Овальна система буття

СУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА СВІТОВЛАШТУВАННЯ І ЙОГО КОМПРОМІСНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РЕЛІГІЇ ТА НАУКИ

03.07.2008 | 21:11   Володимир БОРИСЕНКО

У стародавній історії людства був дуже тривалий період, коли наука й релігія, не розмежовувалися, а перебували в стані гармонійних взаємин. Вони разом розвивалися, спільно обслуговували людські потреби й не суперечили одна одній. Такий симбіоз мусив, врешті-решт, закінчитися, оскільки кожна з цих галузей духовності має внутрішню специфіку, яка полягає у вимогливості до істини. Адже, якщо релігія здатна і схильна обходитися міфами, то наука завжди потребує щирого золота істини.

Останнє тисячоліття стало епохою бурхливого штурму наукою таємниць природи. Становище релігії теж змінилося׃ вона перестала претендувати на наукову істину, а натомість проголосила своє право на т. зв. релігійну істину. Це призвело до своєрідної світоглядної шизофренізації суспільства׃ сучасна людина повинна однаково серйозно вірити, наприклад, у те, що світ постав і розвивається внаслідок природної еволюції, і, водночас, у те, що його якось знічев¢я створив Бог, у відповідності з відомим біблійним постулатом...

Відтак, сьогодні існує два принципово відмінних погляди на світобудову. Перший – ідеалістичний – тісніше пов¢язаний з релігійними впливами, другий – матеріалістичний – має присмак атеїзму, і тому виглядає конструктивнішим. Найзавзятішими адептами матеріалістичних поглядів є прибічники марксизму-ленінізму, які ніколи не приховували претензій на свою особливу близькість до наукової істини буквально у всіх аспектах вивчення світу. Таку претензійність їм можна було б і вибачити, коли б не деякі “але”, які свідчать про те, що матеріалізм марксистів-ленінців не надто відрізняється від ідеалізму їхніх ідейнх противників...

Щоб не бути голослівними, звернімо увагу на засади марксистсько-ленінської філософії – види буття, які визнаються реально існуючими атрибутами світобудови. Їх всього чотири׃ фізичне, хімічне,біологічне й успільне. Ці види буття (в зазначеному порядку) існують і розвиваються, кожен наступний базується на попередньому, описується й характеризується його величинами, і в результаті власної еволюції, зрештою, призводить до появи наступного виду буття. Згідно з традиційними уявленнями, неважко побудувати відповідну схему світобудови (мал.1). Її наріжним каменем є фізичне буття, на базі якого потім виникає хімічне. В результаті еволюції хімічних явищ виникає біологічне буття. Воно призводить до появи розумних живих істот - людей, які уможливлюють існування такого цікавого буття, як суспільне.

Однак, засвоївши тенденцію, за якою кожне попереднє буття, ускладнюючись, розвивається в наступне, допитливий глузд раптом задає крамольне, проте резонне, запитання׃ “Невже суспільне буття – таке розмаїте й драматичне – існує ні для чого, нічого не породжуючи? Невже наше життя не має для себе смислу, а для світу значення?” Ба, більше,- викликає подив і матеріалістична інтерпретація буття фізичного. Бо ж воно, на думку матеріалістів, з¢являється нізвідки. Інші види буття мають попередників, а от фізичне буття нічим не породжується, виникаючи невідомо звідки нееволюційним шляхом.

Марксистсько-ленінська філософія чомусь ніколи не звертала уваги на ці “дрібниці”. А між тим, якщо наука ігнорує такі проблеми, будучи нездатною пояснити як виникає фізичне буття, то вона мимоволі ототожнюється з релігією, яка, не обтяжуючи себе доказами, знаходить вихід в сакраментальному׃ “Господь створив” – і жодних проблем...

Таким чином, ми бачимо, що сучасна наука ще не може задовільно відповісти на питання, як світ дає собі раду, аби існувати вічно. Релігія насправді також не може нічого пояснити, бо стверджуючи, що “Бог створив”, слід бути готовому до пояснення׃ що таке Бог, звідки взявся він сам і з чого творив світ – адже ще нічого не існувало... До того ж, якщо Бог створив світ, то це означає, що до акту творення світу не існувало, отже, Бог перебував не у світі, інакше кажучи, його на світі не було. А коли Бога не було на світі, то він нічого творити не міг з причини власного небуття... Коли релігія не готова достеменно відповісти на ці запитання, то вона визнає, що Бог здатний існувати поза світом, і з нічого творити щось. Стверджуючи таке, релігія зводить на Господа наклеп, що він порушує закони природи, непохитність яких мав би плекати понад усе. Відтак виходить, що матеріалісти несамохіть зміцнюють позиції ідеалістів, а останні мимоволі міркують, як безбожники марксисти... Думка сучасних землян блукає в лабіринті пізнавального самообмеження, не наважуючись перейти на новий рівень мислення, аби сприймати світ не однобоко, як це роблять матеріалісти та ідеалісти, а цілісно, у всій повноті явищ та зв ¢ язків між ними. Традиційна схема світовлаштування зображує світ так, що він зненацька з нічого виникає й обов¢язково добігає певної межі та пропадає, гине. Видається, ніби еволюція у нашому світі є тимчасовим явищем, а в людей нема іншої ради, як змиритися з безперспективністю свого космічно далекого майбутнього.

Втім, особливо побиватися не варто! Адже така “світова скорбота”, скоріше за все, є породженням необізнаності людства зі справжнім станом речей у природі. Земна цивілізація ще надто молода. І що там якесь тисячоліття, коли тільки до початку згасання Сонця має проминути аж 4,5 мільярда років!

Аби зійти зі шляху передбачуваної приреченості треба, мабуть, наважитися на нестандартний крок і припустити, по-перше, що традиційна схема світовлаштування є помилковою;по-друге, що фізичне буття має закономірного попередника, а суспільне – закономірного наступника (якесь вище післясуспільне буття). Проаналізувавши найзагальніші риси, характеристики й тенденції розвитку вже відомих нам чотирьох “реальних” видів буття, ми, вочевидь, зможемо дізнатися про особливості гіпотетичних перед фізичного та післясуспільного видів. Нова схема буття (мал.2), на

відміну від лінійної моделі (мал.1), спонукає замислитися про кругообіг життя у Всесвіті. Буття мусить увійти в післясуспільну фазу еволюції, завершити її, перейти у якісь інші стани, аби, зрештою, знову опинитися в точці виникнення фізичного буття, що виявиться початком нового витка космічних подій...

Поза всяким сумнівом, цією “точкою відліку” є феномен ще не зовсім зрозумілої природи, який є базовим у поширеній тепер гіпотезі про виникнення Всесвіту, що сталося 15-20 млрд. років тому в результаті вибуху мікроскопічного об¢єкта розміром 10-25см

У перші миттєвості цього грандіозного вибуху існувала тільки енергія, потім з¢явилася надгаряча плазма, через три хвилини – елементарні частинки речовини. І тільки через 700 тисяч років, коли температура середовища знизилася від 100 млрд. градусів, до 3000°C, з елементарних частинок утворилися атоми водню і гелію. Відтоді Всесвіт невпинно розширюється.

Астрофізики прогнозують, що сприятливий для життя ( у нашому земному розумінні) період не становитиме навіть 1% від загальної тривалості існування Всесвіту, натомість решту часу триватимуть епохи розпаду зоряних систем, функціонування т.зв. “чорних дір”, електронно-світлового стану матерії тощо. Життя як явище, наділене свідомістю й інстинктами, впродовж усіх цих епох боротиметься за своє збереження, пристосовуватиметься до нових умов... Щоб судити про майбутню долю всього живого в ті віддалені епохи, слід, зокрема, проаналізувати, як життя співвідноситься з кожним видом буття.

У новонародженому світі спершу існує тільки те, що належить до суто фізичного буття׃ енергія, світло, тяжіння, вакуум, плазма. Структуризовані утворення – атоми хімічних елементів - з¢являються аж при достатньому застиганні середовища. Взагалі, протягом усіх етапів еволюції відбувається закономірне зниження температури і звуження температурного діапазону середовища та явищ. Якщо амплітуда температур, при яких тривають фізичні процеси, сягає мільярдів градусів, то хімічні реакції відбуваються у проміжку від -273 до 6000°С; біологічні ж процеси здебільшого не переходять температурних меж рідкої фази води. Що ж до суспільного буття, то хоч воно й обумовлене біологічними чинниками, слід зауважити, що люди опанували технологіями, які дозволяють досягти майже -273°С, тобто зберігається тенденція наближення до температури абсолютного нуля, при якій загальмовується рух матерії й починають проявлятися деякі її дивні властивості. Окрім того, бачимо, що чим далі просувається еволюція, тим складнішими і змістовно насиченішими стають види буття, а швидкість руху їх активних чинників знижується (мал.1).

Світло поширюється зі швидкістю 300 тисяч км/сек; продукти вибухової хімічної реакції розлітаються моментально, але незрівнянно повільніше від світла; сокіл-сапсан, - найпрудкіша з-поміж земних істот, - здатний розганятися до 300 км/год; максимальна ж швидкість суспільних процесів ледве чи перевищує швидкість поширення чуток... Щоправда, в суспільстві діє думка. Вона іноді буває навіть швидшою від світла, що, в принципі, дуже важливо відзначити, але про це згодом...

Еволюція кожного виду буття починається із чогось простішого, а закінчується складнішим. Якщо вважати, що еволюція фізичного буття починається з вакууму ( це означає, що математичне буття закінчується появою вакууму!), то закінчується вона утворенням атома – енергетичної “хмаринки”, в межах якої енергія перебуває у зв¢язаному стані, будучи вже не вільною, а упакованою, обмеженою розташуванням, розмірами, трансформованою в масу, заряд, організованою в елементарний структурний стан. Відтак, атом є першим проявом тілесності. Фізичне буття вносить в природу енергію та рух, є середовищем термодинамічних процесів. Об¢єкти, що взаємодіють в межах суто фізичного буття, є хоч і матеріальними, проте нетілесними, і тільки атом поєднує матеріальність із тілесністю. Завершуючи еволюцію суто фізичного буття, виникнення атома – першої елементарної частинки речовини - водночас обумовлює початок хімічного буття.

Звичайно, фізичні закономірності діють і при хімічному бутті, будучи субстратом для хімічних процесів. Зрештою, найскладніші з-поміж хімічних елементів (усього їх понад 100) настільки переобтяжуються структурними проблемами, що стають радіоактивними, нездатними зберігати сталою цілісність свого атома. З огляду на це, можливості еволюції в царині утворення нових хімічних елементів виснажуються. Але хімічне буття починає розвиватися в іншому напрямку, при якому реалізується здатність хімічних елементів реагувати між собою і утворювати безліч сполук, безліч складних речовин. Хімія вносить у світ сполучення й структуризацію, вона є царством речовини й середовищем механічних процесів. Еволюція цього виду буття успішно триває аж до виникнення складних молекул органічних речовин та хімічних комплексів, утворених із них. Ускладнення атома та молекул призводить, зрештою, до того, що складні молекули швидко розпадаються, якщо вони не здатні обмінюватися частинками свого тіла з середовищем. Саме тут вичерпуються еволюційні можливості хімії і пролягає контактна межа між хімічним і біологічним буттям. Реакції між сполуками не дають стабільних результатів, речовина починає взаємодіяти з середовищем, завдяки чому еволюція виходить із глухого кута. Суто хімічне буття закінчується, його витвори та явища стають субстратом для біологічних процесів.

Біологічний світ характеризується активними взаєминами його чинників з навколишнім середовищем та між собою. Ці чинники – організми – здатні на бодай елементарні, проте цілеспрямовані, вольові дії, завдяки чому в природі виникають саморегуляція та інстинкти, стають можливими кібернетичні процеси. Еволюція біологічного світу полягає в пристосувальному ускладнюванні та вдосконаленні різних видів організмів, пов¢язаних взаєминами з конкретними умовами середовища.

Природа, однак, не створила універсального біологічного виду, здатного пристосуватися до всіх можливих варіантів середовища. З цього погляду біологічна еволюція вичерпала свій потенціал, проте наступним етапом у кругообігу буття стало виникнення суспільної форми існування. Зокрема, показовим явищем у цьому плані є сім¢ї мурах і термітів, бджолині рої – спільноти нижчого порядку, зорганізовані на засадах спеціалізації істот для виконання певних функцій. Але, власне кажучи, справжнім, повновартісним суспільством можна вважати лише суспільство людей. Людина – істота доволі тендітна, якій властива парадоксальна невідповідність між можливостями її психіки та тіла. Здійснювати задумане людина може, здебільшого, тільки при колективній діяльності.

Сама по собі спільнота біологічних особин ще не є повноцінним суспільним буттям. Воно стає можливим лише тоді, коли в суспільство об¢єднуються істоти з пристосувальними можливостями вищого рівня – потенціально високоспроможною психікою. До того ж, суспільство залишатиметься суто біологічним утворенням, допоки психічні акти (думка, почуття, досвід, воля тощо) не передаватимуться від покоління до покоління. Успадкована інформація про психічні акти попередників зберігається, нагромаджується і може використовуватися знову і знову. Духовність – це акумульована завдяки спадково-інформаційним процесам психіка. Це видозмінений вид енергії, яку продукує людство і яка створює додаткову можливість пристосуватися до життя в природі.

Закономірно, що кожен вид буття має свої одиничні (елементарні) і множинні (полеподібні) прояви. Для фізичного буття – це квант і фізичне поле, для хімічного – атом і речовина, для біологічного – організм та біологічний вид, для суспільного – особистість і суспільство.

Біологічний організм має певні властивості та ознаки. Якщо ж ідеться про людину, то на базі її організму формується не лише суто біологічна, а й суспільна одиниця – особистість. Звичайно, біогенетичні властивості організму впливають на формування особистості, проте набагато вагомішим виявляється вплив суспільства. Біологічний вид, як правило, не буває однорідним, а існує у формі популяцій – варіантів біовиду, що виникли внаслідок пристосування до конкретних природних умов. З окремих популяцій складається весь біологічний вид.

закономірність стосується й людського суспільства. Кожна нація є своєрідним варіантом (духовною популяцією) людства. Тому людську особистість слід розглядати не інакше як окремий, частинковий прояв суспільного буття, а конкретне суспільство (націю) – як його полеподібний прояв, вічний потік.

Людська особистість смертна, але залишаючи цей світ, вона не зникає безслідно. Мертве тіло поглинається кругообігом речовин у природі, а те, що ми називаємо душею, має інший шлях. Духовні речі та явища, створені людиною протягом її життя, а саме׃ мистецькі твори, відкриття, винаходи, пам¢ять про зразки поведінки, досвід та іншу, корисну для наступних поколінь інформацію – успадковує суспільство. Частина ж інформації, а точніше – її копія, як стверджують окремі ясновидці, потрапляє у навколопланетний простір і зберігається там навіть без огляду на те, чи зберігає цю інформацію людство.

Еволюція суспільства починається зі стосунків погодженої взаємодопомоги, які поєднують кількох людей. Проте, нам набагато цікавіше дізнатися, чим закінчується суспільна еволюція. Відповівши на це, ми змогли б точніше судити й про те, що прийде на зміну суспільству. Однак і досі ще не ясно, що і на якому етапі розвитку стане кульмінаційним завершенням суспільного буття.

Варто наголосити на тому, що для світу, окрім видів буття, глибоко суттєвими є також і стани буття, без урахування яких годі щось збагнути у світовлаштуванні. Як і видів, станів буття – шість. Зв¢язки між ними передаються бінарними опозиціями׃ матеріальне – духовне, живе – неживе, тілесне – нетілесне (ефірне). Кожен стан охоплює три види буття, а кожен вид перебуває одночасно в трьох станах (мал.3).

Найзнайомішим для нас, звичайно, є матеріальний стан. У ньому перебуває фізичне, хімічне та біологічне буття. Матеріальність (речовинність) є найхарактернішою для хімічного буття. І це не випадково, адже речовина – взагалі найматеріальніший феномен. Натомість суто фізичні процеси відбуваються у царині первісної, незв¢язаної, недооформленої матерії, а протагоністом біологічного буття виступає кібернетизована матерія, яка еволюційно перебуває на завершальній стадії розвитку, набуваючи розвинутих атрибутів тілесності (функціонуючі системи) та життя. Тобто, можна

стверджувати, що біологічне буття є найбільш тілесним, суспільне – найбільш живим, післясуспільне (найбільш духовним (і, водночас, живим!), передфізичне – найбільш нетілесним, фізичне – найбільш неживим, хімічне – найбільш матеріальним. Зауважимо, що сучасні люди вже мають деяке уявлення про духовність, однак воно здебільшого пов¢язане із суто спекулятивними міркуваннями. Натомість у нашому контексті йдеться про дух як реальний стан буття, протилежний матерії за всіма властивостями, крім тілесності, яка в духовному півколі повного циклу буття (мал.3) характеризує суспільний сектор. І нема нічого дивного у тому, що суспільне буття є не матеріальним, а лише тілесним, адже людські організми, знаряддя, машини, комунікації, підприємства, техносфера, надра, планета, хоча й належать попереднім – матеріальним і тілесним – видам буття, проте слугують тільки субстратом для існування суспільства. А суспільне буття характеризується, передусім, психічними та духовними процесами і явищами, а саме׃ мисленням,ідеями, мріями, планами, теоріями, почуттями, мистецтвом, волею, інформацією, вірою, наукою, які є нематеріальними, проте тілесними, наділеними формою, організованістю, структурою... Завдяки психічним та духовним процесам і явищам, ми безпосередньо сприймаємо життя, без них суспільство перетворилось би на мертве звалище уречевлених об¢єктів.

Відтак можемо підсумувати׃ людина живе для того, щоб вічно жило суспільство. Але відразу ж постає нове питання׃ навіщо існує суспільство? Либонь, для того, щоб фіксувати створену психікою окремих людей нетлінну нематеріальну продукцію, використовувати і зберігати її для невпинного нагромадження. Власне, в продукуванні та накопиченні духовності й полягає сенс феномену життя на рівні людського суспільства... Кількісне накопичення, зрештою, повинне призвести до якісної зміни в еволюції духу – вічного, непідвладного жодним зовнішнім чинникам, невразливого, незнищенного, всюдисущого. До того ж, дух є живою стихією (мал.3), тобто, діючі чинники та явища, які відбуваються у сфері післясуспільного буття,- живі і всемогутні! А те, що є живим і незрівнянно спроможнішим за людину, ми вважаємо абсолютом, Богом. Тому можемо припустити, що наступним після суспільного буття має бути божественне. І людська душа інстинктивно відчуває його. Та відразу слід уточнити, що це справді божественне буття за своєю суттю дуже далеке від інтерпретацій Бога, пропонованих традиційними земними релігіями...

Якими ж особливостями характеризується божественне буття? Можна, зокрема, константувати, що йому властива тріада живого, духовного і ефірного станів (мал.3). Проте, сучасне людство ще не спроможне достеменно зрозуміти божественний рівень буття і духовності, адже ми досі не змогли уповні опанувати навіть суспільні та біологічні процеси. Та й наші уявлення про духовність залишаються вельми приблизними. Безсумнівним є лише те, що божественний рівень буття та духовності суттєво відрізняється від їхнього суспільного рівня.. Вочевидь, на зміну рухові та корпускулярності прийдуть спокій та вивільненість. Процеси божественного буття матимуть не динамічний, а еталонний характер, спрямований на те, щоб усі прояви життя не ухилялися від тенденції до досягнення своєї ідеальної досконалості, яка є

однією з умов та гарантій існування Всесвіту.

Науковці, розмірковуючи над природою вищих космічних сил, дійшли висновку, що йдеться, швидше за все, про всесвітнє інформаційно-енергетичне поле, яке базується не на електромагнітних, а радше на гравітаційних явищах. Післясуспільне життя можна уявити як живу стихію вивільненого духу, яка об¢єднує в собі світовий розум, світову волю і світову совість(мал.3). Ймовірно, що структурним елементом, одиничним чинником такого буття є те, що ми називаємо душею...Так само, як речовина складається з атомів, а популяція з організмів, Бог, як субстанція божественного буття, складається з елементарних одиниць – душ. Також очевидно, що божественна субстанція повинна формуватися зі щирих, здорових, досконалих душ – інакше ця система належно не функціонуватиме і не забезпечуватиме виконання всеосяжних загальнотворчих, усвідомлювальних, контролюючих та керівних функцій...

Середовище божественного буття, з огляду на загальну тенденцію (мал.1), не повинно мати температури, інакше б вона була нижчою від абсолютного буття, а це неможливо. Натомість найвищого рівня має сягнути організованість структурних елементів, одиничних чинників цього виду буття. Рух же, згідно з тенденцією, повинен завмерти, і, разом з тим... досягти безмежних значень. Бо думка, як духовне явище, іноді буває швидшою від світла. Подумки ми можемо вмить опинитися в будь-якому куточку галактики, у віддаленому на мільярди років майбутньому чи минулому... В цьому немає жодної суперечності. Згадаймо׃ матерія існує лише в русі, тож протилежний їй дух існує лише в спокої. А що таке спокій? Це, мабуть, абсолютний рух, при якому рухома реальність в одну мить стартує, облітає навколо Всесвіту і повертається у вихідну точку, наздоганяючи саму себе й досягаючи, таким чином, матеріальної самоанігіляції. Тому духовні явища є всюдисущими, а матеріальні – ні. Маючи абсолютну швидкість, духовні явища здатні виконувати у Всесвіті об¢єднуюючу ролю. Цим також пояснюється й універсальність законів природи та проявів матерії у будь-якій точці Всесвіту...

Субстратом, на базі якого формується божественне буття, є суспільство розумних істот – homo sapiens та тих створінь, що еволюційно значно випереджають людей. Суспільство є носієм божественної стихії, постачальником “будівельного матеріалу”, з якого твориться вище буття. Відтак, можна припустити, що божественне буття зосереджене не лише деінде, а й у тілі кожного з нас (душа) та в навколопланетному просторі (егрегор).

Душа новонародженої людини – це tabula rasa, своєрідна монада, яка ще нічого не містить. Лише тоді, коли з¢являються пам¢ять і самоусвідомлення, ця монада починає наповнюватись змістом і формуватися як душа, випробовуючись протягом усього життя людини. Релігійні доктрини, у яких йдеться про реінкарнацію душ та про карму, вочевидь, є доволі близькими до істини, адже ідеї повторюваного випробування та самовдосконалення корелюють з фактом постійної еволюції вічно існуючого світу.

Варто наголосити і на ще одній загальноеволюційній тенденції׃ починаючи з фізичного, виникнення кожного нового виду буття супроводжується різким зменшенням простору його функціонування. Кожен наступний (вищий) вид буття стає все більш унікальним – досить бодай зауважити наскільки більше простору займають хвилі реліктового світла, ніж планети, наскільки небесні тіла більші від популяцій тварин, чи наскільки жива біомаса планети – від загальної маси людського мозку, в якому виникають психічно-духовні явища. Поширивши цю тенденцію і на божественне буття, можемо припустити, що воно відбувається замалим не в точці. Це свідчить, що божественні явища справді не потребують великого простору, або про те, що простір ( як, либонь, і час) для цього виду буття не мають значення.

Внаслідок еволюції явищ божественного буття, його вершинні прояви все більш абсолютизуються, еталонізуються, втрачаючи здатність до активних вольових дій і набуваючи можливості існувати без свідомості та волі за обставин, при яких необхіднішою є непорушна доконечність дотримання стандартів і законів природи. Зрештою, еволюція змінює напрямок свого розвитку, повертаючись від живого до неживого існування. Щось у божественному секторі буття байдужіє до середовища, пориває з ним, замикається на власному значенні, а відтак стає неживим, створюючи передумови для виникнення наступного виду буття – передфізичного.

Властивості передфізичного буття визначаються тріадою׃ духовного, неживого та ефірного станів. Як і божественне буття, воно не має температури й тілесності. Передфізичному буттю також властиві абсолютна швидкість (спокій) і абсолютна організованість елементів – безваріантна, намертво зафіксована (на відміну від божественної). Враховуючи, що фізичні процеси нічим, окрім математичних ознак і величин, не характеризуються й не описуються, ми можемо уявити передфізичне буття хоча б як царство безоглядних у своїй обов¢язковості та непорушності математичних абстракцій, які у подобі різних закономірностей владарюють над неживою природою.

Активним елементом передфізичного буття має бути щось таке, що призводить до появи простору і часу, які, як і математичні закономірності, уможливлюють виникнення фізичного буття. Наразі ми можемо лише припустити, що численна всебічна протяжність створює об¢єм, отже – простір, а багаторазова повторюваність дає тривалість, тобто час. Усі матеріальні й тілесні явища реалізуються у просторі та часі, які виникають саме на передфізичному, духовному етапі буття. Неживе буття є цілком підвладним математичним закономірностям, натомість у живій природі їх дія може коригуватися волею живих істот.

Таким чином, ми дійшли висновку про циклічний характер буття. У Всесвіті постійно існують шість його видів, проте передфізичне (математичне) і післясуспільне (божественне) буття досі вважалися якимсь маревом. З одного боку, їх не визнавали реальними, а з іншого – обожнювали, перетворивши на об¢єкт релігійного культу.

Першим Богом є всесвітнє інформаційно-енергетичне поле, яке опікується живою природою й ініціює еволюцію неживої. Живий Бог зберігає життя, піклується про нього в ті космічні епохи, коли його існування ускладнюється через нсприятливі умови середовища. Вважаючи, за браком знань, що функції полеподібного чинника здатний виконувати елементарний чинник, тобто, що Богом може бути окрема особа, живого Бога люди називали по-різному׃ Озірісом, Мітрою, Ягве, Дажбогом, Аллахом,Таммузом, Квецалькоатлем тощо. Натомість інший – неживий – Бог отримав більш одностайну назву. Це – математика. Математичні закономірності підтримують порядок речей у світі, забезпечують автоматичне відбування процесів у природі. І якщо живий Бог виявляє байдужість до простору й часу, то неживий – до волі й свідомості. Обидва Боги невіддільно злучені з природою й існують так вічно. Вони одноразово не народжуються і одноразово не вмирають, а постійно і вічно, на рівні елементарних чинників, приймають і передають естафету життя та існування. На рівні ж полеподібних чинників відбувається кругообіг видів і станів буття, якому притаманна певна циклічність, зумовлена переважанням матеріально-тілесних або духовно-ефірних явищ. Протягом сучасної космічної епохи відбувається еволюція нашого світу від матеріально-тілесного до духовно-ефірного стану. Зокрема, живий світ через суспільне буття повільно, проте неухильно, розвивається до буття божественного.

Відтак наївні стародавні міфи про одноактове створення світу сьогодні можна делікатно відсунути, аргументуючи це так׃ Бог, як живий дух, справді час від часу створює світи матерально-тілесного буття, але не Всесвіт взагалі.. Акти такого творення, ймовірно, постійно відбуваються в різних місцях Всесвіту, до складу якого входить безліч світів, але лише тоді, коли там цілком завершуються всі еволюційні процеси, передбачені для кожного чергового циклу буття. На момент творення матеріально-тілесного буття світ характеризується становою тріадою “живий, духовний, ефірний”, яка завершує реалізацію своїх потенцій у божественному бутті, виявляючи надколосальну здатність до переведення усіх процесів у, так би мовити, “автоматичний” режим математичного буття, що визначається тріадою “духовного, ефірного та неживого” станів. Власне тоді й відбувається “вибух точки”, в результаті якого спочатку виникають час і простір, а потім – енергія та матерія. Починається новий, “молодий” цикл. Либонь, саме так 15-20млрд. років тому з¢явився і світ, у якому живемо ми. Хтозна, можливо, що й у цю мить в іншій, віддаленій від нашого світу, лакуні Всесвіту щойно “вибухнула точка” і з неї, зрештою, постане тамтешній матеріально-тілесний світ, який у процесі своєї еволюції повторить усе те, що вже повторив услід за іншим світ наш...

А тим часом у нашій лакуні, тобто в галактиці Чумацький шлях, у системі зірки Сонце, на планеті Земля, в благословенній Україні, виникла і продовжує формуватися новітня релігія – принципово не схожа на жодну з досі існуючих – РУНВіра. На відміну від інших, котрі Бога бояться і не прагнуть знати, що то таке, а тому наївно вірять у різноманітні фантазії на божі теми, РУНВіра перебуває у дружніх стосунках з наукою. Вона Бога не тільки любить і шанує, а й разом з наукою поступово його пізнає по діяннях його і все глибше розуміє його суть. Тобто, прагне мати справу не з вигаданим, а з реально існуючим у Всесвіті Богом, з яким люди повинні не бавитися в театралізованих церковних виставах, а взаємодіяти і співпрацювати на користь світової еволюції. Для успішного ж співробітництва людям потрібне взаєморозуміння з Богом, і наука – єдина реальна стежка, яка веде до потрібних для цього знань. Тож у феномені РУНВіри наука та релігія знову повертаються до гармонійних взаємин, які панували колись між ними на нижчому понятійному рівні у прадавні золоті часи.

9 – 07 -`03p.

Минувшина

Вітаємо! Це не сайт для стурбованих політикою чи економікою. Ми запрошуємо гуртуватися ...

Місія

  Ми пропонуємо об’єднатися навколо, здавалося б, простих речей, які формують нашу українськість, ...

Бачення

  До цих електронних сторінок ми запрошуємо долучатися всіх, хто любить Україну, мову, літературу, ...

Сайт "Ятрань" існує за гроші небайдужих до України людей.
Якщо Ви теж хочете долучитися до справи розбудови України,
то можете допомогти