Римський історик Помпей Трог ще в першому столітті до нашої ери писав, що сколоти, тобто, ми, українці, найстарша Нація Світу. Поляк Михайло Красуський аргументовано доводив, що малоросійська мова не тільки старіша від усіх слов’янських, а й санскритської, грецької, латинської та інших орійських мов. Ар’є Вудка, сучасний ізраїльський вчений та публіцист, впевнений, що „скити нікуди не пішли з України... Насправді щезла не Скитія, а та середземноморська цивілізація, яка називала Україну цією назвою”.

Тим часом ряд науковців, в т. ч. вітчизняних, продовжують втокмачувати нам, що український народ почав формуватися лише з розпадом Київської Русі, самопринизливо назвавши свою країну “та, яка знаходиться скраю” .

Що поробиш – „ нема відваги ділати для добра загалу, для свого народу; є тільки рабський послух для чужих справ та для чужих ідей”, - писала в одному із своїх творів письменниця Уляна Кравченко. Немає відваги, немає національної гідності і професійної амбітності. Бо доказів на підтвердження тез Трога, Красуського та Вудки можна знайти чимало.

Вивчаючи таємниці нашої історії, не раз доводилося дивуватися, як вправно вітчизняні вчені обходять деякі, здавалося б, очевидні факти і особистості, які мали б стати предметом нашої гордості і особливого дослідження. Наприклад, чому досі залишається поза увагою така серйозна і популярна колись книга відомого французького дослідника світових релігій Едуарда Шуре “Очерки эзотеризма религий. ВЕЛИКИЕ ПОСВЯЩЕННЫЕ”, перекладена на російську мову і видана в Калузі ще на початку минулого століття?

Серед найбільш посвячених (або втаємничених) особистостей історії людства ця книга ставить на перше місце Первосвятителя Рам (пізніше Рама) і називає його творцем цивілізованого світу. Народився Рама на території нинішньої України, яку колись називали Скитією. За Шуре, Рама це – “перший Творець орійської релігії, який виступав з лісів древньої Скитії в подвійній тіарі завойовника і Посвяченого, що ніс в руці містичний вогонь, той священний вогонь, від котрого загориться духовне світло всіх орійських народів» (с. 31) .

Жив Рама, на думку Шуре, приблизно п’ять тисяч років до нашої ери (за іншими даними приблизно 6700 років до нашої ери). Його ще за життя вважали напівбогом. Він дав людям необхідні знання для виживання, врятував білу расу від чуми, яка прийшла від людей чорної раси – вічного їхнього суперника за домінування в світі. Рама скасував поширене на той час людське жертвоприношення, звільнив жінку від рабства чоловічого, склав перший календар, навчив народи обробляти землю і багато чого іншого.

Та не всім сподобалася заборона Рамою жертвоприношень і те, що він прирівняв жінку в одних правах з чоловіком. За це йому було оголошено справжню війну. Рама не міг допустити, щоб споріднені племена воювали між собою, бо це лише зміцнювало зло і вело до винищення білої раси, яка й так на той час дуже потерпала від нападів чорних.

Він закликав своїх прихильників покинути Скитію і вирушив з ними в Індію, “де був головний центр Чорних, древніх переможців червоної і жовтої рас” (там само с. 40). Рама звільнив від чорної раси Кавказ, Іран, збудував там, за словами Заратустри, розкішне місто Вір та підкорив Індію.

Він поніс світло свого розуму і знань народам Індії, де, завдяки своїй духовній силі, генію і доброті, за свідченнями древніх книг Сходу, зробився розпорядником Індії і духовним царем землі. Жреці, королі і народи схилялися перед ним, як перед небесним посланцем. Під прапором Овна – символу Первосвятителя – учні Рами широко розповсюджували орійські закони, які проголошували рівність переможців і переможених, повагу до жінки, культ предків і утвердження домашнього вогню, як видимого символу невидимого Бога, відмову від людських жертвоприношень та рабства.

Учні Рами ширили його вчення в усі кінці світу, в тому числі в Єгипет, де згодом появиться культ бога Ра, прообразом якого, очевидно, став саме Рам: „Учні його понесли в Єгипет і до самої Окситанії священний вогонь, символ божественного єднання речей, і роги Овна, емблему орійської релігії. Ці роги зробилися знаками святості, а потім і священицької та царської влади” (там само с. 41).

Символом Бога Сонця Геліоса в древній Греції також був Овен. Верховний бог римлян Юпітер теж зображався з рогами Овна.

То вони, наші далекі предки, розвинули такі знання, які дозволили потім єгиптянам збудувати одне із чудес світу – піраміди фараонів, грецький Акрополь тощо. І це не якісь ура-патріотичні вигадки. Про це свідчить 25 дощечка Влескниги: що народ Сварожів „народ великий звитяжив по світу і потоптав роди інші, істягнувши сили з каменя, чудесне творячи, без коней повізши, і всякі діючи дива без чарівників ”. Це вони, наші древні пращури, напишуть абетку, яка пізніше стане основою грецької та коптської. Це від них багато чого запозичать творці буддистської, християнської, мусульманської та інших релігій.

Але ми про це майже нічого не знаємо. Офіційна наука видає нам дуже дозовану інформацію, називаючи очевидні речі підробками, як, наприклад, ту ж Влекнигу. Безсоромно очорнює біле і оббілює чорне – головне правило тоталітарних суспільств: тримати людей у невіданні, в темноті, бо так легше ними маніпулювати.

І все ж, мусимо крапля за краплею точити твердокамінне невігластво. Ми дуже стара нація і дуже багато розгубили на своєму довгому шляху, багато чого у нас просто вкрали. Але сьогодні маємо все для того, щоб віднайти свої джерела, очистити та відновити їх, і вибудувати такі генеральні ідеї, які дадуть нам новий, молодий, бадьорий і досить впевнений поступ вперед. А щоб пізнати себе справжніх і духовний світ своїх предків, треба перш за все відшукати утрачений зв’язок із творцем цивілізованого світу Рамою.

Як відшукати цей зв’язок? Чи залишилися в нашій культурі та історії якісь сліди Первосвятителя?

Залишилися. Для початку варто згадати спорідненість нашої культури з індійською, де, як ми вже чули, Рама був духовним царем. Видатний індійський історик, коментатор “Бхагаватгіти” Балгангадгар Тілак взагалі вважає, що основи найдревнішої із відомих культур – ведійської – започатковувалися саме в Україні 12-10 тисяч років тому.

Хто її заніс в Індію? Очевидно, що Первосвятитель Рама зі своїми людьми. І про це також знаходимо підтвердження у Влескнизі. Щоправда, тут він згадується під іменем Індра, але що це був саме Рама годі сумніватися, бо дощечка 31 розповідає, що „наш бог серед богів” „Дитиною прийшов із землі оріїв до краю Індського”. Тобто, все майже як в Едуарда Шуре.

Маємо багато чого цікавого також в інших писемних та археологічних пам’ятках. Але про археологічні – пізніше, а зараз звернемося до мітів, легенд та билин, які, як відомо, створюються тоді, коли правду говорити стає небезпечно. У них, як на нашу думку, зашифровано те, на що колись всесильна церква наклала велике табу, бо так вимагало Святе письмо: „ Не згадуйте ймення їхніх богів”.

З наступом християнства не одне тисячоліття було викреслене з життя наших предків. Греки «наставляли нам письмено своє, аби взяли його і розгубили свою пам’ять” (ВК д. 8(3), але наші пращури маскували свою давню історію, своїх богів та героїв у легендах та казках, щоб нащадки колись могли довідатися правду про них. Бо, як писав румунський релігієзнавець Мірча Еліаде, „знати міт – значить наблизитись до таємниці походження всіх речей. Інакше кажучи, людина дізнається не лише про те, яким чином усе виникло, але також і про те, яким чином виявити це і відтворити, коли все зникне”.

За допомогою мітів ми можемо багато чого відтворити зі своєї історії.

Почнемо з Влескниги. Зробивши нескладний порівняльний аналіз, ми можемо побачити втілення образу Рам у легендарному батькові О ра, який неодноразово згадується в Книзі . По-перше, в основі їх імені маємо один і той же древній архетип ра, по-друге, Ор (Гор) також ототожнювався з Богом Сонця. По-третє, уважно розібравши плутані свідчення автора Влескниги, ми прослідковуємо в ній той самий шлях Рами в Індію, який описував і Е. Шуре: „І тут сказав Орій-отець синам своїм бути на чолі всіх родів, та не захотіли вони, поділившись на тих і інших. Отож одні князі повели людей своїх на полудень, а Ор повів до краю морського. Але тут була засуха велика і піску багато. І пішли до гори і там осіли на піввіку. А як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі... І там всі зібралися в дорогу, а хто ставав наперекір був розтрощений. І йшли далі, і бачили землі теплі, та не берегли їх, бо багато чужих племен там осіли. Тож йшли далі. Се Боги вели їх, як людей своїх…” (д. 26).

Є, правда, деякі відмінності. У Влескнизі читаємо, що батько Ора, пройшовши Кавказ, Іран, Індію, Месопотамію, повоювавши Сирію, Єгипет, згодом таки повернувся зі своїми людьми на рідні землі, до Карпат. Шуре про таке не згадує.

Орійці створили Ізраїль (державу вихідців із країни бога Ра) і побудували на честь батька Ора місто Орасалим (Єрусалим). Згодом, коли тут верх візьмуть прихильники іншої релігії, в знак перемоги над сонячними символами, назву Ізраїль будуть тлумачити як «богоборець». Індійці ж (про що свідчить давньоіндійський епос) будуть згадувати оріїв, як синів Сонця (Ра-синів), а мешканці Палестини називатимуть на їх честь міста, ріки та гори – Рама, Дан, Йордан, Голгофа…

Всюди їх славили, всюди шанували, бо вони приносили з собою світло нової віри та нові знання, що міняло спосіб життя людей на краще.

“Були отці од роду Орового, славні і сильні, бо і Сирію воювали, і Єгипет”, зазначає Велесова Книга (д. 6В) і знаходимо ми про них згадку в єгипетських мітах та, навіть, у Біблії.

Зокрема, один єгипетський міт розповідає, що сонце було народжене у вигляді золотого теляти, а народило його небо – величез­на корова з розсипаними по всьому тілі зірками на ім’я Хатор (або Хатгор), що означає буквально хата сонця. В одному з текстів пірамід читаємо: „Зачала ти його, цього Пепі (ім'я фараона), як зачала ти сина бо­га (себто сонце Горуса), проковтнула ти його по­дібно, як проковтнула свого божественного си­на" (М. Э. Матье, «Древнеегипетские мифы», М.-Л. Ак. Наук СССР, 1956, стор. 22 ). Ось аж де були наші хати і наш батько Ора, ось кого єгиптяни вважали сином бога – Горуса, буквально: руса, що прийшов з гори від сонця. В Біблії про людей, які прийшли в Ізраїль „аж від Дану” (Дунаю чи Дону), згадує в своїй книзі пророк Єремія .

Досить корисним для дослідження нашої теми є також давньогрецький міт про Прометея. Вже в перших його рядках говориться про те, де відбуваються події цього міту – “на самому краю світу в країні скитів” у передгір’ях Кавказу (“Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима”, с. 92-97). Тобто саме там, куди сягали кордони нашої древньої країни. В мітові змальований подвиг великого Рами, ім’я якого і ввійшло в основу імені Прометей (П раматей). Як і Рама, Прометей виходець із Скитії. Як і Рама, він навчив людей мистецтвам, дав їм знання, навчив рахунку, читанню і письму. Прометей підкорив бика і одягнув йому ярмо. Прометей першим запряг коня у воза (а що це було вперше зроблено на території нашої країни знають усі). Він також відкрив людям силу ліків. Тобто, зробив те саме, що й Рама: навчив всьому, що полегшує життя людини.

Але цією прихильністю до людей Прометей накликав на себе гнів всесильного Зевса і той покарав його, прикувавши на довгі віки до скелі, а потім ще на довгі віки кинув у віковічний морок в безодню.

До речі, згадувана книга “Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима” відкривається загадковою ілюстрацією, яку взято з древньої грецької вази (дивіться наступну сторінку). На ній зображено три людини. В центрі: чорношкіра – напис вказує, що це Зевс. Він на колісниці (звісно – Верховний Бог!), але художник не побоявся поставити попереду нього Ораму (о. Раму), білу людину, яка була в усьому першою.

Євреї пізніше з Орами створять Авраама і назвуть його своїм родоначальником. Але це лише намагання видавати бажане за дійсне. Насправді, як зазначає інший французький учений, філософ-містик Фабр д’Оліве, всі семітські народи – євреї, араби, халдеї, фінікійці, єгиптяни – створилися там, де білі колоністи підкорилися чорношкірим народам, і навпаки: іранська, індуська, грецька і етруська цивілізації виникли там, де білі підкорили собі шляхом завоювань чорних. (До білих, орійських народів Фабр д’Оліве, цей “дивний провидець доісторичного минулого”, як його називав Едуард Шуре, відносить скитів, готів, сарматів, кельтів і германців.)

Задамося питанням, чому Зевс зображений на вазі чорним? Невже він справді був негром? Може й ні, але художник неспроста зобразив його саме таким.

Коли Прометей навчив людину всьому, “що полегшує гіркоту життя і робить її щасливішою та радіснішою... прогнівив він Зевса, за це і покарав його громовержець”. Отже, Зевс – ворог ідеї рівності і добра, проповідником якої був отець Рама, тому і намальований чорною фарбою.

Позаду Зевса на малюнку зображено ще одну білошкіру людину. Вона без підпису. Очевидно, її ім’я ще невідоме. Вона має прийти після закінчення епохи зла, яку уособлює собою Зевс.

Звернемося тут до цитати, де Гермес говорить Прометею, що його чекає на найближчі віки: “ Ударом своєї блискавки він (Зевс) кине цю скелю з тобою разом у темну безодню. Там, в кам’яній темниці, багато-багато віків, позбавлений світла сонця, будеш терзатися ти в глибокому мороці. Пройдуть віки і знову тебе підніме Зевс на світ з безодні, але не на радість він підніме тебе. Кожний день буде прилітати орел, якого нашле Зевс, і гострими кігтями та дзьобом буде він терзати твою печінку; знов і знов буде виростати вона, і все жахливішими будуть твої муки”. Але: “ Прометей знає, що царство Зевса не вічне” і терпить муки, жертвуючи собою заради майбутнього, заради людей.

Досить знаковий міт. Пророчий. Це давньоукраїнський переказ про першого мученика за віру, яку ніс світові Рама. Це він (український народ) вперто тримається своєї землі, мови, віри, назви, своєї місії творення добра, незважаючи на муки, що йому завдає орел, насланий Зевсом з холодної півночі.

Та царство Зевса, царство лукавого, його двотисячна епоха закінчується, прийшов кінець світу зла та насильства. Іде нова сила – царство справедливості і добра. І серед тих, хто домінуватиме в ньому, будемо ми, українці, – нащадки батька Рами-Ори-Прометея, творця цивілізованого світу. І як би там хтось не намагався повернути хід історії назад, вже нікому не вдасться це зробити.

А тепер час перейти від давньогрецьких і давньоєгипетських мітів до давньоукраїнських, де також знаходимо сліди святого Рами-Ора. Вони дійшли до нас у вигляді билин. В даному контексті нас найбільше цікавить билина „Ілля Муромець і Святогор”.

Вчені стверджують, що ця билина була створена приблизно в Х-ХІІ століттях нашої ери. Може й так, але її мотиви сягають значно глибших віків. У билині, зокрема, йдеться про те, як богатир Святогор, у відповідь на спробу Іллі Муромця побити його, порівнює удари Іллі з укусами мух і разом з конем кладе його собі до кишені. Потім їде до святих гір – Араратських і Єлєонських. Коментатори міту пишуть, що назви цих гір проникли сюди із релігійної літератури. Але нам видається, що це більше схоже до опису походу Рами-Ора. Тому можна констатувати: у билині в образі Святогора виступає святий Ора, а в образі Іллі Муромця – ті, хто намагався перешкодити здійсненню його місії просвітити народи світлом нової віри, або ж Ілля Муромець – це син Ори. На час, коли його батько відправлявся у похід, Ілля був зовсім маленьким, таким, що Ора міг його взяти собі в кишеню. Але через тридцять років він повернеться в рідні краї вже “старим” козаком, тобто бувалим, досвідченим воїном, і знешкодить убивцю київського люду Соловія-розбійника, про що йдеться вже в іншій билині „Ілля Муромець і Соловій розбійник”.

Сам же Святогор або святий Ора не повернувся з походу живим. Як говорить легенда, він був закований залізними обручами в домовині. Закований як і Прометей. То темні сили закували народ, позбавивши його світла своєї віри, своєї правди і долі. Але, думається, Святогора не залишили там, на чужині, його домовину таки доправили в рідні краї.

І ось тепер пута тієї домовини розбиті. Батько Ора, тобто вільна Україна, проснулася. Вона кличе нас піднятися з колін, розправити плечі і почати новий відлік часу – своєї епохи, епохи добра і краси, епохи справедливості, бо „од отця Орія походимо, і той час од часу народжується серед нас,” - нагадує нам Влескнига.

Уривки з книги Сергія Піддубного „Таємниці української давнини” (Умань, 2007)

Якщо Ви хочете нам допомогти, пишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу на титульній сторінці сайту.