У Космачі табір проводиться з 2008 року. Мета табору – дати молоді знання і навики ідеологічної підготовки, фізичний вишкіл, об’єднання молодих українців з різних куточків держави і відпочинок серед мальовничої та чистої карпатської природи. Розташування табору вибрали не випадково. По - перше, це мальовничий куточок природи, адже невелику полонину зусібіч оточують розмаїті гори, які своїми голубими вершинами торкаються неба. Також близько до села, а це сприяє тому, що часто можуть приходити гості, з котрими таборовики охоче спілкуються. А ще місцина має історичне значення, оскільки на цьому місці і навколо нього не раз точилися бої вояків УПА з більшовицькими окупантами.

Вік таборовиків від 13 - ти до 35 - ти років. Але як виняток, вдруге у таборі перебував художник з Дніпропетровська Станіслав Брунс, котрий досяг пенсійного віку. Цього року пан Станіслав уперше привіз у табір свою онучку Христину. Він – рядовий стрілець і підкоряється усім наказам старшин. Але має скидку на те, що фіксує табір на відео і змушений спускатися в село, щоб заряджати акумулятори.

Табір складається з таборовиків, стрільців і старшини. Найстарший у таборі – комендант. Він несе персональну відповідальність за кожного зі стрільців. Заступником коменданта і начальником штабу табору є булавний. Найнижча ланка таборової старшини – ройовий. А в кожному рої є ланковий, який заступає ройового на час його відсутності. А чотового заміняє ройовий першого рою. Обов’язковим у таборі є медик, котрий надає першу допомогу. За звичаєм УПА, всі учасники табору мають своє псевдо, а дехто може мати і більше. Його присвоюють у різний спосіб: за власним бажанням, згідно з якостями і місцем проживання. Наприклад дівчина із Запоріжжя має псевдо Козачка, комендант табору носить псевдо Заграва, а булавного називають Олексою. До хлопців звертаються “друже”, а до дівчат – “подруго” і називають псевдо. Вітаються словами “Слава Україні! ”, а відповідають “Героям слава! ” Є в таборі писар, котрий готує порядок денний і стежить за його виконанням. Веде документацію і готує грамоти. Є також господарський рій, який займається кухнею. Разом з писарем вони готують меню, список закупів тощо.

Побудка в таборі відбувається о 7. 00 годині ранку. Потім булавний проводить руханку. О 8.00 год. – сніданок. Після сніданку відкриття дня, який розпочинають Гімном українських націоналістів. Оголошується порядок денний. Відбуваються практичні заняття з топографії, теренові ігри, спортивні змагання, основи рукопашного бою, а також проходять гутірки. Іноді проводять заняття зі знання зброї. Це в основному для хлопців, бо їм треба готуватися до армії. Але це не було метою створення якоїсь мілітаризованої організації, а лише для ознайомлення. Бувало, що проводили практичне заняття з пневматичної зброї, яку привозили зі собою таборовики. Після обіду проводяться або гутірки, або практичні заняття. Бувають і розважальні заходи. Мають таборовики вільну годину і тоді займаються особистими справами. Є в таборі таборова пошта і кожен бажаючий може написати листа таборові або комусь конкретно. Увечері періодично проводять вечірню ватру, біля якої відбуваються різні театральні сценки, конкурси, змагання, співають українські пісні і розповідають веселі історії зі свого життя. Після ватри починається нічна тиша, яку категорично забороняється порушувати. У випадку порушення оголошується тривога і таборовики повинні протягом 10 - 15 секунд вибігти і вишикуватися. У неділю таборовики відвідують Богослужіння в місцевих церквах, а також місцеві музеї. Знайомляться з місцевими традиціями.

У таборі є також почесний обов’язок – стійка біля прапорів: державного і червоно - чорного. У випадку непередбачуваних ситуацій вартовий піднімає тривогу і намагається нейтралізувати вторгнення. Були ситуації, коли вночі по табору хтось ходив з місцевих жителів. Мабуть трошки напідпитку і таборовики проганяли непрошених гостей.

Неподалік наметового містечка знаходиться таборова кухня. Щодня призначається черговий рій, який допомагає готувати їжу: заготовляє дрова, носить воду з джерела. Вночі таборовики з того ж чергового рою по дві години стоять на варті з прапорами. Меню таборової кухні досить скромне. На перше готують суп або борщ без м’яса. На друге – картоплю, макарони і різні каші. Іноді до цього додають тушковане м'ясо. Одного разу навіть готували вареники. Чай готують переважно з лісових трав. Великим задоволенням у таборі є кава. Не всім щастить її попити. Перед початком і вкінці їжі таборовики обов’язково моляться. Продукти купують у магазині і в місцевих жителів. Для цього призначаються чергові таборовики.

У таборі напіввійськова дисципліна. Цьому сприяє те, що булавний друг Олекса, корінний кримчанин, професійний військовик. Свого часу він був командиром взводу спеціального призначення МВС України (зараз він старший лейтенант запасу). Друг Олекса розробив Статут, табірний режим, відновив повстанські команди і таборові звання, тобто відродив старі військові традиції. Це також сприяло тому, що з першого табору друг Олекса став ройовим (за армійським поділом – командир відділення), а вже в наступному таборі став чотовим (командир взводу), а тепер доріс до булавного (приблизно начальник штабу). За таку дисципліну його іноді сварять люди, які є більше інтелектуалами, а не військовиками. Але друг Олекса намагається все це поєднати.

Безперечно, не обходиться у таборі і без порушень. Але завдяки суворій дисципліні важких порушень не допускається, тим більше, що ці люди свідомі того, куди вони приїхали. Бувають дрібні порушення: тримання рук у кишені, невчасне стання в лаву. Але карають порушників не злобливо, а з посмішкою. Дівчата, наприклад, присідають, а хлопці віджимаються або виконують вправу під умовною назвою “армійський метелик”, тобто присідають і, підскакуючи догори, плескають руками над головою. Після покарання кажуть: “Дякую, друже, за добру науку”. А булавний відповідає: “Рости широкий і високий”. Тобто намагаються знівелювати покарання якимось жартом, щоб не було дуже образливо, тому що є люди вразливі, з різним світосприйняттям. Такі покарання спрямовані на покращення фізичного стану таборовиків і загартування. Звичайно, за серйозні порушення можуть бути й буки по м’якому місці.

– Був один випадок на моїй пам’яті, – пригадує булавний друг Олекса, – що таборовик без дозволу залишив розташування табору і пішов у село порозважатися. Відлученя категорично забороняється.

–Найгіршим покаранням є вигнання з табору – продовжує булавний. Одного таборовика на позаминулому таборі я особисто вигнав за непідкоряння наказам старшини.

В таборі категорично заборонено вживати алкоголь. Якщо б виявили когось напідпитку, то відразу цей порушник отримує буки і проганяється з табору, і більше його ніхто й ніколи не візьме в табір. Цей закон стосується також всієї старшини. Із сигаретами трошки м’якше, але для цього є спеціально визначені місця, а якщо знайдуть недопалок, то відбувається почесне захоронення у ямі 2х2 метри.

–Чи траплялися якісь непорозуміння з місцевими жителями – запитую в булавного?

Такого не було. Навпаки, місцеві жителі нам допомагають, а часто навіть дають дівчатам покататися на своїх конях. Швидше ми з ними співпрацюємо, знаходимо спільну мову. Нещодавно ми ходили на полонину Куратул. Прийшли в колибу вівчарів: вони нам розповіли про своє життя, показали як живуть, пригостили вурдою, сиром. Дали зі собою бринзи і ми з неї готували свої страви. Звичайно, були випадки, коли заблукали люди, які вжили трохи алкоголю і себе не контролювали, але ми то швидко нейтралізуємо.

До табору часто навідуються гості. А це колишні вояки УПА, журналісти, представники місцевої влади, фольклористи, професори тощо. Таборовикам дуже цікаво поспілкуватися з ними. Захоплююча була розмова з вояком УПА Олексою Кушнірчуком, котрий поділився спогадами свого вояцького життя, а голова Українського історичного інституту з Нью - Йорка доктор Мирослав Драган прочитав лекцію з древньої історії України. Також розповів про українське таборове життя в Америці.

У табірному житті “Партизанська стежка” бувають і нагороди. Найбільшим є змагання за звання “Найкращий табірник”. Цьогоріч ним стала подруга Мурашка з Тернополя за зразкову дисципліну, знання Статутів, активне громадське життя табору. Надання їй цього звання було ініціативою всіх таборовиків.

Під час спілкування з таборовою молоддю з різних куточків України я відчув їх глибоку любов і шану до своєї Батьківщини. Особливо мене зворушили розмови представників Луганщини, Запоріжжя та інших областей сходу і півдня України. Ці молоді люди у своїх містах створюють об’єднання, де спілкуються рідною мовою, обговорюють українську історію, культуру тощо. До речі, таборовики зацікавлені у співпраці з українською таборовою молоддю з діаспори, а саме в обміні і вивченні досвіду. Табір “Партизанська стежка” наступного року охоче прийме до своїх лав 10 ы більше хлопців і дівчат з діаспори. Зв’язатися можна з булавним табору другом Олексою за номером: 095586 79 71 та е - поштою: alex_nose@ukr.net .

Якщо Ви хочете нам допомогти, пишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу на титульній сторінці сайту.