Боже чи кесареве?
18.07.2008 | 21:06 Любов Чуб
Розміщення у травневому номері Всеукраїнського щомісячника - журналу "Українець" першої частини публіцистично-поетичної композиції "Розмова з предками" ("Тримай, русе, в умі!" викликало потік звинувачувань на адресу журналу з боку представників Української православної церкви.. Причина - журналом було порушено тему світогляду наших українських предків дохристиянського періоду, спотворення під час християнізації України-Руси вірувань прадавніх українців та ставлення до них сучасної церкви. Керівництво однієї з єпархій звернулося до державних владних структур щодо "образи релігійних почуттів громадян", "розпалювання міжконфесійної ворожнечі" та порушення ряду статей Конституції України та інших законодавчих актів.
Автори скарги, шукаючи захисту дуги своїх прихожан від впливу "інакомислячих" у влади, тобто у кесаря, мабуть, забули відому настанову Ісуса Христа. Та нехай такий християнський вчинок буде на їх совісті. А от чому зі сторони християнської церкви відсутній захист людських душ від бездуховності, яка "прописалась" у наших журналах та газетах у вигляді оголених тіл, телепрограмах - у сценах та цілих фільмах з відкрити сексом, жорстокістю й ненавистю, у піснях з текстами, що закликають, кажучи словами святого писання, до прелюбодіянь, та музикою, яку не назвеш світлою і небесною, але такою, що збуджує у людини зовсім не високі духовні почуття? Більш того, ця музика використовується й під час пропаганди тих "досягнень", які нам принесла християнізація. Так звана хода до річниці хрещення з використанням шоу-бізнесу - це глум над душами не лише віруючих людей. З метою прояснення істини, мною, автором матеріалу "Розмова з предками", направлено лист в зазначені владні структури. Пропоную цей лист з незначними скороченнями.
Будь-яка освічена людина, читаючи зазначений матеріал, погодиться з тим, що ніяких "образ релігійних почуттів громадян", а тим паче закликів до "розпалювання міжконфесійної ворожнечі", як стверджує скаржник, у матеріалі немає. Навпаки, журнал "Українець", керуючись ст.11 Конституції України, сприяє розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Журналом продовжується розвиток тих ідей і напрацювань щодо української національної свідомості й світогляду, впровадженню яких присвятили своє життя і працю І.Франко, Т.Шевченко, П.Чубинський, Б.Грінченко та багато інших національно свідомих українців. Звісно, слід очікувати опір церкви, яка досі проводить свою діяльність згідно з догмами, що склалися дві тисячі років тому, нічого, природно, спільного з українською національною свідомістю і самобутністю не маючи. А подібна скарга означає ще й намагання залучити до цього опору законодавство України, тобто примусити органи держави самим порушувати ст.11 Конституції України. Якби матеріал "Розмова з предками" був прочитаний представниками єпархії уважніше й до кінця (надруковано лише першу частину матеріалу), стало б очевидним, що матеріал пропонує точки дотику власного світогляду наших прадавніх українських предків і релігії, принесеної з Візантії християнськими місіонерами та прийнятої князем Володимиром у 988 році. Одночасно з пошуком точок дотику я намагаюсь (в усіх своїх матеріалах, не лише в цьому) дати сучасне розуміння основних теологічних понять. Вважаю, що доведення існування Вищої Сутності (Бога) з використанням результатів наукових відкриттів та, навіть, звичайної логіки сучасної людини, допоможе людям збагнути свою відповідальність перед Природою, Історією, Суспільством, Майбутнім.
Та перед тим, як виявити ці точки дотику, необхідно очистити джерела світогляду нашого народу дохристиянського періоду від облудливих тверджень християнських місіонерів за часів князя Володимира, від яких не відмовилась сучасна церква. Наш рідний, ні в кого не запозичений, український світогляд заслуговує на те, щоби вивести його з небуття, а повна інформація про наших предків нам потрібна для побудови міцної держави та гідного майбутнього, а не для бездіяльного очікування царства небесного.
Вважаю, що настав час відкрито говорити про те, що "Охрещення Русі, яке зробив князь Володимир у 988 році, не було добровільним" (Митрополит Іларіон (Огієнко), "Дохристиянські вірування Українського Народу"), "...небажаючі хреститися не могли сховатися і примушені були - або поневолі хреститися, або врятуватися втечею, або ... підлягали смертній карі" (Професор Духовної Академії Е.Голубинський, "Історія Русской церкви"), "дохристиянський світогляд не треба було цілковито розвалювати, щоб на його руїнах будувати новий християнський світогляд, треба було тільки дати нові етичні підвалини й доповнити те, що існувало" (Др. Г.Лужницький, "Українська церква між сходом і заходом") і т.д.
Чому ми замовчуємо очевидні факти? Приховуючи помилки руських князів, ми не зможемо проаналізувати та правильно оцінити наше минуле, а тому і не зможемо вирішити проблеми у сфері духовності, моральності й рухатися належним темпом у майбутнє.
Яким чином правдива історія запровадження християнства в Україні-Русі, яке забезпечило створення Російської імперії і подальші наші негаразди, може образити релігійні почуття сучасних віруючих? Нашу правдиву історію ми повинні знати! А яким чином вона впливає на почуття віруючих - це справа самих віруючих. Більшість православних віруючих не знають істинну нашу історію, не мають елементарних понять про наш дохристиянський світогляд, знаючи лише про ідолів, капища та людські жертвоприношення.
У своїх матеріалах я намагаюсь дати людям інформацію про світогляд наших предків дохристиянського періоду, показати, як його ламали і чим це обернулось для нашого народу. І ні в якій мірі не принижую християнської віри, бо я сама - християнка! Навпаки, я хочу поєднати основні положення світогляду прадавніх українців з ідеями християнського вчення, а затим підвести до них наукове підґрунтя на основі сучасних знань про Всесвіт, Землю і людину (це передбачається у продовженні матеріалу "Розмова з предками" і у наступних матеріалах).
Зазначу, що сам факт скарги, направленої державним владним структурам, свідчить про те, що церква (у даному випадку православна) усіма силами намагається отримати не лише захист з боку держави, а й примусити її сприяти збереженню старого світогляду з усіма його негативними характеристиками, у тому числі кризою своєї системи. Це є одним із проявів небезпечної для українського народу тенденції намагання церкви поєднатися з державою.
Небезпечною ознакою є також її дії, далекі від духовних, із нав'язування свого, вже застарілого, світогляду усіма способами та зростання агресивності. Підтвердженням першого є відома хода до річниці хрещення, другого - приховані погрози тим, хто намагається очистити історичні та світоглядні джерела української нації.
Вищезгадана хода, яка пройшла територією України, викликала у багатьох людей, у тому числі віруючих, подив і обурення: як можна було священнослужителям допустити таке шоу, що суперечить усім положенням світлого Вчення Ісуса Христа? Щодо агресивності, то її у прихованій формі містить лист, адресований автору публікації від одного з віруючих. Комусь, хто забуває, що живе у третьому тисячолітті, дуже хочеться повернути часи святої інквізиції і зовсім не хочеться брати приклад з покійного Папи Іоанна Павла II, який вибачався перед людством за помилки, зроблені католицькою церквою протягом всього періоду її існування. А треба церкві покаятись перед українським народом, треба!
Поділяю думку багатьох українців, які розбудовують нашу державу і зміцнюють її незалежність: Україна повинна бути незалежною не лише політично, але й духовно.
У теперішній час в Україні формується своя, українська духовність, яка дозволить нашій державі посісти провідне місце серед країн - засновників нового світогляду людства. Наша духовність матиме міцне підґрунтя, основними пунктами якого є: 1. Повний історичний аналіз існування та розвитку нашого народу, починаючи з трипільських часів, який вже зараз дає можливість стверджувати: Україна була міцною, самобутньою та самодостатньою державою за дохристиянських часів. Християнізація, нав'язана (або "накинута", за висловом відомого історика, політика і філософа першої половини минулого століття В. Липинського) Візантійською церквою, яку закріпив пізніше Московський патріархат, а затим утвердила Російська імперія, стала головною причиною втрати Україною-Руссю своєї державності на багато століть. У приниженому становищі древній, колись могутній та освічений народ перебував протягом всього періоду існування імперій - спочатку Російської, затим - радянської.
2. Найкращі духовні надбання наших предків - оріян, які викристалізовувалися протягом багатьох тисячоліть, були визначальним внеском у розвиток всієї теперішньої цивілізації. Саме це намагались приховати й спотворити ті, хто зробив український народ заложником своїх імперських амбіцій.
3. Досягнення української науки. Загальновідомо, що значне число галузей світової науки, починаючи від фундаментальних наук (фізика, математика, астрофізика, космологія) і завершуючи медициною (дослідження клітин людського мозку), вийшли на той рівень свого розвитку, коли визнання Вищого Розуму є невідворотнім. На думку багатьох авторів наукових та науково-популярних публікацій, теле- і радіопередач, саме вченим України і Росії належить дати наукове пояснення Законів Всесвіту, а відтак визнати офіційно Творця цих Законів. Багато з науковців відкрито заявляють про існування Творця, намагаючись описати Його з наукової точки зору (приклад - книга академіка Академії Наук України: інженерних наук та технологічної, Міжнародної Академії інформатизації, дійсного члена-академіка Української Академії триботехніки, д.т.н., професора Силіна Р.І. "Людина і Всесвіт").
Крім зазначених досліджень на часі - фундаментальне дослідження нашої української мови, яка є старшою за санскрит і, таким чином, є своєрідним кодом усієї цивілізації (це підтверджують сучасні дослідження).
Як на мене, в журналі "Українець" цим питанням відводиться належне місце. А основним є те, що журналом розпочато справу утвердження справедливого, уже доведеного факту: український народ є самобутнім, самодостатнім та одним із найдревніших народів у світі, мова прадавніх українців — прамовою усіх основних європейських мов, а світогляд - основою формування сучасної цивілізації.
Особисто ж я намагаюсь зазирнути у майбутнє і на основі існуючих фактів і аргументів довести, що нам, українцям, належить закладати й новий світогляд вже нової цивілізації.
Сподіваюсь, що вищевикладене сприятиме об'єктивній оцінці скарги на адресу журналу "Українець".
Крім того, маючи певний досвід, набутий у ході спілкування з віруючими різних конфесій, а також під час проведення власних досліджень у сфері духовності, вважаю за необхідне порушити питання про внесення змін до відповідних законів України, враховуючи наступне.
Представники церковної ієрархічної системи (будь-якої конфесії) повинні чітко знати: 1) держава відокремлена від церкви і не обслуговуватиме її; 2) нав'язування світогляду та віри шляхом використання ЗМІ, шоу-бізнесу та інших засобів потужного впливу на свідомість людини недопустиме; 3) необґрунтовані звинувачування на адресу дослідників у сфері науки, національної історії і духовності, а також спроби їх покарання (як за допомоги чинного законодавства, так і у вигляді прихованої погрози) повинні розглядатися як прояв агресії з боку представників даної конфесії і бути підставою для порушення питання про припинення її діяльності.
Враховуючи важливість питання формування української духовності й національної свідомості та наявність у суспільстві негативних тенденцій, які заважають його вирішувати, що зумовлено діями представників окремих релігійних конфесій, пропоную винести дану проблему на розгляд комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України.
