Глибокі гуманістичні переконання великого педагога винесені з власного досвіду виховання у дворянській родині. Батько – Дмитро Григорович Ушинський (народився у 80-х роках ХVІІІ ст. – помер у 1862 р.), виховувався у пансіоні Московського університету, працював викладачем у кадетському корпусі, був учасником Вітчизняної війни 1812 року. За час перебування на військовій службі мав багато нагород і був звільнений у званні підполковника через хворобу.

Майбутній педагог провів дитячі роки у маєтку батька, у місті Новгород-Сіверському Чернігівської губернії. Маєток був розташований на високому березі Десни, де за спогадами Ушинського був величезний старий сад, а сама місцевість була багата найрізноманітнішими ландшафтами.

Мати – Любов Степанівна Ушинська, уроджена Капніст, була першою вчителькою, сама навчала свого сина грамоти, пробудивши допитливість і знаттєлюбство. Мати померла, коли хлопчику було 11 років. Упродовж всього свого життя вдячний син високо цінуватиме здібності матері-виховательки, вважаючи її особистість “необхідним посередницьким членом між наукою, мистецтвом і поезією, з одного боку, звичаями і характером народу з другого”. Завдяки матері, – підкреслював педагог, – успіхи цивілізації проникають у родинне виховання, а через нього і в життя народу.

Виховання, яке за словами К.Д.Ушинського “здобували” учні в Новогород-Сіверській повітовій гімназії, сприяло створенню атмосфери пошанування учителів і науки. Очолював гімназію доктор права і філософії Ілля Федорович Тимковський. У свій час він читав лекції з історії словесності і законодавства в Московському університеті.

Під впливом І.Ф.Тимковського в майбутнього педагога пробуджується інтерес до вивчення історії і права. Ушинський з глибокою пошаною відгукувався про свого вчителя. Він називав його “шановним старцем” і визнавав за ним благоговійну повагу до науки.

У 1840 році Ушинський вступає до Московського університету на юридичний факультет. У студентські роки Ушинський проявляє здатність швидко сприймати, критично оцінювати і засвоювати знання, а також передавати їх іншим. У спогадах його товариша по університету Ю.С.Рехневського, він засвоював найтрудніші філософські юридичні теорії і роз`яснював їх своїм товаришам по навчанню. Юридичний факультет університету К.Д. Ушинський закінчив з видатними успіхами. Рада університету із 28 професорів рекомендувала його для призначення на службу в міністерство.

У 1846 році Ушинський отримує призначення в Ярославльський юридичний ліцей на посаду професора енциклопедії законодавства, державного права і фінансів. Тут він себе проявив як талановитий лектор і учений енциклопедист. Через три роки, у 1949 був звільнений за вільнодумство.

У 1850 році починає роботу в Петербурзі в департаменті духовних справ іноземних сповідувань. Перебуваючи у відрядженні в Чернігівській губернії знайомиться в новгород-Сіверському з Надією Семенівною Дорошенко, яка згодом стала його дружиною і матір`ю шести дітей.

З 1855 року починає працювати в Гатчинському сирітському інституті викладачем словесності і законодавства. У Гатчинському сирітському інституті була організована спеціальна школа для малолітніх дітей де проводились дослідження з вдосконалення методів навчання і виховання. Він ознайомлюється з працями Є.О.Гугель: “Читання для розумового розвитку малолітніх дітей і збагачення їх пізнаннями”, “Керівництво до розумових вправ при викладанні вітчизняної мови на третіх курсах” та ін. ці праці мали вплив на К.Д.Ушинського при підготовці його власних книг для дітей.

Натхненний духом просвітництва, створенням народних шкіл, він став свідком швидкого розвитку капіталістичних відносин тогочасного суспільства. Від його душевного зору не сховалось те, що привілейовані верстви, багатії мають свої, особливі інтереси в сфері освіти, надто далекі від народних. За сміливість поглядів, спроби реформації освітніх програм, пробудження гідної свідомості великий просвітник зазнав поневіряння та злигоднів. Чиновники чинили постійні ревізії та нагляд за діяльністю Ушинського і не раз увільняли з роботи або не допускали до неї, звинувачуючи в неблагонадійності.

Погляди Ушинського на рівноправність навчального та виховного процесу не втрачають своєї актуальності й сьогодні. Суто навчання,— за його переконанням,—розвиває і витончує мислення, але неспроможне навчить співвідносити особисті інтереси з інтересами рідного народу, не привчає працювати на суспільне благо. К.Д.Ушинський виступив як проникливий педагог і психолог, наблизивши своє вчення до практики підготовки матерів та виховання малих дітей у сім’ї. Він сприймав педагогіку, так само як Й.Ф.Гербарт, і як мистецтво, і як науку. Одним з найголовніших завдань використання положень педагогічних теорій вбачав у підготовці вчителів. У середині 19ст. педагогу була надана практична можливість займатись проблемою жіночої освіти, підготовкою майбутніх матерів.

У 1859 році К.Д.Ушинського, уже відомого як визначного педагога і теоретика і практика, призначають інспектором класів Смольного інституту благородних дівиць. Будучи інспектором у Смольному інституті (Виховне товариство благородних дівиць) сприяв підготовці дівчат до материнських обов`язків за принципом народності. За складеною К.Д.Ушинським програмою слухачки Смольного інституту вивчали педагогіку, психологію, фізіологію і гігієну.

У середині ХІХ ст. К.Д.Ушинський одним з перших в історії педагогічної думки написав підручники і розробив методики для початкового навчання дитини в умовах сім`ї.

На розвиток педагогічної думки мало великий вплив формулювання мети виховання К.Д.Ушинським: “Слово виховання застосовується не тільки до людини, а також до тварин і рослин, і так само й до історичних суспільств, племен і народів, тобто до організмів усякого роду, і виховувати в найширшому розумінні слова, означає сприяти розвиткові якого-небудь організму за допомогою властивої йому поживи, матеріальної чи духовної [5]”.

Педагог високо цінував здібності матері-виховательки, вважаючи її необхідним посередницьким членом між наукою, мистецтвом і поезією, з одного боку, звичаями і характером народу, з другого. Завдяки матері, – вважав К.Д.Ушинський, – успіхи цивілізації проникають в сімейне виховання, а через нього і в життя народу.

Про значення народного виховання К.Д.Ушинський писав: “Будь-яка жива історична народність є найпрекраснішим творінням Божим на землі, і вихованню лишається тільки черпати із цього багатого і чистого джерела [2]”.

Перебуваючи у відрядженні в країнах Західної Європи К.Д.Ушинський вивчає проблеми жіночої освіти та шкіл для малолітніх дітей. Він знайомиться з програмами жіночих шкіл, семінарій для вчительок, цікавиться підготовкою жінок до навчання і виховання дітей в умовах сім`ї. Ознайомившись з досвідом організації навчальних закладів для малолітніх дітей в країнах Західної Європи, педагог виносить тверде переконання, що школа, яка приймає своїх підопічних до семи років, лише даремно шкодить здоров`ю дітей та їхньому природному розвиткові, підриваючи, таким чином, основи своїх власних навчальних успіхів. Він відстоює власне переконання в доцільності організації початкового навчання і виховання в родинному колі до виповнення дітьми восьми років. Педагог піддав критиці основні напрями виховання жінок у Німеччині і Франції – “німецько-господарський” і “французсько-галантерейний”. Жіноча освіта у Франції готує жінку загалом до того, щоб вона була окрасою в суспільстві. “Німецько-господарча” жіноча освіта перетворює жінку на думаючий господарчий прес. Великий педагог дбав про те, щоб жінка досягла високого рівня педагогічної майстерності і могла самотужки займатися початковим навчанням дитини. З цією метою він написав і видав підручники “Дитячий світ” (1861) та “Рідне слово” (1864), працю “Методичні посібники та матеріали до рідного слова”, щоб полегшити для матері та зробити для неї приємною працю початкового навчання.

Праця “Рідне слово” видавалась протягом багатьох років в середньому тричі на рік і витримала близько 150 видань.

Популярність підручника, пояснюється вмілим використанням у ньому традицій української народної педагогіки. У “Рідному слові” вміщено прислів`я, баєчки і жарти, народні казки та пісні. Діти, вважає педагог, мають право на щастя гарного домашнього виховання й навчання, а жінка-мати, пізнавши насолоду навчати і розвивати свого малюка, не повинна поступатися цим нікому без крайньої необхідності. Педагог звертає увагу матері на “педагогічну вроджену здібність”, яка притаманна жіночій природі у вихованні малюка. В жінці-матері ствержується вроджене прагнення навчати й розвивати своїх дітей.

Одним із перших посібників для жіночої освіти, підготовки матері була праця К.Д.Ушинського “Людина як предмет виховання”. Педагог поставив за мету систему викладу душевних (тобто психічних) явищ розвитку дитини раннього віку. Для досягнення цієї мети він намагається простежити розуміння явищ свідомості, почуття та волі у загальнолюдській, народній свідомості та порівняти їх розуміння в тих або інших психолого-педагогічних теоріях, на які була так багата тогочасна педагогічна наука. Велику увагу в педагогічній системі К.Д.Ушинського приділено вивченню проявів переходу відчуттів у почуттєві стани, розрізненню видів душевно-сердечних та душевно-розумових почувань дитини раннього віку.

Вивчаючи досвід західноєвропейських шкіл для малолітніх дітей, К.Д.Ушинський відстоює тверде переконання в доцільності організації початкового виховання і навчання дітей до восьми років у сім’ї або в умовах, наближених до сімейного виховання. Для дітей, позбавлених щастя домашнього виховання, навчальний заклад, на його думку, може бути лише тоді гарним, коли він буде більше схожим на сім’ю, ніж на школу.

Ушинський вперше в історії вітчизняної педагогічної думки розвинув ідеї Я.А.Коменського та запропонував системний підхід до організіції та побудови жіночої освіти: поділу навчального закладу на класи; розподілення предметів навчання та програм викладання; визначення числа годин навчальних занять і розподілу їх по класах. Особливу увагу приділяв педагог особистості викладачів, від яких, на його думку, залежатиме успіх виховання майбутніх матерів. Дівчата, що закінчують курс, відзначає Ушинський, безпосередньо переходять у життя і часто дуже скоро стають дружинами і матерями сімей. Необхідно розвивати в жінці передусім моральність, релігійне почуття, правильний і разом з тим високий погляд на життя, від чого залежить щастя багатьох сімей, доля, моральність цілих поколінь. Треба підкреслити, що Ушинський вважав систематичність – дуже важливою умовою організації навчального процесу. Тільки система, не зовнішня, а розумно впорядкована з урахуванням природних зв`язків між матеріалами знань здатна витворювати правильні поняття про дійсність. Глибокий психологічний аналіз суті навчального процесу в навчальних закладах жіночої освіти, дали можливість Ушинському сформулювати найважливіші засади повної, всебічної освіти жінки. Він складав плани організації вчительських семінарій, писав підручники й методичні посібники, наукові статті.

Розвиток педагогіки й методики відбувався під впливом спадщини Ушинського. Він утвердив в теорії і практиці значення жіночої освіти як фундаменту вітчизняної освіти. Головним здобутком у справі підготовки матері до педагогічної діяльності було утвердження найпередовішого звукового, аналітико-синтетичного методу навчання грамоти, методу пояснювального читання в дидактиці початкової школи.

Вітчизняна педагогічна дидактика, вважав Ушинський, становить найцінніше джерело для побудови жіночої освіти та підготовки матері, головної виховательки дітей в суспільстві. Вона була розроблена на основі узагальнення здобутків вітчизняної і зарубіжної педагогіки і психології в середині ХІХ ст. Великий педагог створює низку наукових праць присвячених проблемі жіночої освіти в яких викладає основи дидактики: “Дитячий світ”, Рідне слово”, “Проект деяких реформ у розподілі класів Виховного товариства благородних дівиць і С.-Петербурзького Олександрівського училища”, “Доповідь про необхідність і користь запроектованої реформи”, “Подання про зміни в розподілі предметів по класах Виховного товариства благородних дівиць”, “Пояснювальна записка до проектів програм навчального курсу у Виховному товаристві благородних дівиць і Олександрівському училищі”, “Записка про заснування на 1861–1862 навчальний рік спеціальних педагогічних класів”, “Подання про необхідність деяких змін у складі та курсі спеціальних педагогічних класів”, “Що нам робити із своїми дітьми”).

Продовжувачами справи розвитку освіти виступила плеяда учнів Ушинського. К.Єльницький у відповідності до розробленої своїм учителем “Програми з педагогіки для спеціальних класів жіночих навчальних закладів” створює підручник “Курс дидактики”. Цей підручник був зразком побудови дидактичного курсу який грунтувався на вітчизняних традиціях і відповідав потребам школи кінця ХІХ поч. ХХ ст. Підручник користувався особливим попитом не лише в жіночих навчальних закладах освіти, він витримав у 1915 році 19-е видання. У другій половині ХІХ ст. для жіночих інститутів, гімназій та учительських семінарій було підготовлено низку підручників. У 1864 році П.З.Тимошенко, викладач педагогіки в Харьківському інституті шляхетних дівчат, підготував працю “Очерки науки воспитания”. Книга “Руководство к воспитанию и обучению детей” В.Лядова (1873) і П.Рощина (директора Білгородського учительського інституту) була рекомендована для викладання у жіночих гімназіях та учительських семінаріях. У 1874 році було видано підручник для жіночих інститутів О.М.Чистякова – “Курс педагогіки”. М.Авенаріус – інспектор класів Варшавського Александринсько-Маріїнського інституту підготував “Руководство к воспитанию и елементарному обучению” (1874). Праці звертають на себе увагу тим, їх автори не тільки докладно зупинялись на особливостях навчального процесу, а й прагнули системно подати зміст і завдання педагогічного процесу.

На початку ХХ ст. А.І.Анастасієв видав “Руководство для учителей и учительниц народных начальних училищ”. Отримала схвальний відгук книга відомого педагога В.Водовозова “Предметы обучения в народной школе. Методика обучения грамоте, арифметике и др.предметам”, книга І.В.Скорцова “Записки о педагогике”. Ці праці відомих на той час педагогів були рекомендовані Міністерством народної освіти для жіночих інститутів і гімназій. Витримав декілька видань “Курс педагогики для учителей институтов, высших женских курсов и педагогических классов женских гимназий (Теория и практика воспитания)” Демкова М.І. (1916). У Київському Жіночому училищі Духовного відомства викладалася книга Г.Попова “Елементарна дидактика”. Книга складалася з двох розділів: “Теорія процесу навчання” та “Теорії навчального плану”. Автор книги висвітлив основи організації мисленнєвого процесу та його перебіг в різні вікові періоди дитини у зв`язку з процесом навчання.

Одним із перших на освітянській ниві вчений педагог виступає за переробку навчальних програм в школах з урахуванням національного характеру дитини, за навчання рідною мовою, яка “є одним із наймогутніших вихователів людини”. Науково-педагогічна спадщина мислителя й досі живить думку і практичне виховання дітей в Україні. Не без суму згадував педагог українських хлопчаків, яких з першого ж дня навчання в школі починають ламати на великоросійський лад. Така школа, вважав педагог, нагадує дитині, що вона не дома, а тому завдає душевних страждань.

Ознайомившись з досвідом організації навчальних закладів для малолітніх дітей в країнах Західної Європи, де Ушинський вивчав педагогічний досвід, а також на рідних теренах, він виніс тверде переконання, що “школа, яка приймає своїх підопічних до семи років, лише даремно шкодить здоров’ю дітей та їхньому природному розвитку, підриваючи, таким чином, основи своїх власних навчальних успіхів”. На підтвердження цього він вказує на те, що православна церква допускає до сповіді тільки дітей-семиліток, вважаючи, що цей вік — початок отроцтва та розвитку самосвідомості. Педагогічні переконання основоположника вітчизняної педагогічної думки не враховані в Україні при створенні на початку ХХІ ст. Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи, де передбачається приймати до школи дітей шестиліток.

Педагогічною антропологією К. Д. Ушинський на рівні фізіологічних і психологічних пізнань того часу намагався відкрити батькам і педагогам велике значення всебічного вивчення дитини, щоб творча робота свідомості відбувалась широко, різноманітне і скрізь успішно, щоб жодний поштовх дисонансу не заважав цій роботі.

Розвиток педагогіки й методики відбувався під впливом спадщини Ушинського. Він утвердив в теорії і практиці значення жіночої освіти як фундаменту вітчизняної освіти. Головним здобутком у справі підготовки матері до педагогічної діяльності було утвердження найпередовішого звукового, аналітико-синтетичного методу навчання грамоти, методу пояснювального читання в дидактиці початкової школи.

Вітчизняна педагогічна дидактика, вважав Ушинський, становить найцінніше джерело для побудови жіночої освіти та підготовки матері, головної виховательки дітей в суспільстві. Вона була розроблена на основі узагальнення здобутків вітчизняної і зарубіжної педагогіки і психології в середині ХІХ ст. Великий педагог створює низку наукових праць присвячених проблемі жіночої освіти в яких викладає основи дидактики: “Дитячий світ”, Рідне слово”, “Проект деяких реформ у розподілі класів Виховного товариства благородних дівиць і С.-Петербурзького Олександрівського училища”, “Доповідь про необхідність і користь запроектованої реформи”, “Подання про зміни в розподілі предметів по класах Виховного товариства благородних дівиць”, “Пояснювальна записка до проектів програм навчального курсу у Виховному товаристві благородних дівиць і Олександрівському училищі”, “Записка про заснування на 1861–1862 навчальний рік спеціальних педагогічних класів”, “Подання про необхідність деяких змін у складі та курсі спеціальних педагогічних класів”, “Що нам робити із своїми дітьми?”.

Аналіз основних ідей Ушинського переконує в тому, що вони є з видатним явищем в історії освіти і головним стимулом суспільного розвитку. Демократична система виховання на переконання К.Д.Ушинського має ґрунтуватися на таких ідеях:

• поступально-висхідному характері розгортання педагогічного процесу;

• єдності навчання і виховання;

• визнання розумово-розвивальної і морально-виховної сили учителя;

• системності у розташуванні навчальних предметів з урахуванням внутрішніх і між предметних зв’язків;

• взаємозв’язку між попередніми і наступними етапами навчання шляхом свідомої наступності;

• формування почуттів обов’язку і відповідальності;

• ролі мовлення у психічному розвитку дитини;

• виховання з урахуванням впливу соціального і природного середовища;

• підготовки в процесі трудового навчання майбутніх робітників і керівників промисловості, ініціативних господарників;

• формування ідеалу особистої праці в житті.

Великий педагог сформулював низку закономірностей – стійких педагогічних явищ з урахуванням педагогічних умов становлення особистості, пізнавальної діяльності дитини та змісту виховання і навчання:

• розвиток інтересу й активності в навчальній діяльності;

• використання дорогоцінного часу життя дитини для її розвитку (перехід від процесу навчання до ремесел);

• визначення співвідношення природодоцільності і культуровідповідності між спадковим і набутим людиною в процесі виховання і спілкування з середовищем;

• формування розумного простору для самостійного життя серця і волі дитини;

• розвиток активної уваги як необхідної умови формування ділового практичного характеру дитини;

• ролі довільного запам’ятовування у формуванні довготривалої пам’яті;

• збудження думки за допомогою формулювання слова (зв’язного мовлення) в поясненні образів природи.

Великий сівач педагогічних ідей, К.Д.Ушинський мав високу громадянську мужність і наукову сміливість відстоювати ідеї побудови громадської освіти. Найповніше концепція побудови громадської освіти розкрита ним у статті “Про народність у громадському вихованні”, опублікованій у 1857 році. Громадська освіта, вважав педагог, виховує на засадах народності патріотизм, любов до своєї Вітчизни. Аналізуючи стан існуючої системи громадської освіти в Росії, США та багатьох європейських країнах Ушинський прийшов до висновку, що громадська освіта має будуватися на основі багатовікового досвіду народу в цій галузі, виходячи з його кращих педагогічних ідей. Педагог зазначав, що загальної системи виховання для всіх народів не має ні в теорії, ні на практиці бо в кожного народу є своя особлива система виховання. Можна, вважав Ушинський, запозичити “ у наших західних братів”, що випередили нас в освіті, багато корисних винаходів, але дух школи, її спрямованість, її мета повинні бути обдумані і створені нами самими, відповідно до історії нашого народу, ступеня його розвитку, його характеру. У справі громадського виховання думка громади має відігравати важливу роль. Вивчення основних ідей Ушинського щодо громадської освіти переконує нас в тому, що ми маємо справу з видатним явищем в історії педагогічної думки. Особливу увагу приділяв педагог особистості вчителя громадського закладу освіти. Як відомо, в часи, коли жив і творив Ушинський існували державні і громадські заклади освіти. Майбутнє освітньої справи, вважав К.Д.Ушинський, має належати громадській освіті, де виховання дитини здійснюватиметься і школою, і громадськістю. Громадська освіта найблаготворніше впливає на формування особистості людини, яка живе громадськими інтересами і готова віддавати свої сили для її блага. Ті педагогічні теорії й навчальні заклади, що відривають дитину від соціального і природного середовища завдають їй непоправної шкоди.

Перебуваючи в закордонному відрядженні педагог дав високу оцінку системі громадського виховання Англії. Ушинський відзначає, що корпорації Оксфорда і Кембріджа, заснування котрих відноситься до древнього періоду історії Англії, є опорою для всієї системи англійського громадського виховання. Відзначається глибинний вплив на освітню справу 19 ст. знаменитих і найдревніших шкіл Англії – Ітона, Вестмінстера, Гарро, Регбі та ще багатьох корпорацій і приватних навчальних установ. Найхарактернішою рисою незалежності системи громадської освіти в Англії є те, що суспільство не визнає за урядом права входження в справи громадського виховання і зустрічає будь яке втручання з недовір`ям і недоброзичливістю. Всі заклади громадської освіти улаштовані щонайкращим чином і є витвором приватної добродійності, а не урядової чи загальної державної системи виховання, котрої зовсім не має в Англії. Старі університети Англії, підкреслює Ушинський, ще стоять непорушно і з надзвичайною повільністю допускають лише ті реформи, потреба в котрих висловлена вже цілковито в народному житті. ( Найкращим свідченням історичного розвитку британського характеру стало збереження в 30-і роки ХХ ст. парламенту Англії, в той час як парламенти багатьох європейських країн було розпущено. Авт.).

К.Д. Ушинський цікавився розвитком громадського виховання в Північній Америці. Особливістю громадського виховання полягає в тому, що воно має переважно англійський характер. Патріотизм, привчання до участі в політичному житті громад і громадське (selfgovernment) самоуправління рано розвивається в американській школі. Право на створення шкіл визнана за кожною громадою, яка має сто сімейств або господарств, а все управління школою, її господарча і педагогічна частина знаходяться в руках самої громади. Змагання між громадами є одним з найсильніших стимулів суспільного розвитку. Право інспекції громадських шкіл, так само як і в Англії, купується урядом в громадських школах за певну суму допомоги. Іншою особливістю в улаштуванні громадських шкіл в Північній Америці, підкреслює Ушинський, є те, що там обов`язок громади засновувати школи не обмежується лише елементарними школами. Обов`язки громад стосовно громадської освіти вільно можуть зростати і декілька громад разом становлять навчальний округ, який зобов`язаний утримувати вищу школу. Започатковуються вищі навчальні заклади за підпискою зі збору приватних грошових надходжень, які дозволяють придбати будинок, влаштувати дві-три кафедри, решту доповнює плата з учнів. Особливістю улаштування громадських закладів освіти є прийняття штатами частини витрат на їхнє утримання в обмін на право інспекції.

Педагог розумів взаємозв`язок розвитку суспільства з поступом громадської освіти. До оцінки впливу системи громадської освіти на дитину Ушинський підійшов не тільки як педагог, а й як громадянин. Гостра критики офіційної системи виховання в Росії 50 – 70 –х років 19 ст., була адресована усьому тогочасному буржуазному суспільству з його декларованими свободами, брехливістю та антидемократизмом. Великий педагог писав у листі до М.І.Семевського, “що політична свобода не є ще кінцем щастя людського”, бо варто лише позвонити гаманцем і перед вами найпокірніші раби, найнескінченнішого рабства, а всі свободи – парад, яким і захоплюватися вже перестали.

Неможливо розглядати ідеї великого педагога про формування громадської освіти поза часовими вимірами. Криза сучасного українського суспільства криється не в відсутності структурованого громадянського суспільства, про яке так дбає світова олігархія, а в урядовій системі освіти в Україні. Система громадянського суспільства, що не ставить за мету побудову національної держави в Україні може стати однією із ганебних причин підсічення етнолінгвістичних коренів української цивілізації, котра є однією з найстаріших на Землі. Жорстка централізація системи державної освіти непривабливі явища корумпованості в значній кількості навчальних закладів висвітлюють гостру проблему відродження в Україні громадської освіти. Заслуга Ушинського полягає в тому, що він осмислив і поставив актуальність проблеми побудови громадської освіти як однієї з необхідних умов розвитку суспільства. Варто навести приклад геніального передбачення К.Д.Ушинським майбутнього розвитку освіти та виховання особистості людини, яка живе громадськими інтересами. Такою є освітня стратегія США “Америка – 2000”, що була прийнята в 1990 році і відразу підтримана фінансовою допомогою в розмірі 690 млрд. доларів [6]. Довготривала стратегія розвитку освіти оголосила про зміни в кожній американській громаді: “Американські громади –місце нашого навчання. Громади: всі ми – директори шкіл, учителі, студенти, учні, ділові люди, службовці відповідальних міністерств, засоби масової інформації, медичні та добродійні організації, релігійні та світські кола, законодавці та всі інші зацікавлені сторони та люди доброї волі маємо сприяти якнайкращому плануванню, врахуванню всіх можливих проблем, що можуть виникнути на шляху створення громад “Америка – 2000” – саме тих громад, що стануть місцем нашого постійного навчання протягом усього життя” [6]. Якщо ми порівняємо освітні стратегії України і США, то ми побачимо неадекватність і консерватизм мислення українських авторів [1, 7].

Чого варті задекларовані заяви про конкурентоспроможність української освіти в європейському і світовому освітньому просторі, випереджаючий розвиток освіти, конвертації за кордоном документів про освіту, якщо стратегія розвитку не відповідає історичним і світовим стандартам про які так дбав все своє творче життя К.Д.Ушинський? Прибічникам “урядової системи освіти” (Програма “Освіта. Україна ХХІ ст., Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.) ще належить спромогтися здійснити процес демократизації освіти, що відбувся історично протягом ХІІІ- ХХ ст. у багатьох країнах світу.

Література

1. Брунер, Джером. Психология познания. М., Прогресс, 1977. – 412 с.

2. Ушинский К. Д. Педагогические сочинения: В 6 т. – Т. 1: О народности в общественном воспитании. / Педагогика. – М., – 1988. – 416 с.

3. Ушинський К.Д. Твори: В 6 т./ Радянська школа, – К., 1952. – Т.2: Звіт про відрядження для огляду закордонних жіночих закладів колезького радника К.Ушинського. – 560 с.

4. Ушинський К.Д. Там само. Т. 2: Методичні посібники та матеріали до «Родного слова». – 560 с.

5. Ушинський К.Д. Там само. – Т. 4: – Людина як предмет виховання. – 518 с.

6. Філіпчук Г.Г. Українознавство в гуманітарній політиці України.// Праці Міжнар. науково-практичної конф. “Стан, проблеми, перспективи розвитку українознавства”. – К.: Видавничо-інформаційний центр Науково-дослідного ін-ту українознавства, 2001. – С.303 – 305

7. “Америка-2000 – освітня стратегія”// “Освіта”, 21-28 лютого, 2001 року.

Якщо Ви хочете нам допомогти, пишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу на титульній сторінці сайту.