Докторська дисертація Івана Франка, або Як Будда став християнським великомучеником

19.07.2009 | 18:41   Любов Чуб
переглядів: 15063

Темою докторської дисертації Івана Франка, яку він захистив у 1893 році, було дослідження літературної історії старохристиянського духовного роману про Варлаама і Йоасафа. На основі власного аналізу та порівняння результатів розвідок інших дослідників Франко відстежив шлях перетворення стародавньої індійської легенди у християнську історію. Персонажі цієї історії – Варлаам і Йоасаф в результаті багаторазового редагування змісту легенди дохристиянського періоду набули, крім християнських імен, ще й таких переконливих рис, що в 1583 році їх було канонізовано християнською церквою. Відтоді їхня пам’ять мала вшановуватись 27 листопада.

Відомо, що Іван Франко тричі подавав опрацьовані нимтеми у відповідні комісії для присвоєння йому докторського ступеня. Перший раз він запропонував на розгляд професури Львівського університету працю про політичну поезію Т.Г.Шевченка, яку було відхилено з причини консервативних поглядів О.Огоновського – тодішнього професора Львівського університету. Вдруге Франко подав розробку, присвячену визначному українському письменникові-полемісту ХVІ ст. Івану Вишенському, яку також було відхилено. Лише третя спроба здобуття наукового ступеня увінчалась успіхом: вчена рада Віденського (!) університету за працю "Варлаам і Йоасаф – старохристиянський духовний роман і його літературна історія" присвоїла Франкові ступінь доктора філософії.

Починається наукове дослідження із загальної характеристики романістики, встановлення її грецьких початків, витоків новішого західноєвропейського роману. Далі, аналізуючи зміст старохристиянського духовного роману "Варлаам і Йоасаф", Іван Франко зазначає, що цей твір поряд із Біблією, безперечно, належить до найбільш поширених і впливових творів усієї світової літератури.

Аналізуючи грецький, арабські (Бомбейське видання, Галльський рукопис, Ібн-Бабавайг), грузинський та вірменський тексти "Історії про Варлама і Йоасафа", порівнюючи імена персонажів роману з іменами інших літературних і історичних джерел, Іван Франко відстежує шляхи трансформації індійської легенди про засновника буддизму - релігії Сходу, відомого в історії як Будда Сак’я Мун, що жив за півтисячі літ до народження Ісуса Христа. Саме ця легенда стала основою для творення історії про навернення у християнство язичника Йоасафа.

Коротко про зміст роману. Коли християнство, поширюючись, проникло вІндію, тамтешній король на ім’я Авенір запровадив жорстоке переслідування його прихильників. Та ось у нього народжується син, ікороль все робить для того, щоби принц, якого нарекли Йоасафом, не дізнався про людські злидні, хвороби й, звісно, нову віру. У цей час християнин-аскет на ім’я Варлаам, що живе у пустелі, уві сні одержує божественний наказ прибути в Індію і навернути Йоасафа в християнство. Він хитрощами проникає у королівський палац, переодягнувшись купцем і вдавши, що хоче подарувати принцу коштовний камінь. Вміло провівши, за сучасним виразом, агітаційне навчання (проповіді, притчі, біблійні історії), охрестив принца. Коли король дізнається про навернення принца у нову віру, він проводить різноманітні заходи, щоби примусити його зректися християнського вчення: організовує диспути за участі мудреців королівства, намагається спокусити сина дівочими принадами, оточивши його лише жіночою прислугою. Але принц не лише витримує усі випробування, а й навертає мудреців та самого короля – свого батька у християнство. Король зрікається трону і закінчує своє життя в пустині. Йоасаф також відмовляється від королівства і теж іде в пустиню, щоб розшукати свого вчителя Варлаама. Знаходить його, і там в молитвах і самокатуванні вони проводять час аж до останніх своїх днів.

Детально проаналізувавши грецький варіант історії про Йоасафа, Іван Франко доводить, що автор вплітає в свій текстінші, готові вже твори (як приклад – "Апологія" Арістіда), теологічні навчання, виклади, промови євангелістів та інших християнських святих, молитви, які "…щедро розсипані в тексті і становлять немов енциклопедію християнської теології у всіх її головних відділах" (Іван Франко. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Видавництво "Наукова думка". Київ, 1981, т.30).

Стосовно художньої цінності твору, то Франко зазначає, що хоча книга й справила неабияке враження на віруючих читачів, та "не можна заперечити того, що психологія дійових осіб роману розроблена дуже примітивно і шаблонно, що світло і тінь розподілені не за художнім принципом, а за релігійною настановою, що християни завжди добрі, благородні і розумні, а поганці завжди злі, підлі і дурні. Зрештою, цей недолік роман поділяє з усією християнською легендою та агіографічною літературою (церковна література, що містить описи життя "святих" і діячів церкви – Л.Ч.), хоч він, безперечно, стоїть значно вище від більшості подібних творів" (т.30, с.544).

Досліджуючи вплив роману на європейську літературу, Франко пише, що його популярність стала поштовхом для створення похідних творів – віршованих переробок (Франція, Німеччина, Італія), драм (Іспанія), дитячих та юнацьких повістей (Чехія). Про зміст роману добре знали і в Східній Європі, особливо у Росії.

Розглядаючи питання виникнення й поширення роману, Іван Франко детально аналізує різні гіпотези, висунуті відомими вченими й маловідомими дослідниками, наводить їхні аргументи, окремі з яких заперечує, висуваючи власні контраргументи, з іншими погоджується, акцентуючи увагу на фактах, які мають велике значення для встановлення джерел цього твору.

Про зв’язок з Індією християнської історії про Варлама і Йоасафа свідчать дослідження авторів різних часів, та останню крапку у з’ясуванні правдивості християнської версії цієї історії поставили Ілар Бартелемі та Фелікс Лібрехт: перший в 1859 році видав життєпис Будди, а другий довів, що суть оповідання про народження, юність, виховання і смерть Будди, яка міститься у тібетській книзі "Лаліта вістара", майже ідентична з оповіданням про долю Йоасафа. Таким чином, підводить підсумок Франко, "індійське, а, власне, буддійське походження роману про Варлама не підлягає сумніву, …роман… є не перекладом, а вільною переробкою індійського оригіналу" (т.30, с.571). Вчений також досліджує трансформацію імен головних персонажів роману. Аналізуючи імена із староарабської, древнєєврейської літератури, він доводить, що греки переробили імена Білаухар і Будасіф (Бодісатва – друге ім’я Будди) на імена Варлаам та Йоасаф.

Іван Франко зазначає: "Безперечним фактом є те, що перші літературні обробки цієї легенди в різних формах виникли в Індії в період з ІV ст. до н.е. до VІІ ст. н.е. і звідси переносились у різні сторони світу – в Цейлон, Китай, Тибет, Персію. …Твір … повністю наближався до типу всіх подібних творів, що виникли в Індії під буддійським впливом і які мандрували звідтіль різними шляхами на Захід. Це були твори, які для пізнішої Європи були відомі і близькі переважно в персько-арабських редакціях, як … "40 візирів", "Сім мудрих майстрів", "Тисяча і одна ніч"…" (т.30, с.593). І далі вчений робить дуже важливий висновок для розуміння "істинності" багатьох релігійних творів, в тому числі й біблійних історій: "Більш або менш цікаве, але саме по собі досить бідне рамове оповідання, яке потім постійно включало нові оповідання, - ось схема тієї індійської композиції. Зрозуміло, що така схема дозволяла кожному новому перекладачеві і редакторові велику вільність у виборі і впорядкуванні вставок, причому не треба було дуже ламати собі голову над такою роботою. Фактом є і те, що редакції подібних творів уже в найдавніші часи дуже розходяться і часто не можливо знайти спільний для всіх прототип" (т.30, с.593).

Те, що цей висновок є справедливим, підтверджують і інші праці Івана Франка, зокрема, його дослідження біблійної історії про створення світу ("Поема про сотворення світу". Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Видавництво "Наукова думка". Київ, 1982, т.35). Порівнявши тексти першої книги Мойсея (Битіє), що були перекладами грецькою та українською (переклад П.Куліша) мовами, з гебрейським (староєврейським) текстом, Франко довів, що переклади мали суттєві помилки. Крім того, історія творення світу, яку начебто Мойсей особисто почув від Бога, фактично скомпонована з окремих частин різними редакторами і зустрічається в більш давніх джерелах. Вчений детально аналізує вавилонську поему про творення світу, яка, дійшовши до нас на глиняних табличках у вигляді клинописних текстів, і "зложена, певно, на пару тисяч літ перед написанням Мойсеєвих книг, вводить нас у той замерклий світ народних вірувань та оповідань, які принесли з собою гебреї до Палестини…" (т. 35,с.297).

Дослідження й праці визнаного усім світом геніального вченого Івана Франка дають науково обґрунтовану відповідь на запитання про довіру до релігійної літератури, яка в більшості своїй є примітивною за стилем викладення та емоційним забарвленням, ще й викривленою, зміненою за смаком перекладачів і редакторів – чи то римських, чи то грецьких. Неоднозначною, думається, буде й відповідь на запитання, чи може держава, яка оголошує таку літературу основою етики і запроваджує її вивчення у школах, сама бути етичною.

Стосовно канонізації християнською церквою Йоасафа, то відкриття самого факту, м’яко кажучи, запозичення життєпису Будди, збентежило релігійних діячів. Так, Папа Бенедикт ХІV у 1887 році висловився про ґрунтовну перевірку "Римського мартиролога" (містить списки великомучеників), бо в ньому є, мовляв, багато помилок. Після цих слів виникає низка запитань: "Чи лише римський мартиролог має багато помилок, і чи розуміють християнські діячі, формуючи світогляд людей за допомоги таких помилок, що вони його, цей світогляд, викривляють і спотворюють?", нарешті, "Чи сумісні поняття "віра" і "брехня"?".

До речі, про самого засновника буддизму, з життєпису якого "списана" християнська історіяпро Йоасафа. Результати останніх досліджень розвитку цивілізації вказують на те, що Будда Сак’я Мун – далекий предок сучасних українців. Так, доктор політичних наук, професор, проректор Університету "Україна", голова правління Всеукраїнської асоціації політичних наук Валерій Бебик зазначає: "…має правдоподібний вигляд версія, що Будда належав до скіфського/сакського народу будинів, який проживав у ІІ-І тисячоліттях до н.е. (за Геродотом) на території Стародавньої України." ("Великий скіф Будда: пророк, який не знав Бога?", газета Верховної Ради України "Голос України", №43, 11 березня 2009 року).

Беручи до уваги останні дослідження й розвідки, які очищують нашу історію від перекладацьких та редакційних викривлень, зроблених чи то несвідомо –з причини неосвіченості, чи то свідомо - на догоду будь-якій владі, можемо стверджувати: еру очищення наших коренів розпочато! Геніальний Іван Франко випередив свій час, та його праця не є марною. Продовжуючи його справу, лупаймо скелю невігластва, духовного рабства та байдужості! Читаймо, вивчаймо, аналізуймо твори Івана Франка – невтомного шукача Істини! В них – правда про формування світогляду людства, правда про нашу історію, правда про нас самих. Читаймо Франка – і, очищуючись через його світосприйняття, станьмо світлішими й мудрішими!

banner2.gif

Минувшина

Вітаємо! ...

Місія

  Ми пропонуємо ...

Бачення

  До цих ...