Український вчений О. Братко-Кутинський довів, що „саме терен України є тим містичним місцем планети Земля, на якому відбувається передача естафети знань від усіх рас земної кулі: лемурійської, атлантичної, арійської”. Тибетські первосвященики залишили своїм наступникам хвилюючі спомини про свій рідний край Причорномор’я: „Яке щастя бути цим народом Припонтиди, котрий іде по корі планети, насичуючи її свідомістю духу!”

Хода цього народу закарбувалася в духовній історії всього людства. В книзі “Код України-Руси” я вже наголошував на не випадковості збігів деяких головних сакральних назв китайських та японських культів з давньоукраїнськими. І, як уже відмічалося, не випадково в китайців “ки” позначає духовну силу, бо кити-с кити зі своїми першосвятителями Рамою, Буддою – це ті, хто насичував планету, в т. ч. і їхню землю, свідомістю духу.

У нас Колань (Колунь) – країна божих синів-русів, у китайців майже тотожне: Куньлунь – земна резиденція владики Хуан-ді, що знаходиться на заході, тобто в нашій стороні. В китайській мітології Хуан-ді, до речі, відповідає нашому Дажбогу „Управитель Ху ан- Ді – жовтий бог Землі, який тримає в руках висок” (И. В. Вайнтруб, “Священные лики цивилизаций”, ст. 223). У назві цього управителя бачимо те ж саме “ді”, що в нас позначало одного з найдавніших богів – Дія-Див та “ан”, інша назва скитів – анти. Китайський Гоу-ман, який виступає в ролі головного бога серед весняних богів, відповідає нашому Білояру – отаману – першому місяцю року і весни. І чи варто тепер сумніватися в тому, що кераміка культури китайського Ян Шао не привнесена з української Оратти-Трипілля?.. Не виключено, що її сюди заніс китайський перший предок Шан-ді ( Синді) – один із синів бога, що мешкали в басейні рік Південний Буг-Синюха – Синиця – Рось. Сама назва Китай, як відомо, теж не китайська. Очевидно, що на великій її частині колись мешкали і проводили просвітницьку діяльність серед туземного люду китти-скити.

Майже аналогічна назві “синді” японська релігія “ синто”, на думку фахівців, запозичена в китайців, і означає вона, нібито, не що інше як „ шлях небесних божеств”. Але це повністю відповідає скитським „святим дорогам”-Ексампей, які знаходилися саме там, де протікають сини Бога (Буга) Синиця і Синюха.

Вірні “синто” поклоняються богині сонця Аматерасі, яка, між іншим, передає своєму внукові три священних предмети: дзеркало – символ справедливості, меч – символ могутності і авторитету та магатаму – кам’яну пластину у формі коми – символ знань і родючості. Отже, по суті, Амате расу – це та сама Мати-руса (за Влескнигою Мати Слава), яку бачимо на численних скитських зображеннях із свічадом (дзеркалом) в руці, яка освячує воїнам мечі і дає напитися із рога священного напою (японці за формою рога зробили магатаму).

Суттю іншої буддійської секти японців “ сінгон” вважається всесвіт, все живе і неживе, що є тілом верховного будди, якого по-японському називають Бірусяна або Русяна, що теж вказує на русів, а не на китайців.

Цікаво, що Корея колись називалася точно так, як наш батько Ора у тій же Влескнизі – Ореа, та й Ір у них має те саме розуміння – небесний. Все це – досить серйозні і промовисті підтвердження тому, що перші знання східному світові принесли вихідці з нашої землі.

У книзі “На землі Аполлона, Артеміди і Посейдона” ми також говорили про не випадковий збіг назв древньої держави наших пращурів Перірати і Персії. Держави сусідствували одна з одною, змагалися між собою, кому бути більшим, сильнішим, значимішим або першим і, отже, нічого дивного в тому немає. Але є річ, що вражає більше за всі інші таємниці світу. Якщо на колишніх землях Перірати і Персії, про свої назви вже забули, то одна країна, що знаходиться в іншому кінці світу, зберігає в собі цей архетип до нашого часу. А те що він український і також не випадковий, маєте змогу самі пересвідчитися.

Йдеться про латиноамериканську країну Перу. Почнімо з гір Анд, де вона знаходиться, і назва яких асоціюється з нашими предками антами – високими і дужими людьми. Анди входять до гірської системи Кордильєр і тут маємо аж два відповідника: підвищенність в Молдавії – Кодри (зміна місцями лише однієї літери) та древню Корію (Карію).

Як у Криму, на території Перу є гора Ільї, в Болівії – Ільямпу. Далі – більше. Річки: Амазонка – згадайте наших амазонок, Напо – Напій, Самирія – Самара, Моче, Сечин і Колька не потребують коментарів. Міста – Віру, Анкон, Кальяо (Коло), Парамонга (Перемога), Барранка, Мала, Аполо, Сората (Ората), Куско, Коройко, бухта Піско, стародавня обсерваторія Паленке (Паланка)...

Як і в наших предків, серед священних істот у андианців були олень, качка (місцевий народ називається кечуа), сокіл, змія і навіть так само зображали волосся на голові жерців у вигляді змій, як це робили у нас. А ось деякі їхні священні місця і поняття: піраміда Каласасая (чи не Колаксая?), святилище Сіпана (се Пана), бог Місяця Ай-Апек (у нас бог Сонця Апол), Конопа – хранитель домашнього вогню (об’єднано нашу контину і бога Опала/Апол Ола); Віракочу – бог Творець, древня імперія Варі (у наших предків – бог Творець С варг); творці цієї імперії мали імена Манко Капака і Мами Окльо (Мина Купала і Мама Око – ясновидяща); найбільші біля озера Тітікака держави Колья (Коло) і Лупака (у нас є село Луполове); селище Сілью стан...

Як могли сюди перекочувати українська сільська станиця, назви рік, гір, святилищ тощо? Чи не дивує вас сусідство латиноамериканських країн Колумбія, Перу, Бо лівія, Аргентина та місцевість Акри з таким же сусідством, що була на древній українській землі: Колань, Перірата, Лідія (Лівія) Аргос-тин і згадувані Геродотом локри та теукри?

Як на нашу думку, жодним чином тут не може йтися про звичайну випадковість, адже вся ця перуанська називникова база комплексна – від імен людей, міст, рік, гір і до назв богів та святилищ. Очевидно, що вони сюди були привнесені якимсь чином з нашої землі. Яким? Спробуємо відповісти на це питання за допомогою того ж Геродота та древніх легенд.

Є в Батька історії згадка про одного гіпер/ніперборейця (скита), який обійшов увесь світ. У мітах він – герой-аргосець, що побував на самому краю землі. Цікаво, що в своєму імені обоє мають одну й ту ж основу: скит А баріс (Паріс) і аргосець Персей (Парсей). Обоє є вихідцями з однієї землі – Скитії, бо, як ми вже довели, Аргос насправді знаходився в Північному Приазов’ї. Цьому підтвердження також імена Персейових предків та родичів: він, Персей, – брат самої Атени Паллади, онук Акрисія (Окрая), син Данаї.

Не будемо переказувати захоплюючу історію Персея, якого, нібито, змусив відправитися на пошуки Медузи-горгони цар Полідект – це можна прочитати в мітах. Насправді, мабуть, події розвивалися зовсім по-іншому. Приблизно 3000 років тому Персей отримав завдання ради отців Скитії-Перірати – або дослідити невідомі землі, або в зв’язку з якоюсь катастрофою, що сталася в тих краях, надати потрібну допомогу, підтримати тамтешнє населення. Звісно, паралельно він мав завдання поширювати знання та віру Первосвятителя Рами.

Зібравши експедицію і орієнтуючись на Ясну (найяскравіша зоря, нині Венера), Персей вирушив у дорогу. Зважаючи на географічні назви, можна навіть назвати членів експедиції, бо найвірогідніше вони надавалися на їхню честь: Парій, Ант, Коло, Дон, Лупа, Мал, Ман (пестливе Манко), Окрай, Полян, Коройко, Ората, Ама, Лелег, Сало.

Шлях експедиції пролягав через Кавказ – і далі слідкуємо за назвами: через Парфію (Іран), Індію (на нашій землі була Синдія), Андаманське море, півострів Малакка, острови Суматра, Калімантан, Ява, Ту валу, Каледонія, Соломонові, Полінезійські, Сала-і-Гомес острови... Сучасний підводний хребет з такою ж назвою Сала-і-Гомес, який веде до Анд, можливо, в ті далекі роки виходив на поверхню, і Персей ним успішно добрався до берегів сучасного Перу.

Звичайно, це не був перехід „галопом по європах”. Це була тривала і дуже нелегка подорож. Не на один день і не на місяць експедиція затримувалася на тих чи інших архіпелагах ( аргополях – святих полях), вивчала їх, допомагала місцевим племенам налагоджувати своє життя. На честь Персея, його товаришів і їхньої віри засно-вувалися поселення, називалися острови, гори ріки, міста і т. д. Наприклад, Полінезія – поля низинні або земля (країна), що близько від води. В малайському слові „нусантара” (острівна земля) легко прочитуються давньоукраїнські основи: „ нус” – низ, „ан-ян” – земля і людина. Чоловік у малайців і балійців, що мешкають на островах Індонезії, лелака, у нас плем’я корців-локрів називалися лелегами.

Верховний бог скитів Папай у полінізійців став Папою – в означенні “божа земля”, мати-земля. Тобто, у них Папа, по суті, – теж один із верховних богів. У палів-скитів Ра (Ора) – батько, бог сонця, у полінезійців Ранга – отець-небо. Перша жінка полінезійців має таке ж ім’я як і царівна Аргосу – Іо. Цікаво, що східні полінезійці (переважно Гавайських островів) своєю прабатьківщиною вважають легендарну країну Полапола – мабуть, і цю назву (Пала поле) принесли їм мандрівники на чолі з Персеєм.

Безумовно, експедиція Персея не могла не скласти карту досліджених нею земель, але чи є вона в якихось сховах, чи пропала, на жаль, невідомо.

Як доказ перебування в Перу Персей привіз зображення Медузи Горгони, яке служило у наших предків за божество страху. Неспроста Персей подарував голову Медузи захисниці міст Атені Палладі (в „Теогонії” Гесіода йдеться, що саме Персей обезголовив медузу). Персей також привіз на рідну землю багато золота, в т. ч. подарований самим царем медальйон із зображенням його святительства. Згодом цей медальйон опинився у могилі якогось із керченських царів. Золоті вироби із зображенням людини з індіанською зовнішністю також знаходили на Запоріжжі в Товстій могилі та Чортомлик.

Можливий і інший спосіб Персейових мандрів – повітрям. Із мітів відомо, що Персей отримав від німф три подарунки, серед яких були і крилаті сандалі. За їх допомогою можна було перелітати з місця на місце. Геродот також згадує гіперборея (скита) Абаріса (Паріса/Парія – той, хто парить, літає) – кн. IV 36 – який, нібито, „обійшов цілу землю зі стрілою без ніякої їжі”. Найвірогідніше, в оригіналі було „на стрілі”, а не „зі стрілою”, тобто, під стрілою мався на увазі літальний пристрій, який сьогодні називають ракетою. Мабуть, саме на ній Персей облетів весь світ, залишивши свої сліди в Перу і, навіть, злітну смугу на плато Наске...

Український краєзнавець-історик О. П. Знойко припускав, що ще в бронзовому віці з Південної Америки до нас могли возити олово. На його думку країна Таршиш – це якраз і є колишнє Перуанське царство. Ми ж нагадаємо, що згідно Біблії Таршиш – син Явана, онук Ноя. Книга пророка Єзекіїля (38) згадує його ім’я серед „досконало озброєних північних орд Гомера”, тож, очевидно, було це царство не перуанським.

Хоча не виключено, що міг бути і ще один Таршиш. Олександр Знойко писав: „Факти доводять, що Америка була відома на інших континентах задовго до Колумба й лише занепад культури за тієї доби призвів до повторного її відкриття” (ст. 280). Отже, якщо країна Таршиш була в Південній Америці і вона мала тісні торговельні стосунки з Євразією, то подібність всіх цих назв та імен нікого не повинна дивувати. Відбувався не тільки обмін товаром, а й культурними надбаннями, зав’язувалися родинні стосунки тощо.

Споконвіку наші предки прагнули до відкриття нових земель і підкорення неба. І нічого дивного немає в тому, що 1870 року нащадок славних українських козаків-маків Микола Миклухо-Маклай вирушив досліджувати індонезійські та полінезійські острови. Генетичну пам’ять в ньому пробудили ті, хто кілька тисяч років до нього вже проробив дорогу до Індонезії і над населенням якої узяв духовну опіку. Маклай був відряджений ними в далекі краї, щоб підтвердити тамтешнім племенам, що їх не забули. Саме з місією захистити беззахисних туземців від європейських колонізаторів, повернути їм надію у власні сили йшов до них Маклай.

Скити-укри давали назви (а отже привносили авторитет, знання, мову своєї землі) – в Греції: Смирна, Ліда, Лебедян, Бура, Пелена, Олен, Коло, Кума, Род, Карпати, Троя, Троада, Сала, Зона: в Італії Равенна (Рівне), Милан, Болонья, Боян; в Ізраїлі – Єрусалим (Ора село), Сирії – Пальмира (палів світ); за північним колом – Таймир (той мир); на Далекому сході Корея (Орея); в Ірані – Алі-Кош (Ола Кіш), Тегеран (то гора); в Іраку – Яримтепе (місто Яра – Яра стопа), Багдад (Богдан); в Туреччині – гора Немрут (не мруть – тобто, гора безсмертних богів), на Памирі – Хорог, в Саудівській Аравії – Хата; Палестина – палів стан; Непал – не пали; Гольфстрим (гулстрим – стрімка течія) в Атлантичному океані, в Тибеті – хребет Баян Хара Ула (Боян Хора Ола, що можна перекласти як хребет Воїнів Святого/небесного Ола), Ангкор – древнє камбоджійське місто знамените своїми мистецькими витворами з написами на санскриті і старокхмерській мові, Калькутта (місто киттів) в Індії, в Японії - Іванай, в Лівії – Триполі, в Алжирі – Оран, в Ефіопії – озеро Тан. Сергій Плачинда, посилаючись на книгу Аттіліо Гаудіо „Цивилизация Сахары” (М., „Наука”, 1985) називає в Сахарі місто Аделесу (Одеса) і курган цариці Тин-Гіван (захисницю Іванну)... Всіх і не перелічити.

Саме скити/уКРаїнці: АбАРіс – першим обійшов із стрілою (чи облетів на стрілі-ракеті) світ; ІкАР – першим збудував крила і здійснив спробу долетіти до сонця; МиКОЛа ЦеОЛКОвський – теоретично довів можливість польоту людини в космос; Сергій КОРольов вивів першу людину на космічні орбіти; за розрахунками Юрія (ОРія) Кондратюка американці здійснили політ на Місяць; ІГОР СіКОРський – поставив на крила Америку...

Уривок з книги "Давньоукраїнські боги, герої, держави і племена"

Якщо Ви хочете нам допомогти, пишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу на титульній сторінці сайту.