КОЛИ НАРІД ВТРАЧАЄ СВОГО БОГА...

без своєї релігії ми опинилися ніби на розбитій і розмитій напровесні дорозі. То чому ж не використати хоч би й християнство — маю на увазі його кращі, не ворожі нам структури, надати йому національного характеру — і тоді воно слугуватиме нашому народові. А що в нас вийшло? Християнство було прийняте в Києві, а релігійний центр перемістився до Москви, яка протягом сторіч вдавалася до грубої, насильницької заборони всього українського

Віталій Жайворонок

Знаки української етнокультури

Слово ототожнюється з реалією, і віра в реалію породжує віру в магію слова, яким, за народними віруваннями, можна лікувати, причаровувати, відвертати, насилати, накликати, наврочувати, проклинати, здійснювати бажане. Так постають у мові формули замовляння, побажання, ворожіння, зашіптування, насилання, звернення до Бога за допомогою, а також розмаїті ритуальні дискурсивні одиниці. Водночас постає характерне для мови явище табуювання на слова, зокрема на наймення різних злих духів (як відгомін віри в те, що слово може накликати відповідну небажану реалію, а з нею нещастя, лихо, біду).

Василь Бондар

ВІРИВ В ОБУДЖЕННЯ КРОВІ Євген Маланюк в роки Другої світової

І ще одна преамбула до основної розповіді: цитата з мемуарів Уласа Самчука «На білому коні»: «…ми відрізняємося від европейців…, які люблять біографії, які їх мають і з яких часто роблять добрий вжиток для свого інтелектуального розвитку. Ми ж не маємо біографій взагалі. Що ми знаємо про особисте життя Петлюри, Винниченка, Донцова, Маланюка? Нічого. Рішуче нічого». За майже півстоліття, що минули після написання цих рядків, дещо таки змінилось – у незалежній державі за чверть століття написані й видані життєписи згаданих вище провідників нації та багатьох інших. Але чи прочитане все те суспільством?

Роман Коваль

Каральна експедиція Петлюри

22 січня 1919 р., коли в Києві урочисто проголошували злуку західних українських земель з Українською Народною Республікою, а в Кременчуці було арештовано полковника Болбочана, з Києва, прямо із Софійської площі, на Трипілля вирушили січові стрільці. Замість виступити на Полтавщину на допомогу Запорозькому корпусу, який знемагав під натиском Красної армії, їм було наказано покарати Зеленого. Очолював каральний відділ підстаршина австро-угорської армії Осип Думін. Щоб виправдати свою місію в очах нащадків, Думін писав у споминах:

Сергій Піддубний

Греки та нібито їхнє мистецтво

На думку французького філософа-містика ХVІІІ ст. Фабра д’Оліве, всі семітські народи – євреї, араби, халдеї, фінікійці, єгиптяни – утворилися там, де білі колоністи підкорилися чорношкірим народам, і навпаки: іранська, індуська, грецька й етруська цивілізації виникли там, де білі підкорили собі чорних шляхом завоювань. До білих, орійських, народів Фабр д’Оліве, цей “дивний провидець доісторичного минулого”, як його називав Едуард Шуре, відносить скитів, готів, сарматів, кельтів і германців...

Сергій Єсюнін

Провісники волі: до історії українського повстанського руху на Поділлі

Хмару засудили до розстрілу. Діяльність повстанців Василя Яблунівського та Пилипа Іванова було оцінено теж на смерть, бо вони, як і Хмара, були учителями, а отже, перевихованню не підлягали... Для інших повстанців, враховуючи їхній соціальний стан, замінили розстріл на п’ять років тюрми з суворою ізоляцією. Страту більшовики призначили до «свята Жовтневої революції» – 7 листопада 1924 року. Коли чекісти проти ночі 7 листопада прийшли виводити на розстріл Хмару, Іваніва та Яблунівського, ті, розібравши пічку і озброївшись цеглинами, вступили з ними в останній бій…

Олесь Обертас

УКРАЇНСЬКЕ ІНАКОДУМСТВО, НАЦІОНАЛ-ПАТРІОТИЗМ та ЛІБЕРАЛЬНЕ ДИСИДЕНТСТВО (Рух опору в Україні та його учасники: 1960-1990)

У статтях «Шістдесятники», «Самвидав», «Дисиденти» та «Перебудова» зроблено спробу розглянути Рух опору в Україні 1960-1990-х рр. крізь призму виникнення та розвитку ключових його явищ. Послідовність розміщення статей не є випадковою і дає загальне уявлення про причини виникнення спершу шістдесятництва, потім — самвидаву, ще далі — Дисидентського руху, що спричинило політику Перебудови. Загалом, можна констатувати, що саме така часова і причиново-наслідкова послідовність стала основою проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України та створення самостійної держави — України.

Світлана Орел

Розбрат-крук не десь, він – тут!

Я вже писала, що наші обласні премії у сфері гуманітаристики, як правило, визначаються і вручаються досить тихо, у тісному колі зацікавлених осіб. І лише обласна літературна премія імені Евгена Маланюка час від часу збурює і інформаційний простір, і серця причетних людей. Чи це у літераторів найбільші амбіції,, чи емоції у них найсильніші? Тут, здавалося б, безмежне поле для філософствування, літературних паралелей, а то й іронії. Але поема Володимира Яремчука «Розбрат-крук», яка цього року номінувалася на лауреатство і не одержала його, чітко показує причини спалахів цього протистояння.

ПЕРЕКЛАДАЧІ ТА ДОСЛІДНИКИ ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ

Велесова Книга – історична, літературна та духовна пам’ятка українського народу. “Скрижалі духу одвічної Русі-України” (Микола Скрипник), “філософська висота нашого Віщуна. Наймодерніша ідеалістична філософія. Платон і Аристотель залишаються позаду основної космічної концепції нашого Віщуна” (Володимир Шаян), “живе свідчення невмирущості, незнищенності українського народу” (Борис Яценко), “не лише путівник у наше минуле, а й навчитель, на яких засадах облаштовувати нам своє життя” (Сергій Піддубний).

Всі статті

Минувшина

Вітаємо!

Це не сайт для стурбованих політикою чи економікою.

Ми запрошуємо гуртуватися на цих сторінках людей, які мислять набагато глибшими категоріями, аніж постмодерними суспільними надбудовами.

Ми запрошуємо до свого кола людей, які мислять знаками: тими речами, що із примата зробили людину, а з людини – українця.

До створення цього сайту ми йшли досить звивистим шляхом. Ще у 1990 році ми видавали одну з перших в Україні незалежну районну газету „Сходи”. Потім була районна, а затим і обласна газета „Там, де Ятрань”...

Нині, небачені раніше технології, дозволяють нам вийти на інший рівень спілкування, об’єднуючи дедалі більше однодумців.

Наш сайт не столичний і не міський. Ми живемо в сільській місцевості і цим пишаємося, бо ми живемо на рідній землі, яку споконвіку кропили святою кров’ю та потом наші Предки. Наш сайт УКРАЇНСЬКИЙ!

Місія

 

Ми пропонуємо об’єднатися навколо, здавалося б, простих речей, які формують нашу українськість, ідентичність та унікальність.

Ми віримо, що без знання минулого немає майбуття. Тому наріжним каменем ставимо минувшину країни, етносу, народу, землі. Минувшину Людини, Роду, кожнісінького села. Відтак, це тісно пов’язано із віковічним укладом життя наших Предків: мовою, традиціями, звичаями, віруваннями.

На жаль, праві ті, хто стверджує, що прийдешні покоління виростають без пам’яти. Але чи можемо бути в цьому процесі сторонніми спостерігачами? Адже це прямий шлях до рабства. Чи хочемо ми, українці, щоб наші діти були рабами?

Ми прагнемо, щоби наше Інтернет-видання стало не лише невеликим промінчиком української культури, слова та думки, а предтечею нового українського суспільства – суспільства відповідальності за свою націю і своє майбутнє, суспільством високого Духу та Моралі.

Бачення

 

До цих електронних сторінок ми запрошуємо долучатися всіх, хто любить Україну, мову, літературу, природу, свою землю.

Запрошуємо всіх, хто хоче зробити щось добре для країни та суспільства та не знає як.

Не має значення чи вмієте Ви писати – важливі Ваші чисті бажання та добрі наміри.

Не має значення, де Ви живете – на Сході, чи Заході, в селі, чи в місті.

Має значення, що Ви маєте право бути почутими.

Тож давайте гуртуватися!

Давайте поділимося своїми думками та переживаннями!

Без лідерів та поводирів будемо відвертими перед собою та світом!

Давайте визнаємо, що ми, українці, мусимо жити спільно, мусимо діяти спільно, мусимо спільно зберегти для нащадків мудрість Предків!