Прочитав відгук одного з багатотисячних відвідувачів Музею історії с/г Волині, що в селищі Рокині, Олександра Хоменчука редактора Любомльської районної газети “Наше життя”. По-перше, хочу подякувати за теплі слова вдячності, висловлені на шпальтах газети. А по-друге, з висновками автора вкрай не погоджуюсь і тому постараюсь викласти їх в стислій формі.

Автор допису незгідний, що в експозиції Музею, в одному із залів, зокрема, “Історія української державності”, “простежується червоною стрічкою про колосальний внесок українства у розвиток світової цивілізації”. Натомість, він наголошує, що “міфологія пішла з Греції і важливий помітний слід навіть в літературі лишили представники єврейства”, згадавши, при цьому, письменника Шолом-Алейхема.

І я так раніш вважав і сприймав це за “істину”. В 70-х роках, навчаючись у Львівському держуніверситеті на історичному факультеті, ми не те що вчили, ми, студенти денного відділення, штудіювали і стародавню, і середню, і новітню історію таку, як нам її подавали. А її “історію – Вчительку життя” у кабінетах ЦК КПРС так прочесали, так спресували, що зробили із справжньої історії – “ляльку”. Гарну, підкрашену, одягнуту у весь чужий набір.

І ось, коли завдяки “оксамитовій революції” відкрились архіви, книгосховища, спецхрани, і на полицях книгарень, на шпальтах нових газет почали з’являтися публікації істориків і письменників про справжню нашу історію, підтверджену неспростовними матеріальними і духовними джерелами, мені стало гірко. “Що ми вивчали всі ті п’ять років на стаціонарі?” – запитував я себе. (А вчився я непогано, отримував підвищену стипендію).

Цінне що виніс я з університету, це вміння працювати з джерелами, відрізняти зерно від полови, до всього відноситись критично. Тому я із жадобою почав знову вивчати історію, але вже справжню, правдиву, якою була. Моїми помічниками та Вчителями були ще живі свідки подій ХХ століття, яким розповідали ще їх бабусі про події, що проходили у ХІХ столітті. На нові книги і монографії я не жалкував грошей. Тому уже зібрана чимала і прекрасна бібліотека з історії стародавньої України.

Чому у Музеї історії с/г Волині ми оформили ще зал “Історія української державності”?

Часто до нас у музей приїздять іноземні гості і делегації. Оглядаючи експозицію історії с/г Волині, допитливі іноземці запитували:

— Українська держава утворилась тільки в 1991 році?

Було прикро таке чути. Тому я почав працювати над темою про спорудження нового залу: “Історія української державності”. Місця вже не було в музеї. Але талановитий луцький художник Іван Бобровник зробив проект, запропонувавши використати приміщення коридору на першому поверсі. Три художники – Олександр Кузнецов, Сергій Котик, Андрій Бондарук втілювали мої задуми у життя. Урочисте відкриття залу відбулося в день Міжнародного дня музеїв.

Тепер повз експозиції цього залу не проходить ніхто. Його люблять оглядати малі і дорослі. А екс-голова Волинської обласної ради В. Дмитрук у свій час обіцяв, що із цією експозицією ознайомиться весь депутатський корпус обласної ради.

— Поки вчені ще дискутують, то Середюк уже відкрив експозицію залу “Історія української державності”. Це одна з найкращих експозицій серед музеїв України аналогів якої ще не має, — сказав професор Львівського національного університету ім. І. Франка Архип Данилюк.

Ви жалкуєте, пане О. Хоменчук, що “після розпаду СРСР... нема в нас цензури...”. Я теж жалкую. Тільки треба, щоб “цензура” була своя, яка б оберігала українців від агресивного поступу на молоді душі московської попси та бездітного, безідейного і антиморального сміття, яке відкритим потоком тече з телерадіопростору.

А у мене цензура була. Вірніше рецензію давали фахівці з науково-методичного відділу Волинського краєзнавчого музею – Олександра Нагорна та Олександр Вернидубов, інші науковці та музеєзнавці.

Ще вам хочу нагадати, що Українська історія – річ настільки кривава, складна та несправедлива до самих українців, що не рятує вже ніякий бром, прописаний Винниченком. Я не боюся йти, як казали римляни “ad fontes” — до витоків своїх. А йти до витоків означає йти проти течії, що не завжди безпечно і не завжди комфортно, так як і бути, нажаль, патріотом України ще й сьогодні.

Свою експозицію я будував спираючись на джерела. Кожна річ опрацьована... Кожна цитата, анотація, текст має посилання. Насамперед, ми відмовились від спрощеного трактування своєї минувшини.

Минулого року, беручи участь у науково-практичній конференції в Києві – “Буття українців”, яке стало святом українського родоводу, маститі вчені-дослідники були одностайні. Нині, історію розвитку цивілізації трактують у двох підходах: арійський і семітський.

Коли я навчався в університеті, то навіть історики боялись вживати слово “арієць”, замінюючи його словом “індоєвропеєць”. Перше слово взагалі жахалися, бо вбачали тут паралель із гітлерівськими ідеями. І всіляко нас намагалися відвернути на роздуми про своє походження й покликання. Та ряд вчених, істориків, археологів і лінгвістів, в тому числі і російських, довели на переконливих історичних матеріалах, що колиска індоєвропеїзму – це терени Причорноморської України, та арійці – це не якась “нордична” раса, а одна з гілок індоєвропейців, яка сформувалася в степах нинішньої України й рушили звідти в Індію. “ Саме там, — стверджує український дослідник і археолог Сергій Васильченко, — у гімалайських передгір’ях, був увічнений санскритом, витворений у Подніпров’ї праукраїнський космічний світогляд”. 1

Я адресую вас до роботи трьох видатних англійських політологів Макніла, Макраме і Крена “Історія англійської (мови)”, ці автори доказали, що і англійська, і всі інші індоєвропейські мови походять з мовного середовища Середньої Наддніпрянщини. Нашу пракультуру шанують іноземці, а ми не хочемо знати про свою історію, ніби соромимося самих себе.

А ще за 100 років до цих дослідників професор Одеського університету, видатний український вчений-поліглот Михайло Красуський писав: “ Занимаясь долгое время сравнением арийских языков, я пришёл к убеждению, что малороссийский язык (тобто український, прим. авт.) не только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но и санскритского, греческого, латинского и прочих арийских”.2 Застосовуючи метод порівняльної лінгвістики, вчений на переконливих фактах доводить стародавність української мови, що виникла і сформувалася понад 7000 років тому.

За такий сміливий висновок російський царизм заслав видатного вченого-лінгвіста у заслання. Більшовицькі шовіністи також вилучили його праці і наклали табу.

Ще в середині ХІХ ст. російський дворянин учений Олександр Чертков, вивчивши всіх античних авторів, дійшов висновку, що наша нація розосередилася від Дніпра – до Інду, у Месопотамію, Італію, Грецію, острів Крит, Єгипет, Палестину. За 500 років до приходу іудеїв у Палестину там уже були наші міста – Русасалеліс (у перекладі “постій русина”, нинішній Єрусалим), Скіфопіль (його назва фігурує у Старому Заповіті). Бо в нас була велика держава Аратта.3

Про “шлях аріїв”, про духовну історію людства яскраво подав в романі-есе Юрій Канигін. Нетрадиційним підходом до розкриття теми, фактологічною насиченістю, автор вибудовує загальну картину інтелектуального і духовного розвитку людської цивілізації з найдавніших часів і показує, що колискою післяпотопного світу є регіони Північного Причорномор’я, зокрема українські землі.4

Його книги витримали декілька десятків видань. Тому, не випадково, під час однієї з екскурсій відомий японський каратист Масахіто Танако (чорний пояс 8-й Дан) по-лицарськи поклонився образу українського козака. Арії, а в Японії їх називали айнами, зайшли і на японські острови, і залишили там не тільки вишню “сакуру”, а й дали основи східних бойових мистецтв.

В свій час В. Винниченко писав: “...Воістину ми за тих часів були богами, які бралися з нічого творити цілий новий світ”.

А неодноразові свідчення в українській Біблії – “Велес книзі” не раз нагадують нащадкам, що “ Правда така, що ми Дажбожі внуки в умі. А ум великий Божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з Богом воєдино”5

(ВК, 1).

“ Се мовив Ору Сворог наш: “Як мої творіння створив вас од перст моїх, і хай буде сказано, що ви сини Творця, і поводьтеся як сини Творця. І будете дітьми Моїми””.6

(ВК, 25).

А безсмертний твір епохи Київської Русі – “Слово о полку Ігоревім” пробиває словами мов меч:

“ ... добро Дажбожого внука....

... Встала обида в силах Дажбожого внука, вступила дівою на землю Трояна...”7

Великий український поет і пророк Т. Шевченко у своїх творах не раз називав Україну “Божею землею” і нагадував, що її мова є Божею і святою: “ наша пісня, наша дума, без золота, без каменю, без хитрої мови, як господа слово”.

Не зважаючи на удавку, яку щороку затягують на шиї нашого народу україножери, мов тонка стеблина, що пробиває через асфальт і тягнеться в гору до Сонця, так і українська духовність і душа невмируща пробиває собі дорогу крізь морок імли і темряви.

В 2005 році у видавництві “Аратта” за сприяння мецената і колекціонера Олександра Поліщука невеликим накладом (500 примірників) вийшла у світ монографія київської дослідниці Любов Саннікової “Свята мова Творця у Звичаї Народу: еніофеноменологія староукраїнської культури”.8 Без перебільшення можна сказати, що на українській інформаційно-книжковій орбіті засяяла нова зірка – справжня Біблія сучасної і майбутньої культурології та народознавства. Любов Саннікова вперше за часи незалежної України робить справжній прорив у сфері глибинного аналізу явища філософії української культури. На 776 сторінках, з яких 236 з кольоровими ілюстраціями і 29-а схемами, авторка розкриває читачам ще зовсім молоду науку – еніологію, яка вивчає енергетичне і інформаційне поле предметів, явищ, всього того, що нас оточує. Це наука майбутнього, яка поєднала у собі багатовіковий досвід езотерики і класичної науки.

— Феноменологія української культури полягає в тому, — говорить Любов Павлівна, що українська культура у своїх виявах – цілісна багатовекторна система світогляду. Це справжня космічна філософія, побудована на знанні людини про своє божественне походження. Аналізуючи матеріальні пам’ятки української народної культури у поєднанні з концептуальними напрямками сучасної наукової думки, сміливо можна сказати, що людство нічого не відкриває, а лише пригадує.

Наприклад, одне з головних призначень загадкових орнаментів на трипільських глечиках – гармонізувати інформаційноенергетичне поле самої людини. Луцький дослідник, доцент, завкафедрою дизайну Луцького політехнічного університету Орест Хмельовський у своїй трьохтомній монографії “Теорія образотворення”9 (Луцьк 2000, 2002 р.) подає розшифровані таблиці-схеми малюнків на трипільських глечиках, визначаючи їх космогенне (тобто божественне – виділ. авт.) походження.

Древні єгиптяни вважали і свято вірили, що мова акумулює енергію предметів і явищ, а знаки письма є священним божественним даром. Таким чином, вважає О. Хмельовський, через графічну форму писемного знака вони виходили на образотворення слова. І це треба вважати геніальним осягненням ними світу Божественного з метою проектування світу людського і предметного, поведінкового, мистецького, релігійного тощо.10

Трипільці не могли записати і залишили нам знання в іншій символічній мові, ніж мова образотворчих графічних форм на вічному й природному матеріалі яким є викопана глина. Це означає, — вважає луцький вчений, — що ті, хто передавав трипільцям графічні символи, чітко усвідомлювали первинність Слова, збагнути глибину якого людина розумна нездатна, бо розум є запереченням мудрості, яка віддається поза раціональним змістом Буття. Тож носії Слова (володарі великої мудрості) залишили нам простішу для усвідомлення мову граформи. Проектуючи в такий спосіб, так званий процес пізнання, без якого нам очевидно, за задумом Творця було б незручно “кусати яблуко пізнання добра і зла”. Отже, як сказав великий китайський мудрець Конфуцій – “Хто назве речі своїми іменами, той побудує світ”.

Наші далекі предки речі називали своїми іменами не тільки в космогенному образотворенні, а й у письменах. Крім священного писання давніх слов’ян “Велесової книги”, яку доктор філологічних наук Б. І. Яценко у 1995 та 2001 роках опублікував найбільш кваліфікований переклад Велес-книги, ми маємо ще одну з найяскравіших історичних джерел матеріальної і духовної культури – це найдавніший у світі літопис із гротів і печер Кам’яної Могили (біля селища Мирне Мелітопольського району Запорізької області).

Із розшифрованих тут видатним шумерологом, російським академіком А. Г. Кифішиним дошумерських письмен, які сягають до 1158 р. до н. е., а легенди до ХІХ тисячоліття до н.е. (визначених радіовуглецевим методом) перконливо довів первинність нашої мови та міфотворення. Згідно його монографії (“Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ-ІІІ тисячолетий до н. е. – К., 2001”),11 виникнення перших календарів та писемності, починаючи з ХІІ-VІІ тис. до н. е. набуває “протошумерського” – а значить читабельного для фахівців вигляду. А ще початку ІІ тис. до н.е. тут виникає й найдавніше у світі алфавітне письмо “троянського типу” (за попередніми визначеннями Б.Д. Михайлова, А.Г. Кифішина, Л.І. Акимової, Ю.О. Шилова опублікованими у 1999-2002 роках). Першу фразу, яку переклав А. Кифішин з №5 “Кам’яної Могили” в 1994р. звучала так: “ Радісно плуг ріже землю...”. Отже, можна сказати, робить висновок археолог і академік Ю. Шилов, що звідсіля цю традицію слов’яни й отримали.12

Як стверджує академік Сенченко, в передмові до книги Ю. Шилова “Истоки словянской цивилизации” у середині VІІ тисячоліття до н. е. хранителі Кам’яної Могили винайшли писемність і розпочали найдавніший письмовий контакт з родичами Аратти, а з нею і світова цивілізація.

Розквіт Аратти відомий під брендом “Трипільська культура”.

— Трипілля – це апофеоз, найвищий рівень розвитку цієї держави.13

— Історія Трипілля – це золотий вік нашої землі, — переконаний етнолог, директор Музею історії хліборобства Вадим Мисик (містечко Тальне на Черкащині). – Тут розвинулося наше хліборобство – технологія життя. Трипільська культура – цей великий регіон від Дунаю до Дніпра, за визначенням академіка В. Вернадського, врятував людство.

Трипілля – це територія 200 тисяч квадратних кілометрів. Де ще є така за величиною? Тут наші предки вирощували 10 злакових культур.14

Багато дослідників небезпідставно говорять, що трипільці могли бути одними з перших племен – пивоварів.

А якщо взяти трипільські поселення. Та які це поселення? Це були протоміста, мегаполіси. Епіцентром величезного кола мегаполісів трипільської культури був там, де стоять сучасні Черкаси. В цій області було знайдено десятки поселень-гігантів, найбільше з яких – Тальянки, площею 450 гектарів.15

— Воно в чотири рази більше за Вавилон, столицю шумерів, — сказав Владислав Чабанюк, археолог, директор Державного історико-культурного заповідника “Трипільська культура”. – Одна його центральна площа має 60 гектарів... Одночасно в такому поселенні-гіганті проживало близько 14 тисяч осіб, а жител налічувалося біля трьох тисяч. Трипільська культура стала єдиною на той час у світі, котра створила такі гігантські поселення.

Трипільську культуру (цивілізацію) відкрив в 1893р. чеський археолог Вікентій Хвойко біля с. Трипілля що на Київщині. Вже досліджено близько 3 тисяч поселень та 200 поховань мідного віку.

Будівлі в розмірі від 60 до 200-300 квадратних метрів часто були двоповерхові. Найбільші протоміста виявлено в межиріччях Південного Буга й Дніпра: Таллянки (450 га), Майданецьке (250 га). Всього розкопали близько 30 великих протоміст, які мали потужні укріплення, сотні двоповерхових житлово-господарських комплексів, прибудованих одні до одного, суцільною стіною. Кількість мешканців найбільших міст – 10-15 тисяч, а разом з околицями – близько 16-20 тисяч.16

Велика їх кількість також і на території середньої смуги Правобережжя – на Івано-Франківщині, Тернопільщині, Хмельниччині, Вінниччині, Київщині, Одещині та Волині. Однак, саме на території Черкащини виявлено найбільше поселень-гігантів. Їх наразі близько тридцяти. ( Автор чомусь тут оминає територію західної Кіровоградщини – ред. Ятрані) Площа території України, зайнята трипільськими племенами на сьогодні дорівнює близько 600 тисяч гектарів. І це, мабуть, ще не межа.

І сьогодні, за 6-5 тисяч років по тому, вражають розміри, площа, число приміщень, інтер’єр, призначення будівель, спосіб розбудови тощо. Трипільська конструкція хати зберігалася в українському селі аж до ХІХ століття, — нагадує видатний археолог Владислав Чабанюк. Вона стояла як на слупах, і на першому поверсі, мабуть, розміщувалися господарські приміщення – для худоби, зберігання якихось запасів. А для проживання відводився другий поверх. Саме там було знайдено жертовники, печі, лави, робочі місця. Житло ж трипільців було досить великих розмірів: завширшки 4,5 – 5 метрів, а завдовжки від 10 до 20 метрів. Штукатурка бездоганно прогладжена, а самі стіни пофарбовані в теракотовий (цегляний) колір, вікна круглі. Трипільці жили в кам’яну добу, а тоді житло сприймалося як черево звіра, у котрому ти ховаєшся, живеш. Коли ми знаходимо мініатюрні моделі жител трипільців з глини, то бачимо, що при вході вони обрамлені ріжками, котрі символізували силу звіра і відганяли злих духів від оселі.

Долівку викладали випаленими, глиняними вальками, а зверху вирівнювали глиняним розчином. Такий винахід вирішував низку проблем: цегла водостійка, було добрим ізолятором і зберігала тепло взимку та прохолоду влітку, підтримувала санітарний комфорт, до того ж мала естетичний вигляд.17

Найдавніші поселення трипільської культури, — наголошує Михайло Відейко, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту археології НАНУ та НАУКМА, — датуються другою половиною VI тисячоліття до н.е. Це все-таки майже на три тисячоліття раніше, аніж цивілізація шумерів.18

“Шумер” у новій транскрипції означає “людина ззовні”, або “людина згори”, — зауважує Юрій Канигін у своїй відомій книзі “Віхи священної історії. Русь – Україна”.

— Відтак виходило, що вони (шумери) спустилися до Месопотамії “згори”. А шумерський епос більшою своєю частиною пов’язаний з Араттою – країною-метрополією, яка розташована на півночі, за високими горами Хур рук (Кавказьким хребтом). І саме звідси, долаючи високі гори, шумери здійснювали колонізацію Дворіччя.19

“ І пішли з краю Індуського... Пройшли по землі Перській і пішли далі...”,– нагадує нам духовний заповіт предків – “Велесова книга” (д. 38 – А).20 Про такий міцний зв’язок історії Аратти і Шумерії науково розкриває у своїй книзі археолог і академік Юрій Шилов у книзі “Праслов’янська Аратта”.21

Що ж означає назва Аратта?

За визначенням відомого сходознавця-індолога Степана Наливайка, назва Аратта розкладається на А + ратта, санскрит: А+раштра. Тож Су-раштра – “Добра країна”. Буддійські тексти знають інші назви з раттхаратта: Аджітараттха – “ Непереможна країна”, Дева-раттха – “ Божественна країна”.22 А Ю. Шилов розшифровує це слово як країна хліборобів.

Наш український пророк Тарас Шевченко за півстоліття до відкриття трипільської цивілізації виплеснув на папір унікальні пророчі слова в “Саулі”:

В непробудимому Китаї,

В Єгипті темному, у нас

І понад Індом і Євфратом

Свої ягнята і телята

У вольнім полі вольно нас

Чабан було в своєму раї.

Це був не лише згусток етногенної інтуїції, а й зливок фундаментальних сходознань, індоєвропейських вед, — зробив висновок київський дослідник В. Довгич.23

Приблизно за тисячоліття до виникнення Шумеру, на рубежі V – IV тис. до н.е. в написах Аратти з’являються згадки про “шумерських” верховних богів – Ану, Енліля, Інанну. Остання досить відома в румунській культурі кукутені, аналогічній українському трипіллю: “Бог Сонця в саду вбитих судить, це 2-ге святилище близнят-Інанні”.24

Юрій Шилов нагадує, що значно більший текст містився на одній із глиняних табличок класично шумерського типу, яку мав у своєму розпорядженні В. Даниленко. Напис іншої, давнішої й меншої таблички дослідникові вдалося розшифрувати: “Надіслати (на такий-то час у таке-то поселення) 5 упряжок биків”.

Раптове зростання міст обох держав Аратти й Шумеру, вважає Ю. Шилов, було зумовлене переселенням племен із затопленої території (“Всесвітнього потопу” у шумерів датується 3300 – 3000 р. до н.е. за Н.А. Чмиховим).25 В обох регіонах: Південній Україні і Месопотамії, відомий Гільгамеш, пов’язаний із Потопом. У шумерському місті-державі Уруці 28 ст. до н.е. це був п’ятий володар післяпотопної династії, що вийшла з Аратти. У літописі VI – IV тис. до н.е. Кам’яної Могили – це герой, про якого мовиться так: “ Колісниці-птиці були ще у Гільгамеша і Абу куна (“Семя поверженного Тельца”), правителя, що має Древо Бика”.26

Є також свідоцтва про переселення потерпілих у межиріччя Тигра і Євфрату, про обивателя тих боліт і заснування там містдержав Шумеру. Анатолій Кифішин прочитав тексти, які засвідчують, що у 5069 р. до н.е. в Наддніпрянщині утворився Дім Імдугуда – протилежно Дому Барагесі, створеному переселенцями звідсіля до шумерської Месопотамії.

В архіві Кам’яної Могили А. Кифішин датує більш вірогідні наступні цікаві події.

Святилище Шу-Нун (Кам’яну Могилу, “Закон Володарки (світу)” у 2782 році до н.е. відвідала делегація жерців із найбільш північного міста-держави Шумеру, яке називалося так само Шу-Нун. Було залишено писемну згадку про Бога чи правителя Шару. Це ж саме ім’я викарбовано на надгробку одного з жертовних поховань кургану біля с. Надеждіно... Наявність таких зв’язків, — підкреслює Ю. Шилов, була відкрита В.М. Даниленком (1974), коли трипільська археологічна культура не ототожнювалася ще з Араттою, а замість Шумеру дослідник говорив про його окремі містадержави та “цивілізації Месопотамії”.

Вплив прибулих високо розвинутих цивілізованих аріїв був настільки великий, що Шумерія переросла в Оріану, — зауважує відомий дослідник і письменник Сергій Плачинда. І лише після вторгнення арабів назва держави Оріана перетворилася на Іран. А мова аріїв настільки збагатила місцеві діалекти, що овни утворили іранську (тобто оріанську) групу мов. Ще до сьогоднішнього часу в горах Ірану зустрічаються типові українські хати-мазанки...27

У четвертому, доповненому і переробленому, рекомендованому Міністерством освіти України, універсальному словникуенциклопедії “УСЕ”, читаємо про шумерів: “... народ невідомого походження, що населяв із середини IV тис. до н.е. Месопотамію; створили добре розвинену цивілізацію, яка вплинула на увесь стародавній Схід; розвинули землеробство (зрошувальні канали), будівництво (зиккурати), винайшли піктографічне (малюнкове) письмо, перетворене пізніше у клинопис; створили і розвинули різні галузі науки (напр., математику, медицину, астрономію), власне мистецтво, літературу; завойовані семітськими народами, піддані семітизації”.28

Проте, ми уже знаємо звідки взялися шумери. Відомий американський історик Вольф Снайдер писав про шумерів в іншому ракурсі, маючи під “сумеріанами” на увазі аріїв з-над Дніпра. “Сумеріани – перші цивілізовані люди на землі, вони створили культуру міського життя, письмо, торговельні відносини і цим завоювали світ”(За книгою Л. Силенка “Мага віра”).

Яку ж “культуру міського життя” – принесли в Месопотамію оріани з-над Дніпра?

Як дослідив відомий філософ, письменник і поет Л. Силенко, вони збудували перші цивілізовані міста – УР (тобто “місто орачів”), КУТА, УМА (“місто вчителів і мислителів”) і КІШ (прототип Запорізькому кошу). А ще орії здивували тамтешній світ тим, — зауважує С. Плачинда, — що з’явилися на конях і возах, яких досі тут ніхто не бачив. Мешкали орії-сумеріани у глиняних хатахмазанках. Але найбільша їх заслуга полягала в тому, що вони подарували Месопотамії перше і найдосконаліше за всю історію людства – клинопис.29

Давні оріани-сумеріани створили унікальну й найдосконалішу абетку-оберіг, в основі якої є стріла Перуна, — переконливо твердить С. Плачинда. – Адже стріли Перуна в уяві давніх українців – найбільш грізне і найнищівніше знаряддя в боротьбі проти ворожих сил Чорнобога, Мари, Пека та інших богів зла і смерті. Недаремно, славнозвісна українська поетеса Л. Українка називала слово – зброєю. Цілком закономірно, що стріли Перуна – перші знаки давньоукраїнського орнаменту. Природно, що вони з орнаменту перейшли в письмо.Саме цей принцип, на думку С.Плачинди, застосовували оріяни – сумеріани (шумери) при створені клинописного письма. Вчені – лінгвісти давно розшифрували клинописні тексти, але й досі не можуть дати пояснення, чому сумеріани вдалися саме до “геометричного” клинопису. Адже значно пізніше в світі зявилися абетки і єро-та петрографічні. Це – зрозуміло, бо творці тих абеток намагалися подолати літери-образи, літерисимволи певних предметів і явищ.

Отже, клинопис – це абетка – шатем, священне письмо, яке оберігає мудру людину від злих сил, дає людині розум і снагу. Так можна, вважає дослідник С. Плачинда, трактувати Перунове Письмо, що є сьогодні найприйнятнішим і “найрозумнішим” для кібернетичної машини.30

Згодом, клинопис запозичили в сумеріан-оріанів ассірійці, хетти, перси та інші.

Ми знову повернемося на північ до Мелітополя, що на Запоріжжі. На березі річки Молочної біля селища Мирного розташована Камяна Могила, індифікована як Святилище протошумерів. Це сакральне місце не тільки для України, а й всієї Європи, усього християнського світу. Вона відіграє виняткову роль не лише в житті планети, але й Космосу. З цих країв України тягнуться доленосні витоки народів Азії, Європи, Північної Африки, Індії. Тут розташувались символічні дуже нової гілки людства – тарсенів (трипільців) та їх “синів” – зауважує київський дослідник Ю. Марчук.31

Шумеролог А. Кифішин розшифрував знаки із гротів Кам’яної Могили. Виявилося. Що це перше в історії письмо, тобто вік писемності землян збільшився на 2,5 тисячі років.32 З’явився ключ до розгадки словянської абетки. З виходом унікальної монографії відомого московського шумеролога А.Г.Кіфішина “Древнее святилище Камяная Могила. Опыт дешифровки протошумерського архива ХІІ — ІІІ тысячилетий до нашей эры» викликав величезний бум. Адже вчений розшифрував найстародавнішню в світі літопис і священні тексти памятника історії всесвітньої цивілізації. Відкрились історичні початки міфів про Бога-Творця Энліле (шумерів і вавілонян. Про Лелі словян, Ліліє індо аріїв, Элое євреїв ; про Всесвітній Потоп (як наслідок прориву Середземного в Чорне море – ізольоване до того. Як ізольовані донині родствені йому Каспійські та Аральські моря); про витік народу з проклятої Богом землі (чий канон – як Єнліля – Єлоя використаний був авторами Біблії, що спиралися на архіви Вавілонії та Ассирії 25 віків після Потопу).33

Не будемо детально заглиблюватись у світове унікальне призначення Кам’яної Могили, про що видано уже чимало монографій, проте слід нагадати ще одне важливе відкриття наших предків – це винайдення КОЛЕСА. У світовій праці визнано, що людська цивілізація почалася з винайдення колеса і приручення коня. В V тисячолітті до н. е. давні українці винайшли колесо і плуга. Водночас було й приручено коня. І чи не першими про се проголосили американські археологи Райнер Бергер і Райнер Проч.34

Відомий український вчений – шумеролог, історик і філософ, санскритолог Лев Силенно у своїй фундаментальній праці “Мага Віра”, пише: “ Коні вперше були присвоєні в степах Оріяни — України...Вози двоколісні й чотириколісні були побудовані там. Де вперше були присвоєні коні. Тоді коли жителям колесо стало відоме лише в ІІ тисячолітті до н. е, але це ще не завадило до того часу збудувати піраміди”.35 Маріупольський археолог Володимир Кульбака на околицях Маріуполя у великому чотириметровому кургані, в похованні, знайшов дерев’яні чотириколісні візки з суцільними колесами, які датуються 32 ст. до н е., тобто 5200р. тому. А це на 500 років раніше, ніж були виявлені подібні речі у Межиріччі (Шумерії).36

Протягом останнього часу археологи розкопали понад 2500 могил і довели, що наші пращури винайшли колесо, побудували віз. Мали своє письмо.

Одне із свідчень цього – давнє свято “Коляда”. Саме богиня Сонця Коляда подарувала людям колесо.

Той хто не знає життєпису пращурів — не знає сам себе. А той, хто не знає сам себе, не живе життям предків, рідних і не має місця для душі своєї в душі народу свого.

Олександр Поліщук, відомий колекціонер і засновник приватного музею “Трипілля”, який тридцять років свого життя присвятив збиранню та зберіганню трипільських раритетів, зауважує, що найперше у світі колесо появилися на Україні вже шість з половиною тисяч років. І за офіційними даними української науки, домашній кінь у Трипільської цивілізації був уже в шостому тисячолітті до Різдво Христового!37

— А що таке одомашнення коня? – запитує колекціонер. — Це те, що господар звільняється від важкої праці і працює над горщиками, над їх розписом. І чим духовно багатші люди, тим кращими речами вони володіли. Тому найкращі речі були саме у трипільців. Мальована трипільська кераміка є унікальним явищем у світовій культурі взагалі. Недаремно Пабло Пікассо сказав: “Митець, який не знає, що таке Трипільська культура, не може вважати себе митцем”.

Усе це мала давати могутню потугу нації. І ми мали б переконатися, що зародки української нації та й людської цивілізації – в надрах Мізинської культури. У багатьох книжках та підручниках можна побачити фрагмент браслета із с. Мізин, що на Київщині, який датується 26 тис.р. до н.е. На ньому зображений свастичний узор характерний для білої раси.38 Такі узори з хрестами і свастиками ще зустрічаються на старих сорочках-вишиванках. Тому що хрест із свастикою вважався найсильнішим оберегом. (Це уже потім його спаплюжили і скомпрометували німецькі нацисти).

Із викладених фактів який можна практично зробити висновок?

Великий і значний; саме на території сучасної України закладалися перші підвалини світової цивілізації. Ми повинні нарешті зрозуміти, що світова цивілізація починалася ТУТ, на українських землях, і створили її наші пращури. Як зауважує письменник і дослідник С. Плачинда, що перша людська цивілізація починалася не з меча, а з ПЛУГА і сонцеподібної хлібини. Цю хліборобську культуру заснували давні українці — першоорачі – ОРІЇ (арії). Саме тут, на степових обширах між Прикарпаттям і Дніпром сім тисяч років тому ОРІЇ першими в світі присвоїли коня, винайшли колесо і плуга, проклали першу борозну, посіяли жито й пшеницю, спекли першу хлібину, яку згодом понесли в світи, винайшли письмо. Наші землі — у Геродотів квадрат від Криму до Полісся, і від Карпат і Сяну до Дону – були тими Унікальними творцями розвитку нашої планети, які започаткували землеробство, а з ним і господарське та військове одомашнення тварин, де захисники трударя – скіфські воїни – вершники і воїни на колісницях і були легіонерами навіть древнього Єгипту.39

Тому не випадково, що “портрет” арійця з давньоєгипетського барельєфу на гробниці фараона Хоремтеба (ХІХ ст. до н.е.). Там зображені, зокрема мітанійські арії, які потрапили до Єгиптян. Із тім’я й потилиці мітанійця звисають чуби – “оселедці” зачіски, характерні для аріїв древньої Індії.

Ми – українці – нація самодостатня і маємо усе своє. Щоб не побиратись і не попихатись за чужим. Петрогліфи Кам’яної могили (20 тис. років), Мізинський календар, знайдений на кістці мамонта (11 тис. р.) – саме наші духовні надбання (в тому числі поняття і терміни) лежать в основі індоєвропейської білої цивілізації. Ми горді тим, що за звичаєвим колодаром (календарем) української етнічної, тобто національної релігії – Рідної Православної Віри(Відичного Православ’я) сьогодні 7515 рік.

Хто по-рабському визнав чужинців “ святими”, а ще більше “богами”, та принижує себе перед ними, вважаючи їх вищими за своїх богів, той автоматично, має над собою чужинців у тій чи іншій формі, які разом з “святими” тримають його в духовній неволі. Тільки духовно вільні люди можуть творити вільне державнонаціональне життя. Українська земля — свята. І не лише для українців, а й для всієї Індо-Європи, прабатьківщиною якою є Давня Україна. Ми ні звідки не приходили і нікуди не щезали (як половці, хазари, болгари, печеніги) Ми стоїмо на цій землі мільйони років. Тут наша пуповина. А її не раз хотіли понищити і зруйнувати. Вогнем і мечем випекти із пам’яті народної.40

“Поруйнуйте жертовники їхні і порозбивайте стовпи їхні, і вогнем повипалюйте стовпи їхні, і порубайте тесані постаті богів їхніх, та й імена їхні знівечте з місць їхніх”. (Біблія 5 – книга Мойсея. гл. 12.3).

Тому українці мають космічну місію месіонерів Всесвіту: протистояти світовому злу в особі сіонізму, комунізму, фашизму і нацизму.

І коли шановний редактор Любомильської районної газети О. Хоменчук згадує “всесвітнього письменника Шолом-Алейхема” “ а з Грецією саме і пов’язане народження європейської культури...” і т.д., то я хотів би відіслати шановного редактора не тільки до бібліотеки, а й до книгарні. На полицях там можна знайти нові видання як українських, так і зарубіжних дослідників щодо історії України та її міфології.

Проте не можу, щоб не назвати хоч декілька останніх видань, які побачили світ не дивлячись на фінансово-економічну удавку. Це – “Космос древньої України”. – К., 1992; О. Братко-Кутинський. Феномен України. – К., 1996; Ю. Канигін. Шлях аріїв. – К., 2000 та “Віхи священної історії. Русь-Україна”. – К., 2001; С. Наливайко. Індоарійські таємниці України. – К., 2004; Ю. Шилов. Святині. – К., 2001; Джерело витоків української етнокультури ХІХ тис. до н.е. – ІІ тис. н.е. – К., 2002; Праслов’янська Аратта. – К., 2003; Є. Паламарчук, І. Андріївський. Зорі Трипілля. -., 2005; С. Плачинда. Лебедія. – К., 2005; Л. Саннікова. Свята Мова Творця у Звичаї Народу...”. – К., 2005; В. Войтович. Українська міфологія. – К., 2002; Міфи України. – К., 2003; 100 найвідоміших образів міфології. – К., 2002; В. Давидюк. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк, 2005; І. Каганець. Арійський стандарт. – К., 2006 та інші. ( Стаття написана ще на початку 2007 році, тож автор ще не знав про історичні розвідки Сергія Піддубного – прим.Ятрані).

Всього не перепишеш. Як говорили древні греки: “Ale lectio ingentum”, що означає – “Книга годує розум”. А розум шукає Правду та Істину.

“І пізнаєте Істину, і Істина зробить вас вільним”, — нагадував своїм учням Ісус Христос (Євангелія від Іоанна, гл. 8, с. 32).

А Істина заключається в тому, що Людина створена для Щастя, для Любові і Творення. Ми народжені для того, щоб жити, любити, трудитися і допомагати один одному, незалежно від того, до якої нації чи раси належить кожний з нас.

Незалежні пошуки істини завжди мають тернистий шлях, але вони варті найбільших зусиль. Заслуговує на увагу надзвичайно цікаве етимологічне припущення письменника і дослідника Павла Гарачука, що історія – це Вісторія: Вість Орія.

Ще слід пам’ятати, що є генетична пам’ять. Вона здатна творити дива, — зазначає український письменник Сергій Плачинда, — нести через віки й тисячоліття незбагненне хвилювання крові у нащадків давно забутих ними своїх славних предків.

Тож хай захистить нас від шовіністичної чуми і рабської психології пам’ять крові. Бо саме вона може пояснити, скажімо, чому боспорських царів Пересади і Левкона (тобто Левка) – тризуби – також схожі на великокняжі триденти Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха та на державний герб України. Так, усі ці герби і знаки тризуба (трисуття) походять від тризубих оберегів, з якими прадавні українські “водяники” (тобто роси й венеди) йшли три-чотири тисячі років тому до північної Італії, аби заснувати там Венедську державу із столицею Потавою на березі Адріатичного моря. І мала ця держава велику округу на Дунаї – округу під назвою Україна. Як сказав ще в 2003 році в розмові із журналісткою О. Зав городньою покійний народний депутат України, голова Товариства Нестора Махна “Гуляй-Поле” Анатолій Єрмак: “Дерево без коріння не може жити, тим паче родити. Не усвідомлюючи цього, не утверджуючи в щоденному нашому бутті, не буде держави. Тільки шанування свого коріння, плекання його для майбутніх поколінь, збереження своєї самобутності і неординарності і піднімає нас в очах світу”.

Тому хочу нагадати всім, а не тільки редактору О. Хоменчуку, що на Україні, яка в перекладі із санскриту означає “Божа країна”, жили завжди орії (арії) – хохли – сини Неба і Сонця, Дажбожі онуки. Ми – Богом позначений народ. І не тільки предки наші, а й ми, нащадки славних аріїв. Треба бути головою, а не хвостом серед народів!

ЛІТЕРАТУРА

1. Васильченко С. “Я знаю, де колиска цивілізації”. — “Українська газета плюс”. — № 6, 12.02.2004. – с. 9.

2. Красуський М. Древность малороссийского языка. – Одеса, 1880. – с. 3.

3. Бондар Н. Початок людства – це Трипілля. – “Інформаційний бюлетень”. — № 38, 2.11.2006. – с. 6.

4. Канигін Ю. Шлях аріїв. – К., 2000; Віхи священної історії РусіУкраїни. – К., 2001.

5. Велесова книга: духовний заповіт предків. – К., 2006. – с. 10.

6. Там же. – с. 54.

7. Слово о полку Ігоревім. Давньоруський текст: ритмічний переклад. – К., 1986. – с. 19.

8. Саннікова Л. Свята мова Творця у звичаях народу: еніофеноменологія староукраїнської культури. – К., 2005.

9. Хмельовський О. Теорія образотворення. – Т. 1. – Луцьк, 2000, 2002р.

10. Там же. – с. 210.

11. Кифішин А. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ – ІІІ тис. до н.е. – К., 2001.

12. Шилов Ю. Праслов’янська Аратта. – К., 2003. – с. 10 – 11.

13. Бондар Н. Початок людства – це Трипілля. – “Інформаційний бюлетень”. — № 38, 2.11.2006. – с. 6.

14. Мельник О. До Трипілля треба підходити з чистою душею. – “Українська газета плюс”. — № 47, 28.12.2006. – с. 8 – 9.

15. Бондар Н. Вказ. праця.

16. Лозко Г. Етнологія України. – К., 2001. – с. 112.

17. Паламарчук Є., Андріївський І. Зорі трипілля. – Вінниця “Теза”, 2005. – с. 42-43.

18. Бондар Н. Вказ. праця.

19. Канигін Ю. Віхи священної історії Руси-України. – К., 2001. – с. 90-91.

20. Велесова книга. За ред. Б. Яценка. – К., Велес, 2006. – с. 72.

21. Шилов Ю. Праслов’янська Аратта. – К., 2003. – с. 25-28.

22. Наливайко С. Індо арійські таємниці України. – К., “Просвіта”, 2004. – с. 47.

23. Космос древньої України. – К., 1992. – с. 6.

24. Шилов Ю. Доки тайські цивілізації Подніпров’я. – Космос древньої України. – с. 112.

25. Чмихав Н.А. Истоки язычества Руси. – К., 1990. – с. 124-125.

26. Шилов Ю. Праслов’янська Аратта. – К., 2003. – с. 26.

27. Плачинда С. Лебедія. – К., 2005. – с. 67-68.

28. УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія). – Вид. 4-е. – Тека, 2006. – с. 1409.

29. Плачинда С. Вказ. праця. – с. 68.

30. Там же, с. 69.

31. Марчук Ю. Голос правічного Мелітополя. – “Вечірній Київ”, 25.07.1997.

32. Канигін Ю. Віхи священної історії Руси-України. – К., 2001. – с. 95.

33. Шилов Ю. Целитель. – К., “Аратта”, 2003. – с. 84.

34. Плачинда С. Лебедія. – К., 2005. – с. 24.

35. Силенко Л. Мага віра. – Велика Британія – США – Канада – Австралія – Зах. Німеччина, 1979. – с. 79.

36. “Інформаційний бюлетень”, — № 38, 2.11.2001р.

37. “Інформаційний бюлетень”, — № 42, 30.11.2006р. – с. 6.

38. Каганець І. Арійський стандарт. – “Перехід ІV” – 2000. – с. 32.

39. Плачинда С. Лебедія. – К., 2005. – с. 24-25.

40. Космос Древньої України. – с. 264-265.

Олександр Середюк, історик і письменник, директор Музею історії сільського господарства Волині — скансену

Якщо Ви хочете нам допомогти, пишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу на титульній сторінці сайту.