати землю в селян і в панів. Отже ні один жид тієї землі не оре, не сіє, а обробляє її — селянами. Тим часом, ніхто не забороняє тут жидам працювати коло землі, а за кілька віків, що вони живуть в Галичині, можна було б призвичаїтися до сільського господарства.

III
Кинувши оком на минуле життя жидів, розглянем тепер становисько їх в нашому царстві.
Вигнані за свого часу з цілої Європи, жиди переселилися до Польщі, Литви й України. Російські царі підгорнули під себе ці землі і разом з іншими народами мусіли прийняти у підданство й жидів, — а їх жило тут багато. Але права жидів було скорочено: вони не мають права купувати або орендувати землі, їм заборонено жити по селах, служити урядовцями і т.і.
Жиди скаржаться на ці заборони, доводять, що вони такі ж піддані, як інші люди, відбувають усі повинності, платять усі податки, дають москалів і т.і. Жиди говорять також, що тільки самий уряд не хоче давати жидам права, а якби була воля народу, то він би дав жидам усі права.
Отже погроми жидівські показують ворожнечу народу до жидів. Правда, що тепер пущено поголоску, ніби правительство намовляє поліцію та військо бити жидів. Але ми бачимо, що ворожнеча до жидів зростає в Америці, в Англії, ми знаєм про погроми в Румунії, в Галичині. Або хіба російський уряд намовляв народ на страшні погроми за часів Богуна, Хмельницького та Залізняка? Хто теж намовляв на погроми жидівські по селах та хуторах, де нема ні поліції, ні війська? Останні три роки показали, що народ наш можна намовити на злочинство: палити панські економії, різати худобу, вбивати панів і т.і. Але темний народ слухав сих наговорів через те, що вважав панів своїми ворогами. Можлива річ, що де-небудь хтось з урядових людей і намовляв на погром жидів, але коли б народ не ворогував проти жидів, то не послухав би намови. Років 25 тому назад жиди думали, що погроми роблять "кацапи". Цілими кагалами виходили жиди за царину і стерегли тих кацапів, а тим часом в місті зчинявся погром, і робили його ті самі босяки, шабасгої, що вчора ще цілували жидам руки за чарку горілки. Досить згадати шевченківського Ярему, щоб зрозуміти, звідки беруться теперішні погромщики і в чому їх сила. Босяки та злодії можуть зробити погром через те, що народ не тільки не боронить жидів від грабування, але часом помагає погромщикам і зовсім байдуже дивиться на нещастя жидів. Коли б сього не було, то трудно було б зрозуміти, яким способом кілька десятків босяків у величезних містах могли б серед дня грабувати й убивати жидів; сього б не могло бути, коли б сотні тисяч мешканців схотіли боронити жидів.
Можна ще й те сказать, що не будь урядової оборони, то мабуть і тепер ми дожилися б до страшних подій Ґонти і Залізняка.
Де ж причина цієї ворожнечі проти жидів?
Деякі люди, найбільше жиди, доказують, що жидів ненавидять за те, що вони іншої віри, іншого коліна. Отже ми думаєм, що таке толкування — велика помилка. Релігійна й племенна ненависть стратила вже своє значення. Давно колись жидівська віра дратувала християнські народи, і під гаслом релігійної ворожнечі пролито було багато крові не тільки жидівської, а й братньої. Люди одного коліна, одного роду вбивали брат брата за релігійні суперечки та незгоду. Ці часи давно минули, але треба знати, що саму релігійну нетерпимість християнські народи перейняли від жидів. В жидівській книзі "Второзаконіє", гл. 13, написано так: "Коли брат твій, син твоєї матері, або син твій, або твоя найулюбленіша жінка, або близький твій друг скаже тобі нишком: "Служімо іншим богам", — то ти не послухаєш його, ти не пожалуєш його, не сховаєш його; навпаки: ти поведеш його на смерть...". "Коли довідаєшся, що в якому місті, котре Бог ваш дав вам на мешкання, з'явилися люди й підмовляли своїх земляків, говорячи — "служімо іншим богам", ви дослідіть те діло і коли виявиться, що воно справді так було, то ви виріжете мечем мешканців того міста, засудивши його на страту з усім, що в ньому є, вирізавши й худобу; потім ви зберете увесь маєток того міста серед майдану і спалите вогнем місто і весь маєток, як жертву Богу вашому".
Такі думки, написані у жидівських книгах, мали велике значення в очах християн. Християни уважають старі жидівські книги Святим Письмом, даним від Бога; слова сього Письма — се приказання Боже. Чимало часу пройшло, поки розумні й чесні люди серед християн не вияснили християнським народам, що їм не годиться держатися жидівської біблейської ненависті до іншої віри, бо така ненависть перечить усім заповідям Христовим. Релігійну терпимість мали всі старожитні народи, опріч жидів. Старі греки й римляни навіть шанували віру повойованих народів і ставили їх божків у своїх храмах. Європейські народи перейняли від греків і римлян багато доброї науки, а між іншим, і науку про волю віри; для того, спочатку, жидів не чіпали за їх віру. Потім із жидівських книжок люди навчилися ненавидіти іншу віру(Ніяк не можна згодитися з автором, щоб джерелом ненависті до іншої віри були тільки жидівські книжки, бо в світовій історії бувала та ненависть до іншої віри й там, де жидівське святе письмо не могло мати ніякого впливу. — Редакція "Р. Краю".)
Тепер по всіх християнських царствах поширились думки про волю віри. У нашому царстві заборонено тільки переходити на жидівську віру, а самі жиди мають право жити по своєму законові. Народ наш теж терпеливий до всякої віри і до всякого племені. Ми не чуємо, щоб народ ненавидів німців, чехів, татар, башкирів, самоїдів за їх рід. Ми не знаєм, щоб народ ворогував проти католиків, протестантів, магометан, буддистів, і всякої віри в нашому царстві багато. Навіть з різними сибірськими язичниками живе наш народ у приязні. Тим часом на Кавказі ми бачимо цікаву річ. Тут наші люди-християни єднаються навіть з татарами-мусульманами для боротьби проти християн-вірмен, вважаючи їх кавказькими жидами. Наведені приклади показують, що наш народ не має релігійної або племенної ненависті і ворогує з жидами не за їх віру, не за їх рід.
Вишукуючи причину ворожнечі до жидів, багато людей думає, що жидів не люблять через так звані причини економічні — через те, що вони захоплюють у свої руки все народне господарство. Опанувавши народним господаством, жиди не виробляють багатства, а торгують багатством; вони мало працюють самі, а більш торгують працею других людей. Жид не робить хліба, а торгує ним; він не дістає ні заліза, ні вугілля з-під землі, а продає і золото, й залізо, й вугілля; він не робить краму, не годує худоби, а продає і крам, і худобу. Жид не вигружає і не загружає вагона, а стоїть з олівцем та книжечкою коло робітників і рахує свій заробіток. Він працює головою, грішми, а не своєю крівлею, не своїм потом.
Це панування жидів над народним господарством, їх мала праця в самому витворенні народного багатства є одна з найбільших причин ворожнечі до жидів. Ся причина й називається економічною причиною.
Економічна ворожнеча до жидів — дуже давня серед нашого народу. Вона почалася ще за старої Польщі. В Польщі жиди мали повні права, як шляхта, а вільний колись польський народ, потім і наш український повернуто було на кріпаків, на "бидло" без усякого права. Це бидло кохало свою батьківщину, обробляло землю, поливаючи її своїми слізьми.
Що ж робили жиди? Чи накупили жиди-багатирі великих маєтків? Або, може, жидівська біднота взялася за плуг, серп, косу, заступ? Чи не закохалися жиди в скотарстві, садовині, городництві та іншій дрібній господарці?
За кілька сот літ можна було б навчитися й набратися сили й хисту до хліборобства. Але жиди бачили, що хліборобська праця найтяжча і найменше корисна, і вони її цуралися. Зате в них опинилися всі державні доходи і вся торгівля; вони позичали польській казні гроші за добрі проценти, вони орендували королівські й панські маєтки з кріпаками, селянами, з лісами, млинами, ставами, корчмами й т.і. На Україні вони орендували навіть церкви, бо пани хотіли зневагою нашої віри прилучити наш народ до унії. Ось як описує колишній економічний стан України відома народна дума:

Як од Кумівщини та до Хмельнищини,
Як од Хмельнищини та до Брянщини.
Як од Брянщини та й до сього ж то дня —
Як у землі Кралевській та добра не було.
Як жиди-рандарі
Всі шляхи козацькі зарандували,
Що на одній милі
Та по три шинки становили.
Становили шинки по долинах,
Зводили щогли по високих могилах.
Іще ж то жиди-рандарі
У тому не переставали:
Де була річка велика, мости —
в одкуп забирали;
Од верхового по два шаги брали,
А од пішого — по шагу,
А од бідного старця, що він випросить,
То одбирали пшоно та яйця.
Іще ж то жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі церкви
заорендували;
Которому б то козаку альбо мужику дав Бог
дитину появити,
То не йди до попа благословитися,
А піди до жида-рандаря та положи шостак,
Щоб дозволив церкву одчинити,
Тую дитину охрестити...
Ще ж і тим жидове не сконтентували:
На славній Україні
всі козацькі ріки заорендували...

Слова цієї думи ясно показують, що найголовнішими причинами страшного повстання, повстання за часів Хмельницького проти поляків і жидів, — були причини економічні. У всіх відмінах цієї думи навіть не згадується про жида-нехриста або жида-іуду.
Така доля судилася українському народові 250 літ тому. Війни Хмельницького повернули народові волю і землю. Але, не маючи спритного розуму й завзяття, не маючи освіти, не маючи відповідних поводирів, не маючи снаги до згуртування своєї сили, народ хутко стратив і землю, і волю, і став знов панським та жидівським бидлом. Таким бидлом він був мало не 200 років, аж поки цар Олександр II не дав народові волі і землі. Та вийшов народ з панщини на волю убогий, темний і прибитий злиднями: він умів тільки ритися в землі, бо всяку іншу працю було йому за панщини заборонено. Жиди ж були розумні, моторні, спритні, бо їм ніколи ніхто не боронив вчитися, ніколи вони не були кріпаками і займалися наукою, ремеством, промислом і торгівлею. Розумний і заможний чоловік завжди опанує людиною темною, бідною. Не диво, що жиди й тепер мають перевагу над нашими людьми в народному господарстві і захопили його в свої руки. Хто гуртом орендує панську землю і перепродує її мужикам? Жид. У кого мужик купує ліс на хату, дрова на опал? У жида. Кому продає мужик свою працю, свій хліб? Жидові. Хто заорендовує стави, млини, пороми, корчми? Жид. Хто в селі напише прошеніє, прочитає листа, позичить грошей або дасть яку іншу пораду? Жид! Жид стоїть перед очима в мужика на кожному кроці, кожної хвилини, у кожній пригоді таким же визискувачем, як за часів Богдана Хмельницького. Мужика дратує ця жидівська перевага тим більше, що він рідко бачить жида за тяжкою працею, а жид же не береться за тяжку працю для того, що серед темного, убогого люду він може жити легкою працею купця, фактора, лихваря... Темний чоловік не може зрозуміти, що розумна людина завжди знайде собі найлегшу працю і що ця праця теж потрібна людям. Не може темний народ зрозуміти й того, що за плечима жидів, що у нього на очах, стоять інші визискувачі народної праці й калитки; але щоденний досвід показує, що інші люди хочуть та не вміють зробити цього так спритно, як це роблять жиди.

Український народ бачить, що кілька віків жидівський народ опанував народним багатством, що жидівський народ найменше працює на витворення цього багатства і найбільше користується ним. Через те серед народу жила й живе ворожнеча проти жидів.
Правда, по великих містах та містечках, а подекуди й на фабриках живе з тяжкої праці багато усяких ремісників і простих робочих жидів. Останніми часами число їх побільшується, а разом з тим побільшується серед робочих християн і повага до робочих жидів. Навіть сліпа ворожнеча погромщиків починає відрізняти робочих жидів від тих жидів, що жнуть, де не сіяли, і збирають там, де не розсипали.
Через що ж жиди переважають наших людей в економічному житті? Насамперед треба пам'ятати, що жиди мають більше природженого розуму. Народ, що мав розумніших пращурів, матиме й розумніших нащадків, бо розум передається з роду в рід так само, як зріст, краса і сила. Цей розум жиди побільшують освітою. Жиди мало не всі грамотні. Недавній перепис показав, що на 100 жидів приходиться 85 грамотних. Той же перепис виявив, що на 100 українців припадає якраз навпаки — 85 душ неграмотних. У жидів школа існує понад 2000 літ і жиденята починають ходити до неї з 4-х літ. У нас же школи почалися недавно, їх дуже мало і по деяких закутках вони й тепер стоять пусткою. Чи хто бачив таке диво, щоб наш селянин ніс на руках свого хлопця до школи? А жиди-батьки або самі носять дітей до школи в негоду, або наймають кого. Зате в нашому селі не в кожного дяка є стільки книжок, скільки у найбіднішого жида. Або чи багато селян мають в хаті шматок паперу, чорнило, олівець? Тим часом трудно знайти таку жидівську сім'ю, щоб обходилася без сих речей. А скільки газет читають жиди, скільки вони одержують і пишуть листів? Отже не диво, що природжений розум і шкільна освіта дають жидам велику перемогу в щоденному житті. З книжок, газет та листів жиди знають, де, що і коли робиться на цілому світі; вони знають, де найти працю, торгівлю і яка робота найкорисніша. Жиди давно вже їздили до Америки, до Канади, поки наші люди довідались, від жидів, що то за сторона, як до неї добратися і яка там є робота. Чоловік темний скрізь потребує поводиря.
Друга велика сила жидів — це їх ощадність. Жиди вживають добірну страву, але дуже мало. Жид харчується склянкою молока, яйцем, шматочком м'яса, шматочком хліба, квасолею, часником, цибулею. їдять жиди мало не через те, що вони мало працюють, бо й коваль або столяр жид все-таки їсть менше нашого майстра, а працює більше. Жиди вживають мало страви через те, що звикли до ощадності. Що ж до напоїв, то й говорити нічого. Жид за цілий свій вік не вип’є того, що християнин вип'є за рік. Підіть по улицях містечка в свято. Коли побачите юрбу наших людей коло якого-небудь будинку, то се буде — "монополія"(Торгівля спиртним, — В. А.).А коли зустрінете юрбу жидів — то буде поштова контора. З таким запалом, як наші люди розкорковують горілку, лаються поганими словами, так охоче жиди розпечатують газети, листи й переказують один одному різні корисні вісті. 30—40 рублів, що пропиває наша селянська або міщанська сім'я, — жидівська сім'я несе до ощадничої поштової каси. На ті 500 мільйонів, що пропиває щороку руський народ, жиди закладають банки, заводять величезну торгівлю, будують заводи, млини і таке інше. Жид сховає й збереже кожну копійку і носить її в кишені цілий рік, а нашому чоловікові і карбованець заважає, муляє в гамані. Наш неощадний народ живе завжди без грошей, часто сидить без хліба. А жиди, не маючи клаптика поля, їдять купований хліб, платять податки, і ніхто їх не годує, як довелося у нас останніми неврожайними роками.
Не малу вагу має й добре родинне життя у жидів. Батьки люблять дітей, діти поважають батьків, далекі кревні помагають один одному. Чи часто трапляється, щоб п'яний жид, вернувшися з шинку, прибив жінку, покалічив дітей? А такі події між селянами мало кого дивують. Жид не калічить, а гоїть, та учить з останнього свою дитину. Через те у жидів виростає половина дітей, а у селян з 100 дітей умирає 75 душ. Через малу смертність та велику плодючість жиди множаться хутчій, ніж всі інші народи. А родинна згода, хатній лад і спокій помагають жидам працювати дружно, одностайно, невпинно, а разом з тим і багатіти.
У природі теж стає жидам їхня віра. Це одна з найстаріших вір. Сам Христос сказав, що він не прийшов зміняти жидівську віру, а тільки поширити її. Жиди вірують в єдиного всемогущого Бога. Правда, що сьогочасна жидівська віра має багато дрібних забобонів. Але яка ж віра не має туману та забобонів? Жиди міцно тримаються своєї віри, щиро сповняють усі закони. Віра — велика сила; отже глибока віра помагає жидам перетерплювати все, дає надію на краще життя, в прийдешньому часу. Ця подія додає жидам величезної життєвої енергії. Працюючи для себе, жид одночасно працює і для "царства Божого на землі". Наша віра обіцяє щастя людині, а жидівська віра звертається до цілого народу, єднає його і обіцяє щастя всьому своєму народові.
Дружне родинне життя й міцна віра призвичаюють жидів працювати гуртом, помагати один одному. Наші люди нарікають на жидів за їх кагальні звичаї. Але се ж то й добрі звичаї. І хто ж боронить нашим людям теж складати спілки, товариства і оступатися один за одного? Не ганьбити треба жидів за їх дружне, братнє життя, а самим брати приклад з жидів і звикати до гуртової, громадської роботи.
Знайдеться чимало таких людей, що, прочитавши ці слова, скажуть: "Жиди перемагають не своїм розумом, не освітою, не ощадністю та працею, а хитрощами, шахрайством, лихварством, багатством та презирством до нас, "гоїв" ". Певна річ, що між жидами є шахраї, мошенники, а між нашими хіба цього добра нема? Якої віри крамар, шинкар або процентщик, — хіба добрі люди? А жиди мусять цією працею заробляти свій хліб. Жидові трудніше жити правдою, бо він не має права жити так, як він хоче; та праця, що дозволена жидові, псує кожну людину. Мало не кожний хоче спожити працю другого і знайти легку роботу. Жиди теж цього хочуть і цього досягають, а наші хотіли б, та не вміють. Правда, що жиди нас не люблять, а особливо на простих людей дивляться з презирством. Жидівська віра наказує, що тільки жиди — народ Божий, а що люди іншої віри — вороги жидів. Але хіба ми любим жидів, хіба шануємо їх! Яке ж ми, християни, маємо право вимагати, щоб жиди любили нас? Жиди не люблять нас через те, що і віра їх сього не вимагає, та й любити їм нас нема за що.

IV
Отож історія жидів і сама їх натура свідчать, що жидів не люблять не за їх віру або рід, а за їх економічну чинність і перевагу. Сама ж ця перевага засновується не на ганебних вадах, а на похвальних здібностях жидів: на їх розумові, праці, ощадності, спілці і т.ін.
Отже мусимо тепер розглянути, як нам відноситися до жидів.
На широкому світі живе багато різних народів. Ці народи різняться між собою обличчям, вдачею, розумом, силою і т.і. Натура людей залежить, насамперед, від країв, де вони живуть. В південних краях живуть переважно народи темнолиці, мляві, а в північних краях — білолиці, міцні, працьовиті. На горах або коло моря людина стає сміливою, відважною, а на степах — полохливою, в'ялою. Велику вагу має теж і минуле життя народове.
У нашому царстві живе багато різних народів різної вдачі. Правда вимагає, щоб народ розумніший, дужчий не гнітив народу темного, слабкого. Право й закон мусить забороняти хитрому кацапові обдурювати та опоювати напівдикого самоїда, що за чарку горілки годен віддати ведмеже хутро. Не можна теж дозволяти, щоб багатий, розумний фабрикант досхочу визискував бідного, темного робітника. Захищаючи слабкого, закон мусить обмежити права дужого. Люди згуртувалися в громади, а громади склали царства не для того, щоб у тому царстві один народ панував над другим. Коли який народ починає брати перевагу, то закон повинен обмежити права того народу.
У нашому царстві живе багато жидів, а серед нашого українського народу жидів живе більше, ніж по всіх інших царствах. Наш народ не мав та сливе й не має ні своїх панів, ні своїх міщан. Пани у нас здебільшого поляки або руські, а міщани — жиди. Жиди, обмежені в своїх правах, досягли переваги й заволоділи значною частиною громадянства так міцно, що боротьба з ними неможлива. Коли тільки жидам дати однакові права, то запевне вони стануть панами нашого народу. Є тепер людці, що їх не лякає таке віщування, бо хутко, кажуть вони, жодних панів не буде. Але "доки сонце зійде, роса очі виїсть". Ми говоримо не про те, що може колись буде — а може й ніколи не буде, — а про те, що може бути завтра. Для того сьогодні не можна давати жидам прав більших, ніж вони мають тепер. Відомо, що такі освічені люди, як японці і фінляндці не пускають до себе жидів зовсім; румуни (волохи) дозволяють жидам жити в своєму царстві, але не дають їм ніяких прав. Цікаво, що до Японії жиди не дуже й напрошуються, а до безправної Румунії, Польщі, Волині та Бессарабії жиди тиснуться всіма способами — з Галичини та Познані, де вони мають повні права.
Виходить, що жидам поки що живеться у мас непогано, хоча права їх і обмежені. Але чим далі, жидам буде трудніше жити. Жиди хутко множаться і всім не можна настарчити тієї праці, до якої вони здатні. Наш народ хоч помалу, а все ж таки трохи розумнішає, потребує менше посередників, та й самими тими посередниками стають — свої люди.
Як же далі жидам жити і що їм робити?
На нашу думку, поширити права жидів не можна, бо побільшити права жидів — се поменшити права нашого народу. Не можна жидам дозволити купувати й орендувати землю, бо хліборобів з жидів не буде. Хто бачив жидів з косами за плечима, з ціпами в руках в нашім краю?
Не можна теж назначати жидів урядовцями (тими чиновниками), бо вони тягтимуть за своїми людьми і будуть дбати тільки про них. Якраз се й бачимо в Галичині.
Жиди ніколи не були патріотами, не дбали про добробут тих народів, серед котрих жили. Ми бачили, що вже єгиптяни боялися їх зради, а іспанців жиди таки й зрадили і, живучи в іспанців, помагали їх ворогам — арабам. Наш народ, наше царство — чужі для жидів і чи буде воно німецьке чи турецьке — жидам однаково.

Не торкаючись обмеження прав жидів у інших дрібних речах, скажемо кілька слів про знищення "межі осідлості", тієї відомої "черты оседлости" жидівської. З українського погляду було б добре, коли б жидам дозволено було жити по всьому царству, бо тоді на Україні зосталося б їх менше. Економічна боротьба не була б така тяжка, і наші люди змогли б зайняти місце в різних об'явах економічного життя. Але не можна бути певним, що до нас не натиснуться жиди з інших царств. Сама Румунія, Галичина, Познань дадуть нам більше жидів, ніж виїде їх від нас в Московщину. Боронитися від переселення до нас чужих жидів ми не можемо, з різних причин.
Треба пам'ятати і те, що, розселившись по всій Росії, жиди матимуть ще більше значення на економічне й державне життя. Вони швидше досягнуть знищення всіх заборон, добудуть рівних прав з нами.
Згадавши все вище написане, ми приходимо до думки, що на Україні ще не пора побільшувати права жидів, бо це було б кривдою нашому народові, далеко менш озброєному в життєвій боротьбі.
Що ж робити жидам з обмеженими правами у тісному закутку?
Одна порада в сьому прикрому становищі — це переселення. По всіх царствах наступав, і у нас наступає час, коли стає тісно й трудно жити в рідному краю. Усі народи переселяються на порожні землі; і наш народ мусить переселитися в самі дикі і холодні краї: в Канаду, на Сибір і т. і. Коли жидам справді трудно стає жити, то й вони повинні переселятися. Історія жидівства свідчить, що жиди охоче переселяються до народів менш освічених, сказать би "дурніших” від жидів. З старих азіатських царств жиди переселилися до Західної Європи, до темних, убогих хліборобів. Коли ці народи досягли більшої освіти, вони виганяють від себе жидів — і жиди переселяються до Східної Європи, до темних, убогих слов'ян. Ці слов'яни теж розумнішають, і настає час, щоб жиди переселялися до Америки, до Африки. По сих сторонах живе ще багато темних народів, і серед них жиди ще довго можуть жити своїми звичайними способами.
Скажемо ще раз, що коли переселяються наші люди, то мусять переселятися й жиди, тим більше, що вони менше кохають ті краї, де вони живуть, що у них більше грошей, що їм помагають земляки, що вони розумніші, ніж наші селяни.
Але не можна було б нашому народові заспокоїтися самими заборонами та обмежуваннями прав жидів. У нашому царстві живе понад 6 мільйонів жидів. Держати довгий час таку силу народу без прав — річ неможлива, небезпечна й шкодлива. Майже по всіх царствах Європи жиди мають тепер однакові права. Наш уряд теж не завжди буде обмежувати права жидів і тим обороняти від них наш народ. Можуть настати такі часи, що правительству вигідніше буде опиратися на кілька мільйонів розумних, багатих, спритних жидів, ніж на свій темний, убогий, млявий народ. Кожне правительство робить те, що вимагає на той час сила. Правительство, громадянство мусять намагатися, щоб наш народ якомога хутчій порівнявся з жидами умисловим розвитком і економічним добробутом.
Коли наш народ порівняється розумом і грішми з жидами, коли він буде поголовно грамотний, як жиди, та тверезий, коли зцільність, сім'я стануть такими ж святощами, як у жидів, тоді самі собою скасуються усі заборони й зникне жидівське питання. Багато жидів самохіть переселиться від нас до менш освічених людей, а ті, що лишаться у нас, не будуть загрожувати лихом нашому народові.

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми ...