Докія Гуменна

ЛИСТИ ДОКІЇ ГУМЕННОЇ ДО ДМИТРА НИТЧЕНКА

23.11.2012 | 19:41   Докія Гуменна
переглядів: 3912

У п’ятьох номерах 2008 року журнал "Березіль" опублікував листи відомої української романістки, авторки низки книг про Трипілля і голодомор Д. Гуменної, яка жила в Америці, до письменника Дмитра Нитченка, що проживав в Австралії. Це не тільки доволі цікавий матеріал із життя української творчої діаспори, а й унікальне свідчення, як і в яких умовах доводилося творити і виживати нашим письменникам на чужині, як вони видавали і розповсюджували свої твори. І цим він корисний для сучасних письменників та видавців, що живуть і працюють в Україні і стикаються з такими самими проблемами. Як і в журналі, листи Д. Гуменної на сайті публікуються частинами.

Діалог через океани

Імені Докії Гумєнної читач не знайде в «Українській літературній енцикло­педії» : перший її том , у якому мала б значитись інформація про письменницю , вийшов іще за Радянського Союзу , коли публікації про найпомітніших діячів української еміграції могли бути або апріорі упередженими , як - от про Івана Баг­ряного , або ж відхилені цензорами та кураторами . Незаанґажованість була небезпечною . Імені Дмитра Нитченка - Чуба (1905-1999) в «УРЕ» так само немає , оскільки IV том енциклопедії ще не вийшов друком ( а якщо взяти до уваги надзвичайно «уважне» ставлення нашої держави до культурних проектів — не відомо , чи вийде взагалі ). А проте енциклопедії енциклопедіями , а з літератури нашої цих імен уже не викреслити . Дмитро Нитченко - Чуб автор " багатоверстатник» : з - під його пера виходили й Художні твори , і публіцистика , і науково - популярні розвідки . Постаті самого Нитченка вже присвячено кілька літературознавчих досліджень ; частину його приватної кореспонденції опубліковано , зокрема у серії збірників «Листи письменників» , Докія Гуменна відома обізнаному українському читачеві книжками «Дар Евдотеї» , «Багато неба» , «Діти Чумацького Шляху» , «Велике цабе» , «Хрещатий Яр» тощо . Обох і його , і її об ' єднує тривожна доля емігранта . Пан Дмитро 6 ільшість свого життя провів ув Австралії , пані Докія у Сполучених Штатах . Він став австралійцем , вона американко , але ... обоє залишилися українцями . Довіку .

Специфічну , дуже важливу частину творчої спадщини кожного письменника становить його кореспонденція . При­ватні листи дозволяють «прочитати» людину зблизька , пі­знати письменника не через його героїв , не через створені ним образи , а , так би мовити , безпосередньо . У нинішньому числі «Березоля» ми розпочинаємо подачу листів Докії Гумєн­ної до Дмитра Нитченка . Їхнє листування тривало понад 40 років . У цих листах цілий світ , вихоплений зі свого часу і зафіксований на папері : тут і ностальгічні спогади про Ук­раїну , таку рідну й таку недосяжну водночас ; і іронічні спосте­реження за сьогоденням ; і ремствування на жалюгідну май­нову ситуацію , на шахрайство «кольпортерів» книго - дистриб ' юторів ... Нарікання побутового плану легко викли­чуть у наших сучасників , близьких до літератури і книгови­дання , гіркий співчутливий усміх : адже в нинішній Україні , після ліквідації державної системи книгорозповсюдження , і письменники , і книговидавці опинилися у прикрій скруті . Ця ситуація для держави ганебна . Як ганебно і те , що навіть через кільканадцять років після проголошення української державної незалежності наші літературно - мистецькі видання ледь - ледь виживають , і якщо все ж виходять , то переважно не завдяки фінансовій допомозі держави , а завдяки закордонним меценатам . Одним з давніх меценатів , яким «Березіль» безмежно вдячний за тривалу підтримку , є пані Леся Ткач , дочка Дмитра Нитченка . Саме вона люб ' язно надала редакції листи Докії Гумєнної , які довгий час зберігалися у приватному архіві Нитченків - Ткачів . Незадовго до відходу у вічність Дмитро Васильович оприлюднив у другому збірнику «Листів письменників» чотири епістоли Докії Гумєнної . Принагідно він написав до тієї публікації передмову , яку ми , зважаючи на мізерний наклад збірника (350 примірників ), вважаємо за доцільне повторити . Особливості авторського правопису ми переважно зберігаємо виправлено хіба що явні описки та помилки , зокрема й хибно вказані дати на­родження та смерті письменниці .

ЛЮЦИНА ХВОРОСТ , літературний редактор журналу «Березіль»

м . Карків

ДОКІЯ ГУМЕННА

(1904-7 996)

До майстрів слова, що розгорнули свою творчу діяльність голов­ним чином уже на еміграції і здобули загальне визнання, належить і працьовита й талановита письменниця Докія Гуменна. Невеличка, скромна, ніколи не була одружена, переслідувана і цькована в Радян­ському Союзі; але, вирвавшися з тих обставин і потрапивши на За­хід, виявила у своїй творчості незвичайну активність, яку можна при­рівнювати хіба до праці незабутньої Лесі Українки.

Не пригадую жодної статті про життьовий шлях Докії Гуменної. Немає про нього відомостей і в передмовах до її численних творів, а в передмові до двотомника, що охопив усі чотири частини роману «Діти Чумацького Шляху» і вийшов у 1983 році в Нью-Йорку у в-ві Науково-дослідного інституту української термінології, яку подало само в-во, не згадується деталей з біографії авторки. Тому, хоч коротенько, подам тут з біографії те, що пощастило до бути від самої Докії Гуменної та з різних куцих джерел, бо ж не згадують її ні в радянській енциклопедії, ні в енциклопедії Кубійовича. Щодо енциклопедії Кубійовича, то в той час, коли виходили перші томи, Докія Гуменна була тут ще маловідомою. Лише пізніше «Азбуковник» Б. Раманенчука дав ширшу розвідку про нашу пра­цьовиту авторку.

Народилась Докія Гуменна на Київщині в 1904 році в селянській родині. Мала всього 12 років, коли почала друкуватися у шкільному журналі Ставищанської педагогічної школи, де навча­лася. Журнал мав назву «Золоте руно». У 16 років писала поезії в прозі. Доля так склалася, що її вчителем був відомий поет символіст Дмитро Загул, родом з Буковини, який, безперечно, чимало вплинув на формування творчости майбутньої письменниці. До того ж її вчителем був також місцевий поет-реаліст Анатолій Самійленко (не плутати з нашим клясиком Володимиром Самійленком).

Перший твір Д. Гуменної звався «У степу», надрукований був у журналі «Сільськогосподарський пролетар», який виходив за редакцією відомого пізніше письменника й директора ДВУ Сергія Пилипенка. Авторці було тоді 25 років (за іншими даними, які видаються правдивішими, 20 років. — Ред .).

Потім Докія Гуменна закінчила у Києві Інститут Народньої Освіти (ІНО). С. Пилипенко тоді вже очолював організацію селянських письменників, що мала назву «Плуг». Він, тобто Пилипенко, покладав на Д. Гуменну великі надії, і скоро вона стає членом «Плугу»

У Києві на її літературні смаки і здібності уже впливало не літе­ратурне середовище, а й твори наших клясиків. Найбільше подо­бались їй О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала» та Лесі Українки «Лісова пісня». Але одночасно подобалися їй і твори французьких письменників.

У 1920-х роках друкує Гуменна невеликі книжки-нариси та оповідання «Ех, Кубань ти, Кубань, хлібородная», «Стрілка коли­вається» та «Кампанія». Перша вийшла навіть за редакцією С. Пи­липенка (розстріляного пізніше, в час розгрому української куль­тури Москвою). Поява цих книжок відразу викликала гострі напади критиків. Рецензенти напали за те, що авторка показала багато реалістичних правдивих сторінок тодішнього життя, бездушну ко­лективізацію. Досить глянути на самі наголовки критичних статей про неї у пресі: «Рупор дрібної буржуазії», «Наклепниця», «Кур­кульська письменниця» і т.д.

Особливо почали цькувати письменницю, коли в ж. «Плуг» з'я­вились нариси нашої сміливої авторки про тогочасні комуни під назвою «Листи з степової України», які цензура заборонила дру­кувати окремою книжкою. Про ці нариси розгорнулася в пресі ціла полеміка, в якій взяли участь навіть культпроп ЦК партії Андрій Хвиля (який сам пізніше покінчив життя самогубством), члени ко­муни «Авангард», критикував її і російський письменник Гладков у московській газеті «Известия» та інші.

Після цього Докію Гуменну викинули з літорганізації «Плуг» і з колективу письменників. До 1939 року Докія Гуменна нічого не друкувала, а в літературі в той час лютувала комуністична сва­воля Москви: виарештовано сотні кращих українських письменни­ків, культурних діячів, багатьох розстріляли.

Лише в 1939 році за підтримкою та на пораду Максима Рильсь­кого, Петра Панча та Аркадія Любченка Докія Гуменна надруку­вала оповідання «Вірус», але й цей твір викликав нові напади, зо­крема в ж. «Радянська література», називали авторку «наклепни­цею на радянську дійсність». Знову для неї прийшли роки мовчання.

Лише опинившися у вільному світі, вона починає надолужувати втрачений час. Навіть ще під час німецької окупації, живучи в Турці під совєтськими бомбардуваннями, а потім уже в таборах Ґрацу під американськими та совєтськими бомбами та в ДІ-ПІ таборах у Німеччині, вона продовжувала писати свій великий роман «Діти Чумацького Шляху». Спершу, у 1945 році, виходить її збірка опо-відань «Куркульська вілія», де змальовує сільське життя в перші роки російської окупації.

У 1948 році перші три томи Докії Гуменної виходять у Німеч­чині у в-ві «Українська трибуна», які викликали багато чудових від­гуків, рецензій у пресі.

Ще перед тим, приїжджаючи до письменницького гурту до Корнталю, під Штутґартом, Гуменна привозила свій роман. Його читали Улас Самчук та Гр. Костюк і проф. Шевельов і дивувалися, що така тихенька, худенька, спокійна Докія Гуменна написала аж три томи роману, і дали свої поради видати. По виході твору в численних рецензіях писалися добрі оцінки роману. Проф. УВУ Юрій Шерех (Шевельов) писав 28.8.47 року: «Роман змальовує наступ більшовизму на український народ, поданий письменницею в двох головних паралельних плянах: колективізація українського села і ліквідація «куркульства», з одного боку, і процес винищуван­ня української культури — з другого. Дійсність схоплено і показа­но надзвичайно широко... переконливо. Якби цей твір видати анг­лійською мовою, він би виконав свою ролю...».

Проф. Юрій Бойко в «Нашому кличі» 26.8.1952 року писав: «Роман „Діти Чумацького Шляху" заслуговує не лише на те, щоб його читати. Його треба студіювати в школі. З ним повинен обізнатися кожен, хто хотів би збагнути все найістотніше в житті української інтелігенції 30 рр. на Наддніпрянщині...».

Захопливі рецензії появилися також пера Юрія Дивнича, Миколи Очерета, Дм. Нитченка, Петра Ромена та інших.

Четверта частина роману вийшла вже в Нью-Йорку, в Америці, в 1951 році, на гроші авторки. Тож тепер ми маємо всі 4 томи, що вийшли у згаданому вище в-ві. Написання цього великого роману забрало багато праці, яку авторка почала ще в 1942 році, а закінчила у 1946-му.

Як наполегливо взагалі працювала Докія Гуменна, бачимо і з того, що від 1946 року, коли закінчила свій 4-томний роман, до 1956 року вона вже написала 4 нові поважні твори. Повість «Велике цабе», де осмілилася в художній формі змалювати недосліджені часи трипільської культури. Цей термін появився внаслідок археологічних розкопок під Києвом біля міста Трипілля. Археолої В. Хвойко знайшов уперше різні вироби тисячолітньої давности, з часів так званої кам'яної доби. Ці надзвичайні відкриття давно минулої доби, про яку сам В. Хвойко зробив доповідь у Києві на археологічному з'їзді в 1899 році, і стали поштовхом для Докії

Гуменної та основою для написання її повісти «Велике цабе». Цей твір, як один з перших в художній літературі [подібної тематики], високо оцінив і проф. П. Курінний та науковець і письменник Віктор Петров.

Повість «Мана», датована тим же 1952 роком, розкриває пси­хологічну сторону підрадянської людини, зокрема інтелігенції. Твір складається ніби з листів, сповнених ліризму кохання, переживань на тлі дійсности, розповідає про те, як інтелігенція, надівши машкару, не дає владі розкласти зсередини свої душі.

«Багато неба» — це фактично репортажі з подорожі по Аме­риці новоприбулої авторки, зустрічі з земляками, що живуть і пра­цюють уже в нових умовах у новому світі. Це оптимістична книжка про сучасну Америку і життя українців у цій країні.

Одночасно зрідка авторка показує й тих гробаків, які відцура­лися своєї мови, традицій, свого середовища, а все міряють вартістю доляра.

Згадує Гуменна і про свої зустрічі під час подорожі з діячами нашої культури, як-от доктором Леонідом Бачинським, який в Клів­ленді заклав чи зорганізував український музей з письменницями Ганною Черінь, Оксаною Лятуринською та іншими.

Після цього Докія Гуменна написала ще тринадцять цінних тво­рів, серед яких роман про Київ «Хрещатий Яр», «Серед Хмаросягів», «Жадоба», «Благослови, мати!», «Скарги майбутньому», «Золотий плуг», «Небесний змій», «Чотири сонця», «Внуки століт­нього запорожця» та інші. З-поміж них повісті, романи, оповідан­ня — все це цінний доробок, який лишила нащадкам наша невтом­на талановита письменниця.

Щойно в Україні перевидано її роман «Діти Чумацького Шляху».

З Докією Гуменною авторові цих рядків щастило зустрічатися в Німеччині, листуватися, бути посередником у передачі її творів книжковим крамницям та кольпортерам. З тих часів лишилася частина листування, яке й подаю до уваги читачів та дослідників. А у пам'яті вона зостається як одна з письменниць-патріоток, яка не боялась і в тяжкуста небезпечних обставинах сказати гірку правду, жила долею України і творила для неї.

ДМИТРО НИТЧЕНКО

м . Мельбурн ,

Австралія

ЛИСТИ ДОКІЇ ГУМЕННОЇ ДО ДМИТРА НИТЧЕНКА

1-го вересня 53 р.

Добрий день, дорогі Нитченки!

Щойно оце повернулася з великої подорожі по Америці, побачила багато різних чудес природи та дива! Аж не хотілося вертатися до цих нью-йоркських буднів. Хотілося б засісти і писати — та не дуже-то... Застала купу листів, які чекають відповіді. Не знаю, як Ви, а для мене відписувати — кара і мука, а скільки часу на це йде!

Ваш лист повний різних питань, замовлень, на які я навряд чи дам відповідь. Я ж так далеко стою від усіх, ні з ким не зустрічаюся. То як же я можу зібрати відомості, хто над чим працює? В нас усі поробилися вовками, нема літературного життя, а може, й є, так поза мною.

З цієї ж причини я не збираюся вже видавати нічого, бо найжахливіше у цьому видаванні — тягар розповсюдження тиражу. Мені вже носом і вухами лізе це поширення — а книжки горою стоять у хаті. Не письменникова це спра­ва. Що ж я — під церкву носитиму та стоятиму, щоб купували? Робила вже я й вечори, щоб при цьому продати щось, — та дуже скомплікована справа, а ефект малий.

Оце так само не знаю, що робити із Вашими 20-ма примірниками «На гадю­чому острові». А ще як пришлете і нові книжки, то тільки збільшиться мій багаж у хаті. Попробую занести до Тищенка, але він хоче завжди 40% знижки. Моїх знайомих є 2-3 особи. Ну, дійсно, Ви не уявляєте, яка я жалюгідна в цьому книжковому бізнесі!

На Вашу книжку є рецензія Чапленка в «Укр. Прометії» № 31, 30 липня 1953 р. Гарна і Вам похвала. Інших газет я простежити не можу, бо не маю, а в нас нема такого місця, щоб можна було переглядати усю пресу. Мені часом кажуть, що там і там було щось про мене, — а я вже зловити не можу, бо було давно.

Книжки Вакуленка і Вашої я ще не дістала. Питаєте, скільки коштує Дорошенко і Приходько? Хіба ж я не написала?

Дорошенко — 0.60

Приходько — 3.00

А разом — 3.60.

Ви нічого не пишете, чи дістали 15 примірників «Великого цабе», 3 пакунки по 5 примірників?

Адреса Самчука: 429 С le пІаке , То r оп t о , О nt ., Сапа d а

Дивно мені читати, що Ви відразу по 500 примірників книгарям гатите. А в мене хоч би який 100 взяв разом, то було б щастя. По п'ять, од сили десять деякі зголошуються. А Ваш Фокшан — взагалі нічого. З того всього я така зневірена та знеохочена, що закаялася більше висилюватися на видання.

Ну, вітаю Вас і дружину. Як пущу Ваші книжки, то напишу.

Всього — Докія Гуменна

 

 

2

22.10.53

Добрий день, дорогі Нитченки!

Заздрю Вам, що можете таку велику кількість листів писати за один раз. А я, як напишу 1-2, то вже й видихаюся. Однак довго збиралася, але вже пишу до Вас.

Книжки «На гадючому острові» я віднесла Тищенкові, і він мені дав посвідку, яку я тут пересилаю, на 17 книжок. Він не слухав мене, що я переказувала Ваші слова про взаємний розрахунок книжками, а просив, щоб Ви самі йому написали рахунок, себто свої вимоги.

Три книжки я комусь послала вже, то втягаю у свій рахунок. А щоб не дуже заплутувалися наші рахунки, я на звороті пишу, «що я Вам, а що Ви мені».

На Ваші запити про деякі книжки я нічого тепер не відповідаю з тієї причини, що попросту не ходжу зараз по книгарнях. Мене [це] втомлює, і не маю зараз часу, бо працюю над одною книжкою. Тільки біда, що ніхто не хоче платити за публікування, — це нариси з американської подорожі. Американські газети звикли, що не пла­тять авторам, і ніяк не можна цього перемогти. А тимчасом я ви­тратилася на подорож і, зрозуміло, хочу витрату хоча б повернути.

Сьогодні маю сумну зустріч із мертвою вже дружиною Василя Чапленка. Учора прочитала в газеті про її смерть у цей понеділок, а сьогодні увечері буде парастас. Дуже, дуже сумно мені, була вона така мила жінка — і шкода Чапленка. Тищенко казав, що він плакав, оповідаючи, як вона мучилася. В неї щось із легенями було, і хво­роба тривала дуже недовго, бо ще весною я її бачила веселою і здоровою. Отака страшна річ!

Ну, тимчасом, вітаю всіх Вас і бажаю здоров'я. Це — найголовніше!

Ваша Докія Гуменна

Р. S. Вакуленка і Вашу книжку я одержала, дуже дякую!

№3

20.11.53, Нью-Йорк

Добрий день, дорогі Нитченки!

Дякую за листа і за переказ на 5 фунтів. Якби не Ви, то в Австра­лію нічого не пішло б «Великого цабе». Я оце, користаючи Вашим запрошенням, послала ще 5 примірників, а грішним ділом думаю послати ще п'ять узавтра, хай там «валяється». Може, на різдвяні подарунки кому забажається. Я подала сорок процентів знижки, маючи на увазі Вас, бо чого Ви маєте клопотатися і нічого з того не мати? Отже, лічіть за моїм рахунком, а не за Вашим.

Передавав привіт Вам Лесич, дуже гарно про Вас обзивався. Роман Барки вже вийшов, але я ще не читала Хотіла з ним обмінятися, та щось не довелося досі. Ви ж знаєте, що то тільки зветься «в Нью-Йорку», а люди тут можуть роками не здибатися, бо великі простори і щоб зробити яку вилазку до кого, треба віддати день.

Учора я була у Орла, він живе недалеко від Нью-Йорку, півтори години їзди (зрештою, якби й тут до когось поїхати, то приблизно стільки ж треба їхати) — а потратила цілий день. Орел — завзятий чоловік. Він ото працює на фабриці заліза і, крім того, робить не­самовиті речі. Знаєте, що він працював над словником чужоземних слів і шукав, хто б видав. Але що ніхто не хоче платити на авторську працю, то він купив собі друкарню і сам собі, поза роботою на фаб­риці, видрукував, уже в переплетній книжка. Він, якби добре пішло, то, може, й зовсім би перейшов на власну друкарню. А було б добре, бо лиха година з нашими видавцями. Вони (так само як і газети) не хотять зовсім платити авторам. От видають фотоспособом совєцьке видання Лесі Українки. Хоч це й добре діло, але все ж таки... Шукають Підмогильного «Місто», щоб фотоперевидати, а коли одна жінка, яка має, захотіла сто долярів за користування її книжкою, то вони й того не можуть зробити. А автори повинні самі щось ду­мати з своїми рукописами. Я оце поцікавилася, скільки б коштувало видання 1000 примірників моєї «Епізод з життя Европи Крит­ської», рукопис на 86 стор. машинопису. Одна жидівська друкарня подала ціну видрукування 750 долярів, а друкарня «Свободи» — 981 дол., майже тисячу! Але вони видавати не хотять.

А я тимчасом, після поїздки по Америці, написала багато нарисів, що могли б бути цілою книжкою. Пропонувала, щоб «Свобода» друкувала у газеті, а потім книжкою видала. Вони мені коштують 700 дол., не кажучи вже за авторський заробіток (дорога, час на писання), і я поставила умову, щоб платили за кожний нарис друко­ваний. Як почули за гонорар, то віддали назад матеріял. Кажуть, нема місця в нас, ми друкуємо той матеріял, що надісланий до нас рік тому. А в газеті бачу втретє передрукований фейлетон Понеділка До речі, ця організація три роки тому мала 11 мільйонів, а тепер вони хваляться, що вже 15 мільйонів. Претендують на представництво українського життя, а поводяться як низькопробні торгаші. Не хотять популяризувати видання Лесі Українки, бо то «конкуренція» їх видавництву. А все ж таки — як не видається Леся Українка, то — велике діло, треба підтримати. І так кругом маса дрібних фактів, що виглядають дуже немило.

Нью-Йорк не мав досі Народного дому. Купив НТШ дім — десь на десятому кутку, куди ніхто й не дійде, і ніякої з того хористи. Аж оце купили в ближчому місці Народний дім — а в ньому нема залі, придатної для вистави. Заплатили 68 тисяч. Так, хіба для танців... А скільки вже переплатили за різні залі тільки за цих три роки. То ж всі товариства щось влаштовують і наймають...

Ну, оце таке. Вітаю Вас і всю Вашу сім'ю. Шкода, що Ви не тут, може б, хоч одна душа була, що зуміла б об'єднати всіх та привести до пам'яти.

Ваша Докія Гуменна

4

Нью-Йорк, 3.12.53

Добрий день, дорогі Нитченки!

А тепер знову приношу Вам сумну новину. Помер Юрій Тищенко, досить несподівано. Він захворів на лейкемію, і його відправили до шпиталю на операцію. Був би ще клигав, та його почали приго­товляти до операції, і кинулася гарячка, від якої він несподівано пропав. Ще тиждень тому він розробляв пляни видання журналу «Книгар» і дзвонив телефоном, а за кілька днів не стало. Лікарі ка­жуть, що загадкова смерть, хотять робити секцію, але цього не можна робити без дозволу родичів. Послали телеграму до сина в Німеч­чину, але він заборонив. То пішла ще одна телеграма, а тимчасом його не поховали ще. Помер він у ніч на 29.11. Так відходять один за одним: Винниченко, Григоріїв, Тищенко...

Я дуже дякую Вам за вістку, що Паладійчук із «Сучасною Укра­їною» продають мої книжки. Паладійчукові я не давала книжок, йому не передавала права продажу. Написала йому заборону і щоб віддав книжки туди, де взяв. Також написала «Сучасній Україні», що видала я, а не Паладійчук, що я урухомила їм випродаж перших томів, і що вони мають до мене зобов'язання, бо перейняли тираж перших томів, і що їх перші томи мають бути доукомплектовані моїм тиражем. Вони, власне, їх попередники, задурно взяли рукопис, а я сама вже їм платила доларами за свою ж власну книжку. І отже: всі вони навіть не вважають за потрібне якось зареаґувати на мої листи. Що мені робити — я не знаю. Але така картина, як бачите. Злодійство робиться відкрито і безконтрольно, а всі це бачать і вважають нормальним.

Дивничу кажи — він питає: «Чи тобі не здається?»

Костюкові — він каже: «Ну що ж, кожен хоче заробити...»

Лесич: «Борони Боже, не зачинайте справи!»

Міяковський: «Ви видали книжку? Ну, й слава Богу!» .

Гірняк: «Що ж ви зробите з ними?»

Це, власне, робить мене дуже самотньою, я не хочу таких «друзів» мати, що не підтримали мого зусилля і ніяк не реагують на Мої те­перішні клопоти. Але що це за суспільство. Ви мені скажіть, після цього? Політичні партії, діячі, патріоти, культуртреґери. Рвати живе ще тіло...

Якщо Ви маєте зв'язок із газетами австралійськими, то я Вас буду просити одну річ. Видрукуйте там оце оголошення:

Для Різдвяного подарунку надається якнайкраще ВЕЛИКЕ ЦАБЕ

Докії Гуменної

розкішно ілюстроване видання ,

де розвага гармонійно сполучена із пізнаванням нашої запашної минувшини .

Ціна......

160 стор .

Понад 300 ілюстрацій .

Замовляти : ( Ваша адреса , чи яку Ви хочете ).

Одержала ще один переказ Ваш, на 3 фунти і 7 шилінгів. Дужо дякую, але Вашу переплату поверніть собі в майбутньому. Послала я ще раз п'ять примірників, то чекайте два рази по п'ять книжок. Це вже на мій власний роздум — других п'ять. Не гнівайтесь.

А тимчасом вітаю сердечно, бажаю гарних свят, Різдва й Нового Року.

Чи не чули що про Ангеліну Коломийцеву? Я їй хочу вислати статтю про Авеніра Коломийця, та не знаю, чи вона й досі в таборі Ковра.

Ваша Докія Гуменна

№5

21.4.54,N ew York

Добрий день, діду Нитченко!

Вітаю вас з тим, що Ви вже — дід. Вітаю також із Великодніми святами. У нас була довго запізніла нью-йоркська зима, себто осінь по-нашому, а то відразу зробилася літня спека. Отака тут по­года безпорядна, нема поступовости переходу і яскравої краси кожної пори року. Мені здається, що ніде такої бурхливої й квітучої весни нема, як у нас.

Так, маємо видавництво, але воно хоче перевидавати старі речі, щоб не попала яка копійка авторові, — так вони висловлюються: «видавництво це не для того, щоб утримувати письменників». Бог з ними! Ми не маємо іншого виходу, як самі собі видавати, бо ста­ємо вже дідами й бабами, то нема часу чекати. Ми придумали таку гнучку форму: своє видавництво. Щоб не поодиноко видавати, а під одною маркою. Хто хоче (і хто гідно репрезентує українське художнє слово), може добровільно приєднатися. Як буде прибуток, то 3% до каси видавництва внести. Нікого не силується. Але кожен знає, що є місце, де можна прихилитися. Інші знатимуть, що пи­сьменники зорганізовані і що мають свій центр. Але видавати треба за свої гроші, бо ніхто нам не дає. Отож і я хочу видавати свої аме­риканські нариси, знову за власні гроші. Але чи багато до цього пристане — не знаю. Занадто це нелегка річ. Зветься наше в-во: Видавництво письменників «Слово». Я оце вчора розіслала до газет та до письменників і тепер сиджу й чекаю вибуху бомби. Вас ми також рахуємо до цього гурту, але територіяльність заважає. Якщо ідея наша жива й защепиться, то думаю, що подолаємо про­стори й Ви будете амбасадором на Австралії.

Я була у Білоуса. Він обіцяв вирівняти всі рахунки. Тепер сам приймав компаньйона, переоблік тощо, і вже скоро візьметься за полагодження таких реклямацій. Лесю Українку видав усю і все Вам дошле. Я купила В. Барки «Рай», послала Вам. Коштує книжка З дол., а пересилання 19 центів. За пару місяців дістанете.

Про які ж новини писати Вам? їх нема начебто. От сьогодні ді­стала листівку від Чапленка, який скептично дивиться на наше по­чинання. І Самчук так само. Але я все ж укріплююся на думці, що треба всі наші розкидані індивідуальні зусилля координувати і робити одним рухом.

Тимчасом вітаю всіх Вас, веселих свят.

Докія Гуменна

6

17.7.54, Нью-Йорк

Добрий день, дорогі Нитченки!

Дістала Вашого листа і давно, в березні ще, другого. В тому листі був переказ на 5 фунтів, а внезабарі прийшло повідомлення з Сан-Франціско (чому з Сан-Франціско?), а вірніше, переказ на п'ять фунтів, які я щасливо забрала Але «моні ордер» я все ж пред'я­вила, і вони не могли нічого знайти, сказали, що тепер новий по­рядок, і забрали в мене для розслідування. Я думаю, що належне мені й вислане Вами я одержала, чи не так? Чи, може, Ви висилали таки два рази? — тоді я буду опоминатися.

Тепер чекатиму повідомлення з якоїсь іншої пошти США про ці, що Ви, пишете, вислали. Вважайте, що ми в повному розрахунку.

Дякую за передплату на «Багато неба». її взагалі небагато, нема ніякого ефекту з цього, то я вже й не повторюю оголошень. Всього 22 передплати. Це ж ніщо. «Вовченяти» я ще не одержала.

Адреса Барки: Barka Wasyl , 305 Riverside Dr. N ew York 25, 4.

Я не з Кубані, а з Київщини. Але була колись на Кубані і написала нарис «Ех, Кубань ти, Кубань, хлібородная...», за що мене побито, бо я «дивилася на все тамтешнє дрібнобуржуазними, куркульськими очима». Никанор (чи Никифор) Щербина з Кубані.

Григорій Олександрович1 дістав уже «Богуна».

Дуже раді ми, що Ви пристаєте до нас Чи не будете Ви представ­ником «Слова» в Австралії? Про це, мабуть, уже написав Вам Гри­горій Олександрович, то я багато писати вже не буду.

Оце в Канаді відбувався так званий з'їзд, чи зустріч мистців, але насправді то було збіговисько всіх, хто хотів приїхати та побачитися зі своїми знайомими. Мало там було мистецьких зустрічей, а все більше «нащот того, як би побільше грошей з публіки зібрати». Кажуть, витратили 8 тис. долярів, а після всіх повернень витрат мали думку заробити ще з дві тисячі. Як їм вийшло, не знаю. Одна тільки виставка в перший день дала понад тисячу долярів. Чи й у вас там робляться такі спекулятивні збіговиська? Під виглядом зустрічей, розв'язання культурних справ скликають в одне місце нарід і збирають гроші. А що найпікантніше, що душею і головним «асом» цієї імпрези був наш дорогий пан Улас1, якому імпонує репрезентувати, фотографуватися в усіх позах, головувати і т. д., і це називається «розпропаґандували культурну справу». Річ головна в тому, щоб текли гроші, а для цього утворили «світову організацію мистців з центральним літфондом». А ти, Гуменна, тим часом видавай книжку своїм горбом і за власні копійки.

Я думаю, що щось тут недобре, нечисто пахне. Наша ідея «Слова» чиста, як шкельце. Тут ясно й виразно — як зуміємо зорганізувати картотеку купуючих читачів 3 тисячі, то затвердимося. Не пожертви, а плата за книжку — а це діло чисте. При тиражеві три тисячі мо­же триматися письменницьке видавництво. Я свою картотеку кладу в основу, а вона має з 600 адрес, решта — книгарні з 400 (примір­ників, звичайно). Якби три тисячі читачів-передплатників, то може існувати й літ. газета... Але то — майбутнє покаже, головне — щоб, як каже Дивнич, зорганізувати батальйон читачів і понаходити в місцевостях «ротних».

Я не знаю, чи маю якісь літературні новини. Тепер літо, й люди переважно бачаться на пляжі. УВАНівське видавництво видає Маланюка, Осьмачку, Самчука «Ост» 2 том, мені хотіли видати, але мало дають, то я не знаю, чи є рація віддавати їм.

Тимчасом вітаю всіх вас. Як вийде «Багато неба» — шлю!

Ваша Докія Гуменна

7

 

19.9.54, Нью-Йорк

Добрий день, дорогий пане Нитченку!

Ваше «Вовченя» я одержала й дуже дякую. Якраз тут деякі не­обізнані люди вболівають, що нема дитячої літератури, а я й показала їм Ваші книжки та кажу, що література є, але нема куди її збувати. То вони почали щось там думати й сказали, що готують місце для книжечки. Як знайдуть, то напишу!

Це — об'єднаний комітет організацій м. Нью-Йорку, який роз­гойдується в справі культурно-освітніх починань. А була при тій розмові ще одна культурна діячка з Філадельфії, вона ж і завіду­вачка книгарні у Філадельфії «Базар» — п. Л. Рудик, — то вона просила написати Вам, щоб Ви прислали до цієї книгарні 50 при­мірників. Адреса: « BAZZAR » , Cooperative А ss . 822-823 N. Franklin Str ., Philadelphia 23, РА , US А .

Я думаю, що як налагодиться у «Слові» стала мережа кольпортерів, то й Ви зможете зв'язатися з ними та посилати до них. Я поки що слізно просила тих своїх знайомих і напівзнайомих, щоб по 5-10 книжок знайомим продали, без кольпортерських. А то є якийсь кольпортер у Бофало, Душенко, я його не знаю й не зв'язана з ним. У Чікаґо є кольпортер «Укр. Прометея», Шаблій, який теж мені поширив 15 книжок, але без кольпортерських, так що незручно до нього звертатися як до професіонала. Але Ви, може, напишіть йому й запитайте, чи не хотів би він за певний процент кольпортувати. Адреса: М . Shablij , 2046 W , Со rtez Str ., Chicago 22, ILL .

У Сан-Пол є такий Петро Крисько, може, він візьме на кольпортаж. Адреса: Р . Krysko , 188 Е , 10 th Str ., St .- РаиІ , Міпп ., US А .

Більше не знаю, ті всі — добрі люди, що не хотять займатися поширенням, а сердяться і одбиваються. Може, дитяча книжка легше піде. Я оце хочу пробувати зі своїм «Барбосом П'ятим», але не знаю дитячого ринку і ще не знаю цін друкарських, може, зовсім не варто возитися.

Ага! Дуже дякую за передплату!

Гроші я одержала, вже давно. Дуже дякую. Як закінчить Орел друкувати, то вишлю Вам своє «Багато неба».

Ви питаєте адресу НТШ. Можу подати: 302 W , 13 th St г ., N Y С , N.- Y, US А . Це там само, де й Укр. Конґр. Коле... ( нерозбірливо ).

Адреса Щербини — 77 Chester А ve , Brooklyn І S , N.- Y, US А , але не знаю, чи певна, бо він нігде не показується і нікому адреси не подає.

Так от, мій цей лист весь складається з адрес. А про Канаду не напишу нічого, бо було дуже давно і так безсмачно, нецікаво, що й згадувати не хочу. То не був з'їзд мистців, ніяких доповідей не було, а нащось з'їхалося з сім тисяч народу, щоб побачитися. Улас Олексієвич (як найбільше світило) те благословив. За п'ять

хвилин прийняли декларацію світової організації мистців і тепер маємо. Її голова, здається, таки У. О. Не знаю, бо мене знудило від того всього і я пішла звідти. Хто підтримує У. О.? А сам себе, себто всі й він думають, що бути великим це значить безперервно сидіти в президіяльних кріслах, позувати для фото до преси, ходити по прийняттях і репрезентувати. Так по-канадійському виглядає знамени­тість, і У. О. це цілком приймає і спочиває на лаврах своєї великости.

Здається, Подоляк старається просунути Вашого «Богуна» у... УВАН, я добре не знаю, бо давно не бачила.

Крім моєї книжки, у «Слові» буде видаватися ще Едвард Стріха, коштом О. Сапоровської-Буревій. А хто далі сміливий — і не знаю, здається, ніхто не береться бути таким відважним.

Вітаю Вас і Вашу родину.

Докія Гуменна

№8

20.12.54

Дорогі Н атченки!

Вітаю Вас із Новим Роком, а Різдвяні свята вже в хаті, то поки прийде лист, вони вже минуть.

Вашого одного й другого листа я одержала. Вже давно ви­слала 10 примірників (два пакунки з написом «подарунок») «Багато неба», може, вже й одержали. А учора ще два Пакунки по 5 прим., себто всіх 20 примірників. В Америці продажна ціна 2 дол. 50 центів, але я знаю, що для Австралії треба дати нижчу ціну, то я вважаю, що добре буде, коли продаватиметься в Австралії по 2 доляри, а з цих двох долярів — кольпортерська знижка 30%, себто я маю дістати по 1 дол. 40 центів за примірник. Я не вмію переводити на вашу валюту, то не знаю, як це виглядає на шилінги. До речі, і Ваша передплачена книжка вже давно пішла до Вас.

Одержавши Вашого листа, де Ви пишете, що вислали в мою адре­су 10 прим, альманаху, я задумалася, що з тим маю робити, бо ж важко зі своїми книжками, і то ще узгляднюють, як вимушену працю ви­давання самого автора. Але коли я поширюватиму ще й чужі видання, то таке зовсім інакше виглядає, і, просто кажучи, мені й своє... лізе вже через вуха й очі, і я тільки й мрію про той час, коли скінчиться це поневіряння. Отже, я вирішила, що треба таки занести Вас, де я зможу, і пішла до «Книгоспілки»... (Білоус хворіє й ві­дійшов, а є нові люди, які хваляться, що зробили порядок і акуратно листуються з клієнтами. До речі, вони казали, що ніяк не можуть вивести кінців з кінцями — так заплутали попередні). Отже, я до них зайшла і запитала, чи візьмуть вони ці 10 примірників, які йдуть, і що Ви хотіли б за них щось. Вони погодилися й обіцяли вислати за 10 прим, альманаху два примірники словника українсь­ко-англійського Подвезька, що коштує в продажу 5 дол., отже, рів­ний обмін. Як прийдуть Ваші книжки, то я туди занесу, але більше нічого не можу зробити, бо над мої сили провадити ще й інший кольпортаж. Хочете — гнівайтесь, хочете — ні. Я Вам напишу тут адреси кольпортерів, яких я знаю, — запитайте їх, чи вони взяли б.

Якщо Вам так само важко з моїми книжками, то напишіть, з ким би я зв'язалася. Хто це Одлига? Він колись передплачував «Велике цабе». Хто це Ілля Малетич — «Дніпро»? Написав ентузіастичного, але малограмотного листа, коли засновувалося «Слово». Чи можна йому висилати книжки і чи буде він порядний до розрахунку? При­слав свої книжки й листа якийсь Василь Охрименко, який, на втямку, страждає на шизофренію і графоманію. Чи можна йому вислати й чи вишле за неї гроші? Мій тираж дуже малий, я пустилася на таку авантюру, що розсилаю зразу книжки, і от 150 осіб у США й Канаді не обізвалося, так що я прогораю. Як тут так, то на другий континент висилати в непевне-невідоме не ризикую.

Подаю ще текст оголошення, якщо захочете подати до преси, то щоб було під рукою:

У Видавництві «Слово» вже вийшла друком нова книжка Док /7 Гуменної

БАГАТО НЕБА

Америка очима українця !

Людина й природа Нового Світу в живих образах

мистця !

У книжці на 236 стор . містяться 22 нариси , репортажі з подорожі від Атлантійського до Тихого океанів . Ціна ... і т. д .

Адреси кольпортерів: ( тут подано адреси , які ми вилучаємо . Ред .).

Ну, вітаю.

Д. Гуменна

 

№ 9

19 березня 55, Нью-Йорк

Вельмишановний пане Нитченко!

Минуло вже досить багато часу з дня одержання Вашого листа, а я й досі під враженням його. Ви не на жарт розгнівалися на мене, що я «не хочу» помогти Вам у реалізації Вашого альманаху тут. Ви не будете так гніватися, коли я напишу Вам ось таке: хто ж знає, що в мене є 10 примірників цієї книжки, щоб звернувся до мене за нею? На 10 примірників оголошення не буду робити.

А чи знаєте Ви, що я роблю з моїми книжками? Ризикую. Роз­силаю навмання у ті адреси, що передші книжки брали. І або вертають, або й не вертають книжку, так що загуде по ній, інші ж гроші відразу пришлють, другі ж по кілька місяців, шлю нагадування, ціла канцеля­рія... То таке ризико я можу із своєю книжкою робити, а з Вашою, даруйте, не можу. Єдине, що я можу, це занести до книгарні тут у Нью-Йорк. (Я Вашу книжку бачила у всіх книгарнях, а оце їздила до Торонто, то й там також). Коли Ви написали, що не хочете слов­ника від «Книгоспілки», а чотири «Міста», то я завезла Ваші книжки до УВАН. І кілька разів приходила та питала, що ж вони вирішили, якщо не хочуть зробити такого обміну, то я заберу, а вони відпові­дали мені, що ще не вирішили. Оце тиждень тому сказали мені, що погоджуються вислати Вам за них чотири примірники «Міста», і вже, мабуть, вислали.

Надіюся, що «Багато неба», тих 20 примірників, Ви вже одер­жали (і Ваш один), та гадаю, що вони лежать без руху, з тої причини, що Ви розгнівалися на мене. То перешліть їх, будь ласка, за мій рахунок до пана Фокшана. З Австралії ніяких замовлень на цю книжку нема, в протилежність моїм сподіванням, що в Австралії ця книжка буде цікава. На жаль, нема так, як із Вашим альманахом, але то, видно, з тієї причини, що до Австралії трудно книжки слати і невідомо, який розрахунок, хіба заручившись доброю волею добрих людей, як було з попередніми книжками. Ви так відреко­мендували Одлигу і інших, що я не наважувалася їм посилати, маю й у Америці багато втрат, щось із сто примірників. Послала — й ні слуху ні духу.

Тепер про що інше. Оце була я в Канаді. Кликали на зустріч із православною громадою у Торонто. Бачила Уласа Самчука, він пише третій том «Осту». Після Нью-Йорку Торонто видається провінцією. Правда, там місто виглядає як українське, на вулицях чути українську мову, є багато українських закладів. Радіооголошення багато йдуть українською мовою. Живуть там в дуже гарних домах, все на одну-дві родини, у кожній хаті — телефон, а також усі майже мають авта. В Нью-Йорку не так, тут не купують будинків, бо нема таких малих, хіба на околиці, а живуть у негарних домах на кілька поверхів і з паскудним розташуванням кімнат у мешканнях. У Філадельфії вже, і. взагалі поза Нью-Йорком — там подібно до Торонто, кожен старається мати свій власний будинок. А Яр Сла­вутич то має аж два будинки. Чапленко, мабуть, знаєте, також має свій будинок, але казав мені якось, що хоче продавати, бо має багато роботи коло нього, а він сам.

Написала б ще про новини, якби мала їх під рукою, але нічого не знаю такого, що було б Вам цікаво і виділялося поза межі міс­цевих інтересів. Вам, мабуть, писав Чапленко, що він друкує свою історію літератури. Друкує йому Орел. Отже, кінчаю листа на цьому. Як буду в УВАН, то запитаю, чи вже вислали Вам книжки.

Вітаю всю Вашу родину.

Докія Гуменна

№ 10

( уривок , 19.03.55)

... Дуже дякую за турботу, за гроші (десь цими днями напевно будуть). На адресу п. Криволапа вишлю книжок трохи, дотри­муючись Ваших порад. Замша з УВАН'у казав, що ще не вислав «Міста», але вишле. — Костюк тепер працює і має менше часу, ніж мав досі. — УВАН у мене нічого не взяла до друку — поки що. Може, пізніше, а зараз друкують клясиків.

Вітаю щиро — Докія Гуменна

11

10 травня 55, Нью - Йорк

Добрий день, дорогі Нитченки!

Ваш лист уже давно лежить і чекає відповіді. А гроші, два рази по 11 долярів (два рази по 5 фунтів), я вже давно одержала і при тому дуже дякувала. Дякую й тепер. За Ваші похвальні відгуки складаю своє признання. Я маю дуже багато листів, здебільшого хвалять, а другі трохи критикують. Все те збираю в один томик, не знаю, нащо. Шерех, кажуть, дуже негативну рецензію вмістив у «Сучасній Україні», багатьох обурив, багато висловлюють мені спів­чуття. А я не читала й спокійна, так я колись не читала критики пролетарських критиків на мене — і бачу, що мудро робила. Аж у таборах прочитала, що то на мене виписували.

Варави я не бачу, бо він живе у Бофало, це 15 годин їзди, і не збираюся я туди їхати. Його адреса раніш була — Woronin Olex , 93 Guildford Str ., Buffalo 12, N.- Y ., а тепер не знаю, чи та сама Я в УВАН запитаю і напишу, чи вислали вже Вам чотири прим. «Міста». Я їм кілька раз нагадувала, а перед тим допитувалася, чи беруть вони 10 прим. «Нового обрію», і вони казали, що так. Якби ні, то я занес­ла б до «Книгоспілки». Тільки я в «Книгоспілці» бачила Ваш альманах.

Чи знаєте Ви, що недавно помер А. Білоус? От мруть, одне за одним!

Я заходжу дуже мало до крамниць, бо не вмію з тими книгарями (вони ж і панчішники-радіоапаратчики) говорити, а з Сурмачем то навіть і зовсім не говорю.

Костюкові я казала про «Богуна», він казав, що у зв'язку з Вами, але не відповів, чи вислав «Богуна».

На Вашу рекомендацію я вислала до Аделаїди п. Криволапові листа і п'ять примірників «Багато неба». Але вже минув дуже довгий час і відповіді від нього нема, то я не шлю більше книжок, бо, може, й ті пропали. До Вас я вислала два рази по п'ять примірників з допискою «ґіфт», надіюся, що першу пачку вже й дістали. Мені теж здається, що в Австралії повинна бути цікава ця книжка про Америку. Але щось від Фокшана не маю замовлень безпосе­редньо, гадаю, що ті, вислані Вам, цілком вистачають. Все ж мало. Одно тільки втішно, що мало видрукувала й у хаті місця не займає, а колись-то, думаю, розійдеться.

Чому Ви не могли б зробити подорожі по Австралії, а тоді жар-нути екзотичні нариси? Візьміть для цього відпустку та вділіть якусь частину з повороту за видані Вами книжки. Раджу! Буде вклад у подорожню літературу — й недаром (буде) ми розлізлися по сві­тах. Відпочинете від заробітчанської праці, а гроші потім за книжку вернуться. Бачите, Ваше «На гадючому острові » розійшлося, бо це австралійська екзотика. Поїдьте на острови десь... Я цілком серйозно! Хіба тільки, що це дуже дорого. І нема туристичних закладів. У США є спеціяльні автобуси, що возять по всій Америці, — дуже доступні. Те, що зробила я, може кожен тут зробити, маючи місяць відпустки, а квиток коштує через усю Америку з можливістю їздити півроку — 127 долярів, це приблизно найнижчий місячний заробіток у Америці. їздив, відпочиваючи від клінування, Іван Дубинець, їздила Л. Дражевська. Тільки що вони не написали про це, а я вер­нулася й написала. Літала Софія Парфанович... Якби я була в Авст­ралії, то вже невідмінно щось трохи «звиділа».

З Вашого зібраного матеріялу про австралійське життя наших людей у альманахові мені були цікаві тільки подорожі та про диких, і цим він виправданий.

Ну, а тим часом вітаю Вас сердечно і всю родину.

Ваша Докія Гуменна

Р.З. Як писатимете п. Криволапові, то запитайте його, як там із моїми книжками і чому він мовчить.

1 2.

15.9.55

Добрий день, дорогі Нитченки!

Вашого листа одержала трохи раніше, а сьогодні — 11 дол. (5 ф.), цими днями надіюся дістати й наступні 4 ф., так що ми вже будемо в повному розрахунку. Дуже Вам дякую, все ж таки це 30 примірників. І так на Австралію пішло 50 примірників «Багато неба». Я вважаю, що мало. (Других 20 примірників вислала п. Кри­волапові, правда, щось вийшло з його переказом, що вернувся на­зад, мабуть, недобре заадресував, але надіюся, що все нала­годиться). Виходить, добре, що я зробила мало цієї книжки, всього півтори тисячі, і вже в мене є тільки 160 примірників та в повітрі з 300 примірників.

Тепер я хочу видавати «Хрещатий Яр». «Слово», звичайно, тільки вся робота й матеріяльна сторона на мені. Книжка дуже велика (450 сторінок), і я не знаю, як дам з нею раду. Хочу оголосити перед­плату. Чи знайшлися б у Вас люди, які хотіли б передплатити? З доляри передплатна ціна.

Що це за Літературно-Мистецький Клюб, і де? У Мельбурні чи в Ньюпорті, де живете Ви? Хто є в тому клюбі? На мою думку, назва імени Зерова дуже вишукана, виходить, що там у Вас справді є тонкі цінителі української літератури. А в нас ніхто й не здогадався на таке, і це справді оригінально, бо ще нема ні одного такого...

«Нашого клича» не читаю й не знаю, що там пишуть, тільки при­слав раз Качуровський статтю М. Кучера на «Багато неба», прихильну. Щоб стежити за всією пресою, треба ходити щодня до книгарні та читати коло прилавка, на що не дозволять книгарі. А так, уявіть собі, в великому Нью-Йорку, де зосереджено десять тисяч українського люду, нема такої читальні, що можна було б зайти й усе, що хочеш, переглянути. Є така в Детройті, зорганізована Є. Яворовським (що помер оце недавно), а в Нью-Йорку нема! Передплачувати ж усю пресу нема сили, нема сили й того прочитати, що приходить, дві-три газети. Хочеться й англійське щось прочитати. Так що я живлюся тим, що мені хтось принагідно або випадково скаже, де що видрукуване про мене. Є ще архів-музей Міяковського, куди приходить усе, але там так багато матеріялів, у такій маленькій кімнатці все це поховане й закладене, що ніколи з того не можна скористатися.

Справді, у Нью-Йорку нестерпна спека, а після неї був гураган, три дні йшов дощ, сьогодні дуже приємна погода, трохи віджила людина

Я дуже дивуюся з Вашої колосальної активности. Яких тільки доповідей Ви не читаєте і про що Ви тільки не пишете! Я 6 не зуміла так, бо де ж матеріали, на основі яких писати про це все? А як поїздка? Мені написав один читач із Англії, що він чекає від мене нового репортажу про Кубу, Мексіко, а взагалі хотів би, щоб і інші написали про країни свого поселення. Добре, щоб був такий журнал. Так що вже маєте одного замовця на Вашу нову книжку з авст­ралійського континенту. Це, на мою думку, виправдало б нашу розлізлість по всій земній кулі. Я написала й Качуровському цю думку, а він відписав мені, що він хоч і залізничник та має безкоштовний квиток по всій Аргентині, але ще нікуди не їздив! От тюхтій!

З людей і літераторів майже нікого тепер не бачу, всі люди розсипалися десь, а це вже холодніша погода, може, збере. Думаю — з огляду на оголошення передплати — зробити свій вечір (чого я дуже не люблю), так через місяць. Тема — уривки з «Хрещатого Яру» (Київ 1941—43 рр.).

Вітаю Вас усіх, Ваша Докія Гуменна Р.З. Дякую за Вашу допомогу з кольпортажем.

13

29 жовтня 55, Нью-Йорк

Дорогі Нитченки!

Вашого листа одержала, дуже дякую, а зокрема за гроші (чотири фунти, чи 8 д. 80 ц.). Якраз придалися. Правда, коли гроші не придаються? Але тепер особливо, бо... «Хрещатий Яр». Боюсь, чи втримаю. Але хочу в оправі зробити, бо велика книжка, мабуть, понад 450 стор. буде. Оголосила я передплату по 3 доляри й зі­бралося 130 передплатників. І то добре. Хоч мені прийдеться роз­чарувати тих, що чекають, аж вийде книжка, бо при тих витратах, що є, доведеться книжку щонайменше 4 доляри оцінити. Ще тим тільки, що зголосили своє бажання купити, — по три. Що робити? Ніхто не хоче даром тобі нічого дати, а меценати є. Тільки чомусь не для мене. Я повинна все своїм горбом...

Скажіть Вашій дружині, що я її лаю, бо вона не повинна не пускати Вас у подорож. Уявіть собі, що узавтра вже можемо їхати на Україну. І з чим ми приїдемо, як ми навіть не можемо розказати там, удома, де ми були й що бачили? Хоч наша мандрівка вимушена, але ми повинні бути хоч трохи Миклухами-Маклаями, інакше — що ми є? Обивателі, яким найдорожче — матеріяльний добробут. А Ви знаєте й уже не раз на своїй шкурі переконалися, що матеріяльне найбільш минуще, є воно — й нема його, а те, що бачили на своєму віку, — найтривкіше. Хоч воно, здавалося б, мало бути навпаки, а виходить таки так.

Тиждень тому був у Нью-Йорку У. Самчук і тепер відбуває подорож по Америці. Але в нього мета трохи інакша — заробити. В Нью-Йорку зібрали йому на видання творів 450 долярів. Його земляки, волиняки. А мої кияни, Ізарський і Гудзовський, яким я послала підписного листа, повернули порожнього, навіть і самі не підпи­салися. Не вірять, що Гуменна щось путнього може написати. Там і в Вас є трохи киян, як я знаю, то я на них надіюся, що «Хрещатий Яр» їм буде цікавий. І що вони, як не «на видання творів», то хоч куплять книжку.

Ваші «На гадючому острові» й «Що трапилося в Австралії» реклямує книгарня «Свободи». Ви їм не посилали? Я думаю, що їм порядком обміну послав хтось з книгарень, яким Ви вислали більшу кількість. Це в них яких 10 примірників, мабуть, то Ви не хвилюйтеся. Як випродадуть, то перестануть анонсувати. Ви мо­жете їм послати й «Новий обрій», зазначивши, що даєте 25% чи 30% знижки. Вони не хочуть 25, а таки 30. Тоді вони реклямуватимуть і альманах. Так усі роблять. Я так роблю, бо сама не маю на оголошення, кожне оголошення — це 3,6 долярів. А я їм по­силаю 10 примірників, і вони рік-два продають їх, а весь час ого­лошують.

Не їжджу нікуди. Нема грошей. Усе, що зібралося за «Багато неба», гачу в «Хрещатий Яр». Тому не знаю, як виглядає книжковий ринок по інших містах. Тут книгарі скаржаться, що книжку не ку­пують, тільки «Книгоспілка» видає томи за томами й хвалиться, що йдуть дуже добре справи. Після Гоголя видали Коцюбинського двохтомник за 9 дол., а тепер приступають до Франка на 30 томів. Моя думка така, що ці письменники не заборонені на Україні й можна купити все у книгарні совєтській, яка тут є на 57-й вулиці. Але от бачите, і УВАН, і НТШ хапаються за Яновського, який також не заборонений, та ще й за слабші твори. А ти, живучий на очах авторе, масти собі голову.

Дуже дякую Вам за знайомство з п. Криволапом. Він справляє на мене враження дуже солідної людини. Гроші, що він вислав вдруге, я одержала. Зробив він деякі замовлення і надіюся, що й далі буде замовляти. (Я ще маю і четвертий том, і «Велике цабе»).

З Ваших кількох автобіографічних рядків я зрозуміла, чому Ви назвали літературний клюб ім. Зерова, чому дбаєте про видання його творів. Ви" — його типу. Шкода, що не маєте де розвернутися. Вже тут більше знайшли б поля до діяльносте. Он шкільний сектор УКК хвалиться, що має 45 шкіл українознавства у різних місце­востях США.

Ну, тим часом вітаю Вас і дякую, що поширили трохи книжок. Вас у передплатники я вже давно записала, але, крім того, вишлю кілька книжок «на пробу». (Є вже склад, і книжка скоро буде).

Вітаю Вас, всю родину, і скажіть жінці, щоб не перешкодила

Вам побачити Австралію.


З пошаною — Докія Гуменна.

Далі буде

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...