Цьому дубові в урочищі Воловик біля Голованівська понад 400 років

Села і селища Голованівського району

20.03.2011 | 14:44  
переглядів: 5916

У публікації, взятій із книги "Голованівщина: від Трипілля до сьогодення" (Голованівськ, 2009), подаються історичні довідки про села Голованівського району Кіровоградської області, про які ще не йшлося на нашому сайті (матеріал у новій редакції).

Березівка (Ясне) – село Грузької сільської Ради. Засноване в 1912 році, назване на честь першого поселенця Березюка, після війни перейменоване на село Ясне. Розташоване за 12 км. від райцентру. Населення – 36 людей. Землі в користуванні агрофірми „Зоря”, центр якого знаходиться в селі Грузькому. Одне з двох сіл району, в якому не було смертей від голоду в 32-33 роках. Цьому люди завдячували голові колгоспу Івану Яковичу Радиуцькому, який зумів їх захистити від свавілля влади. В Березівці народилися: оперний співак, народний артист України Василь Феодосійович Козерацький (1906-1982 рр.), естрадний співак і композитор, народний артист України Микола Іванович Свидюк (1950), композитор, член музичної Спілки України, композитор Марія Федорівна Галюк (1949).

Вербове – село, центр сільської Ради, за 8 км на північ від районного центру. Перша письмова згадка припадає на кінець 18 ст. До 1923 року – центр волості. Населення 476. Дев’ятирічна школа (заснована як школа грамоти 1868 р.), дитячий садок, бібліотека, клуб. В період Великої Вітчизняної війни 270 жителів Вербового боролися проти німецько-фашистських загарбників, 114 з них загинуло. В селі народився заслужений працівник сільського господарства Іван Трохимович Саваренюк (1937), член Національної Спілки письменників України, заслужений вчитель України Петро Іларіонович Розвозчик (1957).

ст. Голованівськ – станційне селище Голованівської селищної ради, за 5 км від райцентру. Засноване в кінці 19 ст. Населення 610 людей. Залізнична станція, хлібоприймальний пункт, Голочанське лісництво, мисливське господарство, деревопереробний цех, паливний склад, школа, телеретранслятор. На ст. Голованівськ народився і виріс заступник командувача повітряно-десантних військ Росії, генерал-лейтенант Віктор Андрійович Сорокін. Підприємець В. О Ростом’ян, який тут проживав і працював, збудував на ст. Голованівськ православну церкву – 2010 р.

Грузянка – село Липовеньківської сільської Ради. Населення 78 людей. Землі належать агрофірмі „Липовеньке”.

Давидівка – село Перегонівської сільської Ради, розташоване на Ятрані за 13 км від районного центру на північний схід і за 20 км від станції Голованівськ. Населеня 202 людини. За переказами заселення Давидівки почалося приблизно 1750 р. Назване на честь першого поселенця. В 1862 р. при Покровській церкві почала діяти школа. Зараз діти добираються в школу с. Лебединки. Землі знаходяться в користування АФ „Ятрань” (центр у Перегонівці). У селі є олійня, магазин, памятка історії Абазівський млин, який діяв лише в перші півтора десятки років ХХ ст.

На початку 1970 р. історію села досліджував Віктор Карпович Григоренко. Згідно його записів, млин було збудовано німцями в 1901 р. Він приносив чималі бариші власнику поміщику О. Абазі. Абаза планував на зароблені кошти будувати в селі текстильну фабрику для переробки коноплі. Біля Давидівки за його планами мала пролягти і залізниця від Голованівська до Умані. В. Григоренко також зберіг для нащадків прізвища тих, хто очолював у 1918 р. сільський ревком – голова Яким Фонтович Рибак, секретар Іван Олександрович Фартушняк. У травні 1921 р. було створено комітет незаможних селян, до якого увійшли: Луценко Гнат Сергійович – голова, Мамалига Павло Семенович – секретар; члени: Запорожець Степан Степанович, Бобрик Ларивон Аксентійович, Запорожець Петро Григорович, Кваша Тарас Гуркович, Рибак Опанас Кирилович та Черевко Іван Семенович. У 1927 р. було створено СОЗ, до якого увійшли всі комнезамовці та інші найбідініші селяни, в 1930-му - колгосп ім. Т. Шевченка. Під час війни двоє мешканців села були убиті поліцаями, двоє – власівцями, двоє – німцями, сімдесят – загинули на фронтах. Тридцять молодих людей було вивезено до Німеччини, не повернулося звідти – семеро. В Давидівці народився заслужений працівник культури України Дмитро Фартушняк.

Журавлинка (Журавка) – село, центр сільської Ради, розташоване на схід за 25 км. від районного центру і за 12 км. від залізничної ст. Ємилівка на річці Чумата. Два ліси. В бо­ротьбі з німецько-фашистськими загарбниками загинуло 122 чол. За даними Ю. Й. Сіцінського на початку ХІХ ст. біля села було 4 кургани, 2 з яких на півдні, два – на північному сході від села, 1 розкопаний скарбошукачами”. Сільраді підпорядковане село Цвіткове. Населення 549 людей. До революції був черепечний завод, продукція якого користувалася особливим попитом за кордоном. В селі знаходиться садиба АФ „Чкалова” (раніше к-п ім. Чкалова). Школа (з 1884 р.), дитячий садок, Будинок культури, бібліотека. Біля села знайдено скарб бронзової доби, який складався з бронзових сокир, серпів тощо. В боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками загинуло 122 чол.

 

Зелена Балка – село Свірневської сільської Ради, розташоване за 10 км на південь від райцентру і за 10 км від залізничної ст. Ємилівка. Населення 75 людей. Виникло в 19 ст. Землі належать АФ „Свірневе”. Назву отримало від свого мальовничого місцерозташування.

Іллічівка — село Перегонівської сільської Ради, розташоване на північ від районного центру за 19 км. Населення 200 людей. Засноване в 1934 р.

Красноп оле село Межирічківської сільської Ради, розташоване на злиті річок Кайнара і Циганка за 10 км на північ від райцентру. Засноване у ХVII ст. за переказами з козацьких хуторів. Населення 218 людей. Навколишні землі належать АФ „Весна”, центральна садиба якої знаходиться у Межирічці. Тракторна бригада, початкова школа (з 1868 р.). Околиці села багаті на поклади каміння. У війну загинуло 119 чол.

Лащівка (Лящівка) – село Лебединської сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Ятрань за 20 км на північний схід від райцентру. Населення 100 людей. Засноване у 18 столітті.

 

Лебединка — село, центр сільської Ради, розташоване на лівому і правому берегах річки Ятрані, за 18 км. на північний схід від райцентру і за 12 км. від залізничної ст. Ємилівка. Населення 246 людей. Перша письмова згадка належить до кінця 17 ст., але засноване, очевидно, на 2-3 століття раніше. Окремі поселення пов’язані з обороною Київської Русі на Ятрані існували вже у 10-12 століттях. Сільраді підпорядковані села Лащівка, Табанове. Землі переважно належать АФ „Єдність” (раніше к-п ім. Котовського). Школа (з 1844 р.), бібліотека, магазини. З 1928 по 1938 рік у колишніх приміщеннях панського маєтку діяв агрономічний технікум, потім дитячий будинок і інтернат – до 1966 року. Село зазнало великих людських втрат під час голодомору 1932-33 років. Під час війни загинуло по сільській Раді – 175 чол. В агрономічній школі, яку було відновлено в 1943 р., діяла Організація Українських націоналістів. В 1934 році збудовано першу на Ятрані ГЕС, яку згодом було зруйновано. В 1953 р. збудовано нову – за необхідністю закрита в 1970 р. Поблизу 4 невеликих лісових масиви – Росохвате, Ребрівка, Довжок і Кучералиха.

За даними О. Діденко, В. Стефанович, Б. Чорномаз (Збірник археологічних пам’яток Уманщини. Умань, 2006). Біля села є 13 могил. На полях, на поверхні землі знаходять бронзові тригранні наконечники стріл. Там також є висока могила, яка не розорюється [УКМ, повідомлення А.І. Заболоцького 11.09.1956 р.]. Поблизу села, по правому березі річки Ятрані, біля потічка Довжок, між селами Лебединкою і Табановою, знайдено черепки глиняного гончарного посуду Черняхівської культури [Розвідки Ф.М. Задорожного 1952 р.].

Липняги – село Липовеньківської сільської Ради. Землі знаходяться у володінні АФ „Липовеньке”. Населення – 35 людей. З 1927 р. по 1933 р. тут в будинку заможного господаря Карпа Жука, сім’ю якого більшовики виставили на вулицю, а господаря зі старшими синами розстріляли, було відкрито філію Одеської трудової колонії ім. Урицького, де відбували покарання неугодні більшовицькій владі селяни. Після голодомору колонію реорганізовано в дитячий будинок для дітей дошкільного віку. Проіснував до 1966 р. Під час окупації в лютому 1943-го жандармами було розстріляно тридцять шість 6-9-річних вихованців дитбудинку єврейської національності.

Люшневате (Люшнювате) – село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі Південного Бугу, за 25 км. на південь від районного центру і за 20 км. від залізничної ст. Ємилівка, на межі з Миколаївською областю. Населення 509 людей. Засноване в XVII ст. Саме тут була переправа через Буг в напрямку Одеси поки не збудували трасу Київ-Одеса. Переправляючись в брід, на возах тут часто ламались люшні (дерев’яна деталь, яка зв’язує вісь воза з полудрабком), Чумаки змушені були затримуватись на ремонт і навіть мали майстерню, запасні люшні. Звідси, можливо, і пішла назва села. Хоча за іншою версією село названо на честь першого поселенця Антона Люшневатого. На початку минулого століття до складу села увійшло с. Сергіївка. Певний час до революції і після революції знаходилося в оренді Грушківського цукрозаводу. Є клуб, школа (1884 р.), дитячі ясла, церква збудована 1809 р. У війну загинуло — 142 чол. У селі пройшли дитячі роки поета Валентина Леонідовича Мороза.

Манжурка – село Красногірської сільської Ради, розташоване на захід від с. Красногірки, за 6 км. від райцентру. Населення 25 людей. Засноване на початку ХХ ст. учасниками війни в Манжурії, яким тут наділили земельні ділянки.

Маринопіль – село Розкішненської сільської Ради, розташоване за 13 км на схід від райцентру і за 4 км від залізничної станції Ємилівка. Населення 163 людини. Землі переважно належать агрофірмі „Розкішне”. Засноване у ХІХ ст. Уродженець села Герой Радянського Союзу, полковник артилерії Олександр Денисович Каньовський (1923).

Мар’янівка – село Розкішненської сільської Ради, розташоване на схід від райцентру за 23 км і 8 км від залізничної ст. Ємилівка. Населення – 74 людини. Засноване у ХІХ ст. Землі належать переважно АФ „Розкішне”. Була школа, магазин, медпункт. Зараз цих закладів у селі немає. У роки голодомору загинуло десятки людей, серед яких чимало і дітей.

Межирічка – село, утворилось з поселень Оздобна, Межирічка і Причепівка, центр сільської Ради, розташоване за 1 км на схід від райцентру і за 7 км. від залізничної ст. Голованівськ в межиріччі річок Кайнара і Свинарка. Населення – 1123 людини. Сільраді підпорядковане с. Краснопілля. В селі знаходиться центральна садиба АФ „Весна” (раніше к-п „Росія”), вітамінний завод, до 1986 р. – спиртовий. Засноване село на початку 17 ст., перша письмова згадка належить 1763 р. За даними Ю. Й. Сіцінського („Археологічна карта Подільської губернії”, 1901 р.) „в 1895 р., у володіннях Олексія Михайловича Абази, розкопано 5 курганів, из яких 3 древніх і 2 пізніших. В древніх могилах знайдено людські кістки і кістки тварин – коня чи вола, різні предмети – буси, каблучки, збруя, кремні, глиняний посуд (амфора з червоної глини, черепки чорнолакового грецького посуду). В одному з цих курганів, у верхній частині було інше захоронення, більш пізнішого типу. В ньому знайдено людський скелет в сидячому положені, обкладений деревом, а вище скелет коня; біля людського скелета були: кольчуга і шлем залізний, золоте кільце з головою дракона, 5 золотоординських монет, залізні наконечники стріл, буси. В іншому пізнішому кургані – два захоронення – чоловіка і жінки в дерев’яних гробах, головою на захід. При чоловічому скелеті знайдені: зігнута шабля, кольчуга, залізний шлем, наконечники стріл, пряжки, біля колін – дві чашки: срібна і мідна; біля жінки – дзеркало мідне, срібний флакончик, мідна сережка у вигляді знака запитання. (В двох останніх курганах – поховання кочовиків XIII-XIV ст. - Зап. И.Р.А.О. XI, 280.).В 1898 р. розкопаний селянами скитський курган, де знайдено 19 бронзових наконечників стріл гладеньких, пірамідальних і 5 залізних цвяхів”.

В 20-30 роках минулого століття в селі була агрошкола, потім технікум (закритий в 1937 р.), В агрошколі вчився і працював метеоспостерігачем підсобного господарства в майбутньому відомий полярник, Герой соціалістичної праці Петро Свірненко, тут розпочинав свою трудову діяльність викладачем хімії та ґрунтознавства академік НАН України Петро Василенко. Під час війни 1 вересня 1942 року агрошкола відновида роботу, але навесні 1943-го був остаточно закритий, через те, що в її стінах почала активно діяти підпільна Організація Українських націоналістів. Зараз в селі діє загальноосвітня школа, є Будинок культури, дитячий садок, дві бібліотеки. 700 жителів воювали на фронтах ВВВ, 172 загинуло. На околиці села розкопано 4 скитських кургани (V-III ст. до н. е.), а також кургани з похованням кочівників (XIII-XIV ст.).

Молдовка (Молдавка) – село, центр сільської Ради розташоване за 20 км на південь від районного центру і за 18 км. від залізничної ст. Ємилівка на річці Нетека. Населення 600 людей. Сільраді підпорядковане село Надеждівка. Садиба АФ „Урожай”, млин, олійня, школа (з 1886 р.), клуб, бібліотека, дитячий садок, амбулаторія, ветеринарна дільниця. Поклади білої глини. Засноване село, нібито, у 17 ст. молдованами, але є версія, що його заснували козаки, які ходили походами в Молдавію. За даними Ю. Й. Сіцінського „Археологічна карта Подільської губернії” (1901 р.) біля села було „8 курганів, из яких два великих на селянській землі, один на церковній, один в центрі села, и 4 великих кургани на поміщицькій землі. Біля села вал, який йде з Київ. губ. на південь через речку Буг до с. Великий Бобрик на рч. Кодима”.

На фронтах Великої Вітчизняної війни на території сільської Ради загинуло 214 людей. Великих втрат село зазнало в період голодомору 1932-33 р. В 70-х роках минулого століття археологічною експедицією Ленінградського університету в Молдовці було розкопане древнє поховання, в якому, як писав Петро Кизименко („Пам’ять степів”, Кіровоград, ст. 28) було виявлено останки жінки з немовлям. Біля них був великий спис з масивним вістрям. У Молдовці народилися: голова Ради народних комісарів та міністр закордонних справ періоду Центральної ради Всеволод Олександрович Голубович (1885 – 1939); заслужений працівник сільського господарства Олександр Михайлович Пахолюк.

Надеждівка – село Молдовської сільської Ради, розташоване на південь за 23 км. від районного центру і за 17 км від залізничної ст. Ємилівка на річці Нетека. Населення 125 (чол. 56, жін. 84). Засноване 1889 р. тодішньою власницею навколишніх земель княгинею Надією Олексіївною Трубецькою і назване на її честь. Певний час до революції і після революції знаходилося в оренді Грушківського цукрозаводу. Землі належать АФ „Урожай” – центр у с. Молдовці. Православна церква – пам’ятка дерев’яної архітектури кінця ХІХ ст., відбудована за рахунок колгоспу (голова правління О. Пахолюк) 4 жовтня 1993 р. В селі народився полковник авіації, Герой Радянського Союзу Марко Трохимович Лановенко (1912).

Одая – село Пушківської сільської Ради, розташоване за 13 км на південь від районного центру і за 9 км від залізничної станції Ємилівка. Населення – 96 людей. Автозаправна і газозаправна станції. Засноване у ХІХ ст.

Олександрівка – село Шепилівської сільської Ради, розташоване на південь за 7 км від райцентру і за 5 км. від залізничної ст. Ємилівка на річці Свинарка. Населення – 271 (чол. 130, жін. 141). Засноване переселенцями з Запоріжжя у 18 ст. За окремими даними під час голодомору 1932-33 р. померло більше ста мешканців села. У війну загинуло – 16.

Олексіївка – село Свірневської сільської Ради, розташоване за 15 км на південь від районного центру і за 12 км від залізничної ст. Ємилівка. Засноване княгинею Н. Трубецькою 1891 р. і назване на честь чоловіка Олексія. Населення – 48 (чол. 22, жін. 26).

Пушкове – село, центр сільської Ради, розташоване на південь за 16 км. від районного центру на автомагістралі Київ – Крим на річці Деренюха. В давнину село Пушкове було дуже велике, але після переходу маєтку із роду Потоцьких в руки дрібних власників населення в цьому селі зменшилося. За даними Ю. Й. Сіцінського „Археологічна карта Подільської губернії” (1901 р.) біля села на підвищеннях знаходилося 7 курганів. Перша письмова згадка належить до1780 р. Походження назви невідоме – можливо тут стояв якийсь захисний редут (гармата); є також пушка в значенні коробки із заліза чи срібла для збереження дорогих дарів і навіть праху покійника (гробниця); є пушка в значенні чутки. Населення – 450 людей. Землі переважно знаходяться у володінні АФ „Мир” та фермерського господарства О. С. Яніцького. Школа (з 1869 р.), клуб, млин. Народилися: доктор медичних наук Григорій Григорович Кармазановський (1959 р.) – живе і працює в Москві; кавалер двох бойових орденів Червоного Прапора, командир взводу кавалерійської бригади Г. Котовського Ф. В. Данилюк (один із цих орденів він отримав за участь в ліквідації антибільшовицького повстання на Тамбовщині під керівництвом В. Антонова-Овсєєнка).

Семидуби – село, центр сільської Ради, розташоване на північ за 15 км. від райцентру і за 22 км. від залізничної станції Голованівськ на річці Семидубка. Перші письмові згадки належать до кінця ХVІІІ ст. (належало до Псярівських хуторів). Населення – 380 людей. Але, судячи з назви, село могло бути засноване ще до запровадження християнства. Тоді, коли наші предки мали дуб за священне дерево і знали, яке значення мало число сім – “число це стосується духовної сторони речей, таємна Божественна сила в природі”. Не виключено, що саме тут могло бути якесь священне місце або природній храм – діброва ( дубрава), в якому біля семи дубів проводилися релігійні обряди наших давніх предків. Землі знаходяться у володінні АФ „Манжурка”. Клуб, бібліотека, медпункт, школа (з 1870 р.).

Табанове – село Лебединської сільської Ради, розташоване на півострові утвореному закрутом річки Ятрань за 15 км. від районного центру і за 16 км. до залізничної станції Ємилівка. Заселення села почалося приблизно у 16 ст. Населення 198 людей. В кінці 18 ст. село належало графу Станіславу Потоцькому, мало церкву і два водяних млини. Землі переважно знаходяться у володінні АФ „Єдність” з центром у с. Лебединці. На околицях села розкопано 5 старовинних поховань-курганів. „Повз село, за повідомленням В. Б Антоновича (Археологическая карта Киевской губернии /Приложение „древності” т. 15/ Изд. Московського археологического общества. Москва 1895 г. ст. 132), проходить земляний вал в напрямі Балтської волості (нинішній Голованівський район). На 68 стор. цього видання вказано, що цей вал називають „змієвим” і йде він через Підвисоцький ліс, далі через села Копенкувате, Табанове і аж до річки Кодима.

Цвіткове (первісна назва Дуківка) – село Журавлинської сільської Ради, розташоване за 28 км на схід від районного центру і за 9 км від залізничної станції Ємилівка на річці Чумата. Населення 100 людей. Виникло в 60-х роках ХІХ ст. Перейменоване на честь офіцера, батальйон під командуванням якого звільняв село в 1944 р., - Цвєткова. Навколишні землі переважно знаходяться у володінні агрофірми „Чкалова”, центральна садиба у с. Журавлинці.

Ясне – дивись Березівка.

Із книги Сергій Піддубний "Голованівщина: від Трипілля до сьогодення"

 

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...