Музей Гуцульського театру в Красноїлі

ГУЦУЛЬСЬКИЙ ТЕАТР ГНАТА ХОТКЕВИЧА: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

31.01.2012 | 10:55   Юрій Атаманюк
переглядів: 6032

Гуцульщина з давніх-давен приваблює письменників, художників, музикантів, фольклористів, журналістів і туристів своєю неповторною красою і самобутньою древньою культурою. Хто побував у цьому чарівному краю Черемоша й Прута, той назавжди закохався у нього. Проживши на Гуцульщині 6 років, відомий письменник і театральний діяч Гнат Хоткевич одного разу сказав: “Я як роззявив рота від здивування, то так і з роззявленим ротом ходив усі ті шість років”. Спостерігаючи за життям і побутом гуцулів, Хоткевич зауважив, що вони прекрасні актори і тоді спала думка: “А що, як гуцула та показати всьому світу!?”

Так 1910 року в селі Красноїля, що розкинулось на берегах мальовничої річки “Дідушкова”, він зорганізував аматорський театр з числа місцевих гуцулів. Цього ж року театр поставив першу виставу за п’єсою Йозефа Коженьовського "Верховинці", яку Г.Хоткевич переклав гуцульською говіркою. І відтоді пішла вість по всьому світу про гуцульський край.

Нестабільна ситуація ХХ століття у Європі добралася і до Гуцульщини і тому театр не раз припиняв свою діяльність, але постійно відроджувався. Минулий 2011 і поточний 2012 роки багаті на дати, пов’язані з Гуцульським театром. 2011 року виповнилося 100 років з часу перших гастролей по Галичині. У квітні цього року виповниться 24 роки з часу третього відродження театру, а 25 - річний ювілей святкуватиме музей Гуцульського театру в с.Красноїля. Цього ж року виповниться 135 років з дня народження засновника театру Гната Хоткевича.

Перше покоління Гуцульського театру

Гнатові Хоткевичу дуже подобалася гуцульська говірка, яку він швидко опанував. У своїх спогадах писав: “Я не тільки забуваю літературну мову, бо звик говорити по - гуцульськи, але починаю думати як гуцул”. Побувавши якось в корчмі на Варятині (с.Верхній Ясенів) він побачив побачив як горяни - гуцули зійшли додолу і почали між собою розмову: "Як днювали? Як ваша маржинка?" Як жінка, діти і т. д. Все обговорили, а потім їхні обличчя посерйознішали, вони схопили свої бартки, вийшли на подвір'я і давай битися. Побилися, а потім знову зайшли в корчму і продовжили гостину. А Хоткевич тоді запитується: "А чому то ви так билися?" А вони у відповідь: "Бо наші старені сі били і ми сі мусимо бити". І тоді Хоткевич зауважив, які вони артисти, як вони все це театрально роблять і виникла ідея створити театр.

Про свій намір Хоткевич розповів своїм друзям у Львові, але вони здивувалися, мовляв, як це з неграмотного селянина - гуцула можна зробити актора. Але вони помилилися, бо якраз у той час Гуцульщина ознаменувалася зародженням просвітницького руху. У віддаленому селі Голови (біля Красноїля) відкрили школу і відправили туди “неслухняного” просвітятнина Луку Гарматія, щоб таким чином покарати, але він разом зі своїм учнем, а в майбутньому талановитим гуцульським письменником Петром Шекериком-Дониковим і свідомою молоддю зорганізував товариство “Просвіта”. Було створено і товариство “Січ”. В неділю зранку молодь ходила до церкви, а потім ішли до читальні. Якось Хоткевич ішов з Криворівні через Красноїля і повернув до читальні. Тут він зустрівся з П. Шекериком-Дониковим, Йосипом Гулейчуком, Михайлом Сінітовичем (дідом нинішнього керівника театру) та іншими свідомими людьми, які збиралися робити аматорські вистави. Г.Хоткевич запропонував вивчати ролі і поставити п’єсу “Верховинці”. Актори взялися за вивчення п’єси. Головну роль виконував Антон Ревізорчук. І так, в будинку “Просвіти” у Красноїлі, 1910 р. на театральному небосхилі Галичини, Польщі і Росії народився Гуцульський театр. У серпні цього ж року відбулася перша вистава “Верховинці”. Друга вистава відбулася у Жаб’ю - Супійці (тепер Верховина). Успіх був величезний. Наступні вистави відбулися в селах Путильської Гуцульщини (Чернівецька область). Незадовго Хоткевич написав ще 4 п’єси: “Довбуш”, “Гуцульський рік”, “Непросте” і “Практикований жовнір”.

В 1911 році театр розширив поле діяльності і поїхав у велику гастрольну подорож Галичиною. Були успішні виступи у Косові, Криворівні, Отинії, Калуші, Рожнятові, Долині Болехові, Львові, Стрию. У цей же час Хоткевич запросив на посаду режисера також політичного емігранта О.Ремеза, котрий проживав у селі Ростоки. У квітні 1911 року М.Сінітовича призвали до війська і його роль перебрав П.Шекерик-Доників. Хоткевич дуже зрадів його приїзду, та довго він не пробув у театрі, позаяк одружився і почав розбудовувати господарку, але допомагав театру матеріально і морально.

Під час успішного виступу у Львові ніяково було тим інтелігентам, які раніше кепкували з Хоткевича. Тепер вони побачили великий успіх гуцулів – акторів, до того ж прочитали схвальні відгуки у галицькій і польській пресі. Зі Львова театр поїхав до Кракова, де мав 4 виступи. Поляки дуже чемно відносилися до гуцулів, розпитували про Гуцульщину. За час першої гастрольної подорожі Гуцульський театр відвідав 61 місто і дав приблизно 70 вистав. На Різдвяні свята 1912 року театр вирушив у другу гастрольну подорож по Галичині під орудою О.Ремези. Хоткевич у той час перебував у Харкові. Під час вистав у Львові прийшов молодий Курбас, котрий допомагав в організації вистав і виконував роль священика у драмі “Довбуш”. А ще брав активну участь у підготовці поїздки театру в Наддніпрянську Україну і до Росії.

Утримати театр було нелегко, позаяк не вистачало коштів. Складно було і з акторами, адже їм потрібно було лишати господарку і відлучатися на довгий час. М.Сінітович пригадує, що повертаючись із другої поїздки пішки аж з Бережан, вони підійшли до Буковецького перевалу, який позамітало снігом. В багатьох акторів порвалися постоли. Вони просили Ремезу купити взуття, але грошей ледве вистачало на їжу. Після цієї подорожі 8 акторів захворіло на тиф, але всі вижили і потім знову долучилися до театрального життя.

У вересні 1912 року Гуцульський театр отримав запрошення виступити в Коломиї на сільськогосподарській виставці, на яку мав приїхати сам цісар Франц-Йосиф, але на перешкоді стала велика повінь. Якби не повінь, то театр, можливо, отримав би запрошення до Відня та інших країн Європи. Було запрошення до Чехії, але теж не вдалося поїхати. Театр переживав нестачу коштів. Хоткевич сам малював і виготовляв деякі декорації, позичав гроші на організацію вистав. Але попри всі проблеми театр зріс із 15 осіб до сорока.

У 1913 році, при грошовій підтримці галицької акторки Марії Заньковецької, 8 акторів театру, на чолі з Йосипом Гулейчуком, виїхали до Харкова, де організували майстерню з виготовлення гуцульських виробів і готували проведення гуцульских вечорів. Спочатку вечори проходили в Харкові, Києві, Одесі, Миколаєві, Херсоні, а наприкінці березня 1914 року – при імператорському етнографічному і археологічному товариствах та в домі актора Давидова. Перед цими вечорами Хоткевич виступав з лекціями про Гуцульщину. В Москві на гуцульські вечори приходили відомі діячі театру. Хоткевич мріяв здійснити в Москві постановку драми “Довбуш”, навіть зібрав акторів, але зненацька їх застала І Cвітова війна. Йосипа Гулейчука, як керівника групи гуцулів, заарештували на Чернівеччині російські військові і відправили в Алтайську тюрму. Там він у тяжких умовах помер. Хоткевича та інших гуцулів, як австрійських підданих, етапом відправили до Воронежа, звідки вони повернулися до Харкова після революції 1917 року. Хоткевич залишився у Харкові, де почав викладати українську мову у зооветеринарному технікумі. Він дуже переживав тим, що театр припинив свою діяльність і що гуцули поневіряються у сибірському засланні.

Друге покоління Гуцульського театру

Відродити гуцульський театр пробував у 1925 році учитель із сусіднього села Перехресне Михайло Вахнюк. Він вперше прийшов до Красноїля в 1909 році і, очевидно, був знайомий з Хоткевичем. Новим пробуджувачем духу горян після І Світової війни був Василь Костинюк з Пістиня Косівського району. Він був сином красноїльського дяка. Громада села обрала його членом управи кооперативи “Гуцульська єдність”.

Гуцули добре пам’ятали славне ім’я Хоткевича, що й спонукало їх взятися за відродження Гуцульського театру під керівництвом Василя Костинюка, який завідував читальнею “Просвіта” і очолював товариство “Каменярі” в c.Перехресному. Театр почав діяти з 1930 р. Ставив вистави “Верховинці”, “Довбуш”, “Гуцульський рік”, “Данило –Чарівник”, “Сватання на Гончарівці”. Проіснував театр до 1939 року. Одна з учасниць театру Катерина Микитейчук пригадувала, що на святі М.Павлика у Косові за театром стежили польські жандарми, але попри те на виступі використовували синьо-жовту символіку. Крім відродження Гуцульського театру В.Костинюк залишив помітний слід після себе як письменник і журналіст. Він – автор багатьох актуальних нарисів і новел на гуцульську тематику.

Діяльність другого покоління театру припинила ІІ Світова війна. Продовжили справу В.Костинюка деякі його вихованці та учасники театру.

Третеє покоління Гуцульського театру

З приходом на Гуцульщину радянської влади згадка про Гуцульський театр не була бажаною, але забути про це було вже неможливо. З уст в уста передавалися перекази про цей театр і його продовжувачів в 1930 - х рр. Василя і Пазени Костинюків. Нагадував про нього також столітній будинок читальні “Просвіта” над берегом Рибарівського потоку. У радянські часи він служив сільським клубом і бібіліотекою. Була тут і музична школа. Але завдячуючи голові парткому колгоспу ім. І.Франка Михайла Шекеряка, внукові одного з учасників театру, Володимиру Сінітовичу, у 1986 році вдалося відремонтувати одну кімнату і в березні 1987 року, з нагоди відзначення 110 - річчя з дня народження Г.Хоткевича, відкрито музей Гуцульського театру і пам’ятну дошку. В грудні 1987 цього ж року драматичний гурток Будинку культури Красноїля, під керівництвом Галини Гаращук, вперше підготував уривок із вистави за п’єсою “Гуцульський рік”. Якраз усі ці події, при допомозі живих ще на той час учасників другого покоління театру Дмитра Дідушка (зберіг рукописи окремих п’єс Хоткевича, а деякі переписав у львівських архівах), Катерини Микитейчук, Петра Харінчука, Богдана Гулеюка в квітні 1988 року відродили Гуцульський театр. Чимало долучився до відродження і нинішній його керівник Володимир Сінітович.

Всі актори з нетерпінням чекали прем’єри вистави, наполегливо проводили репетиції, бо й самим було цікаво, що з того вийде. І так, на сцені ожили образи їх предків. Виступи з виставою “Гуцульський рік” проходили в районі з великим успіхом при переповнених залах. Значний вплив на відродження театру мав виступ у Криворівні у вересні 1988 року перед учасниками республіканського семінару працівників літературних музеїв з усієї України. Були присутні представники Міністерства культури. “Коли йшла дія гуцульського посіжіня –

згадує В.Сінітович – і дудар Іван Понеполяк заграв сумної, а жінки приказували за вмерлою господинею Параскою, то не одна жінка витягла із сумочки хустинку і витирала сльози”.

У жовтні 1998 р. Фонд культури і товариство Лева запросили Гуцульський театр виступити на сцені Львівського музично-драматичного театру ім. М.Заньковецької з уривком вистави “Гуцульський рік” у програмі вечора пам’яті 50-річчя з дня трагічної загибелі Г.Хоткевича. Після доповіді Петра Арсенича Гуцульський театр показав уривок з вистави про Святвечір і колядників, після чого львів’яни бурхливими оплесками, стоячи, вітали акторів вигуками: “Браво, гуцули!”. По закінченні вистави музиканти заграли запальну “Гуцулку”, на яку актори запросили глядачів із залу. Не втримався тоді відомий на всю Галичину, Заслужений танцюрист Ярослав Чуперчук і запросив до танцю акторку Василину Ілюк. Наступного дня Гуцульський театр показав виставу “Гуцульський рік” в театрі юного глядача. Кошти від вистави перерахували Українському фонду культури на увіковічнення пам’яті Гната Хоткевича.

У 1989 р. від Спілки письменників України та Інституту літератури Академії наук України ім. Т.Шевченка м.Києва надійшло запрошення взяти участь у вечорі з нагоди 110 - ї річниці від дня народження Г.Хоткевича. Вистави на столичній сцені пройшли з великим успіхом. Були присутні письменники О.Гончар, Ю.Мушкетик, скульптор І.Гончар, співачка Н. Матвієнко. Під час прогулянки по Києву 80 - літній трембітар Іван Боцвінок з В.Ясенова весь час був одягнений у гуцульському строї, що викликало зацікавлення киян.

Незабутнім для Гуцульського театру були виступи на Першому фестивалі “Червона рута” в Чернівцях 1989 року. Цього ж року Красноїля відвідала донька Г.Хоткевича – Галина Хоткевич, котра проживала у м.Гренобль у Франції. У той же час проходили зйомки документального фільму “Для Хоткевича”. Галина Хоткевич щиро дякувала за збереження пам’яті про батька та вшанування його творчого доробку. А Костянтин Степанков сказав режисеру театру Марії Дідушко: “Я схиляю голову перед вами і вашим Гуцульським театром, бо ніякий заслужений артист не зіграє ролі гуцула на сцені чи в кіно так природньо, як ви це робите в своїх гуцульських виставах сьогодні”.

У вересні 1993 року учасники Гуцульського театру мали приємну можливість зустрітися з представниками Міжнародної експедиції театральних діячів Польщі, Англії, Німеччини, Швеції, Данії та США. Театр виступив перед гостями з прем’єрою “Непросте”, яка прошла з великим успіхом. Після вистави гості танцювали і співали пісні різними мовами. А закінчилася зустріч запальною “Гуцулкою”. У 2000 р. Гуцульському театру випала честь відкривати міжнародний фестиваль “Дев’яте мистецьке Березілля” на столичній сцені Національного драматичного театру ім. І.Франка виставою “Гуцульський рік”. Через 11 років на цей же фестиваль театр запросив режисер першого фестивалю “Червона рута” Сергій Проскурня. У своєму слові він сказав: “Цього року нашому театрові виповнюється 80 років, але наш фестиваль буде відкривати один із найстаріших театрів України, якому в цьому році виповнюється 90 років – це Гуцульський театр Г.Хоткевича із гірського села Красноїля”.

У 2002 році, під час відкриття меморіальної дошки Платоніді Хоткевич у Криворівні, дочка Галина Хоткевич призналася, що хоче здійснити давню батькову мрію — перевезти Гуцульський театр на Наддніпрянську Україну і до Харкова, і що знайшла на це кошти. Якраз в тому році виповнилося 125 років з дня народження Г.Хоткевича і театр розпочав підготовку до цих гастролей. Допоміг у підготовці Івано - Франківський обласний науково -методичний центр народної творчості Прикарпаття. Перший виступ відбувся у Харківському академічному музично - драматичному театрі “Березіль” ім. Т.Шевченка уривком вистави “Гуцульський рік”. “Харків’яни дуже тепло приймали наш театр — згадує В.Сінітович. Дуже турбувались за нас Галина Хоткевич та багато української інтелігенції”. Наступного дня був успішний виступ у садибі - музеї Г.Хоткевича у селищі Високому. Згодом були виступи у м. Мерефі. Відвідали лісопарк під Харковом, де був замордований Гнат Хоткевич. Були на святкуванні представники від української діаспори Санкт-Петербурга. Як зазначила тоді Галина Хоткевич, Гуцульський театр своїми виставами в Харкові проклав місточки єднання між Західною і Східною Україною, які намагався прокласти її батько 100 років тому.

У 2005 році театр взяв участь у Міжнародному фестивалі багатьох культур “Ґаліція”, який розпочався у Львові і продовжився у Польщі. Під час фестивалю у Перемишлі сталася цікава подія: учасниця фестивалю Галина Бойчук у Перемишлі народила хлопчика. Маючи свідоцтво, у нього є право до 18 років виїжджати з матір’ю до країн ЄС. Самі театральні гастролі пройшли з великим успіхом. Приємно було бачити на виставах представників української діаспори.

У 2009 році було проведено урочистий вечір з нагоди 120 - річчя з дня народження гуцульського письменника, учасника Першого Гуцульського театру П.Шекерика-Доникового. З цієї нагоди було здійснено інсценізацію уривку з роману “Дідо Иванчік” у постановці В. Сінітовича. Вистава пройшла з великим успіхом.

На святі “Полонинське літо – 2009” випала честь виступати перед колишнім Президентом України В.Ющенком, котрому дуже сподобався Гуцульський театр. Пізніше він видав Указ “Про збереження та популяризацію гуцульської культури”.

Гуцульський театр успішно розвивається і продовжує славні гуцульські традиції. У його репертуарі, крім п’єс Хоткевича, з’явилися нові п’єси інших авторів, зокрема п’єса “Визволи нас від лукавого…” Л.Лопатинського. За 24 роки своєї діяльності театр є лауреатом майже всіх міжнародних гуцульських фестивалів. У 1994 році театрові було присвоєно звання “Народний”. Театр під керівництвом Володимира Сінітовича побував у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Києві Харкові, Яремчі, Рахові, Косові і Путилі. Бере участь в усіх фестивалях на території Гуцульщини. Театр брав активну участь у відзначенні 130-ї річниці від дня народження Г. Хоткевича у 2007 р. На ювілей, уже востаннє, приїхала Галина Хоткевич. З нагоди відродження Гуцульського театру журналістка з Чернівецького телебачення Катерина Нечаєва у 1990 році зняла передачу “Спадщина”.

Зараз уже починає формуватися четверте покоління акторів. Приємно, що два сини керівника Володимира Сінітовича Роман, Володимир і Дмитро теж актори театру. В театрі є доросла та молодіжна групи: 26 дорослих і 11 молодих акторів. На жаль, багато акторів час від часу мусять покидати село у пошуках заробітку в столиці чи за кордоном, але, незважаючи ні на що, як майже століття тому, три рази в тиждень поспішають на репетиції. Минулого року померли останні учасники другого покоління театру Олена Петріянчук (прожила 90 р.) та Василь Сінітович (89 р.).

Доля сучасного Гуцульського театру тісно переплетена з долею Народного музею Гуцульського театру Гната Хоткевича, відкритого 1987 року. За цей час музей відвідали десятки тисяч гостей з України і зарубіжжя. У 2004 році музею присвоєно почесне звання Народний і включено в музейне коло Прикарпаття. Внесено в мережу Інтернет. Отож, мрія Хоткевича показати гуцулів усьому світові збулася, адже до музею час від часу приїжджають актори, режисери, фольклористи, журналісти. Віриться, що Гуцульський театр і надалі нестиме славу про гуцульські звичаї та обряди.

Бібліографія: В.Сінітович. Театральна перлина Гната Хоткевича//Верховина, 2010, 63 с.

 

Фото:      Перше покоління Гуцульського театру.

В центрі – Г.Хоткевич

 

 

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...