До 150-річчя Сергія БЕРДЯЄВА
23.01.2010 | 11:43
переглядів: 1340
„Господь мене благослови Втікти з нуднійшої столиці, Нема у світі гірш Москви, Пріч —з сього пекла і в'язниці!”, - написав у 1899 році український поет Сергій Бердяєв. На жаль, це ім’я маловідоме читачеві. Поет перебував в тіні свого брата Миколи – видатного філософа. Днями виповнюється 150 років з дня народження Сергія Олександровича і гріх не згадати людини, що так любила Україну. Пропонуємо його коротку біографію та вірш „Білокам’яна”.
Бердяєв Сергій Олександрович (найбільш поширені псевд.: С.Обуховець, С.Киевский, Старий театрал, Е.Велизарий; 30.01. 1860–06.11.1914) – поет, прозаїк, літ. критик, перекладач-поліглот, мистецтвознавець, театральний оглядач, журналіст, публіцист, популяризатор науки. Народився в м. Київ. Батько – офіцер, мати – княжна О.Кудашева. Навчався у Колегії Павла Ґалаґана, в Морському корпусі (м. Санкт-Петербург), у Вюрцбурзі (Німеччина) і Брюсселі (Бельгія). За фахом – лікар; в чині колезького регістратора вийшов у відставку і присвятив себе літературній діяльності.
Друкуватися російською мовою почав у 1870-х рр., українською – у 1880-х рр. В його творчій спадщині – вірші, театральні огляди, публіцистика і науково-популярні нариси. Доробок Бердяєва сягає більше тисячі праць. Тематика творів: суспільно-політичні рухи, національно-визвольна боротьба. Як поет, оспівував працю, кохання, природу, рідний край. Бердяєв листувався з багатьма діячами української культури, був у дружніх стосунках з Лесею Українкою. Автор майже ста віршів українською мовою, чимало їх опубліковано у Галичині й Буковині І.Франком і О.Маковеєм. Перекладав М.Старицького, Ю.Федьковича, Д.Мордовця, М.Вороного російською та німецькою мовами, І.Сурикова, Ф.Фрейліграта— українською..
БІЛОКАМ'ЯНА
На спомин Москви
Господь мене благослови
Втікти з нуднійшої столиці,
Нема у світі гірш Москви,
Пріч —з сього пекла і в'язниці!
Не можна дихати грудям
Проміж дурною кацапнею,
Як раб, коло рабів ти сам
Тут одурієш вкупі з нею!
Лиш добровольці-шпигуни
Там завше із тобою рядом;
В мозку читати хтять вони,
Житє твоє зробити адом...
В літературі там донос
Панує та цвіте усюди;
А скільки горя, скільки сльоз
Правдиві й щирі знайдуть люди!..
Мов в діжку п'є і жре Москва,
Навісна, проклята, несита,
Погані кидає слова,
І в гріх, і в сором оповита...
Шинок та непотрібний дім
Стара шанує тільки шкура,
А правдою, добром святим
Гординь розпутниці натура;
Побачить волю в кайданах —
Ось «патріотці» що по серцю...
Свободним душам на острах
Вона бажа завдати перцю...
Та ще церкви будує — се
За подлость небесам заплата.
І поміч нуждарям несе,
Бо грошей в неї є багато!
Та храм сей і піддержка та
Перед Христом не много варті,
Се справедності — срамота,
Над нуждою пекельні жарти...
Зостатись я не можу тут, —
Содом сей і Гоморру кину:
Поки не грянув Божий суд,
Вернусь на чесну Україну!
1899
