Спершу поясню основи відкриття своїми словами, а допоможуть мені в цьому кілька цитат вченого рецензента, проф. М.В.Курика, і почну я зі свого пояснення феномену з квазарами, про які свого часу писали у пресі (звичайно, з подачі прихильників Ейнштейнівської школи).

“...Квазари – найдальші і найтаємничіші об′єкти Всесвіту, летять зі світловою швидкістю: одні з них, начебто, у напрямку до нашої Галактики, інші – протилежно...” Кардинальне питання: є цей рух справді різно направленим, як кажуть прибічники ізотропної будови Всесвіту (тобто однакової у всіх напрямках, без Центру), - чи довкола єдиного Центру? Всебічно обґрунтована праця Руденка сумніву не залишає: усі об′єкти Всесвіту – квазари, галактики тощо – обертаються навколо єдиного Центру, тобто Центральної МОНАДИ Всесвіту, за визначенням М.Руденка. Така модель, до речі, ідеально пояснює, зокрема, й рух квазарів: оскільки радіус Центральної МОНАДИ рівнозначний діаметру усього Всесвіту (яким його уявляв Ейнштейн), астрономи Землі бачать, що квазар “А” (див. малюнок) летить у напрямку ДО Землі, інший квазар, “Е”, начебто віддаляється. Тим часом, насправді уся команда квазарів вервечкою рухається по колу ПЕРШОЇ від Центральної МОНАДИ, орбіти.

Не марно я й намалював квазари майже чисто жовтими, як Ц. МОНАДУ,- вони також майже суцільні МОНАДИ, бо складаються з самого світла. Речовина, якщо й міститься в них, то у вигляді незначного нашарування на протилежному від Ц. МОНАДИ боці (на схемі рудого кольору). Далі йдуть орбіти галактик відповідних модифікацій, блакитних гігантів тощо.

Як зазначено у цитованому вище “Відкритому листі Міністрові освіти...”, своє відкриття в астрофізиці Микола Руденко розробив “ще у 1976 році(на 80%) і яке відтак було конфісковане КГБ, де й пролежало двадцятиь років…” Проф. М.В.Курик написав свого “Відкритого листа...” у зв’язку з …неймовірним зволіканням(майже 1,5 року!) з відповіддю на звернення Миколи Руденка до Міністерства в науковій справі, й рецензуванням його наукової праці “Гносис і сучасність” тенденційно налаштованим анонімом”.Далі він пояснює: “Гносис і сучасність”є філософською працею, котра в своїй основі має розгалужений фізико-математичний апарат…Філософські й космологічні висновки тут народжуються із формул і рівнянь. Анонім у своїй … рецензії навіть не торкається фізико- математичних аргументів - він не розглянув жодної формули…Анонімний рецензент ставить під сумнів мій (проф. Курика) професійний рівень. Цікаво, хто ж він сам? Якщо він такої високої думки про власний науковий рівень, то чому ж не спростував жодного з Руденкових рівнянь? Чи не тому, що це йому не під силу? Певно, що так! Бо якби фізико-математичний апарат “Гносису” піддавався спростуванню,то відповідно налаштований рецензент розпочав би саме з цього.”

Як бачите з вищенаведеної аргументації, М.Руденко волею Всевишнього зробив епохальне відкриття, яке можна порівняти з переходом людства від уявлення про “пласку Землю” до знання про її кулястість та обертання навколо Сонця. Однак, знахабнілі і зарозумілі сіоністські діячі при науці, які віддавна диктують свою волю світові та ось-ось утворять “єдіноє міровоє правітєльство”, різати ейнштейнівську гілляку, на якій сидять усі гамузом, не хочуть..

А різати доведеться. ...

Настав час перейти до прямих виписок з книги М.Руденка “Гносис і сучасність”, тож при цій нагоді прошу вас не лякатися обрідних формул, які я мусив де-не-де подати: обізнані у фізиці зможуть їх перевірити самі, а необізнані хай приймуть їх на віру та спробують збагнути хоч філософські висновки. Не зайвою буде, мабуть, інформація про саму книжку М.Руденка “Гносис і сучасність”. Видана у Тернополі у вид-ві “Джура”,ф.А-5,249 стор., продається у Тернополі в магазині, що навпроти Центр. універмагу по ціні 8 грн.

У космологічній частині під заг. “Архітектура Всесвіту” М.Руденко пише:

“Від електрона й до Всесвіту просторова тканина Світобудови складається з монад, що об’єднуються в атоми, планети й галактики. В центрі кожної з цих систем або окремих тіл стоїть центральна монада, яка несе в собі всю масу й енергію даної системи. Так, скажімо монада електрона володіє радіусом 6·10ˉ⁵⁶ см, монада земної кулі – 0,45см, монада Сонця –1,5·10⁵см, монада Галактики – 1,5·10¹⁶ см, Світова Монада – 10²⁸см.

Радіуси монад є не лише просторовими, але й енергетичними величинами. Отже, разом з енергією вони визначають також масу даної мікрочастки, тіла чи системи тіл – аж до Метагалактики.

У світі, за автором, є лише два види матерії – Світло і Світовий Простір (вакуум). Світло створює монади, починаючи від електрона й вище – за ієрархічним законом. Матерію простору можна назвати так, як вона виглядає для ока: матерією Темряви – вона цілком витіснена назовні живим, одухотвореним Світлом. Отже, простір не є континуум (суцільний, неперервний – Ред.)- він усюди подірявлений більшими й меншими монадами. Фактично, окрім монад і вакууму, що нагадує бджолиний щільник з його сотами, у світі нічого немає. Роль бджіл у цих сотах виконують незліченні рої монад. Роль матки завжди належить центральній монаді. (Далі вважаю доцільним переключитися на цитування з іншої стор. книги –Ред.):

Гравітація – це наслідок тиснення з боку світового простору (на монади –прим.моя-Ред). Складається враження,що земна куля, напр., не володіє ні масою, ні енергією - вся її маса зосереджена в Земній Монаді, що не більша за виноградину. Зате Галактична Монада має в діаметрі 300 мільярдів км. – в ній можна вмістити всю Сонячну систему. Густина тут мізерна. Всі фізичні дії відбуваються на швидкості світла. Це означає, що в межах Галактичної Монади немає ні атомів, ні електронів, бо на швидкості світла вони неможливі. А що ж є? Є Плазма, що Мислить, Живий Вогонь. Велетенський Мозок нашої Галактики”.

Правда ж, панове нефізики, цей абзац дещо краще пояснив сутність Монади - живого Світла? “Ми у Світлі і Світло в нас…”- каже і наш Духовний Учитель. Отже, ми на правильному шляху .

Дійшовши висновку, що “Бог є світло”, М.Руденко, проте, не наважився зробити ще один крок до визнання вчення, яке дещо раніше розробив наш Духовний Учитель Лев Силенко. Чи не тому , що не мав надії на світове

визнання цієї світлоносної теорії ідеологами юдохристиянізму? Саме так. У книжці зроблена недоладна прив’язка його блискучої ідеї до найпримітивнішого світогляду часів рабовласництва – християнізму. Але й такий “паровоз” визнанню не допоміг...

…“Тільки про монаду можна сказати: в її радіусі справді немає жодної темряви. Отже те, з чого складається монада (менша, більша і найбільша) належить називати Духоматерією. То є субстанційна одиниця світового буття.

…Справа не стільки в розмірах, скільки в якості середовища, яке заслуговує того, щоб називати його Монадою. І це не тільки назва, а й глибинна сутність об’єкта, якого на вищих щаблях космічної ієрархії доречно величати Суб’єктом Творення, або просто Творцем.

Проте зосередимо увагу на фізичних якостях Монади. Астрофізикам добре відомо: земна куля за багатьма ознаками поводить себе так, ніби вся її маса перебуває в центрі планети, і це справді виконується : масою володіє тільки Монада, а вся інша речовина…є нейтральною…Доки планетна речовина тримається купи, вся її маса передається до Монади, яку, зважаючи на цей факт, можна назвати гравітаційним банком. Маючи на увазі цю якість Монади, запишемо таку формулу: F_o =Mc² : R_o. Формула нагадує ньютонівську, про відцентрову силу, яку ми розглядали. Різниця полягає в тому, що тут з’являється c², - і це докорінно міняє справу.У чисельнику ми бачимо енергію, але це тепер не енергія, породжена рухом планети навколо Сонця, - це загальна енергія, яку можна видобути з планетної чи галактичної речовини. А фактично з Монади, бо ми цю енергію ділимо не на радіус земної кулі чи Галактики, а лише на гравітаційний радіус – тобто радіус Монади. Слід запам’ятати, що в астрофізичних об’єктах між радіусами гравітаційними і радіусами Монад існує повна тотожність…

Візьмемо будь-який із названих нами гравітаційних радіусів (Землі, Сонця,

Галактики) й разом з енергією відповідної Монади поставимо у формулу Сили, яку щойно оприлюднили. Ми отримаємо величину якоїсь Сили – це безсумнівно. Але ж якої саме? В кожному випадку її величина виявиться сталою – 1,2·10⁴⁹ дн.

І це зрозуміло: адже її формулу легко звести до F_o = c⁴ : G . Тут с –швидкість світла у вакуумі, G – гравітаційна стала. Кільце під символом (F_o) означає, що дана величина належить Монаді. Так буде й надалі.

Запишемо наступне рівняння: F_o R_o = Mc² .

Тепер доволі легко визначити радіус будь-якої Монади: загальну енергію даної системи або окремого тіла (права частина рівняння) слід поділити на Силу Моносу (F_o).

…Складаючись із двох сталих у їхній взаємодії, добута нами Сила стає третьою світовою сталою, котру ми й називаємо Силою Моносу… Вона об’єднує собою всі сфери Світобудови в єдину цілість – діє так само невимушено в ядерній фізиці, як і в космології. Її назва відображає світову єдність – вона є початком единої теорії поля. Без неї таку теорію в принципі

розбудувати неможливо.”

На втіху "нефізикам" я вирішив зробити мало не лірничний відступ і до часу формул не наводити. Припускаю, – є потреба ще раз процитувати головні фізичні постулати сенсаційної Архітектури Всесвіту М.Руденка з книжки "Гносис і сучасність". Це, сподіваюся, допоможе читачам краще зрозуміти досі викладене. Пояснюючи структуру найдрібніших цеглинок світобудови (фотон-електрон), автор нагадує інформацію з фізики:

"Енергійний фотон (на великій швидкості - усі пояснення в дужках - мої-Ред.) пробиває оболонку атома, але ж атомного ядра він, звичайно, пробити не здатний. Нелегко йому також вирватись з глибин атомного світу – легше згорнутись у клубочок, щоб займати якомога менше місця. Тепер він буде кружляти навколо атомного ядра, доки інший фотон не визволить його з полону.

Хто ж він є – промінь чи тверда частка? Як тільки електрон може собі це дозволити, він розгортається, перетворюючись на промінь. А відчувши тисняву, згортається знову, - тоді це вже не промінь, а корпускула.

Отже, електрон – так само, як і фотон, - це, по суті, процес, а не щось законсервоване стале. ...На швидкості світла (летячи) клубочком бути не можна – тобто не можна мати радіус і масу спокою. Чому? Тому що вакуум – лише уявна порожнеча – порожнеча для наших відчуттів, але ж не для самого Всесвіту. Для Всесвіту – це його тканина, його м`язи, його жива плоть. Або, простіше кажучи, матерія...

Вакуум не є "ніщо", - це надзвичайно міцний моноліт!...(Саме тому) електрон буває то часткою, то променем. Частка виникає тоді, коли промінь згинається, скручується від удару. А щоб вільно пронизувати просторове поле, треба лишатися променем.

Тільки вакуум і є матерією – те, що ми відчуваємо як безмежне "ніщо". Матерія – це, зрештою, сам простір, а не тверді тіла, для яких він (простір) виступає в ролі материнського черева. Небесні тіла – від атома до Галактики! – то вже його народжені діти. Або: його образи, його ідеї... ...

Платон ніколи не заперечував існування матерії. Але ж матерія для нього – це сам простір, у якому формуються ідеї... Сьогодні легко пересвідчитися, що Платон не помилявся... Якщо ми ототожнюємо Світло з Творцем (так це виглядає у древніх),то в цьому випадку Світло слід бачити не як зливу фотонів (це лише процеси – тобто наслідки!), а як ОСВОЄНИЙ ВСЕСВІТОМ ПРОСТІР, заповнений ідеями, що потім здобувають втілення в Галактиках, зорях, людях. ...

"Квант простору – це не просто наближення до об`єктивної реальності, а вона сама в перекладі на мову земних еталонів, тобто виражена в сантиметрах. Простір– це вже не те, що нам здається, а те, що реально існує.

Ось ми, скажімо, бачимо перед собою стіну кам`яної фортеці. В обивательському (не філософському) розумінні вона для нас є реальність. Але вона реальність лише через те, що пройти крізь неї ми не здатні. До об`єктивної реальності ця стіна не належить: вона складається з атомів, самі ж атоми – це, фактично, дуже розріджені просторові утворення. Те, що в атомі справді можна назвати об`єктивною реальністю, - тільки остання межа простору, де живе М О Н А Д А.

Монада – це вже справді матерія, в чому ми переконаємося далі. В тому

розумінні матерія, що це є частка простору, на який екстраполюється вся маса та енергія системи."

До процитованої вище формули довжини Планка залишилося дописати її обчислене значення : r= 1,6×10ֿ³³см. Далі автор пише: "Ми отримали квант простору - дістали просторову константу, що називається довжиною Планка. Це, безумовно, світова константа, бо ми її отримали з трьох відомих світових констант (тяжіння, швидкості світла у вакуумі та сталої Планка).

...Але мені важко позбутися такої думки: офіційно визнаний у ядерній фізиці квант простору не доводить нас до останньої межі мікросвіту – існує значно менша величина ( r_о =6,6×10ֿ⁵⁶), яку також не гріх назвати квантом простору. Ця величина відповідає радіусові Монади електрона, і,водночас, це єдине, що в електроні можна назвати матерією. На 23 порядки глибше у внутрішню структуру речовинного світу, ніж показує довжина Планка! ...Головне значення нашого кванта простору полягає ось у чому : це ж і є та остання межа, де можлива якась фізична дія. Ступити іще на один порядок глибше не можна – такого простору взагалі не існує, бо не існує меншої частки, ніж електрон. А без простору зникає можливість діяння. ...

Звісно, електрон – надзвичайно мала речовинна система. І все ж його Монада створюється за тим самим законом, який ми нещодавно розглянули. Наш квант простору – це та мікроскопічна глибина, де міститься... найменша у світі Монада."

М.Руденко переводить цю інформацію на сучасну фізико-математичну мову: "до відомого співвідношення трьох сталих додаємо "v" – частоту коливань. Ось так: r_o= ֿ⁵⁶cм. Нагадуємо, що r_o - це радіус Монади електрона,

G – гравітаційна стала, ħ – стала Планка, с- швидкість світла у вакуумі.

Може виникнути сумнів, мовляв, при такому записі квант простору перестає бути сталою величиною – адже частота коливань (v) буває різна. ...Це так. Але ж частота коливань, із якої народжується електрон, - величина стала, як і маса електрона. Отже, в даному випадку саме ця частота і мається на увазі – скажімо, щось близьке до 10²⁰сֿ¹.

Далі: той факт, що ми показуємо останню межу в мікрокосмі, до якої можлива дія, дозволяє нам шукати останню межу Мегакосму. Справді ж бо, якщо в один бік існує межа , вона мусить існувати також у бік протилежний. Отже, тут фактично йдеться про одне коливання "від" і "до" – про таке коливання, в котрому вміщується Всесвіт як Ціле.

Таке припущення виглядає фантастично. І все ж воно реалізується в несподіваній гармонії величин : з одного боку, радіус електронної Монади (10ֿ⁵⁶см), з другого – квадрат космолологічного радіуса (10⁵⁶см²). А космологічна маса, у свою чергу, - 10⁵⁶г. Так справді виглядають радіус Всесвіту й відповідно маса Всесвіту в сучасній космології... Мовби сакраментальну величину 10⁵⁶ було обрано свідомо для найменшого розміру (електрон) і найбільшого розміру(Всесвіт). ...Але ж там і там – остання межа, далі йти нікуди. Таку гармонію величин, мабуть, не можна вважати випадковою. Особливо тоді, коли зводяться докупи Початок (електрон) і Кінець (Всесвіт) – мікрокосм і макрокосм.

В індуїзмі цю модель відображено метафорою: змія закусила власний хвіст."

"...Наша Галактика перебуває на далекій околиці Всесвіту – її відстань від центру Метагалактики дорівнює 10³⁵см, а швидкість руху довкола Світової Монади – близько 100км/сек. Світової Монади ми не бачимо: поміж нами й Нею залягла відстань, що дорівнює 10 мільйонам радіусів Світової Монади. А сама Світова Монада володіє простором, у якому А.Ейнштейн намагався вмістити цілий Всесвіт. ...Густина Світової Монади становить 10ֿ²⁹г/см³ - це майже вакуум. Тут є певність лише в тому, що можна бачити близькі до Неї квазари."

Далі автор нагадує, що в підручниках з астрономії... є таблиця променевих швидкостей 9 галактик, де засвідчено: чим далі від нас галактика, тим швидше вона рухається. І зроблено висновок: галактики розбігаються, Всесвіт розши-рюється. Цитуємо далі: "На мою думку, тут неминуче має виникнути таке запитання: чому Всесвіт розбігається саме від нас – хіба ми живемо в його центрі? ...І друге запитання: чому так шалено зростає швидкість галактик у зв`язку з їхнім віддаленням від нас? ...Моя модель Метагалактики відповідає на ці запитання доволі просто: всі галактики рухаються довкола Світової Монади, яка міститься в центрі Всесвіту й має радіус 10²⁸см. У самій Світовій Монаді відсутні галактики й навіть атоми – там панує Світло, в якому немає жодної темряви. ...

Закони руху в Космосі диктують однозначно: тіло й системи тіл, що мають орбіти ближче до центру, рухаються з більшою швидкістю, ніж ті, чиї орбіти розташовано далі. Так це відбувається в атомі, в Сонячній системі й Галактиці. За якою ж логікою має бути зовсім інакше в Метагалактиці?

Орбіта, по якій рухається наша Галактика така грандіозна, що ми її не здатні бачити як орбіту – тобто не помічаємо її кривизни. Це стосується й інших галактичних орбіт. Отож розбігання галактик фактично немає – є лише ілюзія розбігання. Швидкість галактик зростає з іншої причини: чим вони далі від нас, тим ближче до Світової Монади – отже, цілком закономірно прискорюють свій рух."

Не можна оминути ще одного цікавого розділу з книги М.Руденка: "Чому світить Сонце". Подаю окремі фрагменти:

"Кожна Монада створює довкола себе потужне гравітаційне поле.Космічні об`єкти, які його перетинають, повинні світитися. Потужність випромінювання залежить від маси об`єкта, його швидкості та відстані від центральної Монади.

Перевірити цей висновок на космологічному рівні нелегко. Саме через те мені спало на думку звернутися до Сонця. ...Той факт, що Сонце світиться не за рахунок термоядерних реакцій, сьогодні здобув експериментальне підтвердження...Звідки ж береться енергія, яку випромінює Сонце – оті 4×10³³ергів, котрі щосекунди надсилає наше Світило в космічний простір?.."

Як пише далі автор,формулі, по якій обраховано кількість випромінюваної Сонцем енергії, уже понад 30 років. Зважаючи на складність її друку, подаємо лише словесне визначення:

"Потужність випромінювання Сонця дорівнює добуткові гравітаційної енергії хромосфери на швидкість Сонця, поділеного на відстань від центру Галактики." Варті особливої уваги припущення М.Руденка щодо природи Сонця, яке відрізняється від загальноприйнятого: "(Сонячна) енергія випромінювання виробляється лише там, де ми її бачимо, - тобто у верхніх шарах сонячної атмосфери. Глибше, під товщами атмосфери, Сонце може бути таке ж холодне, як і наша Земля.(!)

До речі, саме так бачив Сонце В.Гершель. На його думку, сонячні плями – це велетенські завихрення у фотосфері, які дозволяють заглянути у глибші верстви – туди, де температура Сонця починає падати. Саме тому в сонячних плямах температура значно нижча, ніж у хромосфері.

Підвищення температури – це прискорення атомів, з яких складається сонячна атмосфера. Прискорення відбувається за рахунок двох сил : а)гравітаційного потенціалу на видимій поверхні Сонця; б)швидкості, з якою Сонце рухається по своїй орбіті довкола Галактичного Центру. ...

Швидкість Сонця зумовлено його відстанню від центру Галактики – отже, вона відповідає гравітаційному потенціалові Галактичної Монади. Сонце проходить свій шлях довкола Галактичного Центру приблизно за 180 мільйонів років. Через те,що орбіта Сонця – не коло, а доволі витягнутий еліпс, наше Світило то наближається до Галактичної Монади, то віддаляється від неї. Звідси випливає, що швидкість Сонця не рівномірна – вона то збільшується, то падає. Збільшується тоді, коли збільшується гравітаційний потенціал Галактичної Монади – тобто, при наближенні до неї. А падає тоді, коли Сонце віддаляється від Центру.

Якщо наша теорія правильна, тоді сонячна стала (кількість енергії, яку випромінює Сонце за секунду) – насправді не стала: ця величина змінюється так само, як змінюється швидкість Сонця. Отже, на земній кулі повинні бути свідчення цих змін: один раз на 180 мільйонів років мусить приходити значне похолодання, яке триває кілька мільйонів років. Воно відповідає тому періодові, коли швидкість Сонця падає. І, навпаки: якщо Сонце світиться за рахунок термоядерних реакцій, тоді воно діє автономно – отже, таких змін у земному кліматі не має бути.

Що ж нам каже кліматологія? А вона каже ось що:

"Порівняно недавно доведено, що великі обледеніння на Землі відбувалися неодноразово, можливо, кожні 200-300 мільйонів років на термін в кілька мільйонів років..."(Вехов А.,ж."Знание – Сила",№11,1976). ...Звичайно, А.Вєхов не пов`язує ці періоди з обертанням Сонця довкола Галактичного Центру – і все ж ми бачимо: 200 мільйонів років, відкриті кліматологами в нашаруваннях земної кори, фактично дорівнюють одному галактичному року. Мені здається , що вже цього цілком досить, щоб потужність сонячного випромінювання пов`язати з гравітаційним потенціалом Галактичної Монади.

Є ще й такі міркування: в зорях і галактиках треба шукати спільних причин для пояснень високих енергетичних потужностей в напрямі центру. Довкола галактичної Монади можна побачити таке енергетичне вирування, яке ні з чим порівняти. А проте воно не потребує інших пояснень, окрім гравітаційного. Адже ж нікому не спадає на думку, що в центрі нашої Галактики відбуваються

термоядерні реакції. Чому ж вони мають відбуватися в центрі Сонця?

Слід пам`ятати: напруження гравітаційного поля на шляху Сонця створює Галактична Монада. Фактично Сонце світиться не своїм світлом – воно радше нагадує рефлектор, що спрямовує на Землю проміння (отже, й інформацію)

Галактичної Монади. У свою чергу, Галактична Монада рухається в полі Світової Монади. Таким чином життя на земній кулі походить не просто від Сонця, а від Світової Монади. Ось чому перемога монотеїзму є перемога Абсолютної істини. ...

Існують гностичні вчення, які повстають проти будь-якої структури – так чи інак, структура сковує духовну сутність, позбавляє нас волі. Структура є породження гравітації, а гравітація, - споконвічна Мати Зла. Так, саме гравітація породила рабство: ми захоплюємося Парфеноном, але ж каміння має вагу, його слід було якось підняти на Афінський горб. Це робили раби. Отже, навіть краса народжується із страждання.

...Якщо Світову Монаду ототожнити з Богом, тоді ми змушені прийти до невтішного висновку: у Бога немає реальної можливості звільнити живі істоти від необхідності страждати. Або ж треба знов повертатися у доструктурний Всесвіт – туди, де не було ні галактик, ні квазарів, ні Світової Монади. Але ж не було й життя.

Нагадаємо приклад з електроном: якщо його розігнати до швидкості світла – він стане Світовою Монадою. ... Але ж треба було розігнати! Хто ж дав отой поштовх? (Сила) F_o сама по собі (коли вона уособлює Світовий Простір) - сила мертва, сила механічного спротиву. А де ж взялася та внутрішня Сила, яка вчинила бунт проти непорушності, бунт проти Темряви – на боці Світла? Де взялася Сила Моносу, яка почала діяти зсередини?

Щоб витворити електрон, треба на 6,6×10ֿ⁵⁶см розсунути невидимий матеріал, який радянська філософія називає порожнечею, хоч насправді він міцніший від граніту, від чавуну – від усього, що існує у Всесвіті! Бо то закостенілий, холодний, непорушний простір, мертва сила, Темрява. Її треба випалити зсередини – і тоді почнеться творення Монад... ...

Де взялася F_o, яка діє зсередини,- я пояснити не зумію. А саме ж ота Сила, яка діє зсередини, і є Світло! Ось чому я змушений сказати: Світова Монада – це таки справді Бог. ...

Можливості Бога не безмежні тому, що існують закони природи. А закони природи існують тому, що є не лише дія - існує також протидія. Є не лише Дух – існує також матерія."

Далі М.Руденко ототожнює ці антагоністичні сили з прийнятими в християнізмі означеннями: Бог і Сатана. Не визнаючи власне такого тлумачення, вважаю доцільним подати його авторське пояснення цих означень.

"...Насправді ж сатана - це вічно холодна, закостеніла сила просторової матерії. Та сама F_o, яка діє ззовні. Діє не на творення, а на руйнування. Її завдання – стиснути, позбавити простору; виколупнути зі свого тіла – тіла Темряви – живу Монаду, мов дошкульну скабку. ...У Світла й Темряви цілком протилежні причини для страждань: Світло страждає від того, що Темрява обмежує можливості його діяння; Темрява страждає від того, що їй доводиться терпіти якусь дію. Ось чому Темрява кличе в небуття: їй черево болить від безперервних народжень. ...

Ніщо у Всесвіті не заслуговує зненависті, материнське черево й поготів. Але ж ми не можемо не народжуватися, бо діємо зсередини, бо ми діти Великого Світла."

Мені залишається уточнити: ми внуки Дажбожі, діти Великого Світла Волі, як провістив наш Пророк і Духовний Учитель Лев Силенко у Святому Письмі "Мага Віра".

На закінчення долучаю фрагменти з “Метафізичної поеми” М.Руденка, яка приміщена в книжці “Гносис і сучасність”:

"Я жив на двох планах – у небі й на землі. Земне тіло моє схилялося за письмовим столом. Духовне "я" було так високо, що земні вібрації не могли на нього вплинути. ...Я слухав голос Друга – променеві вібрації тієї Монади, яку ми умовилися називати Піфагором. ...

Піфагор: Яких ти прагнеш знань? Які бажання Твоє астральне тіло підняли в Субстанцію?

Поет: Моє астральне тіло? Хіба ще є й таке?

Піфагор: Звичайно, є. Та плоть людська, що має у собі Усі земні хімічні елементи – Лише скафандр, але ще не людина. Людське єство – це тільки пружна плазма, Невидима у світі речовиннім.То є Живий Вогонь – астральне тіло.

Поет: Яке ж це тіло, раз воно - вогонь?

Піфагор:Ця плазма володіє густиною, Хоч це, по-вашому, скоріше поле. Та поле у менталі – також тіло. Адже ж ментальна сфера – тільки душі. "...

«...Ген комети летять – Поспішайте ,звитяжці Монади,

А мені видається : Бо в Темряви є свої слуги.

То коні, Світла повні шоломи

На яких виїзджають звитяжці Пролийте у наші краї.

Із кованих брам. Розпадуться колючі дроти,

Зорі в їхніх шоломах, На кордонах зростуть лісосмуги.

Свобода у їхнім Законі. Солов`ї прикордонникам

Всесвіт – поле для вільної праці, Прийдуть на зміну –

Домівка і храм. Мої солов′ї.»

Добірку з книжки М. Руденка “Гносис і сучасність” здійснив Богдан Климчак.

Сайт "Ятрань" існує за гроші небайдужих до України людей.
Якщо Ви теж хочете долучитися до справи розбудови України,
то можете допомогти натиснувши тут

Якщо Ви хочете нам допомогти, пишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу на титульній сторінці сайту.