Пам’ятники Матері-Славі та Великій Матері
22.07.2008 | 21:14 Оріант
Не вщухають нападки „маститих” мистецтвознавців та архітекторів на пам’ятники столиці України, один з яких височить над музеєм Великої Вітчизняної війни, а інший в її серці, на Майдані Незалежності. На жаль, вони чомусь досі не мають конкретних назв. Перший називають у кращому випадку „Мати-вітчизна”, а найчастіше баба (а то й „уродлівая баба”), інший – „Жінка з віником”. І часто чути заклики демонтувати їх, бо вони, нібито, псують лице столиці.
Так було завжди. Вороги України з давніх-давен паплюжать будь-який образ нашої Жінки-матері. Постав на їх місце небаченої краси скульптурні шедеври, вони все одно знайдуть ґанж і почнуть репетувати, що: чи то вона не така як треба, чи псує ландшафт або ще щось.
Проте необхідно зважити на час, в які вони збудовані – коли ми ще не знали достеменно, що то значать підняті руки Матері-Берегині і що замість калинової гілки краще було б аби вона тримала Коло-Сонце або принаймні дубову гілку, дерева, яке з давніх-давен обожнювалося нашими предками і яке символізувало мудрість, силу та довголіття. Але хвала скульпторам за те, що, можливо, на підсвідомому рівні вони звели пам’ятники Великій Матері, Матері-Славі, яка в молитві звертається до Бога з проханням поставити нас на праву стежку пращурів і оборонити від ворогів.
Ми збудуємо й інші пам’ятники, і ці повинні стояти, а не зносити на догоду тим, хто наших славних предків через те, що вони поклонялися Сонцю і Матері, досі називає поганами та ідолопоклонниками. Вони знайдуть кошти поставити на їх місце своїх ідолів та своїх богів.
Для нашого роду-народу Матір то святе. То наша Правда, Сонце, Небо і Життя. То начало всіх начал (згадайте народне: „ Материнська молитва з дна моря вирятує”). І київським пам’ятникам, про які йде мова, конче необхідно дати назви, наші, праукраїнські, – тому, що зі щитом і мечем – Мати-Слава, іншому – Велика Матір або Мати-Берегиня.
Ми – Мамаї, бо за головне своє Божество мали святу Маму (в Індії наше слово Дева (Діва) взагалі означає Бога, а в Цареграді вихідці з України мали свій храм, який носив назву Мами). І немає чого соромитися, що ми Мамаї. Це не приниження. „ Навпаки, зауважує великий мислитель Юрій Липа, можливо, що українська родина, яка сполучає в собі можливості для найбільшого розвитку не тільки мужеського, але й жіночого первня, є більш вартісна для культури, ніж чисто патріярхальна чи матріярхальна родина. В центрі духовности цього кругу стоїть жінка-мати, істота, що єднає коло себе родину. Найдавніший символ того агрикультурного населення – це образ Великої Матері, божество прапрадідів сучасних українців. Поняття матері за сучасною біологією – це поняття вище від мужеського чи жіночого первня. Воно сполучає в собі розуміння і відчування обох первнів, це є нормативна стабільна сила в людському житті. Материнськість переносить традиції родини, а тим самим і раси, з покоління в покоління”.
Так, ми – Мамаї, але біймося обабнитися і перетворитися на ганчірку, щоб об нас витирали ноги всі, кому не лінь. Бо ми також і укри-руси-сколоти-сармати, ті, хто свого часу за царицю мав жінку-матір, цар-мати. Вона освячувала нам мечі, урочисто вручала і кликала до бою, щоб, не шкодуючи життя, захищали свою землю, свій рід, свою віру.
Б 'є крилами Мати Небесна і кличе нас , щоб ішли за землю нашу і билися за вогнища племені нашого , бо на те ми русичі: „Ідіть , брати наші , плем 'я за племенем , рід за родом і бийте ворогів на землі нашій , яка належить нам і ніколи іншим . Там помрете , але не повернете спини свої , і ніщо вас не злякає, ніщо не запинить, бо ви в руках Сваргових , а той веде вас у всі дні до звитяги і гордості великої”. ВК 14.
Чи то ворог дальний наступав, чи приходив внутрішній розбрат, першою на захист батьківської землі і батьківських заповітів закликала мати. Саме вона надихала нас на подвиги ратні. Жінки сколотські (скитські) не любили боягузів і безжалісно насміхалися з тих, хто відступав перед ворогом. Один вчений грек доніс до нас таку інформацію: „Деякі скитські жінки, побачивши, що їх чоловіки втікають в паніці з поля бою, підняли свої подоли й сказали: „Куди ви біжите? Хочете сховатися туди, звідки прийшли?”. Чоловіки-воїни засоромилися, побадьорішали, відновили битву й перемогли.
Тільки сміливим і наполегливим дарується Божа благодать, материнське благословення і гідне життя. Тим більше, що з матір’ю у нас завжди ототожнювали країну. Є гарні з цього приводу слова поета Максима Рильського, як клятва перед нашої ненькою Україною:
Мати ніжна моя! Знай: по бурі тяжкій
Перемога засяє дзвінка і погідна.
Славен буде в народах священний твій бій,
Славен серп твій і меч твій, свята моя рідна!
